Політична економія в системі економічних наук. Економічна теорія та економічна політика.

Методи політичної економії.

Метод політекономії — це сукупність прийомів, за­собів і принципів, за допомогою яких досліджуються кате­горії і закони функціонування та розвитку економічних си­стем. Складність і багатовимірність економічної системи вимагає адекватних методів її пізнання. Фундаментальний принцип методології економічної теорії полягає в системному підході до аналізу. Системний підхід в політекономії означає вивчення внутрішніх причинно-наслідкових, структурно-функціональ­них, ієрархічних, прямих і зворотних зв'язків. Саме їх пізнан­ня дає змогу виявити складні процеси розвитку економічної си­стеми, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ. Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлен­ня основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, абстрагованих від всього другорядного, випадкового, не­істотного. Аналіз і синтез як методи дослідження застосовується в єдності двох його складових. При аналізі об'єкт дослідження розумово або фактично роз­кладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при син­тезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завер­шує розкриття суті об'єкта в цілому. Індукція і дедукція. Індукція- це метод пізнання від окре­мого до загального. Дедукція — метод пізнання від загального до оди­ничного. Ці методи забезпечують діалектичний зв'я­зок одиничного, особливого і всезагального. Історичний і логічний методи використовуються еконо­мічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідов­ності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до склад­ного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей і подробиць, не властивих цьому процесові. Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відоб­ражає реальну картину економічного життя.

Політична економія в системі економічних наук. Економічна теорія та економічна політика.

Політекономія відіграє провідну роль в системі економічних наук. Політекономія озброює прикладні економічні науки знанням основоположних, базових понять, категорій, законів, принципів, що використовуються в різних галузях і сферах економіки. Як складова економічної теорії формує єдиний категоріально-понятійний апарат і тим самим створює єдину, уніфіковану “економічну мову”. В той же час, політекономія спирається і використовує знання та результати наукових досліджень конкретних економічних наук, а також здобутки інших соціальних наук (філософії, політології, соціології, права та інших).

Економічна теорія є методологічною основою для вивчення спеціальних, прикладних економічних наук: галузевих економік, економіки праці, фінансів, кредиту, статистики, бухгалтерського обліку, маркетингу, менеджменту та ін. Її предметом є система економічних відносин, їх єдності та взаємодії з обмеженими продуктивними силами та соціальними, політичними, ідеологічними інститутами суспільства. Структурно економічна теорія включає в себе політекономію, мікроекономіку та макроекономіку.

Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Економічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економічного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення економічної теорії. Той чи інший захід економічної політики завжди можна віднести до певного напряму економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики.

 

Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Крім економічних потреб, існує низка інших – культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові повітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні. Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені. Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін. Перспективні потреби – це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються. Під традиційними потребами варто розуміти такі, які стали для людей звичними. Нові потреби – це потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення. Абсолютно нові потреби – це потенційні потреби, які будуть реалізовані лише тоді, коли якість відповідатиме вимогам нової техніки.

 

Методи політичної економії.

Метод політекономії — це сукупність прийомів, за­собів і принципів, за допомогою яких досліджуються кате­горії і закони функціонування та розвитку економічних си­стем. Складність і багатовимірність економічної системи вимагає адекватних методів її пізнання. Фундаментальний принцип методології економічної теорії полягає в системному підході до аналізу. Системний підхід в політекономії означає вивчення внутрішніх причинно-наслідкових, структурно-функціональ­них, ієрархічних, прямих і зворотних зв'язків. Саме їх пізнан­ня дає змогу виявити складні процеси розвитку економічної си­стеми, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ. Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлен­ня основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, абстрагованих від всього другорядного, випадкового, не­істотного. Аналіз і синтез як методи дослідження застосовується в єдності двох його складових. При аналізі об'єкт дослідження розумово або фактично роз­кладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при син­тезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завер­шує розкриття суті об'єкта в цілому. Індукція і дедукція. Індукція- це метод пізнання від окре­мого до загального. Дедукція — метод пізнання від загального до оди­ничного. Ці методи забезпечують діалектичний зв'я­зок одиничного, особливого і всезагального. Історичний і логічний методи використовуються еконо­мічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідов­ності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до склад­ного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей і подробиць, не властивих цьому процесові. Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відоб­ражає реальну картину економічного життя.

Політична економія в системі економічних наук. Економічна теорія та економічна політика.

Політекономія відіграє провідну роль в системі економічних наук. Політекономія озброює прикладні економічні науки знанням основоположних, базових понять, категорій, законів, принципів, що використовуються в різних галузях і сферах економіки. Як складова економічної теорії формує єдиний категоріально-понятійний апарат і тим самим створює єдину, уніфіковану “економічну мову”. В той же час, політекономія спирається і використовує знання та результати наукових досліджень конкретних економічних наук, а також здобутки інших соціальних наук (філософії, політології, соціології, права та інших).

Економічна теорія є методологічною основою для вивчення спеціальних, прикладних економічних наук: галузевих економік, економіки праці, фінансів, кредиту, статистики, бухгалтерського обліку, маркетингу, менеджменту та ін. Її предметом є система економічних відносин, їх єдності та взаємодії з обмеженими продуктивними силами та соціальними, політичними, ідеологічними інститутами суспільства. Структурно економічна теорія включає в себе політекономію, мікроекономіку та макроекономіку.

Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Економічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економічного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення економічної теорії. Той чи інший захід економічної політики завжди можна віднести до певного напряму економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики.