Таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку
у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї
частки на депозитний рахунок суду.

Право спільної часткової власності може припинятись як за волею осіб-співвласників (виділ частки, поділ майна) так і поза їх волею за рішенням суду.

Положення коментованої статті виключає із загального правила, передбаче­ного ст. 364 ЦК, відповідно до якого за співвласником закріплюється право, а не обов'язок щодо виділу частки у натурі із спільного майна, а компенсація за частку при неможливості її виділення надається лише за згодою співвласника (пункти 1,2 ст. 364 ЦК).

Тобто співвласник не може бути примушений до здійснення права розпоря­дження щодо належного йому об'єкта права власності — частки у праві спільної власності. Примушування власника до здійснення його права не доз­воляється згідно з положеннями відповідних статей ЦК, в яких дістали своє відображення певні суттєві засади приватного права (статті 12, 319 ЦК).

Проте право спільної власності передбачає певний рівень обмеження права власності кожного із співвласників з метою надання рівного захисту кожному з них і врахуванню їх інтересів. У деяких випадках існування спільної влас­ності виявляється неможливим, суттєво порушує їх законні інтереси і навіть загрожує здоров'ю та життю співвласників.

ЦК встановлює судовий порядок припинення права власності за позовом співвласників до того з них, припинення права власності якого вони вимага­ють, виходячи з підстав, передбачених законом. Положення цієї статті є нове­лою цивільного законодавства, оскільки ЦК 1963 р. не встановлював підстав припинення права спільної власності поза волею її суб'єктів. Вони визначали­ся постановою ПВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7 і стосувалися виділу частки із спільної власності на жилий буди­нок.

Припинення права на частку з відповідною примусовою компенсацією відбувається за наявності всіх передбачених цією статтею підстав: незначна ча­стка і неможливість виділення в натурі тощо. Виділення частки не відбудеться, якщо річ належить до категорії неподільних речей, тобто таких, які не можна поділити без втрати їх цільового призначення (п. 2 ст. 183 ЦК). Встановлення неможливості спільного проживання і користування спільним майном здійснюється шляхом дослідження всіх обставин справи з урахуванням різних засобів доказування, передбачених цивільним процесуальним законодавст­вом, — показання свідків, висновків органів внутрішніх справ, органів місцево­го самоврядування, представників закладів охорони здоров'я тощо. Суттєвим обмеженням примусового виділу частки із спільного майна є передбачена стат­тею підстава, згідно з якою припинення права особи на частку не повинно за­вдавати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Напри­клад, якщо об'єктом права спільної часткової власності є житлове приміщення (квартира, житловий будинок), враховуються такі обставини: чи проживає співвласник у цьому житловому приміщенні та чи забезпечений він іншим житловим приміщенням.

З метою надання правам співвласника захисту, права на частку якого при­пиняються за позовом інших співвласників, у законодавстві встановлюється обов'язок позивача внести вартість частки на депозитний рахунок суду для сплати співвласнику компенсації.

Припинення права особи на частку у майні може відбуватися на підставі рішення суду за наявності встановлених законодавством вимог за позовом інших співвласників за умови внесення позивачем вартості цієї частки на депо­зитний рахунок суду. Зокрема, це може мати місце, коли частка у спільній власності є незначною, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Аналогічне положення міститься в п. 6 по­станови ПВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7 щодо виділу частки із спільної власності на жилий будинок.

Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності

1.         Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності,
у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стяг­
нення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі
для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирі­ шується судом.

2.     У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або за­
перечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право ви­
магати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності
з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної част­ кової власності або відмови інших співвласників від придбання частки борж­ ника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з про­ веденням відповідного перерахунку.

Виділ частки співвласника може відбуватись і на вимогу кредиторів. При цьому права кредиторів є досить захищеними і конкретизованими у комен­тованій статті.

Кредитор учасника спільної власності вправі вимагати виділ частки із спільного майна для звернення на неї стягнення лише у випадку, коли іншого майна співвласника недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Це прави­ло встановлено з метою, щоб запобігти руйнуванню відносин права спільної власності, що негативно впливає на інтереси інших співвласників.

Якщо у таких випадках виділ частки в натурі неможливий або проти цього заперечують інші учасники спільної часткової власності, кредитор вправі ви­магати продажу боржником своєї частки іншим співвласникам за ринковою ціною із зверненням цих коштів у погашення боргу. Кредитор вправі звернути стягнення на частку у спільному майні у судовому порядку шляхом продажу цієї частки з публічних торгів.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та при­мусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржни­кові інше майно, за винятком майна, на яке не може бути накладено стягнення (див. «Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами», що міститься у додатку до цього Закону).

Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності

1. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в на­ турі між співвласниками за домовленістю між ними.

2. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної част­ кової власності на нього припиняється.

3. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій влас­ ності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо коли право на виділ реалізується всіма учасниками спільної частко­вої власності, відбувається поділ спільного майна у натурі і право спільної ча­сткової власності припиняється. При виділі частки спільна власність зберігається щодо тих співвласників, які залишилися.

Майно, що є спільною частковою власністю, може бути поділене між спів­власниками згідно з домовленістю між ними. Зазначені положення про поділ спільної часткової власності, які визначаються сучасною цивілістикою, отри­мали своє законодавче закріплення у положеннях чинного ЦК, законом пе­редбачається обов'язковість нотаріальної форми договору про поділ нерухо­мого майна, що є спільною частковою власністю, та про виділ частки не­рухомого спільного майна в натурі.

При недосягненні домовленості про спосіб та умови поділу майна кожен із співвласників може звернутися до суду про виділ частки із спільного майна.

Стаття 368. Право спільної сумісної власності