Основні поняття та визначення у сфері технічного регулювання


Основні поняття та визначення у сфері технічного регулювання

Технічне регулювання —це система правового регулювання відносин у сфері встановлення, застосування та виконання обов’язкових вимог до продукції або процесів, які пов’язаних з нею, систем та послуг, персоналу та органів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінки відповідності та/або ринкового нагляду.

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення певного ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Оцінка відповідності – підтвердження, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації.

Підтвердження відповідності – видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

Декларування відповідності – процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

Система якості – сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів та ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам.

Система управління якістю – сукупність органів і об’єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних і інформаційних засобів під час управління якістю продукції.

Технічний регламент –закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких обов'язкове. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Директива ЄС– це нормативно-правовий документ, в якому вказуються цілі і результати, які повинні бути досягнутими, але національній владі надається право самій вирішувати, в якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ці цілі можуть бути досягнуті.

Ринковий нагляд– постійне спостереження за відповідністю продукції, введеної в обіг технічним регламентам, правомірністю застосування національного знака відповідності, повнотою і достовірністю інформації про таку продукцію.

Державний нагляд – діяльність спеціально уповноважених органів виконавчої влади по контролю за додержанням підприємцями стандартів, норм і правил при виробництві та випуску продукції з метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів в тій належній якості, безпечній для життя, здоров’я і майна людей і навколишнього середовища.

Акредитація органів з оцінки відповідності – засвідчення національним органом України з акредитації того, що орган з оцінки відповідності відповідає вимогам національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та у разі необхідності будь-яким додатковим вимогам щодо акредитації у відповідних сферах для провадження визначеної діяльності з оцінки відповідності.

 

 

Законодавчо-нормативне забезпечення системи технічного регулювання в Україні

Законодавчу базу в сфері технічного регулювання в Україні складають наступні документи:

-щодо якості та безпечності товарів:

ЗУ «Про підтвердження відповідності» (2001)

Цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу вимогам, встановленим законодавством України, і поширюється на виробників та постачальників продукції незалежно від форми власності і видів діяльності, на органи з сертифікації, випробувальні лабораторії, а також відповідні органи державної влади. Згідно з цим Законом об'єктами підтвердження відповідності є продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал.

ЗУ «Про стандартизацію» (2001)

Цей Закон визначає правові та організаційні засади стандартизації в Україні. Згідно Закону стандарти в Україні застосовуються на добровільних засадах.

ЗУ «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» (2001)

Цей Закон регулює відносини, пов'язані з акредитацією національним органом України з акредитації органів з оцінки відповідності, у тому числі іноземних органів з оцінки відповідності, та поширюється на органи виконавчої влади, національний орган України з акредитації та органи з оцінки відповідності незалежно від форми власності.

ЗУ «Про безпечність та якість харчових продуктів» (2005)

Закон визначає правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення України.

ЗУ «Про захист прав споживачів» (2005)

Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

ЗУ «Про ветеринарну медицину» (2001)

ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (1994)

-щодо ринкового нагляду:

ЗУ «Про державний ринковий нагляд та контроль нехарчової продукції»

Дія цього Закону поширюється на відносини щодо: здійснення ринкового нагляду за продукцією, що охоплюється встановленими вимогами, крім видів продукції, зазначених у частині п'ятій цієї статті;

ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарського контролю»

Цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

ЗУ «Про загальну безпечність нехарчової продукції»

Цей Закон установлює правові та організаційні засади введення в обіг в Україні нехарчової продукції і забезпечення її безпечності.

 

Характеристика діяльності вітчизняних організацій у сфері технічного регулювання

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України

Державна санітарно-епідеміологічна служба України

Міністерство охорони здоров’я України

Законодавча база України

1. Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»

2. Закон України «Про загальну безпечність нехарчової продукції».

3. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

4. Постанова від 26 грудня 2011 р. N 1403 Про затвердження Порядку здійснення державного контролю нехарчової продукції

Законодавча база ЄС

1. Директива ЄС 2001/95/ЄС від 3 грудня 2001 року «Про загальну безпеку продукції» передбачено, зокрема, такі положення: країни-члени повинні контролювати, щоб виробники й дистриб'ютори виконували свої обов'язки щодо забезпечення безпеки виробів, розміщених на ринку; країни-члени утворюють чи призначають органи, які здійснюють постійний контроль за тим, як виконується обов'язок постачати на ринок лише безпечні вироби, і надають таким органам необхідні повноваження вживати заходи, що вимагаються від них цією Директивою;

2. Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 765/2008 від 9 липня 2008 року, що встановлює вимоги для акредитації та ринкового нагляду щодо реалізації продукції, визначає ринковий нагляд як діяльність, що провадиться, і заходи, що вживаються державною владою, для забезпечення відповідності продуктів вимогам, встановленим у відповідних актах гармонізованого законодавства Співтовариства.

Принципи Європейського законодавства щодо ринкового нагляду- наявність законодавства, що становить правову основу ринкового нагляду;

- створення інституцій системи ринкового нагляду;- надання інституціям ринкового нагляду необхідного обсягу повноважень, прав та ресурсів;

- запровадження санкцій, що забезпечують відповідальність суб’єктів економічної діяльності за невиконання вимог.

система ринкового нагляду повинна поширюватися на територію всієї країни та всі групи продукції, що визначені технічними регламентами;

- ринковий нагляд повинен створити умови вільного руху на ринку лише безпечної для життя та здоров'я продукції, при цьому передбачати реальні механізми вилучення продукції, що не відповідає вимогам та введення щодо неї обмежувальних заходів;

31. Роль та основні засади ринкового нагляду

державний ринковий нагляд - діяльність органів ринкового нагляду з метою забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам.

Метою здійснення ринкового нагляду є вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів з відповідним інформуванням про це громадськості щодо продукції, яка при її використанні за призначенням або за обґрунтовано передбачуваних умов і при належному встановленні та технічному обслуговуванні становить загрозу суспільним інтересам чи яка в інший спосіб не відповідає встановленим вимогам.

Заходами ринкового нагляду є: 1) перевірки характеристик продукції, у тому числі відбір зразків продукції та їх експертиза (випробування); 2) обмежувальні (корегувальні) заходи, що включають: а) обмеження надання продукції на ринку; б) заборону надання продукції на ринку; в) вилучення продукції з обігу; г) відкликання продукції; 3) контроль стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів; 4) попередження органами ринкового нагляду споживачів (користувачів) про виявлену цими органами небезпеку, що становить продукція.

Законодавча база України

1. Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»

2. Закон України «Про загальну безпечність нехарчової продукції».

3. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

4. Постанова від 26 грудня 2011 р. N 1403 Про затвердження Порядку здійснення державного контролю нехарчової продукції

9. Харатеристика міжнародних угод у сфері МТР

Основними угодами у сфері МТР є: Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (СФС) та Угода про технічні бар’єри в торгівлі(ТБТ).

СФС

n Мета – звести застосування заходів, що обмежують торгівлю, до того рівня, щоб їх застосування було виправдано для досягнення країнами-імпортерами необхідного рівня якості. Регулює питання безпечності харчових, здоров’я тварин і рослин з метою захисту життя і здоров’я людини. Санітарні та фітосанітарні норми приймаються країнами для захисту: - життя людей або тварин від ризиків, пов’язаних з харчуванням, що можуть виникнути через вживання добавок, забруднювачів, токсинів, або патогенних організмів; - здоров’я людей від хвороб, що переносяться тваринами або рослинами; - тварин і рослин від шкідників та хвороб.

Сан.норми – оловною метою є забезпечення безпеки харч.продуктів або попередження завозу до країни хвороб, що переносяться тваринами. Фітосан. норми – попередження завозу до країни хвороб рослинного походження. СФС застосовуються до: харч.добавок; матеріалів, що контактують з харч.продуктами;гігієни; домішок; залишків пестицидів та вет.препаратів у харч.продуктах. Угода СФС не відноситься до заходів для захисту навкол.середовища, інтересів споживачів, благополуччя тварин. Основні принципи Угоди: гармонізація, недискримінація та нац.режим, еквівалентність, оцінка ризику, прозорість.

ТБТ

Угода про технічні бар'єри у торгівлі була розроблена в ході Токійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Угода про технічні бар’єри в торгівлі складається з 15 статей та трьох додатків. Угода про технічні бар’єри в торгівлі спрямована на усунення перешкод у міжнародній торгівлі. Метою Угоди є уникнення застосування нац. або міжн. стандартів в якості бар’єрів у торгівлі, організації виробництва пром. товарів відповідно до нормативів, які визнані на міжнародному рівні. Поняття в Угоді поширюються на: характеристики продукції; технологію, способи виготовлення; термінологію та символи; упаковку та позначення. Положення Угоди не поширюються на санітарні та фітосанітарні заходи. Невід’ємною частиною Угоди є «Кодекс сумлінної практики для розробки, прийняття і застосування стандартів» - визначає порядок підготовки, прийняття та застосування стандартів.

 

СФС

n Мета – звести застосування заходів, що обмежують торгівлю, до того рівня, щоб їх застосування було виправдано для досягнення країнами-імпортерами необхідного рівня якості. Регулює питання безпечності харчових, здоров’я тварин і рослин з метою захисту життя і здоров’я людини. Санітарні та фітосанітарні норми приймаються країнами для захисту: - життя людей або тварин від ризиків, пов’язаних з харчуванням, що можуть виникнути через вживання добавок, забруднювачів, токсинів, або патогенних організмів; - здоров’я людей від хвороб, що переносяться тваринами або рослинами; - тварин і рослин від шкідників та хвороб.

Сан.норми – оловною метою є забезпечення безпеки харч.продуктів або попередження завозу до країни хвороб, що переносяться тваринами. Фітосан. норми – попередження завозу до країни хвороб рослинного походження. СФС застосовуються до: харч.добавок; матеріалів, що контактують з харч.продуктами;гігієни; домішок; залишків пестицидів та вет.препаратів у харч.продуктах. Угода СФС не відноситься до заходів для захисту навкол.середовища, інтересів споживачів, благополуччя тварин. Основні принципи Угоди: гармонізація, недискримінація та нац.режим, еквівалентність, оцінка ризику, прозорість.

Характеристика угоди ТБТ

Угода про технічні бар'єри у торгівлі була розроблена в ході Токійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів у 1985 році (Умовна назва "Кодекс про стандарти"). Угода про технічні бар’єри в торгівлі складається з 15 статей та трьох додатків. Угода про технічні бар’єри в торгівлі спрямована на усунення перешкод у міжнародній торгівлі.

Мета угоди ТБТуникнути застосування національних або міжнародних технічних норм або стандартів в цілому, в якості невиправданних технічних бар’єрів в торгівлі.

Угода ТБТ передбачає, щоб обов'язкові стандарти на продукцію не застосовувались країнами для створення зайвих перешкод міжнародній торгівлі.

Сфера застосування

Всі аспекти товарів, крім безпеки:

Стандарти (добровільні), технічні регламенти (обовязкові), процедури оцінки відповідності, вимоги до упакування, маркування і етикетування, національна безпека, захист навколишнього середовища, попередження недобросовісних практик

Основні положення угоди ТБТ 1)До імпортованих продуктів застосовуються ті ж вимоги як і до аналогічних національних 2)Технічні норми не обмежують торгівлю більше, ніж необхідно для досягнення законних цілей 3)Технічні норми основані на міжнародних стандартах

Всі стандарти і технічні регламенти повинні:

• мати законну мету

• базуватися на міжнародних стандартах

• витрати чт наслідки від застосування стандартів повинні бути еквівалентними цілям стандарта

ТБТ застосовується до:Маркування харчових продуктів, Маркування, що вказує склад продукту,Стандартів ідентифікації певних груп продуктів ,Стандартів якості для свіжих фруктів і овочів, “Экологічно чистих” або “біологічних” харчових продуктів

В Угоді використовується:

- термін "технічний регламент" для позначення стандартів, дотримання яких є обов'язковим. - термін "стандарт" позначає стандарти, яких дотримуються на добровільній основі.

Вимоги угоди ТБТ застосуються до

- характеристик продукту, зокрема якісних;

- методів обробки та виробництва (МОВ), які впливають на характеристики продукції;

- термінології та символіки;

- вимог до пакування та маркування продукції.

Угода ТБТ визначає процедури оцінки відповідності як "будь-які процедури, що використовуються безпосередньо або опосередковано для визначення дотримання відповідних вимог до технічних регламентів або стандартів".

Кодекс добросовісної практики з підготовки, прийняття та застосування стандартів невід'ємна частина Угоди ТБТ

Вимагає від країн робити все можливе для того, щоб національні органи стандартизації користувались тими ж самими принципами та правилами, готуючи та застосовуючи добровільні стандарти, що і для обов 'язкових стандартів.

Угода ТБТ вимагає застосування обов'язкових стандартів продукції на недискримінаційній основі до всієї імпортної продукції.

.

Дирек

Документи Старий підхід Новий підхід
Стандарти Для кожного товару Для виду продукції
Директиви Детальні технічні вимоги до процесу виробництва Основні вимоги до характеристик кінцевої продукції (здоров’я і безпека)

Принципи НОВОГО підходу

Відповіно до Рішення Ради Європи від 16 липня 1984 року щодо стандартизації було запроваджено принципи «нового підходу» до технічної гармонізації та стандартів, (Резолюція Ради Європи від 7 травня 1985 року (85/С 136/01)

n законодавчо гармонізацію обмежують основними вимогами, насамперед, це вимоги до безпечності продукції, яким має відповідати продукція;

n технічні умови на продукцію, що відповідають основним вимогам, викладеним у директивах, встановлено в гармонізованих стандартах;

n застосування стандартів є добровільним, і виробник може застосовувати гармонізовані чи інші стандарти, щоб задовольнити встановлені вимоги, але виробник має свободу вибору будь-якого технічного рішення;

n виготовлена за гармонізованими стандартами продукція є такою, що відповідає основним вимогам директиви.

Гармонізований європейський стандарт— це стандарт, що забезпечує реалізацію відповідної директиви (чи директив), і тоді вимоги його стають обов’язковими для виконання на території країн ЄС, оскільки такий стандарт чітко пов’язано з вимогами безпеки відповідної директиви (чи відповідних директив).

n Перелік таких стандартів публікують в «Офіційному журналі Європейського співтовариства.

Директиви ЄС

визначають цілі, які повинні бути досягнуті країнами Європейського Союзу, залишаючи при цьому кожній з них можливість розробляти власне законодавство для виконання обов'язкових вимог конкретної Директиви.

“Нові” директиви містять гармонізовані вимоги до безпечності, конкретизовані стосовно до певної стадії життєвого циклу продукції: проектуванню, виготовленню, реалізації, експлуатації.

Для того, щоб директиви протягом більшого часу не потребували переробки, в них включають загальні вимоги, а більш докладні, окремі, вносять в стандарти.

“Нові” директиви відрізняються від “старих” і за структурою: в них є правова і технічна частини, наводяться принципи систем оцінки відповідності і посилання на стандарти.

На відміну від “нових” “старі” директиви мають галузевий характер, точніше вимоги, які є в них, не уніфіковані, немає також посилань на стандарти.

Здійснення акредитації

1. Національний орган акредитації у відповідь на запит органу ОВ, оцінює компетентність цього органу оцінки відповідності для виконання специфічної діяльності ОВ. Якщо його виявлено компетентним, національний орган акредитації видає про це свідоцтво про акредитацію.

2. Якщо держава-член вирішує не використовувати акредитацію, вона надає Комісії та іншим державам-членам всі документальні докази, необхідні для засвідчення компетентності органів оцінки відповідності, обраних нею для виконання відповідного гармонізованого законодавства Співтовариства.

3. Національні органи акредитації перевіряються органи оцінки відповідності, яким вони видали свідоцтва про акредитацію.

4. Якщо національний орган акредитації встановлює, що орган оцінки відповідності, який одержав свідоцтво про акредитацію, більше не є компетентним для виконання спеціальної діяльності з оцінки відповідності або серйозно порушив свої зобов'язання, цей орган акредитації має вжити всіх відповідних заходів в межах прийнятних строків для обмеження, тимчасового припинення чи вилучення свідоцтва про акредитацію.

5. Держави члени встановлюють процедури, включаючи законодавчі засоби, для вирішення скарг, поданих на рішення про акредитацію або на відсутність таких рішень.

40. Структура та функції СОТ

Світова організація торгівлі (СОТ) – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами. Її головна функція – забезпечувати, щоб торговельні обміни відбувалися настільки легко, передбачувано і вільно, наскільки можливо. СОТ стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ҐАТТ), укладеної після Другої світової війни.

Вищим керівним органом СОТ є Конференція міністрів. Вона збирається не рідше одного разу в два роки, як правило, на рівні міністрів торгівлі чи іноземних справ країн-учасниць СОТ. Конференція має повноваження приймати рішення по найбільш принципових питаннях

Поточне керування діяльністю і спостереження за дією угоди і міністерських рішень здійснює Генеральна рада. Вона збирається кілька разів у рік у Женеві. Як правило, у Генеральну раду входять посли чи голови представництв членів СОТ. У функції Генеральної ради також входить дозвіл торгових суперечок між країнами-учасницями СОТ іпроведення періодичних оглядів їхньої торгової політики. Генеральна рада контролює діяльність підлеглих органів:

Ради по торгівлі товарами, що здійснює спостереження за виконанням

Генеральної угоди про торгівлю товарами.

Ради по торгівлі послугами, що здійснює спостереження за виконанням Генеральної угоди про торгівлю послугами. Вона має у своєму складі Комітет з торгівлі фінансовими послугами і Робочою групою по професійних послугах. Ради по інтелектуальній власності, що здійснює спостереження за виконанням Угоди про торгові аспекти прав інтелектуальної власності. Вона займається також питаннями, зв'язаними з запобіганням конфліктів, зв'язаних з міжнародною торгівлею підробленими товарами. У складі СОТ діють робочі й експертні групи і спеціалізовані комітети. Їхні функції полягають у розгляді питань виконання окремих частин багатосторонніх угод, а також інших питань, що представляють інтерес для країн-учасниць

Найважливішими функціями СОТ є:

контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду;

проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами; врегулювання торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів;

технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ;

співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

41. Роль, переваги, недоліки Дир Нового та Глобал підходів

Основні принципи «НП» зводяться до такого: ©у директивах на продукцію визначають обов’язкові для виконання загальні вимоги безпеки; ©завдання встановлення конкретних х-тик покладаються на європейські стандарти, які є добровільними для застосування; ©п-ція, виготовлена згідно з вимогами гармонізованих із директивою ЄС європ стандартів, розглядається як така, що відповідає істотним вимогам директиви; ©продукція може бути розміщена на ринку ЄС лише після процедури оцінки відповідності; ©нагляд за ринком забезпечують державні органи.

«Глоб підхід» передбачає застос модулів для різних стадій процедур оцінювання відповідності, встанов єдиних критеріїв їх викор та призначення спец органів, що виконують ці процедури.

Модульний підхід дає можливість формувати безліч сполучень модулів і в такий спосіб збільшувати кількість схем підтвердження відповідності, із яких можна обрати таку, що є адекватною рівню ймовірного ризику заподіяння шкоди конкретною продукцією.

Хоча всі модулі доповнюють один одного, їх можна використовувати незалежно. Модульний підхід забезпечує гнучкість систем підтвердження відповідності в рамках ЄС, але не виключено використання такого підходу і в національних системах.

Європейський виробник має право випуску продукції за будь - яким нормативним документом, але в такому випадку він повинен доводити, що характеристики його товару повністю відповідають вимогам, які висуваються в ЄС до такого роду продукції.

Якщо виробник виробляє товар кращий за своїми параметрами, ніж вимоги стандарту, вказаного в директиві, він може добровільно довести це шляхом випробування товару. При цьому можна використовувати знак, який підтверджує покращену якість.

Процедури оцінки відповідності мають змішаний характер: в них присутні дії виробника і уповноваженого органу з сертифікації, відповідно до чого використовуються заяви - декларації виробника, а також сертифікат і знак відповідності як атрибути сертифікації.

44. Структура комісії кодекс аліментаріус

Головна мета діяльності Комісії полягає в створенні погоджених на міжнародному рівні правил національної системи контролю продуктів. Основою створення таких правил є захист здоров'я споживача, дотримання норм міжнародної торгівлі та урахування особливостей кожної країни. При цьому головним пріоритетом Комісії є захист інтересів споживачів, що передбачає виконання мінімально необхідних вимог до продукту, які забезпечують його безпечність (відсутність ризику для здоров'я людини) і якість.

Cтруктура ККА:комісія (Штаб квартира в Женеві та Римі), Горизонтальні комітети, комітети з проблем сировинних товарів, спеціальна робоча група, регіональні комітети, секретаріат кодексу знах. в Римі.

Основними організаційно-структурними елементами Codex Alimentarius Commission є власне Комісія, Виконавчий комітет, Секретаріат, та допоміжні органи Codex Alimentarius (комітети з загальних питань — горизонтальні, комітети з окремих товарів — вертикальні, координаційні комітети ФАО/ВООЗ по регіонах та спеціальні міжурядові робочі групи).

 

 

47. Принципи та основні проблеми системи ринкового нагляду

Ринковий нагляд – постійне спостереження за відповідністю продукції, введеної в обіг, технічним регламентам, правомірністю застосування на ній Національного знака відповідності, повнотою і достовірністю інформації про таку продукцію

Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»передбачає створення в Україні ефективного ринкового нагляду відповідно до міжнародної практики, здійснення контролю безпечності та якості продукції на всіх стадіях життєвого циклу.

Основним принципом державного ринкового нагляду вважати виконання запобіжних дій шляхом перевірок додержання виробниками і постачальниками обов’язку розміщувати на ринку лише безпечну продукцію.

Принципи ринкового нагляду і контролю продукції: ©пропорційність заходів ринкового нагляду, що вживаються органами ринкового нагляду, рівню загрози суспільним інтересам; ©об'єктивність, неупередженість та компетентність органів ринкового нагляду; ©прозорість здійснення; -координованість дій; ©неприпустимість дискримінації суб'єктів господарювання та недопущення недобросовісної конкуренції; ©рівність заходів незалежно від країни походження продукції; ©плановість та системність заходів: ©відповідальність органів ринкового нагляду, митних органів та їх посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд та контроль продукції; ©забезпечення співпраці між суб'єктами господарювання та органами ринкового нагляду і митними органами. Ринковий нагляд здійснюється органами ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності. Органи ринкового нагляду становлять єдину систему. Органи ринкового нагляду здійснюють свої повноваження неупереджено.

 

 

1. Основні поняття та визначення у сфері технічного регулювання

2. Законодавчо-нормативне забезпечення системи технічного регулювання в Україні.

3. Характеристики діяльності вітчизняних організаційу сфері технічного регулювання.

4. Законодавчо-нормативне забезпечення системи технічного регулювання в світі.

5. Проблеми вітчизняної системи технічного регулювання в сфері стандартизації

6. Проблемивітчизняної системи технічного регулювання в сфері підтвердження відповідності.

7.Стан та проблеми вітчизняної системи технічного регулювання в сфері метрологічної діяльності.

8. Роль та основні засади державного ринкового нагляду

9. Характеристики міжнародних угод у сфері міжнародного технічного регулювання.

10. Основні положення Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів.(С Ф С)

11. Принципи, мета основоположних угод СОТ.

12. Характеристики Угоди про технічні бар’єри в торгівлі. (Т Б Т)

13. Аналіз та характеристика директив ЄC

14.Характеристика Директив нового та старого підходу.

15. Характеристика горизонтальних та вертикальних директив.

16. Роль, переваги та недоліки директив Нового і Глобального підходів щодо обов’язкових вимог до певних видів продукції.

17. Дайте характеристику Директиви щодо загальної безпеки продукції.

18. Суть Глобального підходу в процедурі оцінки якості.

19. Глобальний та модульний підходи до оцінки відповідності.

20. Характеристика міжнародних організацій, причетних до технічного регулювання.

21. Сучасні підходи до безпечності та якості харчових продуктів в країніх ЄС.

22. Основні засади гарантій безпечності товарів.

23. Характеристика систем швидкого оповіщення країн ЄС щодо небезпечних товарів.

24. Вимоги до безпечності товарів в країнах ЄС.

25. Вимоги до підприємств-експортерів харчових продуктів на ринок ЄС

26. Система простежуваності продукції.

27. Умови забезпечення права споживачів на якість та безпеку товарів.

28. Вимоги СОТ щодо харчової галузі.

29. Управління безпечністю харчових продуктів на прикладі концепції ХАССП.

30. Характеристика стандартів для постачальників харчових продуктів.

31. Основні положення стандартів BRC

32. Характеристика стандартів IFS

33. Основні положення стандартів GlobalGAP

34. Характеристика процедури акредитації як складової міжнародного технічного регулювання.

35. Основні проблеми системи технічного регулювання.

36. Характеристика організаційної структури, завдання СОТ

37. Порядок розробки стандартів СОТ

38. Характеристика діяльності міжнародної організації із стандартизації

39.Характеристика системи підтвердження відповідності в країнах ЄС.

40.Характеристика діяльності комісії Кодекс Аліментаріус

41.Характеристика міжнародних і регіональних організацій із стандартизації.

42. Характеристика міжнародних і регіональних організацій із метрології

43. Характеристика міжнародних і європейських організацій в галузі оцінки відповідності та акредитації.

44. Характеристика міжнародних і регіональних організацій в галузі якості, безпеки та споживчої політики.

45. Основні засади політики країн щодо подолання технічних бар’єрів в торгівлі.

46. Система управління безпечністю та якістю товарів та послуг.

47. Розвиток систем простежуваності для харчової продукції.

48. Суть, принципу Нового підходу до ринкового нагляду.

49. Напрями адаптації системи технічного регулювання України з вимогами ЄС.

50. Роль та характеристика проектів міжнародної технічної допомоги України з боку країн ЄС.

 

 

Основні поняття та визначення у сфері технічного регулювання

Технічне регулювання —це система правового регулювання відносин у сфері встановлення, застосування та виконання обов’язкових вимог до продукції або процесів, які пов’язаних з нею, систем та послуг, персоналу та органів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінки відповідності та/або ринкового нагляду.

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення певного ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Оцінка відповідності – підтвердження, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації.

Підтвердження відповідності – видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

Декларування відповідності – процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь