Безпосереднє професійне представництво

Діяльність із представництва інтересів клієнта зале­жить від специфіки його проблеми^а також місії, принци­пів діяльності, можливостей організації, працівник якої перебрав на себе роль захисника інтересів. Наприклад, не-надання клієнтові державною соціальною службою перед­баченої законом послуги може бути підставою для таких дій захисника інтересів і клієнта:

— письмове звернення до соціальної служби з прохан­­ням надати послуги або роз'яснити причину відмови (мо­­же бути ефективним, якщо раніше такого не робилося й­відмова була усною);

— переговори з представниками соціальної служби що­­до надання клієнтові необхідних соціальних послуг;

— переговори з представниками соціальної служби й­висування вимог щодо надання соціальної послуги з пояс­­ненням намірів подати судовий позов у разі відмови;

— офіційне оскарження дій соціальної _чслужби (напи­­сання звернень до вищої інстанції, в організацію захисту­прав клієнтів/споживачів, уповноваженому з прав людини,­депутату відповідного рівня тощо, або запис на особистий­прийом до осіб, які мають право впливати на ситуацію);

— звернення до суду з вимогою забезпечити виконання­органом державної влади чи соціальною службою норм­відповідного законодавства.

Діяльність із представництва інтересів має враховува­ти й особливості клієнтів. Адже за багатьма критеріями представництво інтересів дитини, яка залишилася без батьківського піклування, відрізнятиметься від допомоги сім'ям, які переживають кризу чи травму, або жінкам, які стали жертвами насильства. Наприклад, представництво інтересів людей із залежністю від психоактивних речовин може полягати у здійсненні первинного оцінювання, нагро­мадженні, систематизації та аналізі інформації; плануванні разом з клієнтом стратегії і тактики вирішення проблем; на­писанні листів до державних структур; встановленні кон­тактів і співпраці з державними, приватними установами, які можуть надати допомогу; створенні бази даних (пошук організацій, які можуть надати допомогу); вивченні змін у законодавстві; безпосередньому представництві інтересів клієнтів у певних службах; моніторингу тощо.

Більшість клієнтів із залежністю, котрі проходять со­ціальну реабілітацію, мають однакові соціальні проблеми: втрата документів (паспорт, свідоцтво про народження, військовий квиток тощо); відсутність постійного місця проживання; відсутність реєстрації (прописки) за остан­нім місцем проживання; відсутність постійного місця роботи; низький рівень життя. Лише незначний відсоток людей із залежністю здійснює спроби відстоювати власні права самостійно або вдається до послуг юриста. Це спри­чинено низьким рівнем їх правової освіти, відсутністю ін­формації щодо закладів і установ, до яких слід звертатися у певних випадках, економічними чинниками (юридична консультація є платною, а для людини, котра перебуває на стаціонарному лікуванні та не має постійного місця роботи, оплатити її досить складно); небажанням звертатися до ор­ганів внутрішніх справ та інших державних установ (зневі­ра у можливість отримати допомогу, негативний досвід спілкування у відповідних інституціях); упередженим став­ленням у державних структурах до людей із залежністю; зневірою в те, що можна відстоювати власні права законним шляхом; невмінням самостійно розв'язувати власні пробле­ми тощо.

З огляду на це соціальні працівники допомагають клі­єнтам із залежністю відновлювати втрачені особисті доку­менти, представляють їх інтереси у державних установах та юридичних агенціях.

Українське законодавство дозволяє участь представни­ків інтересів клієнта в суді. Адже клієнти соціальних служб можуть звертатися з судовими позовами проти осіб чи організацій, підприємств, органів влади, які порушу­ють їх законні права або права громади, до якої вони нале­жать. Загалом, судові позови є одним з найпоширеніших за кордоном методів, які використовують з метою захисту порушених прав та інтересів особи, групи, громади. Така тактика спрямована на розв'язання їх проблем за допомо­гою судової системи та чинного законодавства.

Клієнти соціальної служби можуть бути і відповідача­ми в певній справі, потребуючи при цьому допомоги фахів­ця у захисті своїх інтересів.

У зарубіжній практиці соціальний працівник може виступати в суді як позивач, адвокат чи експерт-свідок. Як позивач він може, наприклад, заявляти про нехтування батьківськими правами, жорстоке поводження з дитиною і подавати прохання про вилучення дитини з родини. Як ад­вокат соціальний працівник пояснює проблеми клієнта і захищає його права. Як експерт-свідок — дає свідчення на рівні професійного судження щодо досліджуваної ситуа­ції. Соціального працівника суд може уповноважити бути посередником у збиранні даних, дослідженні певних обс­тавин (наприклад, бути посередником між батьками, які розлучаються, допомагаючи їм уникнути тривалої та вис­нажливої суперечки щодо опікунських прав). В Україні спостерігаються лише перші спроби участі соціальних пра­цівників у суді, наприклад при розгляді справ щодо поз­бавлення батьків їхніх батьківських прав. Той соціальний працівник, що здійснював соціальний супровід неблагопо­лучно'! родини й проводив оцінку становища в ній, вияв­ляв факти насильства в ній або, навпаки, вважає ситуацію такою, що піддається коригуванню силами соціальної служби, може або давати оцінні судження щодо недбалого догляду за дитиною, або захищати права дитини на прожи­вання у власній родині.

Крім того, соціальні працівники, допомагаючи клієн­тові розв'язувати проблеми, інколи несвідомо здійснюють роботу з представництва і захисту його інтересів. Наприк­лад, під час первинного оцінювання становища, виявлен­ня потреб, проблем і ресурсів потенційного клієнта може з'ясуватися, що вже на цьому етапі людина потребує пред­ставництва і захисту своїх інтересів. Таке представництво може стосуватися збору необхідної інформації (довідок, виписок та інших документів), потрібної для визначення соціально-економічного становища клієнта, його права на отримання певних послуг. У зв'язку з цим соціальному працівникові доводиться вступати у переговори з відповід­ними інстанціями, службами й особами щодо сприяння в наданні такої інформації.

Часто соціальні працівники у процесі ведення випадку дбають про те, щоб клієнти, які користуються послугами інших установ і соціальних служб, отримували ці послуги на належному рівні і в потрібному обсязі, могли доступити­ся до ресурсів, на які вони мають право. В цій ситуації вирішальними для представництва інтересів можуть бути навички аналізу нормативно-правових актів, отримання потрібних клієнтові документів, відстоювання своєї думки, проведення переговорів і розв'язання конфліктів.

У практиці соціальної роботи трапляються випадки, коли клієнт не завжди спроможний самостійно домовити­ся з іншими службами або не наважується їх відвідувати.

Інколи між клієнтом і представниками інших служб з пев­них причин виникають напруга і конфлікти. У такому ра­зі керівник випадку може супроводжувати клієнта, вести переговори від його імені або разом із ним. Наприклад, со­ціальна працівниця центру для бездомних жінок приймає рішення супроводжувати свою клієнтку до медичного зак­ладу, який відмовляється надавати їй допомогу через від­сутність документів.

Типологічне близька проблема може виникнути і під час роботи зі зміни дезадаптивної поведінки клієнта, коли з'ясовується, що для його розвитку не вистачає необхід­них ресурсів, на які він має право, але з певних причин не може їх отримати. За такої ситуації соціальний працівник-консультант або перебирає на себе посередницькі функції, або повідомляє про це своїм колегам, відповідаль­ним за налагодження відносин із системами, що мають потрібні ресурси.

Різновидом представництва можна вважати і донесен­ня соціальним працівником думок і побажань клієнта до інших учасників мультидисциплінарної (багатопрофільної) команди під час обговорення ситуації клієнта або пла­нування структурних змін у наданні послуг організацією.

За будь-яких обставин соціальні працівники повинні запобігати розвиткові залежності клієнта, сприяти утвер­дженню практики і самопредставництва, і громадського представництва.

Запитання. Завдання

1.Яку роль відіграє представництво інтересів клієнта в індивіду­­альній соціальній роботі?

2.Охарактеризуйте основні форми представництва.

3.Опишіть процес представництва інтересів молодої родини, в­якій народилась дитина з глибокою розумовою відсталістю. Які труд­­нощі можливі у роботі захисника інтересів такої родини?

4.Чому в процесі представництва потрібні збір додаткової інфор­­мації та проведення дослідження?

5.З'ясуйте основні характеристики простих (локальних) і склад­­них (структурних) проблем. На прикладі однієї із соціальне вразливих­ груп дітей або сімей опишіть такі проблеми та можливі дії соціальних ­працівників щодо їх розв'язання.

6.Уявіть, що Ви працюєте керівником випадку в реабілітаційному ­центрі і Ваш клієнт перестав отримувати державну грошову допомогу, ­призначену управлінням соціального захисту як малозабезпеченій­ особі. Чим у такій ситуації можете йому допомогти? Якою може бути ­послідовність Ваших дій?

7.Чому, на вашу думку, соціальні працівники багатьох країн світу­ часто допомагають клієнтам у поданні судових позовів? Чим може до­­помогти суд?

8. Розгляньте конкретний випадок соціального супроводу дитини ­з неблагополучної родини, здійснюваний районною соціальною служ­­бою для молоді. Яку роль відіграють різні елементи представництва ­інтересів у цій роботі?

9. Чому, на вашу думку, консультування у соціальній роботі пов'я­­зане із представництвом інтересів клієнтів?

Теми рефератів

1. Роль представництва інтересів клієнтів у сучасній соціальній­ роботі.

2. Різновиди представництва інтересів та їх значення для практи­­ки соціальної роботи.

3. Процес здійснення захисту інтересів представників різних со­­ціальне вразливих груп.

Елементи представництва інтересів у щоденній діяльності соці­­альних працівників.

2.4. Вулична соціальна робота

Не завжди потенційні клієнти звертаються до соціаль­них служб по допомогу. У деяких випадках соціальним працівникам доводиться йти до клієнтів самим — у ті міс­ця, де зазвичай перебувають представники соціальне враз­ливих груп. Йдеться переважно про «дітей вулиці», спо­живачів ін'єкційних наркотиків, бездомних. Ця проблема зумовила появу нового методу роботи, що дістав назву ву­личної соціальної роботи.