Практичні ( семінарські) заняття та самостійна

(ІНДИВІДУАЛЬНА) РОБОТА СТУДЕНТІВ

Підготовка до практичних (семінарських) занять допомагає глибше вивчити основні теми з курсу «Дитяча психологія», оволодіти вмінням самостійно працювати з фаховою літератою та спеціальною літературою.

Лекція є теоретичною основою практичних (семінарських) занять, подальшого самостійного вивчення студентами курсу.

Самостійна робота студента над лекцією умовно поділяється на три основні етапи:

- підготовка до лекції, що відбувається заздалегідь і передбачає ознайомлення з рекомендованою нормативною та навчальною літературою за конкретною темою, що її викладатимуть на лекції;

- сприйняття і конспектування лекції, що полягає в засвоєнні усного матеріалу і його коротких записів (конспектуванні). При конспектуванні необхідно в результаті «переробки» інформації виділити основну думку лектора і стисло її викласти. Лекція не підлягає дослівному запису, за винятком формулювань, визначень, імен, найменувань нормативних актів та літератури, хронологічних і статистичних даних, підсумкових висновків за темою;

- подальша робота над лекцією, що передбачає додаткове доопрацювання конспекту на основі самостійного вивчення рекомендованої нормативної, навчальної, наукової літератури.

Значне місце в системі підготовки фахівців-психологів посідають практичні заняття. Головним завданням їх проведення є закріплення теоретичних знань та перенесення останніх у довготривалу пам’ять.

Практичні заняття формують у майбутніх психологів уміння і навички з психології як навчальної дисципліни, допомагають їм оволодіти апаратом наукових досліджень.

Практичне заняття (лат. prakticos – діяльний) – форма навчального заняття, в ході якої науково-педагогічний працівник організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно сформульованих завдань. Ця форма занять проводиться в лабораторіях або аудиторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Кількість годин на практичні заняття з дисципліни «Дитяча психологія» визначена навчальним планом. Перелік тем практичних занять міститься в робочій навчальній програмі дисципліни. Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи.

Практичне заняття має бути добре підготовлене. Науково-педагогічний працівник, якому доручено ці заняття, за погодженням з лектором навчальної дисципліни завчасно готує необхідний методичний матеріал – тести для виявлення рівня оволодіння студентами відповідними теоретичними положеннями, набір завдань різного ступеня складності для розв'язання їх студентами.

Основні завдання практичних занять можна сформулювати в такий спосіб: поглиблення та уточнення знань, набутих на лекціях і в процесі самостійної роботи, формування інтелектуальних умінь та навичок планування, аналізу й узагальнень, опанування діючою технікою, набуття первинного досвіду організації виробництва та технікою управління ним, оволодіння початковими навичками керівництва робітниками на виробництві тощо.

Практичні заняття незалежно від їх конкретних особливостей значною мірою забезпечують відпрацювання умінь та навичок прийняття практичних рішень у реальних умовах, що мають в основі теоретичний фундамент.

Не дивлячись на те, що на практичних заняттях відпрацьовуються теми, за якими було прочитано лекції, потрібна на цих заняттях невелика теоретична частина, яка передує практичній. Це спрямовує студентів до наукового підходу у виконанні та аналізі практичних робіт, підвищує якість їхньої роботи.

Практичні (дослідні) дослідні завдання передбачають науковий аналіз педагогічного досвіду, осмислення педагогічних ситуацій та моделювання більш ефективного змісту способів і прийомів педагогічної роботи.

Структурою практичного заняття: проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів та постановка науково-педагогічним працівником загальної проблеми з обговорення за участю студентів; розв'язування завдань (з їх обговоренням) та контрольних завдань; їх перевірка й оцінювання. Отримані студентом за окремі практичні заняття оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Практичні заняття мають відповідати таким вимогам:

1. Забезпечення розуміння студентами необхідності володіння базовими теоретичними знаннями.

2. Усвідомлення необхідності вироблення вмінь і навичок, що мають професійну спрямованість.

3. Забезпечення оптимальних умов для формування умінь і навичок (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних).

4. Навчання студентів раціональних методів оволодіння вміннями й навичками.

5. Забезпечення самостійної діяльності кожного студента.

6. Дотримання систематичності й логічної послідовності у формуванні умінь та навичок студентів.

7. Розробка завдань для практичних занять з чіткою професійною спрямованістю.

8. Широке включення в систему практичних занять завдань творчого характеру.

9. Систематичний контроль виконання студентами практичних завдань.

10. Постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів.

У процесі проведення практичних занять використовуються різні методи навчання. Оскільки головним завданням цього виду навчальної роботи є формування умінь і навичок, провідне місце має відводитися різноманітним вправам (підготовчим, пробним, за зразком, тренувальним, творчим, практичним, графічним, усним, письмовим, професійним, технічним та ін.).

Слід відмовитися від практики, коли практичні заняття мають «колективний» характер, коли один студент виконує завдання на дошці, а інші працюють на своїх робочих місцях.

Є більш ефективний і доцільний шлях, коли викладач визначає чітке завдання, знайомить студентів з методами практичної діяльності, чим допомагає їм усвідомити алгоритм дій, організує самостійну роботу кожного студента.

Кількість годин на практичні заняття з окремої дисципліни визначена навчальним планом. Перелік тем практичних занять міститься в робочій навчальній програмі дисципліни.

Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи.

Практичне заняття – форма навчального заняття, за якої науково-педагогічний працівник організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички практичного застосування їх через індивідуальне виконання студентами відповідно сформульованих завдань.

Основні завдання практичних занять можна сформулювати в такий спосіб: поглиблення та уточнення знань, набутих на лекціях і в процесі самостійної роботи, формування інтелектуальних умінь та навичок планування, аналізу й узагальнень, опанування діючою технікою, набуття первинного досвіду організації виробництва та технікою управління ним, оволодіння початковими навичками керівництва робітниками на виробництві тощо.

Практичні заняття незалежно від їх конкретних особливостей значною мірою забезпечують відпрацювання умінь та навичок прийняття практичних рішень у реальних умовах виробництва, що мають в основі теоретичний фундамент.

Хоча на практичних заняттях відпрацьовуються теми, за якими було прочитано лекції, доцільно, щоб на цих заняттях невелика теоретична частина передувала практичній. Це спрямовує студентів на науковий підхід до виконання та аналізу практичних робіт, підвищує їх якість.

Індивідуальне навчально-дослідне завдання – це форма організації навчального процесу, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Індивідуальні завдання виконують студенти самостійно під керівництвом науково-педагогічних працівників.

Індивідуальне навчально-дослідне завдання оформляється у формі реферату.

Реферат - короткий виклад у письмовому вигляді з публічним захистом змісту наукових праць, літератури з теми, конкретного питання. Теми рефератів відповідають загальним темам практичних (семінарських) занять, конкретизують окремі питання, ключові елементи тем. Перелік тем рефератів розміщений у розділі п’ятому даних методичних рекомендацій. На першому практичному (семінарському) занятті студенти можуть на власний вибір обрати тему реферату. За семестр кожний студент має можливість підготувати два реферати, по одному до кожного змістового модуля.

Структура реферату:

- тема-вступ, мета та завдання роботи та основні її положення;

- теоретичне обґрунтування – виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання;

- методи - вказуються і коротко характеризуються;

- основні результати роботи – подаються результати, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз;

- висновки;

- список використаних джерел (нормативно-правових актів та літератури).

Загальні вимоги до оформлення реферату:

- обсяг реферату в середньому не має перевищувати десяти сторінок тексту виконаного власноручно студентом у писаному від руки вигляді на папері формату А4 (в друкованому вигляді реферат не оцінюється);

- титульну сторінку оформлюють відповідно до загальних вимог;

- на другій сторінці викладають план реферату;

- в тексті роботи слід виділяти і озаглавлювати відповідні розділи плану;

- сторінки роботи нумерують;

- при використанні літературних джерел у тексті реферату необхідно робити посилання;

- в разі необхідності можуть бути додатки до реферату;

- наприкінці роботи на окремому аркуші міститься список використаних джерел (не менше 10 спеціальних літературних наукових джерел та всі нормативно-правові акти, які необхідні для розкриття відповідного питання).

Посилання в рефераті на використані нормативно-правові акти чи спеціальну літературу робляться в порядку використання в тексті, або внизу сторінки.

Відповідно до обраного способу посилання і формується список використаних джерел в кінці реферату, відповідно до встановлених вимог щодо оформлення літератури.

Якщо зноски зроблені в порядку використання - список використаних джерел формується в єдиному списку (нормативно-правові акти та літературні джерела разом).

Якщо зноски зроблені в кінці сторінки - список використаних джерел формується двома списками:

1. нормативно-правові акти (подаються за юридичною силою) та міжнародні документи (за наявністю);

2. підручники, посібники, спеціальна література (подається в алфавітному порядку).

Основні вимоги до змісту реферату:

- в основі реферату має бути певна сукупність фактичних і теоретичних даних, що їх слід викладати відповідно до існуючого плану;

- особливу увагу необхідно приділяти пошуку необхідних нормативно-правових матеріалів, їх систематизації, з'ясуванню основних понять і категорій з теми;

- у кінці роботи, підбиваючи підсумки, слід узагальнити викладений матеріал і зробити власні висновки щодо досліджуваної проблеми.

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Критерії оцінювання розроблені за чотирибальною системою (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”) з урахуванням повноти і правильності виконання завдань та обов’язковим переведенням оцінок у шкалу ECTS і 100-бальну шкалу Університету для оцінювання інтегрованих знань студентів із кожного модуля.

При цьому враховується:

- здатність диференціювати, інтегрувати й уніфікувати знання;

- вміння застосовувати правила, методи, принципи у конкретних ситуаціях;

- навики співвідношення причин і наслідків; спроможність аналізувати й оцінювати факти, події, явища та прогнозувати бажані результати від прийнятих рішень;

- здатність викладати письмову відповідь граматично і стилістично грамотно, логічно, послідовно з використанням наукових термінів понять (три останні критерії стосуються й усної відповіді).

Оцінка знань студентів повинна відповідати наступним вимогам:

Оцінка “відмінно” - коли студент демонструє знання всього програмного матеріалу; системно, послідовно, і грамотно і логічно його викладає; здатний пов'язати теорію з практикою; правильно відповідає на додаткові запитання в контексті теми заняття; спроможний обґрунтувати, аргументувати власні висновки; проявляє вміння самостійно узагальнювати матеріал.

Із загального обсягу студент правильно виконує 91 – 100 % завдань.

Оцінка “добре” - коли студент володіє програмним матеріалом; грамотно і по суті викладає його; не допускає суттєвих помилок у відповіді на запитання; правильно використовує теоретичні положення і володіє необхідними навиками з узагальнення й систематизації матеріалу що вивчається.

Із загального обсягу студент правильно виконує 72 – 90 % завдань.

Оцінка “задовільно” - коли студент засвоїв основний матеріал поверхово, але не знає окремих деталей; допускає неточні відповіді чи недостатньо чіткі формулювання; порушує послідовність у викладенні програмного матеріалу та має певні труднощі в узагальненні й систематизації матеріалу, що вивчається.

Із загального обсягу студент правильно виконав 53 – 71 % завдань.

Оцінка “незадовільно” - коли студент не знає значної частини програмного матеріалу; допускає суттєві помилки у його викладі; не здатний узагальнити навчальний матеріал.

Із загального обсягу студент правильно виконав не більше 53 % завдань.

Знання студентів під час поточного контролю на практичних (семінарських) заняттях оцінюються таким чином:

- усна відповідь - оцінка від «задовільно» до «відмінно »;

- доповнення з місця до усної відповіді на підставі аналізу рекомендованої літератури та нормативно-правових актів - оцінка від «задовільно» до «відмінно »;

- виконання та захист індивідуального науково-дослідного завдання у вигляді реферату (від руки) перед кожним модулем (два індивідуальних завдання за семестр) - оцінка від «задовільно» до «відмінно ».

Якщо студент пропустив практичне заняття, або отримав за відповідь на занятті «незадовільно» – він повинен відпрацювати пропущене заняття в усній формі на кафедрі та виконати в зошиті для практичних занять, за наявності, письмові завдання.

За відпрацювання студент може отримати оцінку від «задовільно» до «відмінно ».

Студент, який під час практичного заняття отримав оцінку «задовільно» чи «добре» також може покращити її до «відмінно» шляхом відпрацювання відповідної теми.

Перед кожним змістовим модулем отримані студентом оцінки сумуються, діляться на кількість отриманих оцінок під час практичних занять та множаться:

- якщо 1 оцінка на 2;- якщо 2 оцінки на 3;- якщо 3 оцінки на 4;- якщо 4 оцінки на 4.

При цьому, якщо студент не відпрацював пропущене заняття або оцінку «незадовільно» вони враховуються при діленні як нулі, а при множенні не враховуються.

Наприклад:

Студент «А» за час практичних занять отримав такі оцінки:

3 + 3 = 6; 6: 2=3; 3 х 3 = 9 балів.

Студент «Б» отримав:

3 + н/б + 2 + 3 = 6; 6: 4 = 1,5; 1,5 х 3 = 4.5, у підсумку 5 балів.

Якщо б студент «Б» відпрацював пропущене заняття та «незадовільно» навіть на «задовільно», його поточна оцінка була б наступна:

3 + 3 +3 + 3 = 12; 12: 4 = 3; 3 х 4 = 12 балів.

Отже, за результатами поточної успішності студент за семестр може отримати – 40 балів.

Підсумкова оцінка за семестр – поточна успішність в сукупності за семестр + залік (40+60=100).

Максимальна кількість балів, яку можна отримати на заліку – 60 балів.

Залік проводиться у письмовій формі у вигляді тестових запитань двох складностей.

2. ДЖЕРЕЛА ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Базова

1. Дуткевич Т.В. Дошкільна психологія: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 392 с.

2. Дуткевич Т.В. Дитяча психологія. Навч. По сіб. – К.: Центр учб. літ-ри, 2012. – 424 с.

3. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психо логія (курс лекцій). 2-ге вид.: Навч. по- сіб. — К.: Центр учбової літ-ри, 2010. — 128 с.

4. Сергеєнкова О.П., Столярчук О.А., Коханова О.П., Пастка О.В. Вікова психологія.: Навч. посіб. — К.: Центр учб. літ-ри, 2012 – 376 с.

5. Заброцький М.М. Вікова психологія – К. МАУП, 2002. – 104 с.

6. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій). 2-ге вид.НПУ ім. М. Драгоманова, 2005 – 126 с

Додаткова

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология. Екатеринбург: Деловая книга, 1999.

2. Абрамова Г. С. Практикум по возрастнои психологии. 3-е изд. М.: Издательскии центр „Академия”, 2001.

3. Аверин В. А. Психология детеи и подростков. 2-е изд. СПб., 1998.

4. Асеев В. Г. Возрастная психология. Иркутск, 1989.

5. Бурменская Г. В., Карабанова О. А., Лидерс А. Г. Возрастно-психологическое консультирование. Проблемы психического развития детеи. М.: Изд-во МГУ, 1990.

6. Дитяча психологія / За ред. Г.С.Костюка. К.: Рад. школа, 1976.

7. Возрастная психология: личность от молодости до старости / М. В. Гамезо, В. С. Герасимова, Г. Г. Горелова, Л. М. Орлова. М.: Ноосфера,1999.

8. Возрастная психология: Детство, отрочество, юность: Хрестоматия / Сост. и науч. ред. В. С. Мухина, А. А. Хвостов. М.: Академия, 2001.

9. Заброцькии М. М. Дитяча психологія. К., 1998

10. Зеньковскии В. В. Психология детства. Екатеринбург: Деловая книга, 1995.

11. Краиг Г. Психология развития. 7-е изд. СПб.: Питер, 2000.

12. Кулагина И. Ю. Возрастная психология. М.: Изд-во РОУ, 1996.

13. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. К.: Вища школа, 1974.

14. Максименко С. Д. Основи генетичноі психологіі. К.: НПЦ Перспектива, 1998.

15. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменологія развития, детство, отрочество. Изд. 3-е. М.: Академия, 1998.

16. Обухова Л. Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. 2-е изд. М.: Тривола, 1996.

17. Психология человека от рождения до смерти / Под общ. ред. А. А. Реана. СПб.-М., 2002.

18. Раис Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. 8-е изд. СПб., 2000.

19. Стюарт-Гамильтон Я. Психология старения. 3-е изд. СПб.,2002.

20. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. М.: Академия, 1996.

21. Hoffman L., Paris S., Hall E., Schell R. Developmental psychology today. 5-th ed.

22. New York, 1988.22. Psychologia rozwojowa /,1997.