Види соціології релігії та їх еволюція.

За науковими даними виникнення релігії пов’язується з появою ранньої родової общини, приблизно 40 тис. років тому. За час, що минув, релігія істотно змінилась, набула найрізноманітніших форм.

Учені пропонували багато підходів до класифікації релігій, в яких тією чи іншою мірою враховувались як історичний розвиток, так і зміст віросповідань.

Племінні культи передували будь-яким іншим формам релігії, збереглись нині у відсталих народів і племен Африки, Азії, Америки. Як правило, ці культи не мають якогось узагальненого (догматичного) уявлення про Бога. Об’єктом поклоніння є природа та її явища, тварини, матеріальні предмети. Переважають форми тотемізму (віра у родинні зв’язки з твариною чи рослиною - засновником роду, тотемом) та культу предків.

Національно-державні релігії з’являються з формуванням народностей і класового суспільства і відіграють важливу роль при створенні державної організації. Вони відрізняються національною обмеженістю. За рівнем свого розвитку ці релігії дуже різні, але загалом переважають антропоморфні, тобто такі, що уявляють Бога схожим за виглядом на людину. Національно-державні релігії існували у стародавніх Єгипті, Греції, Римі, Персії. Серед сучасних релігій це іудаїзм, конфуціанство, індуїзм та деякі інші.

Світові релігії з’являються пізніше за інші, на грунті якихось національно-державних, відрізняючись від них космополітизмом, тобто не пов’язуються з окремою нацією, і прозелітизмом, тобто прагненням привернути якнайбільше шанувальників, тому, як правило, ведуть активну місіонерську діяльність. Для них також є характерним досить розвинена догматика, культ та всі інші атрибути. До світових релігій зараховують буддизм, християнство та іслам.

 

Релігійні організації.

Структура релігійної організації пов’язана з традицією та звичаєм, церковним правом або статутом. У релігійній організації складаються зв’язки координації (взаємодія по горизонталі) та субординації (підлеглість по вертикалі), діють відносини авторитарного характеру.

Організація забезпечує існування та функціонування релігійної спільності, тобто сукупності послідовників певного віросповідання. Спільність разом із своїми організаційними елементами являє собою релігійне об’єднання, первинним осередком якого виступає людина. Над общиною надбудовується комплекс ланок (аж до вищої ланки - центра об’єднання), що забезпечує цілісність об’єднання.

У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних об’єднань: церква (для організаційної структури характерна наявність інституту священства, чітка ієрархія по “горизонталі” і “вертикалі” відповідно з нормативною системою та тенденція подальшої інституціоналізації); секта (інститут священства, навпаки, відсутній, лідерство визначається харизматичним: право на нього надається особі, яка виявила ніби-то особливу здібність керівництва, сприйману як милість Бога і спрямовану на розкол релігійної спільності); деномінація (її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в конфронтації до церкви і секти; характерна чітка організація як по “горизонталі", так і по “вертикалі”; не зважаючи на проголошення принципу рівності всіх членів і виборності керівництва, існує еліта постійних керівників, які наділені широкими повноваженнями).

 

Функції соціології релігії.

 

Під функціями релігії розуміють різноманітні засоби її дії в суспільстві. У літературі виділяють 5 функцій:

світоглядна (певне світорозуміння - пояснення світу, місце людини в ньому і т. ін);

компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного “заповнення" дійсності - соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством у громаді й т. ін);

комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);

регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);

інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об’єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).

 

Соціологія сім ' ї.

Сім'я — це один із найдавніших соціальних інститутів. Виникла сім'я в первісному суспільстві значно раніше класів, націй, держав. В усі часи сім'я була і залишається найважливішим соціальним інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім'ї. Взаємовідносини сім'ї із суспільством вивчає спеціальна соціологічна теорія соціологія сім'ї.

Соціологія сім'ї — галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Об'єктом галузі є сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група, а предметом — закономірності функціонування сімейно-шлюбних стосунків у соціальній системі.

При розгляді сім'ї як соціального інституту вивчаються: суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків; узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення за різноманітних економічних та культурних умов; вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя сім'ї;

причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім'ї за тих чи інших умов; соціальний механізм зміни сімейних норм та цінностей; ефективність реалізації інститутом сім'ї своїх основних функцій у різних політичних, соціально-економічних та культурних умовах і т.д. Загалом, сім'ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства. Крім того, модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування майбутніх змін сім'ї.

 

 

Функції соціології сім ' ї.

Залежно від сфер життєдіяльності виділити основні суспільні та індивідуальні функції сучасної сім’ї.

 

Сфера сімейної діяльності	Суспільні функції	Індивідуальні функції
Репродуктивна	Біологічне відтворення суспільства	Задоволення потреби в дітях
Виховна	Соціалізація молодого покоління. Підтримка культурної неперервності суспільства.	Задоволення потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях.
Економічна	Економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства.	Одержання матеріальних засобів одними членами сім’ї від інших у випадку непрацездатності чи в обмін на послуги.
Господарсько-побутова	Підтримка фізичного здоров’я членів суспільства, догляд за дітьми.	Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім’ї від інших.

 

Сфера первинного соціального контролю	Моральна регламентація поведінки членів сім’ї у різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності і зобов’язань у відносинах між подружжям, батьками і дітьми.	Формування і підтримка правових і моральних санкцій за неналежну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім’ї.
Сфера духовного спілкування	Розвиток особистості членів сім’ї.	Духовне взаємозбагачення членів сім’ї. Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу.
Соціально-статусна	Надання певного соціального статусу членам сім’ї. Відтворення соціальної структури.	Задоволення потреби у соціальному просуванні.
Дозвільна	Організація раціонального дозвілля. Соціальний контроль у сфері дозвілля.	Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвільних інтересів.
Емоційна	Емоційна стабілізація індивідів та їх психологічна терапія.	Одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки в сім’ї. Задоволення потреб в особистому щасті і коханні.
Сексуальна	Сексуальний контроль	Задоволення сексуальних потреб