Завершення і оцінювання групової соціальної роботи

Визначення оптимального терміну групової соціальної роботи є складним завданням, оскільки різні учасники групи рідко одночасно досягають поставлених цілей і ви­ходять на однаковий рівень розв'язання своїх проблем. Ін­коли вони навмисне прагнуть затягнути групову роботу, зволікають зі змінами у своєму житті, щоб продовжити со­бі відчуття затишку, до якого почали звикати під час гру­пових занять.

Як правило, завершення гру пової роботи (термінація) пов'язане з рівнем розвитку групи; типом завершення (прощання учасників, відокремлення учасника від групи); психічними процесами, які переживають учасники; пси­хічними процесами ведучого (фасилітатора) групи.

І дітей, і дорослих на цьому етапі проймають двоякі почуття. З одного боку, їх сповнюють приємні емоції у зв'язку з близькою перспективою «жити самостійно». Водночас вони відчувають певний дискомфорт, піддають­ся сумним переживанням, оскільки вже не матимуть змо­ги взаємодіяти з людьми, до яких звикли, з якими зблизи­лися, знайшли багато спільного. Неминуче прощання пробуджує спогади про минулі втрати, період життєвої ізоляції, якоюсь мірою відроджує почуття безпорадності. Наприклад, діти, котрі пережили насилля в родині, рідко ведуть мову про те, що їм важко розлучитися з групою. Однак стверджують про відчуття близької втрати, поки-нутості. Такі переживання можуть спричинити їх агре­сивну поведінку, відмову від виконання завдань, занурен­ня в себе, регрес, намагання принизити значення групи та її ведучого.

У кожному разі фасилітатор повинен допомогти учас­никам групи усвідомити, що його робота завершується. У цій справі можуть бути ефективними такі техніки:

1) допомога учасникам групи побачити зв'язок між не­­гативними почуттями, які викликає у них близьке завер­­шення групової роботи, та їх минулими проблемами (осо­­бистими втратами, соціальною ізоляцією);

2) акцентування на позитивних емоціях, пов'язаних із­завершенням програми, підготовка її учасників до припи­­нення зустрічей;

3) спогади про роботу групи, аналіз особистих успіхів її­учасників;

4) рекомендації учасникам групи, їх родинам щодо по­­дальшої роботи над особистісним розвитком.

Добре продумані, психологічно грамотно вибудувані останні зустрічі здатні підсилити досягнутий протягом усі­єї роботи групи позитивний ефект, вселити клієнтам по­чуття соціального оптимізму, впевненості в собі. Неувага до їх важливості здатна зруйнувати все, чого вдалося до­сягти протягом усієї попередньої роботи.

Для того щоб якомога менше виникало проблем у зв'яз­ку із завершенням групової роботи, фасилітатори ще на етапі формування груп, особливо з невизначеним терміном роботи, обговорюють процедуру прощання і відокремлен­ня учасників групи.

При завершенні групової роботи обговорюють як пози­тивні результати і способи їх перенесення в реальне життя, так і неподолані проблеми, над якими учасник групи має працювати в майбутньому. Часто для цього використовують техніку «моделювання майбутнього» (індивідуальні і групо­ві фантазії на тему «Чим тепер заповниш час, який відводив на відвідування групи?», «Що відбуватиметься в групі без тебе?», «Хто займе твоє місце?»), а також окреслення для кожного учасника «зони найближчого розвитку» і завдань для самостійної роботи над своїми проблемами.

У групах, робота яких заздалегідь обмежена у часі, тер-мінація відбувається після спільного обговорення її учас­никами і фасилітатором. При цьому слід мати на увазі, що для роботи учасників групи над своїми почуттями, які ви­никають у зв'язку із завершенням групової роботи, потрі­бен час і цей процес не варто необдумано формувати. Обго­ворення почуттів, пов'язаних із прощанням, повинно бути зорієнтоване на виявлення й опанування неадаптивних форм реагування (гнів, знецінювання, заперечення, пору­шення групових правил і норм тощо). За таких обставин наголошують, що рішення про завершення функціонуван­ня групи приймають самі учасники. У ролі адаптивної «противаги» використовують спільні спогади значущих подій у групі.

Пом'якшити процес прощання може «прощальна зус­тріч» (вечірка, програму і меню якої продумують учасники групи), підтримання контактів після припинення функціо­нування групи.

На етапі оцінювання визначають відповідність досяг­нутих результатів поставленим цілям. З цією метою часто відновлюють у пам'яті умови контракту, а відтак фасилі­татори й учасники групи висловлюють свою думку, чи від­повідають їм досягнуті результати. Нерідко у такі хвили­ни звучать слова вдячності.

Іноді від соціального працівника очікують формально­го звіту про проведену групову роботу і фахової оцінки її наслідків. Як і в інших різновидах соціальної роботи, тут теж важлива саморефлексія (самоаналіз) соціального пра­цівника, яка дає змогу проаналізувати власний позитив­ний і негативний досвід.

Оцінювання групової роботи є складним процесом, ад-зке п результати часто віддаленні в часі і про них можна зробити висновок лише після того, як учасники групи поч­нуть (чи не почнуть) використовувати у своєму житті здо­буті під час роботи в групі навички і знання. Тому на етапі оцінювання соціальної групової роботи необхідно зважати неггакД аспркти: оцінювання організації роботи, презента­цій і методів роботи з групою, поведінки групи та її учасни­ків; результатів.

Багатьом соціальним працівникам перед тим, як почи­нати групову роботу чи очолити групу, доводиться пережи­ти вагання. Адже у процесі групової роботи буває складно передбачити можливий характер взаємовідносин, спрогно-зувати поведінку учасників групи. Глибокими бувають переживання, що інформація про обговорювані в групі проблеми може вийти за її межі, через що неможливо буде гарантувати кожному учаснику групи безпечні умови для висловлювання. Попри ці застороги групова робота в остан­ні десятиліття набуває все більшої популярності.

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте найважливіші етапи підготовки до роботи групи.

2.Визначте важливість правил групової роботи для належної ор­­ганізації зустрічей. У який спосіб, на Вашу думку, повинен реагувати­ведучий групи на порушення правил?

3.Якою, на Вашу думку, може бути роль фасилітатора (ведучого)­групи?

4.Складіть план проведення тренінгу профілактики тютюнопалін-­ня для старшокласників. ->

5.Які техніки і засоби доцільно використовувати під час прове­­дення групової роботи?

6.Від яких чинників залежить зворотний зв'язок під час групової­роботи?

7.Чому у груповій соціальній роботі особливу увагу приділяють­термінації групи?

8.Що дає для учасників групи і фасилітатора оцінювання резуль­­татів групової соціальної роботи?

9.Соціальна працівниця, завершуючи групову роботу з дітьми, які­пережили сексуальне насилля, використала такі завдання:

 

1) «З того часу, як я у групі» (діти заповнюють анкети, які давали змогу дізнатися про зміни, що сталися у почуттях та поведінці за час участі у груповій роботі); 2) «Моя група» (на аркуші паперу учасники групи перелічували почуття, що можуть виникнути у зв'язку із завершенням групової ро­боти; відтак ведучий провів дискусію, в якій учасники оцінювали свій досвід участі в групі, обговорювали, що було найкориснішим, що б во­ни зробили інакше, якби самі планували роботу в групі); 3) «Прощання» (діти отримали бланки прощальних листів кожному учаснику групи та її ведучому і заповнили їх: ведучий також написав листа кожній дитині, в якому він відзначав успіхи та досягнення у процесі групової роботи. Ці листи роздали адресатам і кожен зачитав отримані листи вголос). Як Ви оцінюєте такий спосіб термінації стосунків? Що б Ви зробили у такій ситуації?

Теми рефератів

1. Умови ефективної організації групової роботи.

2. Планування групової соціальної роботи.

3. Мета і зміст групової роботи.

4. Засоби і техніки проведення групової соціальної роботи.

5. Перспективи розвитку групової соціальної роботи в Україні.

 

 

3.3. Проведення тренінгів у соціальній роботі

Сучасна соціальна робота спирається на ідею активіза­ції клієнтів, використання внутрішніх ресурсів людини для її саморозвитку й самовдосконалення. Важливу роль у цьому відіграє навчання новим навичкам, зокрема навич­кам спілкування та управління власними емоціями. Воно передбачає застосування активних методів, побудованих на власному досвіді дорослих людей, які вже мають сфор­мований спосіб опанування нових знань і умінь. Саме на таких формах роботи ґрунтуються тренінги.