Загальна характеристика розвитку туризму на українських землях у складі російської імперії в XIX - на початку XX ст.

 

Види і характер туризму на території України були такими, як і в Російській імперії (оздоровчий, рекреаційний, гірський, пізнавальний, розважальний, велосипедний тощо), оскільки Україна була її складовою.
На українських землях у складі Російської імперії в XIX - на початку XX ст. успішно розвивалися транспортна інфраструктура і мережа готелів. Будувалися нові дороги, збільшувалася кількість пароплавів та інших суден на річкових шляхах, у великій кількості будувалися залізничні гілки.
Однією з причин був загальноєвропейський процес прискорення науково-технічного прогресу, соціально-економічний розвиток.
Але були й специфічні причини. Україна мала стратегічне військово-політичне та економічне значення для Росії. Без України Російська держава не могла б існувати як імперія. Українські землі слугували сполучною ланкою між столицею імперії та її чорноморськими портами, через які в цей період велася жвава торгівля. Україна була зручним плацдармом для тиску на Османську імперію, для просування через Молдову на Балкани, і досвід невдалої Кримської війни навчив, що без добрих комунікацій імперія не зможе успішно змагатися з потужними суперниками. Крім того, Північне Причорномор'я приваблювало потенційних туристів своїми великими рекреаційними ресурсами, субтропічний мікроклімат Південного узбережжя Криму надзвичайно вигідно відрізнявся від прохолодних балтійських курортів. Нарешті, формування промислового комплексу Донбасу та деяких інших індустріальних районів України також потребували нових залізниць та переміщення значної кількості людей.
Усі ці чинники сприяли покращенню інфраструктури подорожей, зростанню кількості подорожуючих, збільшували швидкість та зменшували вартість поїздок на українських землях.

 

 

39) Готельні послуги та розвиток курортів у XIX - на початку XX ст.

 

У XIX ст. Київ мав значний потенціал для того, щоб стати великим туристичним центром Східної Європи. Але для успіху в цій сфері не вистачало сучасної туристичної інфраструктури, тобто готелів, закладів харчування та розваг для туристів, налагодженої транспортної системи.
Серед великих готелів Києва виділялись тільки "Зеленая гостиница", яка була побудована ще в 1803-1805 рр. і належала Лаврі. Майже півсторіччя цей готель був найпопулярнішим у Києві.
На рубежі ХІХ-ХХ ст. Київ славився гостинністю, і готелів вистачало на всіх заможних туристів.
Найфешенебельнішими вважались "Гранд-Отель", "Отель де Франс", "Бель-Вю" та "Европейская" на Хрещатику, а також "Метрополь" на Великій Володимирській. Номер зі зручностями коштував від 1 до 12 карбованців на добу.
Підприємливі кияни утримували велику кількість мебльованих кімнат майже на кожній вулиці міста. Сервіс в них не поступався першокласним готелям, а коштував у декілька разів дешевше.
64 готелі Києва, які були в Києві до 1901 р., можна умовно розділити на чотири великі групи.
1. Готелі, що знаходились безпосередньо поруч з вокзалом (4).
2. Готелі на Подолі (11).
3. Готелі в безпосередній близькості від Лаври та вздовж вул. Олександрівської
4. Готелі центру міста
Найдорожчим рестораном Києва в кінці XIX ст. був ресторан при готелі "Метрополь".
На початку XX ст. 5 київських готелів того часу вважались готелями вищої категорії, згідно світових стандартів. Це "Континенталь", "Гранд-Отель", "Бель-Вю", "Европейская", і "Франсуа".
Аналогічно Києву розвивалась туристична інфраструктура на рубежі ХІХ-ХХ ст. і в інших великих містах України - в Одесі, Харкові.
Особливо активним було будівництво готелів в Одесі, оскільки це був великий морський порт і зручне місце для розвитку туризму. В Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів.
В Ялті перший готель побудували в 60-ті рр. XIX ст. Спочатку він мав назву "Ялта", потім був перейменований в "Тавриду", а після реконструкції у 1906 р. отримав назву "Бристоль".
У 1915 р. майже всі курортні заклади Ялти - 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз - були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, 3 комфортабельних приватних санаторії та 5 пансіонатів.
З кінця XIX ст. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія.
Високим рівнем розвитку інфраструктури гостинності відрізнявся Севастополь.

Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період якісний комфортабельний відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.
Внаслідок революційних подій 1905-1907 рр. багато готелів та дач розорилися, але напередодні Першої світової війни туристична галузь Криму повернула собі втрачену позицію лідера серед курортних регіонів імперії.

 

40) Становлення музейної справи та розвиток краєзнавства в Україні на межі ХІХ-ХХ ст.

З 1867 р. у Києві діяло "Товариство любителів старожитностей і мистецтв", яке доклало чимало зусиль для створення міського музею старожитностей і мистецтв. Аналогічні громадські організації діяли в ряді інших наукових і культурних центрів України.
Формування збірок, колекцій музеїв України відбувалося неоднаково, що було обумовлено історично. Кожен музей мав свою специфіку, що вплинуло на створення музейної мережі та їх класифікацію за профілями, відомчою приналежністю.
З часу виникнення музеїв в Україні впродовж XIX ст. їх класифікація вважалась умовною через профільну невизначеність, пов'язану з безсистемним комплектуванням зібрань. Це призводило до паралелізму, ускладнювало розвиток музейної справи. Тому проблема класифікації музеїв уже на початку XX ст. потрапила до поля зору музеєзнавців.
Відомий фахівець музейної справи М. Могилянський у 1917 р., поділяючи музеї на центральні та місцеві.
На початку XX ст. музейна справа в Україні зробила великий крок вперед, спостерігалося швидке зростання музейної мережі. Музеї створювалися на основі приватних колекцій, в яких знаходилась значна кількість цінних і рідкісних речей, художньо-історичних цінностей. Це були, здебільшого, дрібні місцеві музеї.
У 1910 р. в Україні нараховувалось 146 музеїв.
Музеї поступово перетворювались на багатофункціональні заклади, ставали центрами культурно-просвітницького, політичного виховання широкого загалу, сприяли поширенню масових туристичних подорожей, залученню громадськості до екскурсійного знайомства з пам'ятками історії та культури.
У 1893 р. відкрився Херсонський краєзнавчий музей. Зараз тут зберігаються унікальні знахідки скіфських пам'яток з античних поселень о. Березань.

 

 

41) Політичні та соціально-економічні чинники розвитку туризму в Австро-Угорській імперії.

Династія австрійських Габсбургів, імперія якої у середині XIX ст. займала величезну територію між Швейцарією, Пруссією, Італією та Османською імперією, поступово модернізувала політичний та економічний устрій держави. У 1848 р. було скасовано кріпацтво, що надавало селянам більше можливостей для подорожей. Але отримавши особисту свободу від поміщиків, селяни, здебільшого, потрапляли у ще більшу економічну залежність; рівень життя багатьох українських селян Галичини знижувався протягом другої половини XIX ст.
Імперія Габсбургів, яка з 1867 р. стала називатися Австро-Угорською імперією, мала численні традиційні, добре налагоджені економічні та культурні зв'язки з провідними країнами Західної Європи, розвинену систему освіти, мережу водних та суходільних шляхів. Габсбурги намагалися скорочувати технічне відставання країни від Англії та Франції і сприяли розвиткові промисловості та транспортної інфраструктури.
Різноманітні види сировини з Галичини, Буковини та Закарпаття у великій кількості вивозилися на продаж до інших регіонів імперії та за кордон. Багато з тих, хто брав участь у міжрегіональних та міжнародних торговельних операціях, призвичаїлися до мандрівок і передавали знайомим та родичам свій досвід пересування шляхами Європи.
З одного боку, успішні підприємці та спадково заможна шляхта отримали, завдяки збільшенню свого майнового стану та підвищенню комфортності подорожей, більше можливостей для мандрівок, відпочинку за межами постійного проживання. З іншого, високий рівень культури заможних верств населення Австро-Угорщини сприяв зростанню популярності мандрівок, метою яких було задоволення пізнавальних інтересів, бажання відвідати центри науки та мистецтв, віденські, будапештські чи закордонні заклади дозвілля (музеї, театри, ресторани тощо) або, навпаки, здійснити романтичні подорожі до мальовничих рідконаселених місцевостей у Карпатах, Балканах чи навіть екзотичних країнах Азії та Африки.
Туризм, в імперії Габсбургів робив широкі кроки на шляху до перетворення цієї галузі на справжню індустрію.

 

42) Українська еміграція з Австро-Угорщини (кінець XIX - початок XX ст.).

Протягом XIX ст. прибутки селян в імперії Габсбургів зменшувалися внаслідок, переважно, двох чинників:
1) економічної залежності від великих землевласників;
2) лихварства в умовах нерозвиненості банківської системи.
Збіднілі селяни були вимушені продавати свої наділи, а багатодітні ділили й без того малі земельні володіння між своїми спадкоємцями, що призводило до зниження рівня життя селян.
Поширення залізничного транспорту негативно позначилося на добробуті переважної більшості міського населення.
В українських регіонах Австро-Угорщини наприкінці XIX ст. сформувався великий надлишок робочої сили. Безробіття та зубожіння стали масовим явищем.
Ці явища спонукали сотні тисячі українців до еміграції. Уряди США, Канади, Бразилії, Аргентини та інших країн з величезними сільськогосподарськими ресурсами і браком робочої сили заохочували масовий приплив працездатних людей.
Утім, багато емігрантів дійсно влаштували своє життя на чужині краще, ніж на батьківщині.
Цей переселенський рух українців сприяв розвиткові транспортної та готельної інфраструктури у світі, збільшував фінансові можливості власників готелів та транспортних компаній. Наявність українських громад, сформованих цим рухом за океаном, створила передумови для сотень тисяч туристичних поїздок в майбутньому - подорожей емігрантів на їхню (чи їхніх предків) батьківщину, а також подорожей до них їхніх родичів з України (ці подорожі стали поширеними з кінця 80-х рр. XX ст.).

43)Розміщення та харчування подорожуючих у
Галичині у складі Австро-Угорщини (друга половина XIX ст. - 1914 р.).

У другій половині XIX ст. збільшення мобільності населення та зростання міст підвищили попит на готельні послуги не лише в Західній Європі, але й у східній частині імперії Габсбургів. Наприкінці XIX ст. практично в кожному галицькому містечку вже були готелі. Серед них траплялися й великі заклади, але більшість готелів були дуже малими. У 1902 р. загалом у Галичині (тобто у Східній та Західній Галичині) було 935 готелів. Переважна більшість приміщень мала дуже скромні інтер'єри, низький рівень комфортності.
Дуже багато готелів було на межі XIX і XX ст. у Львові – 48.
Деякі маленькі готелі були, фактично, прихованими будинками розпусти, в них клієнти наймали кімнати погодинно.
але серед маленьких готелів траплялися й дуже солідні, дорогі, з розкішними меблями, вишуканим інтер'єром, вишколеною обслугою.
Великі престижні готелі Львова кінця XIX - початку XX ст. мали власні лазнички, душі, каналізацію, в таких закладах працювали ресторани, кав'ярні. Ціни в таких готелях були доступними небагатьом.
Найбільш відомі такі готелі Львова часів австро-угорського панування:
- готель «Жорж»
- "Англійський готель"
- "Гранд"
- "Народна Гостинниця"
"Европейський"
За зразком західноєвропейських країн у Галичині створювалися також так звані пансіонати - мебльовані кімнати, в яких, як правило, жили протягом тривалого часу.
Незаможним людям, які подорожували Галичиною, ставали в нагоді корчми. На початку XX ст. в Галичині сучасники нараховували більше 20 тис. корчем.
Напередодні Першої світової війни корчми як заклади розміщення і харчування для подорожуючих стали втрачати популярність, поступилися більш сучасним закладам - готелям і заїздам.