Середні віки в історії світової культури. Їх час, простір, менталітет.

Насамперед потребує пояснення термін «середні віки». В ньому ніби прихований негативний зміст. А саме: середній, той що знаходиться по- середині, між якимись іншими віками (століттями) при цьому зовсім не «початковими» або «кінцевими», а між конкретними «античними» і «новітніми». В побутовому мовленні тут синонімами «середнього» може бути «посередній», «пересічний», відтак другорядний.

Терміном цим спочатку послуговувались гуманісти 16 ст., що вивчали класичну латинську мову доби римської імперії. Забута і спотворена мова великих римлян, що тоді більше нагадувала суржик, здавалось була втрачена внаслідок тривалого культурного занепаду і варварства. Між улюбленою гуманістами античною епохою та їх часом, таким чином, знаходилась прірва середньовіччя. У Джорджо Вазарі - письменника, художника і гуманіста Флоренції (др..пол.16 ст.) навіть стосовно мистецтва і архітектури тієї доби зустрічаємо вираз «opus goticum» - варварський витвір.

В епоху Просвітництва (17-18 ст.) негативна оцінка «середніх віків» стала загальною, розповсюдилась на всі напрями політичного, соціально-економічного, релігійного і культурного життя Європи цілого тисячоліття. В суспільній свідомості і освіті 19-20 ст. утвердилась термінологія «темних віків» (dark ages), характерними рисами яких називали панування інквізиції, «полювання на відьом», тотальну владу теократії і феодальної ієрархії, що не давали простору для розвитку суспільства, науки, застосовували принцип насильства і беззаконня. Цікаво, однак, що вже наприкінці 18 ст. серед освічених людей і аристократів були не лише ті хто картав середньовіччя, але і намагався поглянути на нього, як на цікаву і навіть романтичну епоху.

В 19 столітті, завдяки досягненням гуманітарних і природничих наук, середньовіччя стало ближче і зрозуміліше європейцям. В епоху так званого історизму (40-70-ті рр.) не тільки інтерес до середніх віків, але і мода на їх культуру стають надбанням інтелектуальних верств суспільства. Серед англійських митців виник рух «Мистецтв і ремесел» (Arts and crafts) який очолив філософ Томас Карлейль, поставивши за мету вивчення середньовічного мистецтва, відродження старовинних ремесел. Романтизація середньовіччя була ностальгією за «старою доброю Англією», яка після промислового перевороту перетворювалась на фабрику-майстерню, де зникали залишки старої культури, руйнувались стіни замків, старі собори.

Англійські художники Прерафаеліти писали картини на теми середньовіччя, всі зацікавились рицарськими романами сера Вальтера Скотта, що описував романтичне рицарське життя, кохання до Прекрасної дами, рицарські турніри. Виникає захоплення рицарською поезією, мистецтвом, починають колекціонувати старовинний середньовічний іконопис, в моду входить навіть архітектурний стиль, що використовував принади середньовіччя, так звана неоготика. В цьому стилі зводились численні особняки заможних людей, громадські споруди, церкви по всій Європі, прикладом може служити і костел Святого Миколая в Києві архітектора Городецького.

Сьогодні існує значна наукова і мистецькознавча література з питань «медієвістики». Серед видань останніх років «Словарь средневековой культуры» (М.,2007) за редакцією видатного вченого Арона Гуревича. Кращою у Європі вважається школа французьких медієвістів на чолі з Ле Гоффом. Декілька цікавих книжок про середньовічну культуру представників цієї школи вийшли впродовж останніх років. Книжка Жоржа Дюбі «Європа в средние века» вийшла у 1994р. російською мовою, пізніше декілька разів перевидавалася, зокрема має український переклад. Чудова книга, що поєднує науковий і популярний стиль: Едмон Поньон «Повседневная жизнь Европы в тысячном году», вийшла в серії «Живая история» у 1999р.

Особисто пам’ятаю, яке величезне враження на мене, студента 1-го курсу історичного факультету, справив фільм російського режисера Андрія Тарковського «Андрій Рубльов» - про художника початку 15-го століття. Фільм потім на довгий час зник з екранів бо Андрій Тарковський мислив надзвичайно неординарно, вкладав у свої твори настільки глибокий і нетрадиційний для радянського часу і для нашого заідеологізованого суспільства зміст, що вони майже всі були або заборонені, або напівзаборонені. Картини середньовічного життя буквально шокували,коли,затамувавши подих, поринаеш у його вир– страшний, жорстокий, несправедливий, але чудовий завдяки силі, таланту, розуму, моральним якостям героїв фільму- Феофана Грека, Андрія Рубльова і багатьох простих людей, життя яких було тяжким, часом нестерпним, але всупереч усьому вони були творцями, що залишили нам видатні шедеври - ікони, церкви, кам’яне різьблення і все те, що сьогодні становить славу середньовічної культури.

Перш ніж заглибитись у проблеми середньовічної культури необхідно встановити систему її координат: часові, або хронологічні межі епохи, а також рамки простору. Нагадаємо також, чим є середньовіччя з соціально-економічної точки зору.

Воно є добою феодалізму,феодального способу виробництва і підпорядкування. Феодалами називають власників земельних наділів – феодів, що даються вищою владою - королем або іншими представниками ієрархії своїм підлеглим. Відтак, останніх називають васалами вищої ієрархії - сеньйорів. В свою чергу васали роздають наділи своїм васалам, за що ті виконують певні повинності. Рицарі –служать у війську, селяни – працюють на землі феодала. Основне правило феодальної ієрархії – «васал мого васала - не мій васал». Роздаючи землі графам, баронам король не втручається в проблеми їх землекористування, так само як останні не збираються входити в деталі господарювання своїх підлеглих.

Так виникає система підпорядкування нижчих верств вищим. Вищі -феодали, нижчі –селяни, які, виконуючи повинності, поступово закріпачуються і, по суті, перетворюються на власність феодалів. Хоча жоден феодал не має права ні на життя ні на свободу селянина, але постійно користується так званим позаекономічним примусом, тобто правом сильного. Порівнюючи з сучасністю, можна дещо спрощено, але відповідно до суті сказати, що феодалізм був системою організованого рекету, коли вища ієрархія захоплювала землі, називала їх своєю власністю, інші були лише користувачами. Народ в середні віки постійно виступав проти такої несправедливості і, дійсно, був знайдений вихід. Всі, хто хотів позбавитись поземельної залежності втікали до міста. Згодом міста ставали центрами опору, а також вільного життя. Хоча і тут примус багатих по відношенню до бідних існував, але не в такій грубій, насильницькій формі. Наприкінці середньовіччя більшість європейських міст отримали Магдебурзьке право, тобто право бути незалежними від короля, феодалів, вищої церковної влади і на власний розсуд обирати правління. У правлінні містом, певною мірою, брали участь значні верстви його мешканців, як це було у давньогрецьких полісах.

Характерною ознакою середньовіччя слід вважати панування християнства у європейському світі. На заході християнство існувало у вигляді католицтва, на сході - серед слов’ян і візантійців - православ’я. Враховуючи такі ознаки феодального ладу як кріпосне право, відсутність демократичних інститутів і свобод деякі вчені доводять рамки середньовіччя до 19-го століття. (В Іспанії наприклад інквізиція існувала ще у першій половині 19-го ст., в Російській імперії інститут кріпосництва відмінено у 1861.). Але то були лише пережитки минулого, в цілому ж, середньовіччя завершилось на початку 17-го ст. з настанням Нового часу. Ренесансна епоха була перехідною до нього. Найбільш прийнятна така хронологія історії та культури середніх віків:

1)Раннє середньовіччя. 5-11 століття. Від падіння Римської імперії до економічного підйому в Європі.

2)Розвинене середньовіччя. 12-15 ст. аж до початку епохи Відродження в Італії.

3)Пізнє середньовіччя, або за словами культуролога Йогана Хейзинги «Осінь середньовіччя»-16ст.

У мистецтвознавстві період раннього середньовіччя називають романською епохою, а мистецтво – романським(5-11 ст.).

Період розвиненого середньовіччя називають епохою готики, яка триває з 11 до 15-16 століття.

Спробуємо створити схему просторових координат середньовічного світу. Зазначимо, насамперед, що ми не беремо до уваги такі країни сходу як Китай, Японія. Європейці дізнались про їх історію лише в 19-му столітті. Обмежимось простором європейським і середземноморським. Межі античного світу і його ареалу мало у чому відрізнялись від світу Середньовічного. (див.карту)

 

На час розпаду Римської імперії (кін 5-поч. 6 ст.) на більшій частині західної Європи панували варвари (1), Східна Римська імперія отримала назву Візантії із центром у Константинополі (2), на Півдні і Південному Сході був незнайомий та ворожий християнам арабо - мусульманський світ(3). Середземне море перетворилось із внутрішнього моря античного світу в зону розділу різних світів і культур.

На питання: «Що таке феодалізм?» вже згадуваний історик Жорж Дюбі дав відповідь – «Це середньовічний менталітет». Проблема ментальності, з нашої точки зору, найбільш цікава і важлива у вивченні середньовічної культури. Останнім часом історики намагаються досліджувати її по новому. Усі згадані автори належать до наукової школи історичної антропології, що намагається вивчати минуле, так би мовити, з середини, аналізуючи мотиви поведінки, образ мислення людей, уявлення їх про світ, які багато в чому протилежні сучасним. Слово менталітет означає світогляд, склад розуму, світосприйняття. У середньовічних людей він складався з комплексу первісних, родоплемінних уявлень, залишків античних традицій, християнських і язичницьких вірувань. Відмінність у менталітеті порівняно з античною добою подекуди досить значна. Антична свідомість на її класичній стадії містила в собі такі світоглядні засади як демократизм, раціоналізм, матеріалізм, антропоцентризм, натомість в середньовічну епоху склалась така модель світогляду яку можна позначити як Теоцентризм. В уявленні християн Бог є не тільки творцем всесвіту а його центром, причиною всього сущого, його доглядачем і суддею. Згадаємо слова Біблії: «Спочатку було слово і слово було від Бога і слово було Бог». Можна запитати: чому християнство вже з третього століття нашої ери і фактично на протязі всього середньовіччя утверджувалось як провідна релігія Європи, чому воно змогло витіснити всі інші релігії, язичницькі культи, що існували у різних європейських народів? Напевне, воно найповніше відповідало на виклики нової епохи,роблячи наголос на пріоритеті духовного над матеріальним, індивідуальній відповідальності перед Богом. Християнство зрівняло людей не перед законом, а перед вічністю. Основа християнського віровчення – віра в безсмертну людську душу, що дана від Бога і яку можна втратити, ставши на шлях гріха. В час, коли занепадали цивілізації, руйнувались держави і міста, гинули армії, суспільства, нехтувались закони і правила люди покладали останню надію на Всевишнього і для нього берегли свою безсмертну душу.

Характерними ознаками менталітету середньовіччя були містика і спіритуалізм.

Містика (від гр. таїнство) – уява про загадкові, непояснимі божественні діяння, надприродні прояви.

Зокрема зошестя святого духа, зцілення хворих і багато іншого. Під час свят на вулицях міст і сіл люди любили розігрувати містерії, тобто історії святих таїнств. До нашого часу дійшли колядування на Різдво, будування ясел, де народився Ісус, несення Віфлеємської зірки. У західній Європі популярністю користувались міраклі – спектаклі, що розповідали про те чи інше диво.

Спіритуалізм (лат. Дух) – заглиблення у таїнства життя духу, що подекуди приводило до нехтування буденністю, земними справами. Спіритуалістична відстороненість характерна для багатьох людей, віднесених церквою до праведників, мучеників і святих. Такими були преподобні Антоній і Феодосій Печерські, засновники Лаври у Києві, що жили у печерах, Ніл Столбенський, Серафим Саровський, Франціск Асізький та ін..

Ментальність середньовічних богословів і вчених можна визначити терміном схоластика (від лат. Shola- школа). Це середньовічна вченість, що завжди прагнула підпорядкувати розум вірі. Серед перших схоластів так звані останні римляни – філософи, що жили на рубежі античного і середньовічного суспільства – Боецій, Кассіодор, Ісідор Севільський, Августин Аврелій. Вони розробляли основи схоластичного віровчення. Августин Аврелій у творі під назвою «Сповідь» пише, звертаючись до Бога: «Людина – це найменша частка творіння Твого. Вона знаходить блаженство в уславленні Бога бо він створив нас для себе.». Усі середньовічні схоласти в той чи інший спосіб займались наукою, філософією, літературою, намагались вивчати античних авторів, але єдина мета їх роботи – пристосувати ті знання, які залишились від античності до християнського віровчення. Так, зокрема Боецій перекладав праці Платона та Арістотеля на латинську мову і коментував їх в дусі християнства. Кассіодор вів широке християнське просвітительство, писав коментарі до псалмів. Ісідор Севільський створив навіть своєрідну енциклопедію середньовічної вченості, яка складалась із залишків античних знань з граматики, історії, географії, антропології, теології, космології. Ансельм Кентерберійський (1033-1109) вважається класиком схоластичної думки, йому належить вислів: «Не шукаю розуміти, щоб вірувати, але вірую, аби розуміти.». Визнаючи існування двох істин: віри і розуму, богослав беззаперечно віддавав перевагу першій. Будь-яке знання повинно мати висхідним принципом віру в Бога вчив Кентерберійський. В той же час траплялись мислителі, які намагались дати більший простір знанням, серед них поет Пьєр Абеляр (1079-1142), що пропонував «розуміти щоб вірувати».

Найвідомішим схоластиком середньовіччя залишається Фома Аквінський (1225-1274). Його книга «Сумма теології» - справжня енциклопедія католицького богословія, що і сьогодні береться на озброєння Ватиканом. Істини розуму, вчив Аквінський, здатні осягнути лише окремі люди, видатні філософи і вчені, в той час як святе одкровення, віра ніколи не помиляється, бо спирається на абсолютну правдивість Бога. Критики такої філософії в добу Відродження казали, що вона хоче перетворити науку на служницю церкви.

Характерною рисою середньовічного менталітету був імперсоналізм. Риси персони, особистості властиві сучасному світу, були майже відсутні в середніх віках. Люди тоді мало переймались результатами своїх земних справ, місцем в історії, адже земне життя сприймалось лише як випробування на право заслужити вічне життя безсмертної душі. Серед людських чеснот більше цінились терпіння, покора і молитва, ніж активна громадянська позиція. В мистецтві головним було прославити Бога, а не показати власну персону. До нашого часу дійшло надзвичайно мало імен середньовічних іконописців, архітекторів, монахів, що роками переписували священні книги, або ремісників, що виготовляли коштовні емалі або вітражі. Середньовічна людина відчувала свою ідентичність скоріше в рамках корпорацій, якими були ремісничі цехи, торговельні гільдії, сільські общини, церковні братства, або рицарські ордени. Цікаво, що корпоративність була притаманна навіть єретикам, які створювали різні секти, а також іншим маргінальним групам.

Людина середньовіччя не переймалась плином часу, вона навіть не вміла його добре рахувати. Час рахувався в основному по сезонам сільськогосподарських робіт, церквою відзначались в точності всі релігійні свята. Були навіть годинники, так звані плексидри, облік часу в яких вимірювався протіканням води з однієї судини в іншу.Початок року у багатьох місцях відліковували від Різдва Христового, інколи від Благовіщення. Взагалі вік світу визначався середньовічними богословами по Біблії. Він складався з декількох епох. Найдавніша – від створення Адама і до Ноя. Від Ноя і до Авраама була друга епоха. Остання, шоста епоха, рахувалась від Різдва Христового.

По різних редакціях Біблії рахувався час існування світу, інколи відрізняючись один від одного на тисячу років. В 6 ст. у Візантії богослови утвердили хронологію, що була прийнята у православному світі. Згідно з нею від Створення Світу до рідва Христовгого пройшло 5508 років. До 17-18 ст. деякі європейські країни ще послуговувались таким календарем. За ним ми сьогодні живемо у 7519 р. від створення світу. Але головним для людей середньовіччя було те, що вони живуть у найбільш відповідальну, останню епоху, яка завершиться Другим пришестям і Страшним судом. Очікування цієї події було своєрідним дамокловим мечем, що стримував плоть і розум.

Середньовічну ментальність можна назвати символічною. В небуденному світі духовності і культури середньовіччя все мало свій символічний зміст. Для людей, що в більшості своїй,були неписемними, символи відігравали роль знання. Дослідники свідчать, що майже усі символи раннього християнства, зокрема ранньохристиянського мистецтва, запозичені з еллінізму або пізньоримського мистецтва. Так, зокрема, в християнстві з’являється зображення доброго пастиря, який дуже нагадує своїм виглядом Діоніса. Пишні орнаменти багатство тваринного і рослинного світу в елліністичному і пізньоримському мистецтві, у християнстві набувають нового змісту. Так, ранні християни зображували символ Христа у вигляді риби. Символіка тут склалась дуже цікаво: перші літери сакральної фрази «Ісус Христос – син Бога та спаситель», складались у грецьке слово риба. А відтак, перші християни побачили в цьому зображенні певну символіку. В ранньохристиянському мистецтві зображення виноградної лози, відтворюють у свідомості середньовічних людей кров пролиту Ісусом. У сценах Євхаристії - причастя Ісусом своїх учнів апостолів він роздає їм хліб і вино, які символізують жертвенне тіло і кров бога. Основним символом середньовіччя був хрест. В мистецтві він символ мученицької смерті, знак тріумфу, перемоги над силами зла в усьому світі. Крім того хрест слугував емблемою рицарства, влади сили. Хрест - знак порядку, світла, воскресіння. Він втілював сутність імператорської влади. Іншим символом був меч - знак влади, що виділяє рицаря, сеньйора, феодала з маси інших людей, символізує його соціальну перевагу над ними. У тисячному році, пише Ж. Дюбі, меч це майже жива людина. У кожного меча є ім’я. Люди вірять легендам про те, що мечі рицарів були викувані в казкові часи. Кожному відомо, що першим піклуванням знаменитого Роланда в час смерті, було те, щоб його меч не дістався ворогам. Знаменитим був і меч Ескалібур, яким володів король Артур. Зброя була віддана йому з Неба. Середньовіччя розробило складну символіку кольорів. Золотий означав святість, синій - вірність, пурпуровий - владу і божественну зорю, фіолетовий – молитву і віру, зелений – кохання, білий – чистоту. Складна символіка прикрашала рицарські герби і щити. На рицарських турнірах навіть була спеціальна професія, люди якої вміли прочитати загадковий символ невідомого рицаря і прокоментувати його на публіці. Отже, знаючи менталітет середньовіччя, володіючи його символікою ми зможемо краще зрозуміти і полюбити ті численні матеріальні і духовні цінності, які були створені в той час.