Охарактеризуйте зміст регулювання банківської діяльності.

Банківське регулювання—одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Головна мета банківського регулювання й нагляду—безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання й нагляду за діяльністю банків у межах та в порядку, передбачених законодавством України.

З метою здійснення функцій банківського регулювання Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади й органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України та не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України, а також можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах.

1) адміністративне регулювання:

- реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

- встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

- застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

- нагляд за діяльністю банків;

- надання рекомендацій щодо діяльності банків;

2) індикативне регулювання:

- встановлення обов'язкових економічних нормативів;

- визначення норм обов'язкових резервів для банків;

- встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

- визначення процентної політики;

- рефінансування банків;

- кореспондентських відносин;

- управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

- операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

- Імпорту та експорту капіталу.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для банків обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, Інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Він не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку.

Для здійснення своїх функцій Національний банк володіє правом безоплатно одержувати від банків, банківських об'єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення окремих банківських операцій, а також від осіб, стосовно яких Національний банк здійснює наглядову діяльність відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій. Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації Національний банк має право безоплатно отримувати необхідну Інформацію від органів державної влади й органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання усіх форм власності. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Послуги банків та операції.

Головною метою функціонування комерційних банків є проведення банківських операцій. Останні являють собою діяльність із залучення та розміщення грошових коштів. З їх допомогою здійснюється взаємозв'язок між двома основними фігурами кредитного ринку — позичальником та кредитором. Згідно з Законом банки мають право здійснювати такі операції:

• приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

• відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

• розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

• емісію власних цінних паперів;

• організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари або надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

• лізинг;

• послуги з відповідального зберігання на надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

• випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

• випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

• надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Усі банківські операції поділяються на пасивні, активні та банківські послуги.

Пасивні операції — це дії банку, спрямовані на акумуляцію (нагромадження) грошових коштів на рахунках банку. Вони здійснюються внаслідок залучення вкладів клієнтів, отримання кредитів від інших банків (у тому числі НБУ), випуску власних цінних паперів.

Операції банку, пов'язані з розміщенням коштів з метою отримання прибутку, називаються активними операціями. Вони представлені різного роду кредитами.

Банківський кредит — це грошова сума, яку банк надає позичальникові в тимчасове користування за умов забезпеченості, поворотності, терміновості, платності та цільової направленості. Всі взаємовідносини між кредитором і позичальником встановлюються умовами кредитного договору. Умови надання різних видів кредитів мають бути чітко визначені у кредитному договорі. Банки можуть надавати кредити різних видів залежно від терміну користування; засобів забезпечення; міри ризику; терміну погашення.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту між двома суб'єктами господарської діяльності, що характеризує можливість відстрочення платежу. Кредитні відносини у даному разі застерігаються векселем — зобов'язанням боржника сплатити кредиторові належну суму в обумовлений термін. Об'єктом кредиту можуть бути товари, що реалізувалися, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавці надають відстрочення платежу.

Лізинговий кредит — форма майнового кредиту, об'єктами якого можуть бути рухоме (устаткування, транспорт та ін.) і нерухоме (будівлі, споруди та ін.) майно. Цей кредит надається в разі оренди майна на основі укладення лізингової угоди.

Іпотечний кредит — кредит, що надається під заставу нерухомого майна. Об'єктами іпотеки можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі будівлі, споруди, торговельні приміщення, земельні ділянки.

Бланковий кредит — грошовий кредит банку (без застави та інших видів забезпечення) у межах існуючих власних коштів банку з використанням підвищеної процентної ставки найбільш надійним позичальником, який має стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківському середовищі.

Консорціумний кредит — грошова позика, що надається з використанням: акумулювання кредитних ресурсів у певному банку; гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; зміни банками-учасниками кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній операції.

Споживчий кредит — позичка, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування з розстроченням.

Бажання банку збільшити прибуток змушує його розширювати коло послуг, що надаються.

Банківські послуги — це посередницькі операції, що безпосередньо не пов'язані з притяганням та розміщенням коштів. Але з їхньою допомогою банки формують для себе постійних клієнтів і розширюють їх коло.

Найпоширенішими і традиційними послугами банків є: інкасові, акредитивні та переказні операції. За допомогою цих операцій банки за дорученням своїх клієнтів одержують гроші за відповідними документами і зараховують їх на розрахункові рахунки (інкасові операції); виплачують певну суму особі при виконанні нею заздалегідь певних умов (акредитивна форма розрахунків); перераховують внесені до банку гроші одержувачеві шляхом надсилання йому банківського чека або переказування банку-кореспонденту (переказні операції).

Останнім часом посилюється роль нових банківських послуг.

Посередницькі послуги застосовуються при посередництві в одержанні кредитів, у проведенні операцій з цінними паперами, валютою чи іншими цінностями.

Велику групу банківських послуг становлять довірчі (трастові) операції. До них належить управління майном, переданим клієнтом за дорученням.

Серед нових послуг банку важливе місце посідають такі, як факторинг та лізинг.

Факторингова послуга — це купівля банком у клієнта права вимагати повернення боргу. Як правило, банк скуповує дебіторські розрахунки.

Лізингова послуга надасться тоді, коли за проханням клієнта банк набуває будь-якого майна (устаткування, транспортних засобів, обчислювальної техніки та ін.) і бере на себе практично всі повноваження власника (сплату майнового податку, страхування, заощадження).