Процес суспільного виробництва взятий не як одноразовий акт, а в безперервному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Суспільне виробництво – це складний, багатогранний процес, який, з одного боку, охоплює всі фази суспільного виробництва – виробництво, розподіл, обмін, споживання, а, з другого, передбачає відтворення всіх його складових –відтворення суспільного сукупного продукту, робочої сили, виробничих відносин, природних ресурсів. Економічна наука ретельно досліджує процеси відтворення кожної складової, аналізує існуючі зв’язки та взаємозалежності між ними.

Оскільки головну роль у відтворенні і суспільстві займає людина, то всі відтворювальні процеси повинні бути націлені на покращання умов її існування. Види – просте і розширене. Просте відтворення – це такий процес виробництва, який відновлюється в незмінних обсягах. При розширеному відтворені відбувається кількісне і дуже часто якісне зростання кінцевих результатів виробництва. Таке відтворення можливе за умов, при яких додатковий продукт використовується не тільки на особисте, а виробниче споживання, тобто коли частина додаткового продукту використовується для нагромадження Інколи в економіці спостерігається і звужене відтворення. Це може відбуватися внаслідок стихійного лиха, природних катаклізмів, економічних криз, може бути також результатом суб’єктивної політики держави, суб’єктів господарювання.

 

Світове господарство і основні етапи його розвитку

Світове господарство – сукупність національних економік, які взаємопов’язані між собою і взаємодіють на основі міжнародного поділу праці. Виникнення світового господарства е наслідком процесу становлення і поглиблення зв’язків між підприємствами різних країн і країнами в цілому, тобто інтернаціоналізації господарства.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився в період великих географічних відкриттів (серед.ХV–серед.ХVII ст.), і цим самим було покладено початок першому етапу розвитку світового господарства. Для нього характерно абсолютне переважання зовнішньої торгівлі, відсутність стійких зв’язків і правової основи регулювання міжнародних відносин, нееквівалентність обміну і нерівноправність відносин. З другої половини ХІХ століття починається другий етап розвитку світового господарства. Його в учбовій літературі часто називають етапом зарубіжних інвестицій, оскільки в цей період починається активний процес руху капіталу між країнами у пошуках більш високої норми прибутку. В межах другого етапу вдосконалюються форми зовнішньої торгівлі, виникають нові форми зовнішньоекономічних. З середини ХХ століття починається якісно новий, сучасний, третій етап розвитку світового господарства – етап економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція означає міцний взаємозв’язок, взаємопереплетіння національних економік і формування спільного економічного простору. Слід зазначити, що вчені-економісти, які аналізують даний процес, виділяють два його рівні – мікрорівень (спільні підприємства, спільне будівництво об’єктів ринкової інфраструктури тощо) та макрорівень (зони вільної торгівлі, митні союзи, загальний (спільний) ринок, економічний союз). Найбільшого поширення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. При цьому мова перш за все йде про Європейське співтовариство, яке з 1994 р. трансформувалося у Європейський союз (ЄС).

Світова торгівля

Сучасний світовий ринок - це в першу чергу сфера обміну, яка охоплює сукупний товарний обіг країн - учасниць світового співтовариства. Сьогодні важко навіть уявити собі державу, що могла б обійтися без зовнішньої торгівлі, яка представляє собою обмін певної країни з іншими, який включає оплачуваний експорт і імпорт товарів і послуг. Аналіз міжнародної торгівлі свідчить, що відбулися суттєві зрушення в структурі. Зокрема збільшилася частка готових виробів і скоротилася частка продовольства і сировини, окрім палива. Якщо в 50-х роках частка сировини і палива становила 50%, то на кінець 90-х років вона знизилася до 30%, з яких 25% припадало на паливо і лише 5% - на сировину, а частка готових виробів зросла до 70%. У той же час різко зросла торгівля мінеральним паливом - нафтою і газом. Зумовлено це: розвитком хімічної промисловості, де газ і нафта - важлива сировина та зміною в структурі паливно - екоенергетичного балансу.

Якщо раніше в міжнародному товарообігові переважали сировинні товари і кінцева продукція, то в сучасних умовах дедалі більшого значення набуває обмін напівфабрикатами, проміжковими формами виробів, окремими частинами кінцевого продукту. Сьогодні номенклатура продукції, що випускається, нараховує більше 20 мільйонів видів, а кількість проміжних виробів сягає фантастичних масштабів. Так, у виробництві літака "Боїнг-747" використовується 4,5 мільйона різних частин і вузлів, на виробництві яких зайнято 16 тисяч компаній. В останні роки в міжнародній торгівлі чітко простежується тенденція перевищення темпів зростання експорту високотехнологічної продукції із країн що розвивається порівняно з цим показником стосовно розвинутих країн.

 

 

Сьогодні жодна з країн - ні велика, ні мала - не може успішно розвиватися без налагодження зовнішньоекономічних зв'язків. А для малих, так званих нових індустріальних країн зовнішня торгівля стала визначальним фактором економічного зростання.

 

Валюта її види та курс.

Валюта — це грошова одиниця що використовується як світові гроші тобто як міжнародна розрахункова одиниця засіб обігу і платежу.

Види валют

Залежно від емітента валютних коштів розрізняють такі види валют:

§ національна валюта — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів тощо);

§ іноземна валюта — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

§ колективна валюта — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).

Залежно від режиму використання:

§ конвертована валюта (повно або частково);

§ неконвертована.

Залежно від сфери і мети використання:

§ валютна оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;

§ валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

§ валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовуються для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій вартісна категорія, що притаманна товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком.

Чинники від яких залежить валютний курс:

- попит і пропозиція на валютному ринку, що встановлюється в кожному конкретному випадку;

- стан платіжного балансу держави;

- рівень інфляції;

- різниця процентних ставок у різних країнах;

- ступінь довіри до валют на світових платіжних ринках;

- міждержавна і соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу, міжнародний авторитет.

Види валютних курсів:

- офіційний (фіксований) валютний курс — встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну і навпаки;

- ринковий (гнучкий) валютний курс — курс, що формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

- змішаний — контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашені зовнішнього боргу тощо.

Залежно від механізму формування і функціонування розрізняють такі валютні курси:

- коливні — курси, що змінюються залежно від попиту чи пропозиції на валютному ринку, але коригуються валютними інтервенціями центрального банку з метою вирівнювання тимчасових різких коливань;

- плаваючі — це режим вільного коливання валютних курсів, що самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції (характерні для долара США, німецької марки, англійського фунта стерлінгів, швейцарського та французького франта тощо).

В основі курсів лежить співвідношення купівельних спроможностей.

Міжнародні валютні відносини - є невід¢ємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток пов¢язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв¢язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб¢єктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки. Розвиток валютних відносин зумовлюється об¢єктивними передумовами ¾ вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси ¾ розвиток інтернаціоналізації грошових відносин.

Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення, зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських зв¢язків.

Валютні відносини пов¢язані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні зв¢язки. Вони тісно пов¢язані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн.

На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин.