Глава 15. Очна ставка, пред'явлення для впізнання

Стаття 172. Очна ставка

Слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності.

Очна ставка — слідча дія, що являє собою одночасний допит в одному і тому самому місці двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності, з метою перевірки правдивості раніше даних показань і отримання достовірних даних по справі.

Суперечності, які є в показаннях раніше допитаних осіб, повинні бути істотними.

Очна ставка проводиться тільки між двома будь-якими раніше допитаними особами. Ці особи можуть мати як однаковий, так і різний процесуальний статус.

Сутність очної ставки зводиться до постановки почергово перед раніше допитаними особами запитань про обставини справи та про їх ставлення до показань один одного.

Проведення очної ставки є правом, а не обов'язком слідчого. Відповідно до ст. 172 КПК України слідчий має право провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, у показаннях яких є суттєві протиріччя. Доцільність її проведення визначається слідчим з урахуванням можливості небажаного психологічного впливу на особу, яка дала правдиві показання.

Головними учасниками очної ставки є дві раніше допитані особи, якими можуть бути свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений. Очна ставка проводиться між будь-ким із них, у тому числі й між учасниками, які мають один і той самий процесуальний статус. Наприклад, між двома підозрюваними або між двома свідками тощо. Захисник обвинуваченого (підозрюваного) має право бути присутнім при проведенні всіх слідчих дій, у яких бере участь його підзахисний.

Якщо очна ставка проводиться з неповнолітнім свідком, то в ній можуть брати участь особи, присутність яких передбачена законом стосовно допиту неповнолітнього (ст. 168 КПК України) — віком до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого — віком до шістнадцяти років проводиться в присутності педагога, а за необхідності — лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.

Мета очної ставки — перевірка раніше даних показань і отримання достовірних фактичних даних (доказів) у кримінальній справі.

 

Стаття 173. Проведення очної ставки

На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань а потерпілі — за дачу завідомо неправдивих показань.

Викликавши на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.

Оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до протоколу.

Слідчий пред'являє протокол очної ставки особам, яких допитано, для прочитання або за їх проханням прочитує їм цей протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов'язковому занесенню в протокол. Протокол очної ставки підписує кожна з допитаних осіб та слідчий.

Порядок проведення очної ставки передбачений ст. 173 КПК України і здебільшого відповідає порядку допиту.

На початку очної ставки згідно з вимогами ст. 53, 85 КПК України всім її учасникам роз'яснюються їх права й обов'язки відповідно до їх процесуального статусу. Вони мають право викладати свої зауваження і з дозволу слідчого задавати запитання.

Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання заздалегідь неправдивих показань, а потерпілі — за давання заздалегідь неправдивих показань.

Слідчий з'ясовує, чи знають особи, викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках перебувають між собою.

Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонують дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Як правило, першим пропонується відповісти тому, хто, на думку слідчого, давав на допиті правдиві показання.

Після цього слідчий може ставити учасникам очної ставки запитання, а з його дозволу допитувані можуть ставити запитання один одному. Запитання, поставлені особами, між якими проводиться очна ставка, та законними представниками, педагогом або лікарем, і їхні зауваження заносяться до протоколу. Слідчий має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу. Кожен з допитуваних засвідчує підписом у протоколі правильність своїх показань та відповідей на запитання.

Оголошення показань учасників очної ставки, які містяться в протоколах попередніх їх допитів, а також відтворення звукозапису цих показань допускається лише після давання ними показань на очній ставці і запису до протоколу.

Слідчий має бути максимально мобілізованим, вжити всіх необхідних заходів для забезпечення як особистої безпеки, так і безпеки всіх учасників слідчої дії, пильно стежити за тим, щоб перебіг очної ставки не вийшов з-під контролю. Якщо це трапилось j очна ставка може завадити встановленню істини в справі або її «часникам, слід негайно припинити або перервати її.

У перспективі, на наш погляд, з метою забезпечення безпеки свідків та потерпілих, слід передбачити в законі можливість проведення очної ставки за участю свідка чи потерпілого поза візуальним спостереженням таких з боку інших учасників слідчої дії, а також з застосуванням технічних каналів зв'язку та створення при цьому акустичних чи візуальних перешкод для запобігання ідентифікації особи за голосом та зовнішністю. Наприклад, для цього можуть бути використані мобільний відеозв'язок та комп'ютерна техніка.

Якщо допитуваний на очній ставці відмовився давати показання, цей факт фіксується в протоколі і після цього слідчий має право оголосити раніше дані ним показання.

По завершенні очної ставки слідчий складає з додержанням вимог ст. 85 та 173 КПК України протокол очної ставки і пред'являє його особам, яких допитано, для прочитання або за їх проханням прочитує їм цей протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов'язковому занесенню в протокол. Протокол очної ставки підписує кожна з допитаних осіб та слідчий. У разі застосування технічного документування протокол складається за загальними правилами з додержанням додаткових вимог, зазначених у ст. 85-1, 85-2 КПК України.

 

Стаття 174. Пред'явлення особи для впізнання

При необхідності пред'явлення якої-небудь особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу, про що складає протокол допиту.

Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань. Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу.

Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються. Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він мас впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених цією статтею. Про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

При необхідності впізнання може провадитися по фотознімках, відповідно до умов, викладених у цій статті

Пред'явлення особи для впізнання провадиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою цієї статті, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того кого впізнають, і засвідчити таке впізнання.

Пред'явлення для впізнання — це слідча дія, яка провадиться а метою встановлення тотожності, схожості або відмінності представлених для ознайомлення предметів або окремих осіб з тими, які свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав за певних обставин розслідуваної події.

Мета впізнання — отримання доказів, які являють собою висновок одного з учасників процесу, про результати проведеної ним ідентифікації — тотожність, схожість або відмінність осіб чи об'єктів, представлених для ознайомлення, з ознаками, що збереглися в його пам'яті.

Зміст даної слідчої дії полягає в візуальному огляді, спостереженні або сприйнятті іншим чином предметів або окремих осіб та їх ідентифікування з зафіксованим у пам'яті образом, тобто порівняння упізнаючим відбитого в його пам'яті образу предметів чи осіб, яких він раніше спостерігав, з ознаками предметів чи людей, що пред'явлені йому для впізнання, та здійснення на цій основі логічного висновку про їх тотожність, схожість або відмінність.

Для впізнання можуть бути пред'явлені особи або предмети (речові докази, документи, трупи або їх частини, тварини).

Висновок про тотожність робиться тоді, коли встановлюється, що пред'явлений для впізнання об'єкт є тим самим, що його упізнаючий спостерігав за певних обставин, які мають значення у справі. Висновок про схожість робиться в тому разі, коли упізнаючий може вказати лише на збіг групових (родових) ознак об'єкта і не може беззастережно й однозначно підтвердити його тотожність з тим, якого він спостерігав раніше.

Висновок про відмінність робиться упізнаючим тоді, коли за своїми ознаками та якостями пред'явлений для впізнання об'єкт виявляється явно не тим, якого він спостерігав у зв'язку з подією злочину.

Упізнаючим може бути раніше допитаний свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, а також експерт. Впізнання виключається, якщо упізнаючий в ході допиту не може назвати прикмети, за якими зможе впізнати предмет або особу, заявив про свою нездатність їх упізнати, а також якщо упізнаючому вже пред'являлись для ознайомлення відповідні предмети або особи в процесі інших процесуальних дій і він вже зробив ідентифікаційні висновки і дав свої пояснення з цього питання.

Пред'явлення для впізнання конкретного предмета чи певної особи — слідча дія, яка може проводитись виключно тільки один раз і не може проводитись повторно. Повторне проведення дізнання однієї і тієї ж особи чи одного і того ж предмета одним і тим же учасником процесу повністю виключається.

Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання здебільшого залежить від додержання встановлених законом умов та порядку провадження даної слідчої дії.

Умови пред'явлення для впізнання. Однією з основних і обов'язкових умов впізнання є попередній допит упізнаючого про обставини спостерігання ним відповідного об'єкта та прикмети, за якими він може його упізнати. При цьому мають бути з'ясовані всі достатні для ідентифікації прикмети, ознаки та якості ідентифікованого об'єкта, його індивідуальні особливості чи особливі прикмети.

Не слід пред'являти для впізнання одну особу іншій, якщо обидві вони не заперечують факту знайомства та неодноразових зустрічей. Ці обставини слід з'ясувати в процесі допиту.

У процесі допиту особи, яка має впізнавати, необхідно з'ясувати: об'єктивні фактори спостерігання: за яких обставин особа вперше спостерігала відповідний об'єкт, в який час доби, за якого освітлення та за яких погодних умов мало місце спостерігання, тривалість спостерігання, що при цьому відбувалося; суб'єктивні фактори: стан його зору та слуху, особливості його пам'яті, наскільки він уважний і звернув увагу на індивідуальні особливості об'єкта, емоційний стан спостерігаючого; ідентифікаційні ознаки об'єкта: наявність індивідуальних прикмет або сукупності достатніх для ідентифікації ознак об'єкта, який спостерігався, в чому вони полягають; чи може допитуваний упізнати об'єкт серед однорідних та за якими особливостями.

При впізнанні мають бути присутні не менше двох понятих, покликаних стати потім свідками у справі і підтвердити достовірність впізнання та всіх отриманих при цьому фактичних даних.

Порядок пред'явлення для впізнання є однією з важливих гарантій отримання доброякісних доказів. У разі його порушення дані, отримані при впізнанні, втрачають своє доказове значення.

Впізнання має бути проведене таким чином, щоб забезпечити отримання достовірних даних та можливість їх перевірки, виключити будь-які сумніви та заяви щодо безпомилковості висновків упізнаючого.

Особа пред'являється для впізнання упізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі, числом не менше трьох, які не мають великих відмінностей у зовнішності та одязі. Такі особи мають бути схожими за зростом, статурою, віком, кольором шкіри, волосся та очей, форми бороди, вусів та характером зачіски.

Впізнання належить до найбільш складних слідчих дій, в яких бере участь багато різних учасників процесу, в тому числі і з різними інтересами. Воно часто проводиться в конфліктній, напруженій у психологічному плані ситуації. Тому з самого початку слідчий має діяти обачливо, рішуче, впевнено, вселяючи впевненість в інших, і не випускати важелі керівництва процесом із своїх рук.

Як правило, для забезпечення безпеки і належного порядку до участі в цій слідчій дії залучаються працівники органу дізнання.

Починаючи слідчу дію, слідчий зобов'язаний всім учасникам слідчої дії роз'яснити їх права й обов'язки відповідно до їх процесуального статусу. Про це зазначається в протоколі впізнання і засвідчується підписом кожного з учасників слідчої дії.

Процес підготовки до впізнання має повністю проходити за відсутності упізнаючого. При цьому перед пред'явленням для впізнання особі, яка пред'являється для впізнання за відсутності упізнаючого, надається право зайняти будь-яке місце серед осіб, у числі яких вона буде пред'являтись упізнаючому, що зазначається в протоколі. І зрозуміло, місце, яке зайняла особа, що впізнається не повинне стати відомим упізнаючому. Будь-яка можливість інформування упізнаючого про місце, яке зайняв упізнаваний серед інших осіб, в числі яких він пред'являється для впізнання, має бути виключена.

Предмети пред'являються для впізнання у групі однорідних предметів.

Не має сенсу пред'являти для впізнання унікальні, єдині в своєму роді, предмети (наприклад, картини відомих художників чи відомі картини невідомих митців, унікальні скульптури чи ювелірні вироби), об'єкти, які не мають особливих прикмет і не можуть бути виділені серед інших (наприклад, новий костюм, новий гаманець тощо). Щодо предметів, які мають точні позначення — нумеровані речі (наприклад, монітор комп'ютера, принтер, годинник з позначенням номера механізму), то впізнання таких може бути проведено тільки, якщо в справі немає даних про їхні номерні позначки, а також за умови, що вони мають (одержали в процесі експлуатації) індивідуальні ознаки, які запам'ятовані впізнаючим.

Впізнання не може бути визнане достовірним, якщо упізнаваний об'єкт (особа або предмет) був розміщений або поставлений в умови, які виділяють його з оточення (неголеність заарештованого, наявність наручників на затриманому тощо).

Після того як упізнаваний зайняв місце серед пред'явлених для впізнання осіб або предмети розташовані серед однорідних, із приміщення, де провадиться впізнання, ніхто не має права виходити, ніхто не повинен мати контакту з упізнаючим до закінчення процесу ідентифікації.

Упізнаючого запрошують по телефону або іншим опосередкованим засобом. Запрошення упізнаючого в приміщення доцільно робити по телефону, а не посилати для цього когось з учасників за впізнаючим. При цьому для запрошення впізнаючого спілкування з ним по телефону доцільно доручити захиснику чи комусь з понятих, щоб не виникло сумнівів щодо домовленості слідчого з впізнаючим — інформування останнього про місце розташування особи, що впізнається, залежно від промовлених слів, фраз, їх послідовності, інтонації і таке інше.

Запрошеному упізнаючому пояснюються його процесуальні права та обов'язки. Якщо таким є свідок або потерпілий, він попереджається про кримінальну відповідальність за давання заздалегідь неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову давати показання. Після цього упізнаючому пропонується уважно оглянути та вказати особу (предмет), яку він упізнає, і пояснити, за якими ознаками він її упізнав.

На прохання особи, що впізнає, або з ініціативи слідчого положення осіб, які пред'являються для впізнання, може бути змінено. їм може бути запропоновано встати, пройтись, повернутись, сісти, зробити певний жест, вимовити певну фразу тощо. Заборонено ставити навідні запитання впізнаючому, підказуючи таким чином певну відповідь. Слідчий може заборонити будь-які розмови і спілкування учасників слідчої дії, має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення як особистої безпеки, так і безпеки всіх учасників слідчої дії, пильно стежити за тим, щоб її перебіг не вийшов з-під контролю, або вона не була б зірвана провокаційними діями когось із присутніх.

Процес упізнання досить складний. Тому слідчий повинен забезпечити оптимальні умови для роботи упізнаючого, його особисту безпеку. В необхідних випадках впізнання може провадитися без візуального контакту особи, що пред'являється для впізнання, з упізнаючим.

Згідно з ч. 4 статті 174 КПК України у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, хто'впізнає. Про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

Для проведення впізнання таким чином в слідчих підрозділах слід обладнати приміщення, яке б розділяло впізнаючого з іншими учасниками процесу склом односторонньої видимості. У разі проведення впізнання за викладеними правилами поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, хто впізнає, і засвідчити таке впізнання.

Для повноти отримання доказів упізнаному пропонується назвати себе і дати пояснення по факту його впізнання. Необхідно враховувати, що впізнання часто являє собою "момент істини" — в цей момент упізнаний найчастіше доходить висновку про безвихідь свого становища і може виявити готовність до розкаяння та давання правдивих показань, розраховуючи на те, що така поведінка може бути визнана пом'якшуючою його відповідальність обставиною. Цей "момент істини" слід максимально використати для отримання від нього якомога більше доказової інформації у справи

Також слід враховувати і те, що зізнання упізнаного в такій ситуації проходить за присутності понятих та статистів. Це створює умови для надійної фіксації зроблених повідомлень. Показання упізнаного можуть бути і мають бути негайно занесені до протоколу впізнання і засвідчені підписами всіх присутніх.

Впізнання не може бути визнане достовірним, якщо упізнаючому стало відоме місце розташування пізнаваного, якщо йому ставились навідні запитання, якщо упізнаючий назвав такі прикмети, яких недостатньо для ідентифікації або вони суперечать раніше даним ним показанням.

Впізнання не має заздалегідь встановленої сили. Воно не повинно бути єдиним безсумнівним доказом винуватості обвинувачуваного. Як і будь-які інші твердження, воно може бути помилковим Його не можна брати за основу обвинувачення, якщо виникають сумніви в правильності висновків упізнаючого. Результати впізнання підлягають ретельній перевірці та оцінюються в сукупності з іншими доказами у справі, не маючи перед ними жодних переваг.

У випадках, коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме або пред'явити ту чи іншу особу упізнаючому неможливо з інших причин, впізнання може провадитися за фотознімками. Перш ніж провести впізнання за фотознімком, слідчий повинен добрати фотографії не менше трьох осіб, які не мають великих розбіжностей у зовнішності та одязі, наклеїти їх на фототаблицю, пронумерувати та скріпити печаткою. Впізнання провадиться за загальними правилами, а його хід і результати фіксуються в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання особи. Результати пред'явлення фотознімків для впізнання особи, отримані без додержання вимог, зазначених у ст. 174 КПК України, не можуть мати доказового значення.

 

Стаття 175. Пред'явлення предметів для впізнання

За необхідності пред'явити для впізнання який-небудь предмет слідчий спочатку допитує впізнаючого про ознаки цього предмета й обставини, за яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту.

Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.

Предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому в числі інших однорідних предметів. Впізнаючому пропонується вказати предмет, який він мас впізнати, і пояснити, за якими ознаками він його впізнав.

Пред'явлення предметів для впізнання провадиться в присутності двох понятих.

Пред'явлені предмети по можливості фотографуються.

 

Стаття 176. Протокол пред'явлення для впізнання

Про пред'явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання складається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особу впізнаючого і про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, наводяться дані про осіб і предмети, що пред'являються для впізнання, і докладно вказуються ознаки, за якими впізнаючий впізнав особу чи предмет.

У разі проведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою статті 174 цього Кодексу, в протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається те, що впізнання проводилося поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини й умови проведення та кого впізнання.

Протокол підписують всі особи, що брали участь у про веденні впізнання, поняті і слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особи або предмети, пред'явлені для впізнання, були сфотографовані.

По завершенні впізнання слідчий складає з додержанням вимог ст. 85 та 176 КПК України протокол пред'явлення для впізнання.

У протоколі зазначаються відомості про особу впізнаючого і про те, що він, якщо є свідком, попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за давання неправдивих показань. Стосовно інших осіб зазначається роз'яснення їм їхніх статусу, прав та обов'язків. У протоколі наводяться дані про осіб і предмети, що пред'являються для впізнання, та докладно вказуються ознаки, за якими пізнаючий впізнав особу чи предмет.

Протокол надається учасникам слідчої дії для прочитання або за їх проханням протокол прочитує їм слідчий. Учасники впізнання мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов'язковому занесенню в протокол У разі застосування технічного документування протокол складається за загальними правилами з додержанням додаткових вимог, зазначених у ст. 85-1, 85-2'КПК України.

Протокол підписують всі особи, що брали участь у проведенні впізнання, поняті і слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особи або предмети, пред'явлені для впізнання, були сфотографовані.

 

Глава 16. ОБШУК І ВИЇМКА

Стаття 177. Підстави для проведення обшуку та порядок надання згоди на його проведення

Обшук провадиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.

Обшук провадиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

Обшук провадиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи.

У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, провадиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня и винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.

Обшук — примусове обстеження приміщень, споруд /Ділянок м;сЦЄВості та інших об'єктів, які перебувають у віданні певних осіб, з метою знайдення та вилучення прихованих там слідів злочину та інших речей, що можуть мати значення у кримінальній справі, або знайдення осіб та трупів, що розшукуються, яке провалился за наявності обґрунтованих даних про те, що вони приховані в певному місігі або в особи, яка обшукується.

Виїмка — слідча дія, яка полягає в вилученні з володіння окремих осіб, предметів і документів, що мають значення для справи, яка провадиться за наявності точних даних про те, де і у кого вони знаходяться.

Основна відмінність між обшуком і виїмкою полягає в тому, що при обшуку речові докази і документи, як правило, приховані і для їх вилучення виникає потреба в пошукових діях, а при виїмці місце знаходження таких відоме і вони фіксуються і вилучаються. До того ж обшук може провадитись і щодо предметів, про наявність яких у певному місці не відомо слідчому.

На відміну від огляду обшук має три відмітні ознаки: а) в ході обшуку обстежуються приміщення, споруди чи інші об'єкти, що перебувають у віданні певної особи; б) обстеження об'єктів має характер розшуку та проводиться за наявності достатніх підстав вважати, що розшукувані предмети приховані; в) таке обстеження здійснюється в примусовому порядку.

Пізнавальний ефект будь-якої слідчої дії, в тому числі обшуку і виїмки, здебільшого залежить від того, наскільки своєчасно і правильно, наскільки обґрунтовано прийнято рішення про їх провадження. Тому правові приписи, що встановлюють підстави провадження цих слідчих дій, здебільшого визначають їх ефективність у цілому. Названі слідчі дії водночас виступають і як правозастосовні акти, провадження яких пов'язане з певним утиском прав громадян на недоторканність помешкання, із змінами майнових правовідносин.

У ч. 1 ст. 178 КПК України вказано, що докази можуть бути отримані шляхом виїмки, якщо точно відомо, де і в кого вони знаходяться, Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України слідчий, маючи достатні підстави вважати, що в будь-якому приміщенні знаходяться предмети або документи, що можуть мати значення для справи, провадить обшук. Зіставлення гіпотез названих правових норм дозволяє помітити, що фактичні підстави проведення виїмки більш жорсткі, ніж фактичні підстави проведення обшуку. У першому випадку потрібна наявність достовірних (точних) відомостей про знаходження об'єктів, що розшукують, у певному місці (у певної особи), у другому — достатньо вірогідних знань про це.

Як у першому, так і в другому випадках йдеться про відомості, що підтверджують лише знаходження предметів у певному місці або у певної особи. Але за своїм правовим значенням знаходження предметів у різних місцях може бути досить різним. У деяких випадках вони можуть бути приховані, а в інших — ні; інколи особа, у віданні якої перебувають такі предмети, може відмовитися віддати їх, учинити активний опір, а інколи, навпаки, віддала б їх за своєю ініціативою, якби знала про доказове значення таких.

Чи є доцільним та виправданим обшук у випадках іншого характеру? Вважаємо, що ні.

Водночас закон виключає провадження обшуку, якщо точно відомо, де і в кого знаходяться об’єкти, які розшукують, рекомендуючи провадження в таких випадках виїмки.

Обшук має провадитись за наявності достатніх даних, які вказують на те, що об'єкти, які мають значення у справі, по-перше, знаходяться у певної особи (в певному місці), по-друге, що дані об'єкти сховані й добровільно видані не будуть.

Отже, обшук — це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об'єктів, які перебувають у віданні певних осіб, з метою знайдення та вилучення предметів і документів, що можуть мати значення у справі, або знайдення осіб та трупів, що розшукуються, проваджуваному за наявності ймовірних даних про те, що вони приховані в певному місці чи в певної особи.

Об'єктом обшуку є приміщення, споруди та інші об'єкти, що перебувають у віданні громадянина: службовий кабінет, житлове приміщення, дачна ділянка, надвірні будівлі, гараж, автомобіль, яхта, особистий літак, будь-яке інше приватне володіння (магазин, кафе, офіс фірми, кіоск, ферма). Будь-яке примусове обстеження таких об'єктів та проведення на них пошукових дій може здійснюватися тільки шляхом обшуку і не інакше, як у передбаченому для провадження обшуку порядку.

За своїм об'єктом обшук поділяється на чотири види:

—      обшук житлових приміщень (житлових будинків, котеджів, квартир, замків, кімнат у гуртожитку, постійних чи тимчасових житлових помешкань, у тому числі і в готелі чи іншому місці, включаючи туристичну палатку на лоні природи);

—      обшук іншого володіння особи (дачної будівлі, гаража, яхти, літака, автомобіля, магазину, кафе, кіоска, саду, городу, подвір'я, ферми, земельної ділянки чи угіддя тощо);

—      обшук службових та інших приміщень (складських, службових і виробничих приміщень, підприємств, установ, організацій та інших сховищ);

—      обшук території (земельної ділянки, саду, городу тощо);

—      обшук особи (особистий обшук).

Зауважимо, що ст. 30 Конституції України визначає: "Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду".

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, провадиться лише за вмотивованою постановою судді.

Обшук інших об'єктів провадиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора або його заступника.

Одним із різновидів обшуку є особистий обшук. Тут обстеженню підлягають одяг, взуття, тіло людини, носильні речі, які знаходяться при ній. При цьому, враховуючи специфіку об'єкта даного виду обшуку, закон передбачає, що особистий обшук провадиться особами однієї статі з особою, яку обшукують. Ця ж вимога стосується і присутніх при обшуку понятих.

Приймаючи рішення про проведення обшуку та здійснюючи його, слід враховувати юридичний статус певних осіб та приміщень.

Так, без згоди Верховної Ради України не може бути підданий обшуку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Згідно зі ст. 20 Закону України " Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено лише Генеральним прокурором України.

Не підлягають вилученню документи, пов'язані з виконанням адвокатом функцій захисника чи представника інтересів окремих учасників процесуальних правовідносин.

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника. Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через. Міністерство закордонних справ України. Обшук і виїмка в зазначених, приміщеннях провадяться обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ. Статус недоторканності мають також приміщення консульських установ, доступ до яких може бути лише за згодою глави консульської установи.

Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а за згодою самого судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки (ст. 13 Закону України "Про статус суддів").

Мета обшуку — знайдення, вилучення та процесуальне закріплення засобів злочину, об'єктів злочинного посягання, слідів злочину, цінностей, що нажиті злочинним шляхом, інших речових доказів, предметів і документів, що мають значення для встановлення об'єктивної істини у справі та забезпечення відшкодування заподіяної злочином шкоди.

Час проведення обшуку — денний (з 6.00 до 22.00), крім випадків, що не терплять зволікання.

Фактичні підстави обшуку, ймовірні дані, які вказують на приховання в певному місці предметів та документів, що мають значення у справі. Ці дані можуть бути отримані: в ході допитів, очних ставок, огляду місця події або при здійсненні інших процесуальних дій, у процесі проведення оперативно-розшукових або адміністративно-процесуальних дій, що виконуються органами дізнання.

Юридичною підставою обшуку є постанова особи, у провадженні якої перебуває справа, санкціонована прокурором, стосовно житла чи іншого володіння особи — вмотивоване рішення суду.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, провадиться лише за вмотивованою поста новою судді. Обшук інших приміщень провадиться за постановою слідчого із санкції прокурора або його заступника.