Доповідні та пояснювальні записки.

Доп. Записка (см.17) – док-т на ім’я керівника установи, у якому повідомляється про певний факт, подію. Зміст повинен бути точним і лаконічне; у кінці подаються висновки та пропозиції. Реквізити: 1. наз. виду док-та (після 3 і 4 посередині). 2. заголовок. 3. посада, прізвище та ініціали керівника, якому вона подається. 4. посада, прізвище та ініціали особи, яка подає записку. (3 і 4 зліва) 5. текст. 6. дата складання. 7. підпис.

Поясн. записка.Цей термін викорис-ся для назви 2-х док-тів: 1. вступна частина осн. док-та (плану, звіту, проекту тощо), у якому обґрунтовується мета його створення, зміст, термін дії та ін. 2. док-т особистого хар-ру, в якому пояснюються певні дії особи. Пояснюв. записка пишеться працівником на вимогу адміністрації. Пояс. записка, яка не виходить за межі установи, оформляється на бланку або звичайному аркуші. Реквізити: 1. адресат (кому). 2. посада, ПІПб адресанта (від кого) (1 і 2 справа). 3. наз. виду док-та(після 1 і 2 посередині). 4. заголовок. 5. текст. 6. дата складання. 7. підпис. Якщо записка направляється за межі установи, її оформляють на бланку і реєструють.

Етика ділового спілкування.

Діловий етикет Усне ділове спілкування передбачає різні способи взаємодії з людьми. У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету. Вітання. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий із керівником, студент із викладачем.Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою.За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов'язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона - його секретар.Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися.Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає молодшому, жінка чоловікові, начальник — підлеглому, викладач — студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим.Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови. Якщо ваш діловий партнер - жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички. Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності, процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Для встановлення ділових контактів, вдаються до послуг третьої особи - до посередника, який представить вас діловому партнеру.Коли посередника немає, а вам терміново потрібно вирішити якесь питання, слід представитися самому.Першим відрекомендовується той, хто став ініціатором зустрічі, молодший - старшому, підлеглий - керівникові, а ось жінці, незалежно від віку, не належить першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба що вона студентка й хоче щось з'ясувати у викладача. Зрозуміло, жінці краще скористатися допомогою третьої особи.Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого - дивіться (не пильно) йому у вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. Жінка не встає з місця, за винятком тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи вона сама хоче виявити особливу повагу до людини, з якою її знайомлять.Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску подає руку жінка, якщо вважає за потрібне, а коли ні — обмежується кивком голови. В усіх інших випадках, перший подає руку для потиску старший за віком (у товаристві) чи за службовим становищем (в установі, на виробництві, у навчальному закладі).Незалежно від службового становища чоловік, коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися і, вийшовши з-за столу, чекати, поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне, знає, до кого з'явилася на прийом. Після процедури знайомства викладається суть справи.На зустрічі, що має суто діловий чи комерційний характер, жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску і назвати себе.Коли ви приходите на нове місце роботи, то маєте представитися самі співробітникам або вас має представити їм керівник. Якщо ділове знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді вам слід дотримуватися ще й таких правил:1) коли ви не можете згадати, як звуть вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;2) у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати свої емоції, довго говорити про власне самопочуття;3) розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона — треба називати людину на ім'я;4) в установі обов'язково слід дочекатися запрошення господаря сісти.Дедалі ширше для представлення застосовують візитні картки. Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють й власника; по-друге, є підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.

Єдина державна система діловодства.(ЄДСД).

Діловодство -це діяльність, яка охоплює питання документування та організації роботи з документами в процесі управлінської діяльності. Особливості сучасного діловодства полягають, насамперед, у переведенні його на державну мову, широкому застосуванні комп’ютерних систем оброблення та документування док-тів, необхідності дотримання вимог чинних держ станд-тів у цій галузі, впровадження раціональних прийомів роботи. Дотримання стандартів із діл-ва в практичній роботі органів управління та документування сприяє встановленню чіткого організаційно-технічного порядку, викоріненню бюрократизму й тяганини. Опанування прийомів раціональної роботи з док-ми дає змогу скоротити час на її складання, опрацювання й пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням. Зрештою, правильно підготовлений і належним чином оформлений документ-це свідчення культури виконавця.

21. Загальна характеристика давньої літератури.

Давня українська література створювалася на території України або книжниками і письменниками українського походження у XI-XVIII ст. давньокиївською книжною писемно-літературною, староукраїнською, церковнослов’янською та латинською мовами.

Іще в передісторичну добу (до ІХ ст.) предки українців мали розвинену усну творчість. Визначною пам ’ яткою того часу є літопис " Повість минулих літ ”, який є не тільки джерелом історичних відомостей, а й хрестоматією епічних пісень, легенд та переказів епохи Київської Русі. Поетичним шедевром давньої літератури є „ Слово о полку Ігоревім ". Цей героїчний епос увібрав у себе найкращі зразки народної творчості того часу і став надбанням та гордістю всього слов ' янського світу.

Самобутнім явищем середньовічної літератури є полемічні твори Івана Вишенського, Мелетія Смотрицького, Феофана Прокоповича та ін. Вершина давньої української літератури доби бароко – творчість поета і філософа Григорія Сковороди (1722-1794). „ Український Сократ ” мандрував Україною та країнами Центральної Європи, щоб ближче пізнати людей. Наскрізною для філософії Григорія Сковороди є проблема щастя, яка мислиться ним через розкриття божественної суті людини, виявлення таланту, закладеної в неї Богом, що забезпечує працю за покликанням. Слова філософа „ Світ ловив мене, та не впіймав ”, які він заповів викарбувати на своїй могилі, стали ще одним свідченням відданості Григорія Сковороди духовному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Предмет “Давня українська література” є курсом, що включає в себе зародження професійного власне українського мистецтва слова – писемної літератури, становлення та подальше її функціонування. Він укладається в хронологічні межі Х – ХVIII ст.

Історія давньої української літератури цього періоду, т. зв. Середньовіччя або доби феодалізму – це перша частина університетського наукового курсу історії української літератури від найдавніших часів до наших днів. Літературна творчість, зокрема художня література, як одна із форм суспільної свідомості, образно узагальнюючи відображення й пізнання дійсності засобами мови та прийомами мистецтва, становить дорогоцінний скарб в історичному та естетичному розвитку кожного народу. Важливою

рисою літератури як мистецтва слова є органічна єдність глибокого ідейного змісту та високої художньої форми, всебічним вивченням яких займається спеціальна наука – літературознавство.

 

Літературні епохи та стилі:

 Середньовіччя: епічний, монументальний та орнаментальний стилі;

 Ренесанс: гуманізм, Реформація й Контрреформація, літературні

осередки України;

 Бароко

Літописна та житійна проза:

 “Повість временних літ”;

 Галицько-Волинський літопис;

 житія свв. Бориса і Гліба, про свв. рівноап. Ольгу й Володимира та ін.

 Києво-Печерський патерик.

5. Міжконфесійна полеміка епохи Ренесансу:

 Станіслав Оріховський, Петро Скарга та ін.

 “Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького, “Апокрисис”

Христофора Філалета та ін.;

 твори Івана Вишенського.

6. Барокова полемічна культура:

 творчий шлях Мелетія Смотрицького;

22. Загальні вимоги до складання та оформлення документів.

1. Чітке дотримання прийнятих у суспільстві й у відповідній ситуації ділового спілкування форм ділових паперів: їх структури, набору реквізитів, які відповідають типові документа.2. Дотримання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов, вживання загальновідомих, зрозумілих усім носіям мови слів.3. Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (недопущення розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів, що творять стильовий десонанс).4. Логічна довершеність формулювання думки, чіткість висловлювань, послідовність і точність викладу, несуперечність частин у тексті. Для цього необхідні тісний зв'язок усіх компонентів документа, чітко виявлені причиново-наслідкові зв'язки між повідомлюваними фактами.5. Лаконізм мовного вживання думки. Сувора відповідність слова його смисловому навантаженню, недопущення двозначності, вичерпність аргументацій, їх відповідність реальному станові справ, конкретність, неупередженість думки, оцінки можуть бути досягнуті за умови компетентності, високого рівня логічної і мовної грамотності виконавця документа.