Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізич­ ної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

6. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відпо­ відно до закону.

1. Коментована стаття закріплює одне з фундаментальних особистих немай-нових прав фізичної особи, що тісно пов'язане з правом на охорону здоров'я (ст. 285 ЦК), — право на медичну допомогу.

ЦК, визначаючи право на медичну допомогу, не визначає самого поняття «медична допомога». Постановою KM України «Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги» від 11 липня 2002 р. № 955 визначається, що медична допомога — це вид діяль­ності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та ліку­вання пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства.

Зазначена постанова виділяє такі види безоплатної медичної допомоги: швидка та невідкладна, яка здійснюється на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини; амбулаторно-поліклінічна; стаціонарна — у разі гострого захворювання та у невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталі­зація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та по­роділлям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій; невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі — дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до трьох років); долікарська медична допомога сільсь­ким жителям; санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізова­них та дитячих санаторіях; утримання дітей у будинках дитини; медико-соціальна експертиза втрати працездатності.

Зазначене в Конституції положення про безоплатну медичну допомогу не виключає також і можливості надання фізичним особам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги. При цьому перелік таких платних послуг повинен встановлюватися законом та не може вторгатися у межі безоплатної медичної допомоги.

2. Право на медичну допомогу належить всім без виключення фізичним особам. Однак при цьому фізична особа, яка досягла 14 років та звернулася за наданням медичної допомоги, має такі права: на вибір лікаря та його заміну; на вибір лікувального закладу; на вибір методів лікування відповідно до рекомен­дацій лікаря.

Право на вибір лікаря означає, що особа має право вільного вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги (ст. 38 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»), а також право на заміну лікаря (ст. 34 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»). Це право є суттєвою гарантією права на надання медичної допомоги, оскільки може не лише реально забезпе­чити високий рівень надання особі медичної допомоги, а й виявити тих лікарів, які не мають належного рівня підготовки. Однак право на вибір та заміну ліка­ря може бути обмежене у випадку, коли це неможливо зробити внаслідок за­вантаженості лікаря. У такому випадку заміна призначається керівником закладу охорони здоров'я чи його структурного підрозділу. Ще одним обме­женням цього права є випадок, коли лікар відмовляється від подальшого ве­дення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загро­жуватиме життю хворого і здоров'ю населення (ч. 1 ст. 34 «Основ законодавст­ва України про охорону здоров'я»).

Право на вибір лікувального закладу прямо не зазначене у коментованій статті, але чітко випливає з ч. 2 ст. 38 «Основ законодавства України про охо­рону здоров'я». Сутність цього права полягає в тому, що кожен пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому держав­ному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. При цьому таке право охоп­лює можливість надання особі права вибору лікувального закладу як у межах України, так і за кордоном, за умов і в порядку, що передбачений ст. 36 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»,

Право на вибір методів лікування може здійснюватися фізичною особою лише в межах, що рекомендовані лікарем. І оскільки основним обов'язком лі­куючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта, він несе повну відповідальність за методику його лікування. При цьому у ме­дичній практиці лікарі зобов'язані застосовувати методи профілактики, діаг­ностики і лікування та лікарські засоби, дозволені МОЗ. В інтересах виліку­вання хворого та за його згодою, а щодо малолітніх та осіб, яких було визнано судом недієздатними, — за згодою їх законних представників, лікар може за­стосовувати нові, науково обґрунтовані, але ще не допущені до загального застосування методи діагностики, профілактики, лікування та лікарські засо­би. Щодо осіб віком від 14 до 18 років чи визнаних судом обмежено дієздатни­ми застосування таких методів та засобів проводиться за їх згодою та згодою їх батьків або інших законних представників.

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається ли­ше в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта. Медич­не втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як

виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування ме­тодів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе. Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають с^часшпА та^вджо обйрунтотіаш™. тжмотам, стгрямоъат на відвернення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди жит­тю та здоров'ю пацієнта. Якщо пацієнт не погоджується на запропоновану лікарем методику лікування, то він може або відмовитися від лікування вза­галі, або вимагати заміни лікаря.

3. Реалізація права на надання медичної допомоги визначається особою, яка
наділена цим особистим немайновим правом. Тому медична допомога на­
дається фізичній особі, яка досягла 14 років, за її згодою. Що стосується фізич­
них осіб, які не досягли 14 років, а також тих, які визнані судом недієздатними,
то медична допомога їм надається за згодою їх законних представників. При
цьому для отримання згоди на надання медичної допомоги фізична особа по­
винна бути повністю проінформована лікарем у доступній формі про стан сво­
го здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз
можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і
здоров'я.

Однак повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Що сто­сується осіб, які не досягли віку повноліття або визнані судом недієздатними чи не усвідомлюють значення своїх дій та не можуть керувати ними, то відмо­витися від їх лікування мають право їх законні представники. Проте якщо відсутність згоди повнолітньої фізичної особи чи інших осіб може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний пояснити це фізичній особі чи її законним представникам. Якщо і після цього зазначені особи відмовляються від лікування, то лікар має право взяти від них письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (ст. 43 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»).

Вільне розпорядження своїм здоров'ям має місце далеко не в усіх випадках. Тому законодавець встановлює певні обмеження щодо вільної відмови від лікування. Так, наприклад, у невідкладних випадках, за наявності реальної за­грози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди такої фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника. Поря­док надання медичної допомоги у невідкладних випадках регламентується ст. 37 «Основ законодавства України про охорону здоров'я».

4.    Специфічною складовою в структурі права на медичну допомогу є право
на надання психіатричної допомоги. Цей вид медичної допомоги надається відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу», яким визнача­ються правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, встановлюються обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та
правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги.

Законодавець під поняттям «психіатрична допомога» розуміє комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених чинним законодавством, профі­лактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

5. Право на медичну допомогу забезпечується також і цілою низкою інших галузевих нормативно-правових актів, зокрема ст. 37 «Основ законодавства України про охорону здоров'я», статтями 139, 140 КК тощо.

Стаття 285. Право на інформацію про стан свого здоров'я

1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними ме­ дичними документами, що стосуються її здоров'я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інфор­ мацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники ма­ ють право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, об­ межити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, упов­новажені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

 

1. Коментована стаття закріплює важливу гарантію фізичної особи щодо ре­алізації права на охорону здоров'я, сутність якої полягає в можливості отрима­ти достовірну та повну інформацію про стан свого здоров'я. Поняттям «до­стовірна інформація» охоплюються відомості, які є достовірними, тобто ви­кладені правдиво, точно та не є спотвореними. У свою чергу, інформація про стан здоров'я фізичної особи повинна бути повною, тобто у вичерпному обсязі висвітлювати абсолютно всі відомості про стан здоров'я фізичної особи, неза­лежно від того, який характер вони мають. Проте, крім зазначених ознак, слід виділити ще й те, що інформація про стан здоров'я фізичної особи повинна бу­ти викладена у доступній формі, тобто при отриманні цієї інформації фізична особа має право вимагати пояснення їй специфічних термінів і категорій.

Правом на інформацію про стан свого здоров'я наділена фізична особа. Проте можливість реалізації цього права залежить від обсягу дієздатності цієї особи. Так, наприклад, повнолітня та повністю дієздатна фізична особа має право самостійно реалізовувати це особисте немайнове право, тоді як ма­лолітні, неповнолітні, обмежено дієздатні та недієздатні можуть реалізовувати це право через своїх законних представників (батьків (усиновителів), опікунів та піклувальників). Якщо фізична особа не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, наприклад внаслідок несвідомості, правом на інфор­мацію про стан її здоров'я наділяються члени її сім'ї чи законні представники

фізичної особи залежно від її інтересів (ч. З ст. 39 «Основ законодавства України про охорону здоров'я», ч. 1 ст. 26 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

3. Закон конкретно не визначає способи, якими особа може реалізувати пра­во на інформацію про стан свого здоров'я. Слід дійти висновку, що особа може реалізовувати це право будь-якими не забороненими законом способами. До них, зокрема, можна віднести можливість отримати інформацію про стан сво­го здоров'я як безпосередньо від лікаря, так і шляхом самостійного ознайом­лення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я, на­приклад історією хвороби, медичною карткою тощо. Основним є те, щоб особа, яка наділена цим правом, отримала необхідну їй інформацію про стан її здо­ров'я та змогла адекватно сприйняти її зміст.

4. Право на інформацію про стан здоров'я фізичної особи не може реалізову­ватись абсолютно, тому законодавець встановлює деякі обмеження щодо ре­алізації цього права. До таких обставин слід віднести випадки, коли інформація про хворобу фізичної особи може: 1) погіршити стан її здоров'я; 2) погіршити стан здоров'я фізичних осіб, які мають право отримати інформацію про стан здо­ров'я своїх дітей та підопічних; 3) зашкодити процесові лікування.

Тому у вказаних випадках медичні працівники можуть обмежити мож­ливість фізичної особи щодо отримання інформації про стан її здоров'я такими способами: 1) медичний працівник може дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи (так звана «свята брехня»); 2) медичний працівник може обмежити можливість ознайомлення фізичної особи чи інших уповнова­жених осіб з окремими медичними документами.

5. Близьким до права на інформацію про стан здоров'я фізичної особи є та­
кож закріплене у коментованій статті право на інформацію про причини смерті
фізичної особи. Це право виникає тільки у членів сім'ї фізичної особи чи інших
осіб, які спеціально уповноважені на це померлою фізичною особою.

Зміст цього права полягає в тому, що зазначені особи мають право: бути присутніми при дослідженні причин смерті фізичної особи; ознайомитись із висновками щодо причин смерті фізичної особи; оскаржити висновки про причини смерті фізичної особи до суду.

6. Право на інформацію про стан здоров'я фізичної особи гарантується та­
кож ст. 141 КК та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я

1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт
звернення за медачною допомогою, даатноз, а також про відомості, одер­
жані при її медичному обстеженні.