Правове регулювання охорони здоров’я і медичної діяльності.

Правове регулювання охорони здоров’я і медичної діяльності.

У сфері охорони здоров’я населення державне регулювання передбачає встанов-

лення загальних правил і порядку здійснення медичної діяльності, зокрема надання

медичної допомоги, відповідальності за дотримання цих правил, включає вплив дер-

жави та її органів на діяльність органів і закладів охорони здоров’я. Воно повинно ба-

зуватися на легітимно визначеній стратегії суспільного розвитку, державних медичних

програмах, медичних стандартах та механізмі обов’язкового їх виконання, державно-

му контролі та адміністративно-правовому примусі.

У сфері охорони здоров’я державно-правове регулювання

спрямоване на створення сприятливих організаційних і фінансових умов діяльності

закладів охорони здоров’я.

головною метою державно-правового регулювання відносин у сфе-

рі охорони здоров’я має бути зміцнення здоров’я людей, профілактика різноманітних

захворювань, надання висококваліфікованої медичної допомоги, поліпшення якості

життя і збереження генофонду українського народу.

завданнями державно-правового регу-

лювання відносин у цій сфері є:

— здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання на-

роджуваності і зниження смертності;

— забезпечення доступності медичної допомоги для населення;

— забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

— запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери

охорони здоров’я, поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони здо-

ров’я;

— створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя;

— інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, в тому числі

медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного

призначення, здешевлення їх вартості та ін.

Об’єкти державно-правового регулювання можна розділити на матеріальні і нема-

теріальні. До матеріальних об’єктів відносяться заклади охорони здоров’я, їх медич-

ний персонал, лікарські засоби, основні фонди (будівлі, транспорт, медична апарату-

ра, засоби зв’язку та ін.), фінансові ресурси. Нематеріальними об’єктами є службові

зв’язки між суб’єктами вказаних відносин, відносини між пацієнтами і працівниками

охорони здоров’я, професійний рівень медичного персоналу та ін.

Головним і найважливішим об’єктом державно-правового регулювання є здоров’я

населення та його стан, на який можна впливати, поліпшуючи його. Важливим об’єк-

том регулювання є система охорони здоров’я, яка об’єднує численні заклади охорони

здоров’я всіх форм власності (об’єкти управління) і підпорядкування та органи ви-

конавчої влади й місцевого самоврядування (суб’єкти управління), які здійснюють

управління ними.

До суб’єктів державно-правового регулювання у сфері охорони здоров’я відно-

сять Верховну Раду України, Президента України як главу держави, Раду національної

безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки

і оборони при Президентові України, центральні органи виконавчої влади, серед яких

і Міністерство охорони здоров’я України, а також місцеві органи виконавчої влади

та органи місцевого самоврядування.

Усі вказані суб’єкти, що здійснюють регулювання в цій сфері, можна розділити

на 4 групи:

— вищі органи державної влади;

— органи виконавчої влади загальної компетенції;

— органи виконавчої влади спеціальної (галузевої) компетенції;

— органи місцевого самоврядування.

Методи державного регулювання поділяються на імперативні (прямого впливу)

та диспозитивні (непрямого впливу). Як відомо, основним методом адміністративно-

правового регулювання є імперативний метод. Імперативний метод передбачає пря-

мий владний вплив на учасників суспільних відносин без права вибору їх поведінки.

Диспозитивний же метод, який застосовується, зокрема, у цивільному праві, навпаки,

передбачає варіанти поведінки учасників суспільних відносин як рівноправних сторін

Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері охорони здоров’я включає

в себе сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає

на діяльність суб’єктів і об’єктів системи охорони здоров’я з метою створення нор-

мальних умов для функціонування системи надання медичної допомоги і охорони

здоров’я та вирішення завдань зміцнення та охорони індивідуального і громадського

здоров’я населення.

Фізичні особи як суб’єкти правовідносин у сфері охорони здоров’я.

Фізична особа – це людина,яка повинна бути наділена правоздатністю (можливість мати права та обов*язки),дієздатністю(можливість набувати прав та обов*язків; дієздатність є повна,часткова,неповна,обмежена,недієздатність)

Пацієнт - фізична особа,яка звернулась за наданням профілактичної, діагностичної,лікувальної чи реабілітаційно-відновної допомоги до закладу охорони здоров*я будь-якої форми власності чи медичного працівника індивідуальної практики незалежно від стану здоров*я або добровільно погодиласьна проведення медико-біологічного експерименту.

Права пацієнтів

1. Право на медичні профілактичні заходи

2. Право на доступність у галузі охорони здоров`я

3. Право на медичну інформацію

4. Право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання

5. Право на свободу вибору в галузі охорони здоров`я, а саме: 1) право на вільний вибір лікаря; 2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; 3) право на вибір закладу охорони здоров`я; 4) право на заміну лікаря; 5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров`я України

6. Право на медичну таємницю

7. Право на якісну медичну

8. Право на безпечну медичну

9. Право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі

10. Право на попередження за можливістю страждань і болю

11. Право на індивідуальний підхід до лікування

12. Право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я

13. Право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю

14. Право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги

15. Право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов`язаних зі станом здоров`я.

Обов`язки пацієнтів

1. Піклуватися про своє здоров`я та дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян

2. Проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення

3. Надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться в небезпечному для життя і здоров`я стані

4. Виконувати медичні приписи та правила внутрішнього трудового розпорядку закладу охорони здоров`я

5. У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю, отримувати медичну допомогу без своєї згоди чи згоди законного

Медичні та фармацевтичні працівники мають право:

- на заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;

- належні умови професійної діяльності;

- підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах;

- вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;

- безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов’язків;

- обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством;

- соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв’язку з виконанням професійних обов’язків;

- встановлення у державних закладах охорони здоров’я посадових окладів (тарифних ставок) на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості;

- скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;

- пільгові умови пенсійного забезпечення;

- пільгове надання житла та забезпечення телефоном;

- безплатне користування житлом з освітленням і опаленням тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту в порядку, встановленому законом;

- першочергове одержання медичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами;

- створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій;

- судовий захист професійної честі та гідності;

- безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства у передбаченому законом порядку;

- додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні для лікарів дільничних лікарень та амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничних лікарів-терапевтів, лікарів-педіатрів та дільничних і т.д.за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм.

I. Загальні положення

1.1. Ці Ліцензійні умови розроблені відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, Законів України "Про лікарські засоби", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та встановлюють кваліфікаційні, організаційні та інші вимоги для провадження медичної практики.

1.2. Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб'єктів господарювання, що зареєстровані в установленому порядку, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять господарську діяльність з медичної практики.

1.3. Термін "медична практика" у цих Ліцензійних умовах має таке значення - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами - підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування.

Інші терміни вживаються у значеннях, визначених Основами законодавства України про охорону здоров'я.

1.4. Суб'єкти господарювання для отримання ліцензії, переоформлення ліцензії, отримання копії ліцензії, анулювання ліцензії, отримання дубліката ліцензії та повідомлення про зміну даних у документах, які додавались до заяви про видачу ліцензії, подають до Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) документи, передбачені статтею 10 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2001 року N 756 "Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності" та додатками 1 - 7 до цих Ліцензійних умов.

Правовий статус пацієнта.

Права пацієнта — це права особи, що вступила у взаємовідносин! з медичним закладом, тобто особи, що звернулася за медичною допомогою.

Пацієнт- це особа,яка звернулась за наданням проф. діагностики, лікуванням чи реабілітаційно-відновною допомогою до закладу охорони здоровя, будь-якої форми власності мед. Працівника індивідуально, незалежно від стану здоровяабоо добровільно для участі в мед.-біо експерименті.

1)Невід’ємне право на життя. Право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань- ст.27 ку, ст.. 281 ЦКУ.

2)Повага до гідності людини. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або та­кому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню Ст. 28, ст.. 279 ЦКУ.

3)Повна інформованість і добро­вільна згода на медико-біологічні експерименти. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідамСт. 28КУ, Основи-ст. 45

4) Особиста недоторканність (інфор­мована згода на медичне втручан­ня, відмова від медичного втручан­ня, розпорядження щодо передачі після смерті органів та інших ана­томічних матеріалів свого тіла на­уковим, медичним або навчальним закладам) ст. 29 КУ, ст. 42,43 основ, ст. 289ЦКУ

5)Достовірна і своєчасна інформація Про стан здоров’я, ознайомлення з Історією захворювання та іншими документами	Ст. 32, 34	Ст. 6 п. «е», 39	Ст. 285, 302 ЦКУ
Вільний вибір лікаря, методів ліку­вання та медичного закладу, вимо­гу про заміну лікаря		Ст. 34, 38	Ст. 284 ч. 2 ЦКУ
Лікування за кордоном у разі не­можливості надання такої допомо­ги у закладах охорони здоров’я України		Ст. 36
Допуск інших медичних праців­ників, допуск членів сім’ї, опікуна, піклувальника, допуск нотаріуса та адвоката		Ст. 6 п. «к»	Ст. 287 ч. 1 ЦКУ
Допуск до пацієнта священнослу­жителя для відправлення богослу­жіння та релігійного обряду		Ст. 6 п. «к»	Ст. 287 ч. 2 ЦКУ
Усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю		Ст. 6 п. «в», «г»	Ст. 282 ЦКУ
Охорона здоров’я	Ст. 49	Ст. 6	Ст. 283 ЦКУ
Медична допомога	Ст. 49	Ст. 6 п. «д»; 78 п. «а»	Ст. 284 ЦКУ; п. 1 ч. 1 Клятви
Таємниця про стан здоров’я (факт звернення за медичною допомо­гою, діагноз, а також про відомості, одержані при медичному обсте­женні)	Ст. 32, 34	Ст. 39-1, 40; ст. 78 п. «г»	Ст. 286 ЦКУ; п. 3 ч. 1 Клятви
Особисте життя та його таємницю. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя	Ст. 32	Ст. 40	Ст. 291,301 ЦКУ
Чуйне ставлення, на дії і помисли, що грунтуються на принципах за­гальнолюдської моралі, з боку ме­дичних і фармацевтичних працівників		Ст. 78 п. «г»	П. 2ч. 1 Клятви
Медичне страхування	Ст. 49
Донорство крові та її компонентів		Ст. 46	Ст. 290 ЦКУ; ЗУ від 23.06.1995 р.
Трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів як на спеціальний метод лікування		Ст. 47	ЗУ від 16.07.1999 р.
Штучне запліднення та імплан­тацію ембріона		Ст. 48	Ст. 281 п. 7 ЦКУ
•Застосування методів стерилізації		Ст. 49	Ст. 281 п. 5 ЦКУ
’ Добровільне штучне переривання вагітності		Ст. 50	Ст. 281 п. 6 ЦКУ
•Зміна (корекція) статевої належ­ності		Ст. 51
Незалежна медична експертиза		Ст. 6 п. «й»; розділ 9
Відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди		Ст. 6 п. «і»
Правовий захист від будь-яких не­законних форм дискримінації, по­в’язаних зі станом здоров’я		Ст. 6 п. «и»
Оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я	Ст. 40, 55,56	Ст. 6 п. «ї»
Безпечне для життя і здоров’я довкілля	Ст. 50	Ст. 26	Ст. 293 ЦКУ
Повага до людини, яка померла		Ст. 39,47	Ст. 298 ЦКУ
Піклуватись про своє здоров’я та не шкодити здоров’ю інших		Ст. 9, 10
Піклуватись про здоров’я дітей	Ст. 51,52	Ст. 10, 59
У передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення		Ст. 10,31, 66
Вести здоровий спосіб життя		Ст. 32
Виконувати медичні приписи лікаря, своєчасно відвідувати у разі амбулаторного спостереження		Ст. 34
Дотримувати правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здо­ров’я (при стаціонарному ліку­ванні)		Ст. 34
Кожен зобов’язаний не завдавати шкоду природі	Ст. 66
Виконувати інші обов’язки, пере­дбачені законодавством про охоро­ну здоров’я		Ст. 10
КУ — Конституція України ЦКУ — Цивільний кодекс України «Основи» — «Основи законодавства України про охорону здоров’я» ЗУ «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 р. ЗУ «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999 р.

Право на медичну допомогу.

Ст. 284 ЦКУ від 16.01.2003

1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря(ст..38 Основ законодавства) та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.(ст..43 Основ законодавства)

4. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.(ст..43 Основ законодавства)

5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.(ст..43 Основ законодавства)

6. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Ст.49.Конституції України -Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

(Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.)

 

 

Правове регулювання охорони здоров’я і медичної діяльності.

У сфері охорони здоров’я населення державне регулювання передбачає встанов-

лення загальних правил і порядку здійснення медичної діяльності, зокрема надання

медичної допомоги, відповідальності за дотримання цих правил, включає вплив дер-

жави та її органів на діяльність органів і закладів охорони здоров’я. Воно повинно ба-

зуватися на легітимно визначеній стратегії суспільного розвитку, державних медичних

програмах, медичних стандартах та механізмі обов’язкового їх виконання, державно-

му контролі та адміністративно-правовому примусі.

У сфері охорони здоров’я державно-правове регулювання

спрямоване на створення сприятливих організаційних і фінансових умов діяльності

закладів охорони здоров’я.

головною метою державно-правового регулювання відносин у сфе-

рі охорони здоров’я має бути зміцнення здоров’я людей, профілактика різноманітних

захворювань, надання висококваліфікованої медичної допомоги, поліпшення якості

життя і збереження генофонду українського народу.

завданнями державно-правового регу-

лювання відносин у цій сфері є:

— здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання на-

роджуваності і зниження смертності;

— забезпечення доступності медичної допомоги для населення;

— забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

— запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери

охорони здоров’я, поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони здо-

ров’я;

— створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя;

— інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, в тому числі

медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного

призначення, здешевлення їх вартості та ін.

Об’єкти державно-правового регулювання можна розділити на матеріальні і нема-

теріальні. До матеріальних об’єктів відносяться заклади охорони здоров’я, їх медич-

ний персонал, лікарські засоби, основні фонди (будівлі, транспорт, медична апарату-

ра, засоби зв’язку та ін.), фінансові ресурси. Нематеріальними об’єктами є службові

зв’язки між суб’єктами вказаних відносин, відносини між пацієнтами і працівниками

охорони здоров’я, професійний рівень медичного персоналу та ін.

Головним і найважливішим об’єктом державно-правового регулювання є здоров’я

населення та його стан, на який можна впливати, поліпшуючи його. Важливим об’єк-

том регулювання є система охорони здоров’я, яка об’єднує численні заклади охорони

здоров’я всіх форм власності (об’єкти управління) і підпорядкування та органи ви-

конавчої влади й місцевого самоврядування (суб’єкти управління), які здійснюють

управління ними.

До суб’єктів державно-правового регулювання у сфері охорони здоров’я відно-

сять Верховну Раду України, Президента України як главу держави, Раду національної

безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки

і оборони при Президентові України, центральні органи виконавчої влади, серед яких

і Міністерство охорони здоров’я України, а також місцеві органи виконавчої влади

та органи місцевого самоврядування.

Усі вказані суб’єкти, що здійснюють регулювання в цій сфері, можна розділити

на 4 групи:

— вищі органи державної влади;

— органи виконавчої влади загальної компетенції;

— органи виконавчої влади спеціальної (галузевої) компетенції;

— органи місцевого самоврядування.

Методи державного регулювання поділяються на імперативні (прямого впливу)

та диспозитивні (непрямого впливу). Як відомо, основним методом адміністративно-

правового регулювання є імперативний метод. Імперативний метод передбачає пря-

мий владний вплив на учасників суспільних відносин без права вибору їх поведінки.

Диспозитивний же метод, який застосовується, зокрема, у цивільному праві, навпаки,

передбачає варіанти поведінки учасників суспільних відносин як рівноправних сторін

Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері охорони здоров’я включає

в себе сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає

на діяльність суб’єктів і об’єктів системи охорони здоров’я з метою створення нор-

мальних умов для функціонування системи надання медичної допомоги і охорони

здоров’я та вирішення завдань зміцнення та охорони індивідуального і громадського

здоров’я населення.