Історія виникнення та функціонування системи медичного страхування в Україні

 

У 1870 році і за 42 роки до прийняття закону про страхування, була вперше в Україні створена лікарняна каса на першому промисловому підприємстві – адміралтейському заводі “Россуд” у Миколаєві. Саме тут на асигнування першого лікарняного збору коштів підприємці уклали першу в Україні угоду для надання медичної допомоги з миколаївським військово-морським шпиталем. Згідно з угодою про медичне забезпечення робітникам заводу “Россуд” подавалася лікарська медична допомога при нещасних випадках, а відшкодування витрат здійснювалося через лікарняну касу за рахунок підприємства. Таким чином, лікарняну касу в Миколаєві можна вважати однією з перших організаційних форм первинної ланки подання медичної допомоги на страхових засадах як в Україні, так і в Російській державі.

     Питання соціального страхування і подання медичної допомоги людям, які працювали на підприємствах, були предметом неодноразових обговорень на губернських, регіональних та інших з’їздах земських і фабричних лікарів.

     Прийнятий у 1912 році Державною думою закон “Про соціальне страхування на випадок хвороби” став результатом колективної боротьби робітників прогресивної громадськості, в тому числі й лікарів. Попри всі його вади цей закон уперше в Російській імперії, а отже й на території України, надає поняттю “лікарняні каси” нормативну базу і затверджує статус про їх діяльність. Відтоді лікарняні каси стали організаційними осередками подання медичної допомоги працюючому населенню за страховим принципом. Усе це поклало початок формуванню системи страхової медицини дореволюційного періоду в Україні.

     Згідно з положенням про страхування, яке функціонувало в Україні, джерелами фінансування системи медичного страхування, що здійснювалося через лікарняні каси, були переважно фонди соціального страхування.

 

3.2 Особливості організації та фінансування системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

Наразі медичне страхування в Україні знаходиться на стадії формування, незважаючи на те що тривалий час існує проблема підвищення рівня медичного обслуговування, внаслідок чого постає питання щодо збільшення фінансування галузі, а це вимагає пошуку додаткових джерел. Одним із них є медичне страхування. Впровадження загальнообов’язкового медичного страхування сприятиме збільшенню фінансових надходжень у галузь охорони здоров’я в межах існуючого законодавчого поля, оптимізації їх використання, забезпеченню гарантування якісної медичної допомоги кожному громадянину, а також подальшому розвитку добровільного медичного страхування.

В Україні за часів незалежності здійснена низка важливих економічних реформ, але вони майже не торкнулися системи охорони здоров’я.

Необхідно звернути увагу на те, що кожного разу, коли виникала потреба в зміні акцентів при проведенні реформ у медичній галузі, її залишали на одному й тому ж етапі — «проект відкликано/залишено без розгляду». Впровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування в Україні, попри всі його переваги, гальмується через те, що не існує однозначного підходу до створення законопроекту про загальнообов’язкове державне медичне страхування. Крім того, народні обранці, які лобіюють інтереси страхового бізнесу, зацікавлені в тому, щоб страхові внески громадян знаходилися у приватних руках.

Останнім законопроектом, зареєстрованим у парламенті, запропоновано створення 3-рівневої моделі страхування:

· 1-й рівень — солідарна система загальнообов’язкового медичного страхування, що базується на засадах солідарності й субсидування та здійснення страхових виплат за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового медичного страхування (далі — Фонд);

· 2-й рівень — накопичувальна система загальнообов’язкового медичного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному страховому фонді та фінансування витрат на оплату укладення договорів довічного медичного страхування і страхових виплат особі після досягнення нею пенсійного віку;

· 3-й рівень — система недержавного медичного страхування, що базується на засадах добровільної участі громадян.

Перший та другий рівні системи медичного страхування становлять систему загально­обов’язкового медичного страхування, другий та третій — накопичувального. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати страхові виплати одночасно відповідно до різних рівнів системи медичного страхування.

Передбачений у законопроекті Фонд має бути створений як самоврядна неприбуткова організація, що здійснюватиме свою діяльність на підставі статуту, який затверджуватиметься Правлінням Фонду.

Органами управління Фонду мають стати Правління (як вищий орган) та Виконавча дирекція. До складу Правління ввійдуть по 7 представників від Федерації профспілок України, організацій роботодавців, організацій медичної спільноти, а також по 1 представнику від МОЗ, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів, Державного комітету фінансового моніторингу України, Міністерства економіки, Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва; комітетів Верховної Ради України з питань охорони здоров’я; з питань соціальної політики та праці; з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва; з питань фінансів і банківської діяльності; з питань економічної політики; у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; з питань податкової та митної політики.

Правління Фонду працюватиме в режимі засідань. Відповідно до законопроекту члени Правління Фонду виконуватимуть свої обов’язки на громадських засадах. Очолюватиме його голова, який обиратиметься із членів Правління та затверджуватиметься КМУ строком на 3 роки.

Крім того, законопроектом передбачається скасування законів України від 23.09.1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та від 18.01.2001 р. № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». Запропоновано передати кошти фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які ліквідуються, Фонду.

Таким чином, функції виконавчих дирекцій зазначених вище фондів та їх територіальних органів виконуватимуть відповідні органи Фонду.

Згідно з основними положеннями законопроекту впровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування призведе до зміни умов фінансування медичних закладів у цій сфері, тобто їх кошти перераховуватимуться за надання медичних послуг певного обсягу. Це має бути передбачено умовами договорів, укладених між Фондом та конкретними закладами охорони здоров’я.

Проте ст. 49 Конституції України визначає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Дискусійним є питання, чи не суперечитиме запровадження загальнообов’язкового медичного страхування цьому положенню.

Конституційний Суд України (далі — КСУ) у своєму рішенні від 29.05.2002 р. № 10-рп/2002 наголосив: Конституцією України закріплено право громадян на медичне страхування, тобто йдеться про добровільний його характер, а тому стягнення обов’язкових страхових платежів (внесків) з громадян не відповідатиме конституційному припису — «у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно». Однак така позиція КСУ не виключає можливості запровадження державного медичного страхування: конституційна норма не порушуватиметься лише у випадку, якщо платниками обов’язкових страхових платежів (внесків) будуть суб’єкти господарювання, а не застраховані фізичні особи.

Також КСУ зазначає, що безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я не виключає можливості фінансування галузі за допомогою залучення додаткових коштів, а саме: від проведення благодійних акцій; від міжнародних програм гуманітарної допомоги; пожертвування громадських, релігійних благодійних організацій та меценатів; надходження лікарняних кас.

Противники окресленої моделі медичного страхування наголошують на обмеженні конституційних прав громадян — обов’язкова участь у системі загально­обов’язкового державного медичного страхування, відсутність можливості припинення участі у ній за власним бажанням.

Орієнтовна вартість страхового полісу у законопроекті не зазначена. Наразі свої висновки щодо положень цього документа мають надати парламентські комітети з питань охорони здоров’я; з питань бюджету та інші.

У разі прийняття законопроекту він набуде чинності з 1 січня 2013 р. Чи достатньо періоду у 4 міс для того, щоб вжити всіх необхідних заходів для запровадження системи медичного страхування?

До впровадження системи загально­обов’язкового медичного страхування необхідно підійти зважено і конструктивно: розробити законодавчу базу; забезпечити збалансованість обсягів послуг із обов’язкового медичного страхування з його фінансуванням. Для досягнення цілісності української системи охорони здоров’я, а також узгодження стандартів медичного обслуговування із світовим досвідом необхідний час, фінансові ресурси й кваліфіковані фахівці.

Висновки

На основі вивчених матеріалів та проведеного дослідження теоретичних і практичних аспектів діяльності медичних закладів слід зробити наступні висновки:

· Між економікою та охороною здоров’я існують складні причинно – наслідкові відносини: з одного боку, охорона здоров’я є наслідком розвитку економіки, а з другого, позитивно впливаючи на умови відтворення робочої системи вона може розглядатись і як один із факторів економічного росту;

· На Утримання та розвиток комунальних медичних закладів через територіальний канал повинно розподілятись не менше ніж 80 відсотків загальних видатків на охорону здоров’я;

· В залежності від фінансової участі населення в одержанні медичних послуг, можна виділити медичну допомогу: повністю безплатну або частково платну та повністю платну;

· Система надання медичної допомоги в Україні і в цілому на місцевому рівні, яка буде побудована за прямою формою державного обов’язкового медичного страхування є більш ефективною, ніж державне фінансування лікувально – профілактичних закладів. Медицина, яка ґрунтується на соціальному медичному страхуванні більш відповідає вимогам ринкової економіки;  

· Для зменшення економічних витрат, які виражаються в розпорошенні фінансових ресурсів держави, виходячи з економічної ефективності використання бюджетних коштів та все більш зростаючої відповідальності місцевих органів державної влади за медичну допомогу населенню підвідомчої їм території, необхідно передати деякі державні та відомчі лікувально-профілактичні заклади у відання та фінансування місцевих органів державної влади;

· В умовах обмеженого бюджетного фінансування, інфляції і хронічної нестачі кошті на утримання державних і комунальних, бюджетних медичних закладів, доцільно було б повністю звільнити позабюджетні кошти цих закладів від сплати податків і зборів;

· Необхідна цілеспрямована державна політика в області надання платних послуг медичними закладами незалежно від форми власності а особливо державної і комунальної власності;

· Доцільно переглянути програму розвитку мережі медичних закладі на користь амбулаторій і поліклінік, а також підвищити відповідальність лікарів загальної практики;

· Потребує удосконалення механізм оплати (взаєморозрахунків) з медичними закладами за надані медичні послуги, як важливий елемент реформи і їх фінансового забезпечення.

Впровадження вище зазначених пропозицій і висновків у практику фінансового забезпечення медичних закладів, за нашим переконанням, буде сприяти економічному та ефективному розвитку медицини, а отже зростанню економічного потенціалу держави.