Історичний погляд романо-германської правової системи

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………….2

1. ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ………………………………………………………………….5

1.1 Джерела права в романо-германській правовій системі……………..7

 

1.2 Структура права в романо-германській правовій системі…………….11

 

2. ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ………………………………………………………………...14

 

2.1 Структура права-американської правової системи……………………15

2.2 Джерела права англо-американської правової системи………………16

3.СУТНІСТЬ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ТА АНГЛО-ГЕРМАНСЬКОЇ СИСТЕМ ПРАВА……………………………………………………………18

3.1Значення цих систем в сучасності………………………………………24

3.2 Романо-германська правова система в Україні……………………….28

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..…32

Вступ:

Актуальність теми. Цивільний захист населення (ЦЗН) — система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підлеглих їм сил і засобів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, добровільних рятувальних формувань з метою запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій. Основні принципи англо-американського права власності були закладені, розвивалися й удосконалювалися протягом декількох сторіч і продовжують зберігати своє значення, незважаючи на появу нових правових актів, що регулюють відносини власності, і нових форм власності. Правові норми й англо-американському праві характеризуються високою стабільністю (дотепер продовжують діяти деякі нормативні акти й прецеденти, що відносяться до глибокого середньовіччя) і ефективністю в практичному застосуванні. При цьому вивчення багатовікового досвіду правового регулювання відносин власності в англійському праві (основні положення якого були сприйняті й розвинені правом американським) досить корисно з погляду можливості наступного використання деяких його положень у вітчизняному законодавстві про власність, що й нині перебуває в стадії становлення; безумовно, не за допомогою сліпого копіювання, а з урахуванням специфіки економічного й соціально-політичного ладу в країні, історичних особливостей формування української правової системи. Загальновизнаним центром розвитку романо-германского типу правової системи є континентальна Європа, тому його називають ще континентальним. Як і англо-американський, романо-германський тип правової системи вважається класичним.

Романо-германський тип правової системи -це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми — публічну і приватну, диференціація і кодификація галузей права.

Мета і задачі дослідження. Є дослідження права власності як одного з основних інститутів в англо-американській та романо-нерманській правовій системі.

 

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

- дослідити історичний розвиток та становлення інституту права власності в країнах англо-американської та романо-германської правової системи;

- дати характеристику інституту права власності в Англії, США та інших країнах англо-американської правової системи у наш час;

- дослідити такий феномен як довірча власність;

 

Об'єкт дослідження: право власності як ключовий інститут цивільного права.

Предметом дослідження є інституту права власності в англо-американській правовій системі.

Методологічною базою дослідження є наступні методи: порівняльно-правовий, історичний, метод аналізу та синтезу та інші.

 

Історичний погляд романо-германської правової системи

Романо-германська правова система сформувалася в континентальній Європі в результаті рецепції (запозичення) римського права. З наукової точки зору часом, коли з'явилася система романо-германського права, вважається XIII ст. Існували до XIII ст. елементи римського права, мали характер звичаєвого права. Епоха Відродження відкрила світові ідеологію гуманізму, в центрі якої були повсякденні інтереси людини (перш за все, це був власник), потребуючого правового захисту. В цей період відбулося усвідомлення значення ідеї права і необхідності пристосувати римське право до нових умов - період створення передумов ринкової економіки. Ця задача здійснювалася вченими європейських університетів, які займалися кодифікацією і викладанням римського права.

Інститути і норми класичного римського права були перенесені ними спочатку в Середньовіччі, а потім і в буржуазну епоху в новій упаковці - цьому сприяла ідеологія Просвітництва. Поява доктрини природного права (XVII-XVIII ст.) сформувало нову систему цінностей, згідно якої в центрі будь-якого суспільства ставиться людина з її невід'ємними природними правами. Відбулося усвідомлення цінності розуму як сили, що творить право і забезпечує прогрес, що підкреслювало нову роль, що відводиться законом, і відкривало шлях до кодифікацій. Романо - германська система виникла на ґрунті спільності цінностей європейської культури і незалежно від будь-яких політичних цілей.[1, 45-54]

Романо-германське право набуло поширення не тільки в Європі, але і за її межами: в деяких штатах США. Африці і на Мадагаскарі. Держави, які раніше були колоніями Франції, увійшли до складу франко-германської правової сім'ї. До 1914 р. Туреччина зберігала вірність мусульманським правом, взявши, однак, європейські кодекси в якості зразка модернізації. І з розпочато XX ст. Туреччина повністю відноситься до романо-германської правової сім'ї.

Романо-германська, або континентальна правова система об'єднує різновидності права, які базуються на римському праві античного періоду, тобто від V ст. до н.е. до 476 р. н.е. Римська правова думка поступово прийшла до створення правової системи надзвичайно високого технічного рівня. У той же час, романо-германська система не є простою копією римської правової системи. Починаючи від XII століття, розвиток, вдосконалення і суттєве доповнення римського права відбуваються завдяки таким джерелам, як, наприклад, звичаєве право германських племен, дослідження середньовічних теологів чи філософія природного права.

Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Йдеться, зокрема, про схожість основних юридичних понять при однаковому узагальненому погляді на поняття норми права, яка розглядається, як загальнообов'язкове правило поведінки. Для цих систем характерний також повний збіг в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Тобто, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль.

В цілому, загальна філософія романо-германської системи характеризується обмеженням індивідуалізму, пошуком методів узагальненого вирішення та регламентування правових ситуацій. Закон розглядається, як найбільш ефективний регулятор існуючих суспільно-правових відносин і як механізм формування бажаних відносин.[17, 201-205]

 

Висновоки

"Сім'я загального права", як і римського права, розвивалася на основі принципу: "Право там, де є його захист". Незважаючи на всі спроби кодифікації, доповнення та вдосконалення положеннями "права справедливості", воно в основі своїй є прецедентним правом, створеним судами. Це не виключає зростання ролі статусного (законодавчого) права. На противагу місцевим звичаям це право - загальне для всієї Англії. Воно було створене королівськими судами, називалися Вестмінстерськими - за місцем, де вони засідали, починаючи з XIII ст. У діяльності королівських судів поступово склалася сума рішень, якими вони й керувалися в подальшому. Виникло правило прецеденту, що означає, що одного разу сформульоване судове рішення ставало обов'язковим і для всіх інших суддів. Тому вважається, що англійське "загальне право" утворює класичну систему прецедентного права, або права, створюваного судами. Характерні риси праворозуміння в цій правовій сім'ї виражаються формулою: "Засіб судового захисту важливіше права", оскільки основна складність полягала в тому, щоб отримати можливість звернутися до Королівського суд. До кінця ХIII ст. зростає роль і значення статутного права, у зв'язку з чим правотворча роль суддів стала певним чином стримуватися. У ХIV-XV вв. у зв'язку з розвитком буржуазних відносин виникла необхідність вийти за жорсткі рамки прецедентів. Роль суду взяв на себе королівський канцлер, який став вирішувати в порядку певної процедури спори за зверненнями до короля. У результаті поряд із загальним правом склалося "право справедливості". До реформи 1873-1875 рр.. в Англії існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовували загальне право, існував суд Лорда-Канцлера. Реформа злила "загальне право" і "право справедливості" в єдину систему прецедентного права. І сьогодні англійське право продовжує залишатися в основному судовим правом, розроблюваних судами в процесі вирішення конкретних випадків.

У англосаксонської правової сім'ї сама концепція права, система джерел права, юридична мова зовсім інші, ніж у правових системах германо-романської правової сім'ї. Тут відсутній розподіл права на публічне і приватне. Його замінює поділ на "загальне право" і "право справедливості". Ні різко вираженого поділу права на галузі, оскільки суди можуть розбирати різні категорії справ: привселюдно-і приватноправові - цивільні, торгові, кримінальні, а також через відсутність кодексів європейського типу. Проблема співвідношення закону і судової практики в Англії носить специфічний характер. Діє принцип, за яким закон може відмінити прецедент, а при колізії закону і прецеденту пріоритет віддається закону. Проте дійсність значно складніше: правозастосовний орган пов'язаний не тільки самим текстом закону, але і тим тлумаченням, яке дано йому в судових рішеннях, що іменуються "прецедентом тлумачення". Тому не можна однозначно стверджувати, що парламентська законодавство як джерело права стоїть вище прецеденту. Виходить, що англійський суд наділений широкими можливостями щодо статутного права. Значні відмінності між правовими системами різних країн усередині як германо-романської сім'ї, так і "загального права".

Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Йдеться, зокрема, про схожість основних юридичних понять при однаковому узагальненому погляді на поняття норми права, яка розглядається, як загальнообов'язкове правило поведінки. Для цих систем характерний також повний збіг в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Тобто, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль.

 

Список використаних джерел.

1. Цивільний кодекс України. Паливода А. В. 2014.

2. Алексєєв С. С. "Держава і право" Початковий курс. 1996. – с. 45-54.

3. Алексєєв С. С. Закон і наше життя. 2000. – с. 156-159.

4. Лазарєв Б. М. Що таке правова держава. 2001. – с.78-81.

5. Підручник для ВУЗів "Теорія держави і права" Курс лекцій. – с. 65-68

6. Редактори Малько А. В. та Матузов Н. І. 1999. –с. 25-29

7. Підручник для ВУЗів "Філософія права" Редактор Нерсесянц В. С. 2000.-с. 33-36

8. Р.Давид, К.Жоффре-Спинози. "Основные правовые системы современности", М. 2004. – с. 24-32

9. К.Цвейгерт, Х. Кётц. "Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права ", М. 2002. – с. 55-58

10.А.Х.Саидов. "Сравнительное правоведение и юридическая география мира", М. 2000г. – с. 74-77

11.О.Ф.Скакун. "Теорія держави і права", Х.2001р.- с. 45-46

12."Общая теория государства и права" / под ред. проф. В.В. Лазарева, М.2000г. – с. 65-66.

13."Теория государства и права" под ред. / проф. М.Н. Марченко, М.2006г. –с. 85-88.

14.Ю.Т.Тихомиров. "Курс сравнительного правоведения", М.2001.-с. 99-101.

15. АлексєєвС.С. Загальна теорія права. – М.:Юристъ, 2004. – с. 98-100

16. Давид Р. Основні правові системи сучасності / Пер. зфр. - М., 2008. – с. 122-125.

17.Давид Р.,Жоффре-Спинози До. Основні правові системи сучасності. - М: Міжнародні відносини, 2006. – с. 201-205.

18.ДусаевР.Н. Основні правові системи сучасності. Навчальний посібник з теорії держави й права. - М.:Юристъ, 2000. – с. 55-59

19.Карбоннье Ж. Юридична соціологія / Пер. зфр. - М., 2001. – с. 36-37

20.КонстантинескоЛ.-Ж. Розвиток порівняльного правознавства // Нариси порівняльного права / Відп. ред. В.А. Туманов. М., 2000. – с. 56-85

21.Кросс Р. Прецедент щодо англійської праві. – М.: 1985, З.35ая система Англії.- М.: Річ, 2000. – с. 88-97

22. М.А. Марченко. Курс порівняльного правознавства. - М., Зерцало, 2002. – с. 91-95

23. Марченко М. Н. Правові системи сучасного світу: Навчальний посібник. – М., 2001. –с. 95-99

24.Матузов Н.І., Малька А.В. Теорія держави й права: Підручник. – М.:Юристъ, 2001. – с. 86-90

25. Загальна теорія правничий та держави. Під ред. Лазарєва У. У.- М.: 2004.- с. 78-87.

26.Загальна теорія права. Під ред.Пиголкина О.С. - М.: 1996. – с. 64-70

27.Осакве До. Порівняльне правознавство в схемах: Спільна й Особлива частини: Навчальний посібник. – М.: Річ, 2000. – с. 156-160

28.РешетниковФ.М. Правові системи країн світу. – М.: Юридична література, 1993. – с. 148-157.

29.Романов О.К., М. Н. Марченко. Правові системи сучасного світу. – М.: Зерцало – 2001. – с. 85-95

30.Синюков В.М. Російська правова система. - Саратов, 2000. – с.73-97.

31.Темнов Є.І. Теорія держави й права: Навчальний посібник. – М.: Право. Закон, 2002 – с. 195-198.

 

 

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………….2

1. ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ………………………………………………………………….5

1.1 Джерела права в романо-германській правовій системі……………..7

 

1.2 Структура права в романо-германській правовій системі…………….11

 

2. ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ………………………………………………………………...14

 

2.1 Структура права-американської правової системи……………………15

2.2 Джерела права англо-американської правової системи………………16

3.СУТНІСТЬ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ТА АНГЛО-ГЕРМАНСЬКОЇ СИСТЕМ ПРАВА……………………………………………………………18

3.1Значення цих систем в сучасності………………………………………24

3.2 Романо-германська правова система в Україні……………………….28

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..…32

Вступ:

Актуальність теми. Цивільний захист населення (ЦЗН) — система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підлеглих їм сил і засобів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, добровільних рятувальних формувань з метою запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій. Основні принципи англо-американського права власності були закладені, розвивалися й удосконалювалися протягом декількох сторіч і продовжують зберігати своє значення, незважаючи на появу нових правових актів, що регулюють відносини власності, і нових форм власності. Правові норми й англо-американському праві характеризуються високою стабільністю (дотепер продовжують діяти деякі нормативні акти й прецеденти, що відносяться до глибокого середньовіччя) і ефективністю в практичному застосуванні. При цьому вивчення багатовікового досвіду правового регулювання відносин власності в англійському праві (основні положення якого були сприйняті й розвинені правом американським) досить корисно з погляду можливості наступного використання деяких його положень у вітчизняному законодавстві про власність, що й нині перебуває в стадії становлення; безумовно, не за допомогою сліпого копіювання, а з урахуванням специфіки економічного й соціально-політичного ладу в країні, історичних особливостей формування української правової системи. Загальновизнаним центром розвитку романо-германского типу правової системи є континентальна Європа, тому його називають ще континентальним. Як і англо-американський, романо-германський тип правової системи вважається класичним.

Романо-германський тип правової системи -це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми — публічну і приватну, диференціація і кодификація галузей права.

Мета і задачі дослідження. Є дослідження права власності як одного з основних інститутів в англо-американській та романо-нерманській правовій системі.

 

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

- дослідити історичний розвиток та становлення інституту права власності в країнах англо-американської та романо-германської правової системи;

- дати характеристику інституту права власності в Англії, США та інших країнах англо-американської правової системи у наш час;

- дослідити такий феномен як довірча власність;

 

Об'єкт дослідження: право власності як ключовий інститут цивільного права.

Предметом дослідження є інституту права власності в англо-американській правовій системі.

Методологічною базою дослідження є наступні методи: порівняльно-правовий, історичний, метод аналізу та синтезу та інші.

 

Історичний погляд романо-германської правової системи

Романо-германська правова система сформувалася в континентальній Європі в результаті рецепції (запозичення) римського права. З наукової точки зору часом, коли з'явилася система романо-германського права, вважається XIII ст. Існували до XIII ст. елементи римського права, мали характер звичаєвого права. Епоха Відродження відкрила світові ідеологію гуманізму, в центрі якої були повсякденні інтереси людини (перш за все, це був власник), потребуючого правового захисту. В цей період відбулося усвідомлення значення ідеї права і необхідності пристосувати римське право до нових умов - період створення передумов ринкової економіки. Ця задача здійснювалася вченими європейських університетів, які займалися кодифікацією і викладанням римського права.

Інститути і норми класичного римського права були перенесені ними спочатку в Середньовіччі, а потім і в буржуазну епоху в новій упаковці - цьому сприяла ідеологія Просвітництва. Поява доктрини природного права (XVII-XVIII ст.) сформувало нову систему цінностей, згідно якої в центрі будь-якого суспільства ставиться людина з її невід'ємними природними правами. Відбулося усвідомлення цінності розуму як сили, що творить право і забезпечує прогрес, що підкреслювало нову роль, що відводиться законом, і відкривало шлях до кодифікацій. Романо - германська система виникла на ґрунті спільності цінностей європейської культури і незалежно від будь-яких політичних цілей.[1, 45-54]

Романо-германське право набуло поширення не тільки в Європі, але і за її межами: в деяких штатах США. Африці і на Мадагаскарі. Держави, які раніше були колоніями Франції, увійшли до складу франко-германської правової сім'ї. До 1914 р. Туреччина зберігала вірність мусульманським правом, взявши, однак, європейські кодекси в якості зразка модернізації. І з розпочато XX ст. Туреччина повністю відноситься до романо-германської правової сім'ї.

Романо-германська, або континентальна правова система об'єднує різновидності права, які базуються на римському праві античного періоду, тобто від V ст. до н.е. до 476 р. н.е. Римська правова думка поступово прийшла до створення правової системи надзвичайно високого технічного рівня. У той же час, романо-германська система не є простою копією римської правової системи. Починаючи від XII століття, розвиток, вдосконалення і суттєве доповнення римського права відбуваються завдяки таким джерелам, як, наприклад, звичаєве право германських племен, дослідження середньовічних теологів чи філософія природного права.

Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Йдеться, зокрема, про схожість основних юридичних понять при однаковому узагальненому погляді на поняття норми права, яка розглядається, як загальнообов'язкове правило поведінки. Для цих систем характерний також повний збіг в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Тобто, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль.

В цілому, загальна філософія романо-германської системи характеризується обмеженням індивідуалізму, пошуком методів узагальненого вирішення та регламентування правових ситуацій. Закон розглядається, як найбільш ефективний регулятор існуючих суспільно-правових відносин і як механізм формування бажаних відносин.[17, 201-205]