Роман «місяць і гріш» в контексті творчості Вільяма Сомерсета Моема

 

Роман «Місяць і гріш» є досить непростим і неоднозначним твором. Історія життя і творчості невідомого художника лишає багато простору для роздумів і створення власних інтерпретаційних ліній. Часто критики вбачають в романі моралізаторство, обґрунтовуючи це тим, що головний герой розплачується життям за порушення моральних правил суспільства. В статті «Сомерсет Моем» В. Скороденко проводить паралель між Стріклендом і Греєм, героєм «Портрету Доріана Грея» Оскара Вайльда, зауважуючи, що у конфлікті краси і моралі, перемагає остання, увінчуючись смертю головних героїв [див. 27, 283]. Часто Чарлза Стрікленда вважають негативним, аморальним героєм, різко критикуючи і засуджуючи його.

Проте варто зазначити, що сам Моем у праці «Підсумки творчості» пише, що він ніколи не засуджує людину за її негативні вчинки чи якості, він сприймає її такою, якою вона є, зі всіма позитивним і негативними рисами. Егоїзм і добросердечність, високі пориви і чуттєвість, марнославство, боязкість, безкорисність, мужність, лінь, нервовість, впертість, невпевненість в собі - все це вживається в одній людині, не створюючи дисгармонії, пояснює Моем. Він ніколи не намагався судити, повчати, виправляти. Він просто любив спостерігати несумісність, непослідовність, контрастність, властиві людині, і писати про це на сторінках своїх творів [див. 22, 134].

Стрікленд не є негативним героєм. Він не гнилий, він не бажає нікому зла, він не зраджує, не обманює, не вбиває. Він просто не такий як всі. В нього своя власна мораль, яку оточуюче його суспільство не розуміє. Більш того, у нього є чому навчитися. Впевненість, цілеспрямованість, рішучість і зневага до громадської думки, яка підкоряє, ламає особистість, байдужість до умовностей, які заважають бути щасливими, є тими рисами характеру, які варто розвивати в собі.

Можливо саме таким неоднозначним Стрікленда бачив автор, пишучи роман. Сам Вільям Сомерсет Моем був такою ж неординарною і непересічною особистістю, як і його герой. Він називав себе одним із провідних письменників другого сорту. Досягнув значної популярності та визнання за властиву йому майстерність оповідача, правдивість, відточеність літературної форми, побудованій на принципі простоти, зрозумілості та милозвучності.

Вражає те, що в кожному періоді часу, починаючи з 90-х років минулого століття і закінчуючи 50-ми теперішнього, Моем-художник залишався на диво сучасним.

Значну частину спадщини складають автобіографічна і мемуарна проза, записні книги і дорожні начерки, багаточисленні есе, статті і передмови [див. 27, 283-285].

За життя письменник у себе на батьківщині довго не знав прихильності критики. Він не був включений до літературного канону: в академічних працях з англійської літератури його ім’я не згадувалося взагалі. За ним утвердилася репутація «комерційного» письменника, що пише задля грошей. Його твори вважалися одноденками, написаними на догоду невибагливим смакам.

Він часто полемізував з академічним літературознавством. Крім того, його комерційний успіх явно псував його репутації в колах літературознавчих академічних орієнтацій. Зароблені пером гроші створили невидиму стіну між ним і його побратимами по ремеслу.

Моем болісно переживав те, що «інтелігенція» не сприймала його всерйоз. Його дратували несправедливі звинувачення в догоджанні широкій публіці.

Думки про письменника були аж занадто суперечливі. В одних випадках його звинувачували в мізантропії, байдужості, що межувала з аморальністю, в цинізмі, в інших - вбачали в ньому сентиментального гуманіста. Його проголошували натуралістом, реалістом, романтиком.

Попри зневажливість критики, літературна доля Моема склалася більш ніж сприятливо. Він був одним із тих письменників, чиї твори найбільше читалися і найвище оплачувалися. Нині Моем є визнаним в світі письменником, якого найбільше читають після Діккенса.

Моем належав до покоління письменників, що входили в літературу «на межі століть». Його сучасниками були Б. Шоу, Г. Уеллс, Д. Голсуорсі, А. Беннет, Е. М. Форстер, к. Маккензі, Д. Г. Лоуренс, Д. Джойс. «Межа століть» - це період, коли відходили в минуле ілюзії про стабільність, непорушність ситої Англії. Зміни були безповоротні і для багатьох бажані. Під впливом революційних виступів пролетаріату й марксистської ідеології у свідомості передової інтелігенції відбувалися глибокі зміни. Міцніли паростки актуальної у той час соціалістичної літератури. Найкращі представники критичного реалізму піддавали переоцінці морально-етичні та ідейні цінності буржуазної Англії.

На відміну від Шоу, Уеллса, Голсуорсі, що були занепокоєні долею суспільства й намагалися розв’язати в міру своєї громадянської активності і свідомості його важливі проблеми в творчості, Моем не хотів надавати літературі ролі пропаганди і ухилявся від спроб художнього розв’язання значущих суспільних і соціальних проблем. У житті він займав політичну позицію представника середнього класу, настроєного досить критично, проте категоричного противника будь-якої суспільної перебудови [див. 2, 35-37].

Головна тема творчості письменника - викриття лицемірства, разючої невідповідності між видимістю і дійсністю. З упевненістю і твердістю досвідченого хірурга Моем викриває добре знайоме йому середовище привілейованої касти, розкриваючи за зовнішньою респектабельністю цинічність власника, егоїста, міщанську нікчемність і аморальність [див. 2, 35-37].

В кращих своїх творах Моем порушував великі проблеми загальнолюдського і загальнофілософського плану, а також в його дивовижній чуттєвості до трагічного начала, характерного для буття ХХ століття, у прихованому драматизмі характерів і людських стосунків. Йому найчастіше дорікали за безпристрасність, сердечну холоднокровність, цинізм. Він міг би сказати, його, без сумніву, вважають одним з найбільш байдужих людей на світі. Він ж скептик, це не одне і теж, скептик, тому що в нього хороші очі. Його очі говорять його серцю: сховайся, старе, ти смішне. І серце ховається [див. 22, 59].

Моем не був байдужим до людини. Про людину можна писати все життя і все ж сказати дуже мало, про що часто наголошував письменник [див. 22, 68]. Подорожуючи по світу він не стільки вдивлявся в визначні місця, скільки шукав цікавих, самобутніх людей. Те, що було в людях хороше, радувало його; те, що в них було поганого, не призводило до відчаю, признавався Моем [див. 22, 83].

Його цікавили контрасти, які він виявляв в людях, у їхніх характерах і діях. Вивчаючи людську природу впродовж усього життя, письменник зізнався, що й на схилі літ сприймав людину як загадку й завжди остерігався судити про людей за першими враженнями. Він був терплячий і ставився до навколишніх з гумором. Немає нічого прекраснішого за доброту, стверджував Моем, і разом з тим вважав, що не слід чекати від людей надто багато [див. 22, 85].

Моем виявляє ті риси в людях, на які багато письменників закривають очі. Найхарактерніша якість, властива людям, - це безпосередність. Інколи такі несумісні риси вживаються в одній людині і справляють навіть враження гармонії. Є шахраї, здатні жертвувати собою, повії, які вважають справою честі добросовісно обслуговувати клієнтів. Автора критикували за те, що він не осуджував своїх персонажів за погане, і не хвалив за хороше. Моем навчився жити з людьми в злагоді. Він навчився прощати все і всім.

Об’єктом критики Моема стає і релігія, і церква. У 1901 році він зробив у записнику знаменний запис про те, що він радий, що не вірить в Бога. Коли він дивиться на цей нещасний світ з його лихом, розуміє, що нема нічого ганебнішого за віру. Більш або менш гостро письменник розкриває цю тему в багатьох творах, та особливо переконливо у «Тягарі пристрастей людських» [див. 19].

У найкращих своїх персонажах письменник, підносячись над натуралістичним розумінням людської природи, зображував торжество розуму над глухою, ірраціональною природою, наділяв їх активним началом, прагненням не тільки розібратися в складному, а часом і ворожому світі, а й визначити своє місце в ньому, знайти себе. Характерною рисою таких творів є неприйняття морально-етичних, а іноді суспільних норм буржуазно-аристократичного суспільства.

В шкалі позитивних цінностей Моема головне місце посідає свобода. Завойована ціною втрати, вона по-буржуазному обмежена, хоч в деяких героїв і викликає бажання бути корисним людям, а деяких спонукає рухатися вниз по соціальній драбині, як у випадку зі Стріклендом.

Найчастіше в трактуванні свободи письменник оперує романтичними категоріями. Велике місце посідає тема Сходу, де герої знаходять порятунок від західної цивілізації, яка нівелює особистість.

Моем був оповідачем, прагнув до якнайкомпактнішої композиції із захоплюючим сюжетом і простою формою. Вважав, що письменник повинен добре знати життя, брати участь в житті суспільства [2, 35-37].

Моем послідовно і методично зводив будівлю свого успіху, керуючись суворо продуманим планом. Легко і вільно переходив він від одного літературного роду і жанру до другого, в кожному добивався довершеності. Випадок унікальний, якщо згадати спроби Шоу писати романи і такі ж невдалі спроби Флобера в драматургії. Двадцять романів, біля трьох десятків п’єс, численні збірники оповідань, дорожніх і автомобільних книг, критичних есе, статей, передмов - такий підсумок усього життя.

Моем черпав натхнення із багатьох джерел, добре володів знаннями філософії, починаючи з Платона і закінчуючи сучасними мислителями - неогегельянцем Бредлі і Уайтхедом. Світогляд Моема завжди відрізнявся еклектичністю. Він сформувався в пору широкого розповсюдження новомодних ідеалістичних концепцій - ніцшеанства, бергоніанства. Моем відносився до них як до фрейдизму, скептично, в той час як його високолобі сучасники курили фіміам новим кумирам. Моем із самого початку більше довіряв класикам - Платону і Арістотелю, Плотіну і Спінозі [див. 16, 5-18].

Називав він себе письменником-самоуком. Він багато працював, аби сягнути вершин професійної майстерності; і він досягнув успіху: у нього з’явилося відчуття, що він став чутливий, наче фотоплівка, та з допомогою уяви міг з кожного, з ким звела його доля, створити достеменний образ. Його захоплювало експериментувати в літературі. Він намагався писати без всяких мудрувань, цілком вкладаючись в традиційні форми і, будучи прекрасним оповідачем, умів «мислити сюжетом». Йому було про що розповісти і йому було цікаво оповідати [8, 352].

Говорячи про своє стремління до довершеності, Моем назвав два жанри, в яких надіявся її досягнути, - роман і оповідання.

В основі його романів лежить добре побудований сюжет, всі частини його пропорційні. Їх характерною рисою є стислість і простота. Вони написані без афектації, в них немає складних конструкцій, вишуканих порівнянь і епітетів. Досвід драматурга дозволив йому оцінити переваги швидкого розвитку сюжету і зробити роман живим і динамічним.

Критика його суб’єктивна, але це компенсує ідеальний смак, глибокий розум, тонка іронія, широта підходу. Моем цікавий і захоплюючий у будь-якому жанрі. Мистецтво і етику він сприймає в їх єдності. Естетичне переживання має цінність лише в тому випадку, якщо воно впливає на природу людини і таким чином викликає в ній активне ставлення до життя. Ідея «мистецтво для мистецтва» не має сенсу [див. 10, 9].

Моем завжди холоднокровний, інколи трохи іронічний, має звичку називати речі своїми іменами. Зрадник для нього завжди зрадник, незалежно від того, свої чи чужі користуються плодами його підлості, точно так само він завжди з теплом говорить про людську любов, не зважаючи на те, чи достойні люди переживають це відчуття [див. 17, 7].

Письменник називав себе войовничим песимістом, котрий живе у світі, що «котиться в прірву». Це чимало пояснює в його творчості. Трагізм світовідчуття присутній у багатьох його творах, однак герої Моема знаходять в собі сили протистояти долі, шукають вихід зі стану «людського рабства», млявості буття [8, 353].

Для своїх творів Моем обирає цікаві життєві випадки, оригінальні ситуації, незвичайні психологічні проблеми, освітлює їх у сенсаційному дусі [див. 10, 14]. В цьому сенсі показовим є його роман «Місяць і гріш», в якому він під ім’ям Чарлза Стрікленда зображує французького художника Гогена [див. 10, 14]. Вибравши зовнішні факти життя Гогена - несподівана відмова в зрілому віці від солідної посади заради заняття живописом, від’їзд на Таїті - Моем по-своєму інтерпретує його образ.

Закоханий в мистецтво, в красу, Моем був далекий від їх естетської абсолютизації. Часто звертається у художніх творах до цього мотиву. В романі «Колись і тепер» письменник порушує проблему свободи особистості.

В книзі «Підводячи підсумки» письменник зауважує, що цінність мистецтва пізнається через результат. Якщо воно може приносити лише задоволення, нехай навіть духовного плану, значення його невелике. Якщо воно втішає, це інша справа. Світ повний неминучого зла, і добре, якщо у людини є сховище, куди вона час від часу може сховатися, але не для того, щоб уникнути зла, а для того, щоб набратися нових сил і боротися зі злом більш наполегливо. Бо мистецтво, якщо суспільство хоче відносити його до великих цінностей життя, повинно вчити примиренності, терпимості, мудрості і великодушності [див. 22, 96]. Саме цьому вчать твори Моема - філософські романи, дотепні п’єси, цікаві оповідання. І написані вони за висловлюванням Джона Голсуорсі у одній з передмов до збірки творів Моема заради великого блага і величі людини.

Моем стверджує, що справжнє мистецтво вороже суспільству взагалі, вільне від моральних норм. В мистецтві він бачив особливий світ, який протистоїть буржуазній буденності і благопристойній вульгарності. Стрікленд, наділений жахливим егоїзмом, добивається врешті-решт досконалості завдяки тому, що повністю сконцентровується на своїй творчості, нехтуючи всіма моральними обов’язками. При цьому талант Стрікленда Моем розглядає як результат містичного натхнення, прирівнюючи творчий процес задоволенню інстинкту [див. 1, 132].

Художник творить, щоб звільняти свою душу. Творити для нього так природно, як воді текти зі схилу. Недарма художники називають свої творіння дітищами свого мозку і порівнюють муки творчості з родовими муками. Це щось органічне, що розвивається не тільки в мозку людини, але і в серці, в нервах, в крові, щось, що в силу творчого інстинкту виростає із досвіду, душевного і фізичного, і нарешті розпирає його з такою силою, що він повинен від нього позбавитися [див. 20, 36]. Що і відбувалося у випадку зі Стріклендом.

На думку автора особливість художника полягає в тому, що він чимось відрізняється від інших людей, а значить і світ, побудований ним, буде особливим. Ця особливість - найцінніша риса, якщо зображення ним свого власного світу, може зацікавити певну кількість людей своєю незвичністю, або багатством, або відповідністю їхнім поглядам.

Природа творчості, її таємниці постійно цікавили Моема. Його цікавило, який зв’язок між мораллю творця і плодами його діяльності, між генієм і злодійством. В тому, що це дві речі несумісні, як вважав Пушкін, Моем був не до кінця впевнений. Ці проблеми складають ідейний стержень самого роману. Це роман про трагічну долю геніального художника, про загадкову таємницю його особистості. Моем повертає слову «геній» його первинне значення - «демон», що є божественною, злою чи благодійною силою, яка визначає долю людини [див. 10, 22].

Роман досліджувався ще в дещо іншій тематичній площині. Гендерне питання, характер жіночих образів, ставлення до жінок героя а також самого автора вивчається на основі роману Чернишовою. У своїй статті вона описує характер стосунків між острів’янками і білими чоловіками, стосунки Стрікленда з трьома героїнями, місіс Стрікленд, Бланш Струве, Ати [див. 30, 223-229].

В свій час рання радянська критика не схвалила ні письменника, ні його героя: так, літературна енциклопедія в статті про Моема в 1934 р. стверджувала, що перевиробництво інтелігенції з усіма наслідками відбилося в одному з найкращих романів Моема «Місяць і гріш», персонажі якого - декласуючі інтелігенти - підіймають безсилий бунт проти суспільства, бунт, що виражається у проголошенні права на антисоціальність, в анархічному індивідуалізмі, дуже далекому від розуміння справжніх причин тяжкого становища дрібнобуржуазної інтелігенції. Моем Сомерсет представляє ту групу дрібнобуржуазної інтелігенції, яка нездатна до боротьби з капіталізмом і так чи інакше примиряється з ним. Цієї ж лінії дотримувався потім критик Петро Палієвський, який написав, що книга була прийнята абсолютно серйозно, хоча нічим, крім неадекватності героя, не виділялася: ні він не розуміє, що з ним таке, ні інші не вправі цього запитати, якщо не хочуть потрапити в розряд тупих [див. 14].

Пізніше, у більш ліберальній атмосфері 1960-х рр., літературознавець Майя Тугушева зазначала, що через весь роман проходить протиставлення життя, цілком відданого мистецтву, і ситого, вульгарного, святенницького благополуччя міщанства. Коментуючи це трактування, критик Едварда Кузьміна спирається на назву книги: «гріш» відноситься скоріше до світу дружини, від якої втік художник заради живопису. А от «місяць» - не просто прекрасне, але щось незрозуміле, недосяжне, непідвладне низьким буденним законам, невідворотно захоплююче, притягальне для лунатиків. Недарма майже три чверті книги ніхто не розуміє, що сталося з колишнім рядовим біржовим маклером. Всім здається, що він одержимий бісом [див. 14].

Отже, сам письменник, як і його творчість, є досить неординарним явищем в літературі Англії. Думка критиків явно розходиться з думкою читачів, які з захопленням читали і продовжують читати його твори, хоч і спочатку вони сприймалися як одноденки.

Моем завжди був сучасним, незважаючи на те, що творче життя його тривало близько шістдесяти років. В своїх творах він порушує великі проблеми загальнолюдського і загальнофілософського плану. Головною темою творчості письменника є викриття лицемірства, разючої невідповідності між видимістю і дійсністю. Та найбільше підкуповує його манера написання - простота у читанні, зрозумілість, іронія і цинізм вдало поєднуються на сторінках творів майстра. Він не засуджує своїх героїв за їх вчинки, не повчає і не нав’язує своєї думки. Моем своєю холоднокровністю і деякою відстороненістю дає матеріал для роздумів, дає право читачеві самому сформувати своє бачення і ставлення до проблеми.

Думки критиків з приводу твору і головного героя різняться. Одні засуджують, звинувачують в аморальності, інші шукають пояснень. Проте в даному дослідженні Стрікленд не позиціонується як негативний герой. Він не є аморальним, а іншим. Він рішуча, яскрава, геніальна особистість, яка в силу обставин змушена була відстоювати право на самовираження, одягнувши маску грубої, егоїстичної і зверхньої людини. В будь-якому разі - твір не залишає байдужим, спонукає переглянути ставлення до багатьох аспектів життя.