Визначте зв’язки між науково-технічним і соціальними революціями

Науково-технічна революція спричинила перебудову всього технічного базису, технологічного способу виробництва. Разом з тим вона викликала серйозні зміни соціальної структури суспільства, вплинула на сфери освіти, дозвілля і т.д. Таким чином, розвиток сучасного суспільства призводить не стільки до заміни виробництва матеріальних благ виробництвом послуг, скільки до витіснення матеріальних компонентів готового продукту інформаційними складовими. Наслідком цього стає зниження ролі сировинних ресурсів і праці як базових виробничих факторів, що є передумовою відходу від масового створення відтворених благ як основи добробуту суспільства. Демасифікації і дематеріалізація виробництва являють собою об'єктивну складову процесів, що ведуть до становлення постекономічного суспільства. З іншого боку, протягом останніх десятиліть йде і інший, не менш важливий і значущий процес. Ми маємо на увазі зниження ролі і значення матеріальних стимулів, що спонукають людину до виробництва. Все сказане дозволяє зробити висновок, що науково-технічний прогрес призводить до глобальної трансформації суспільства. Товариство вступає в нову фазу свого розвитку, яку багато хто соціологи визначають як «інформаційне суспільство».

Білет (33)

Основні школи давньогрецької філософії та їх філософська проблематика

Антична філ, філ стародавніх греків і римлян, зародилася в VII-VI ст. до н. е. у Греції і проіснувала до VI ст. н. е. У період античності був закладений фундамент не тільки європ філ, але й європ культ.

Мілетська школа. Першою філ.. школою античності стала мілетська школа, найвідомішими представниками якої були Фалес, Анаксімандр, Анаксімен. Перші філософи зосередили увагу на двох центр. проблемах - на проблемі першооснови світу і на питанні про рухомість або нерухомість, розвиток чи незмінність справжньої реальності. Усіх трьох мілетців об’єднує пошук первинної матеріально-речової субстанції, першооснови і сутності всіх речей. Фалес вбачав її у воді, Анаксімен - у повітрі, Анаксімандр називав “апейроном”, невизначеним першопочатком.

Ефеська школа. У другій половині в Ефесі VI ст. виникає філософська школа, пов’язана з ім’ям Геракліта. Світ для нього був упорядкованим Космосом, вічним, безкінечним, керованим універсальним законом - логосом, образом і символом якого є вогонь. Геракліт заперечував існування в природі чого б то не було постійного. Усе тече, все змінюється, подібно до течії річки, в яку не можна увійти двічі. Він став першим представником діалектичної концепції світу, він же першим висловив ідею про єдність і боротьбу протилежностей як джерело і причину розвитку.

Піфагорійська школа. В один час з Гераклітом розробляє своє філ.. вчення Піфагор. Вершиною його творчості була відома містика чисел. Кожне число для Піфагора є самостійною, божественною сутністю, саме числа упорядковують світ. Піфагорійці вперше дійшли висновку, сформульованого через дві тисячі Галілеєм про те, що “книга природи написана мовою математики”.

Елейська школа. Основні представники елейської школи Ксенофан, Парменід, Зенон. Елеати першими з античних філософів звернули увагу не на конкретну матеріальну стихію, а на саме поняття буття. Якщо Геракліт твердив, що усе змін., то Парменід: “Ніщо не змін. лише буття є, а небуття не існує”. Для елеатів справжньою реальністю є божественне Єдине, вічне, незмінне і неподільне буття. Усякі зміни у світі - лише ілюзія, марево, видимість, вважали вони. Істинне знання про єдине і незмінне буття досягається лише за допомогою розуму, логічного міркування. Чуттєве знання дає лише видимість речей. Найбільш відомим викладом едейського вчення про заперечення руху є апорії Зенона. Апорії показують, якщо допустити існування руху, то виникають не розв’язувані протиріччя.

Атомістична школа. Завершує досократівську натурфілософію атомістична школа Левкіппа і Демокріта. Демокріт своє вчення ґрунтує на протилежній щодо елеатів тезі — існує не тільки буття, але й небуття. Саме через визнання небуття стало можливим довести існування руху у світі. Буття - це сукупність атомів, а небуття – порожнеча, в якій атоми рухаються. Атоми Демокріта - це нестворені, неподільні, найменші матеріальні частинки, з яких склад. вся різноманітність речей світу. Атоми розрізняються між собою формою, величиною та порядком взаємозв'язку.

 

Білет №2

Емпіричне та теоретичне пізнання

У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.

Емпіричний рівень знання — це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властиво­стей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання.

Теоретичний рівень — це знання, отримане шляхом абстрактного мислення.

На кожному з рівнів наукового пізнання за­стосовуються свої методи. Так, на емпіричному рів­ні використуються такі основні методи, як спосте­реження, експеримент, опис, вимірювання, моделювання. На теоретичному рівні — аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, ідеа­лізація, історичний та логічний методи тощо.

Спостереження — це планомірне і цілеспря­моване сприйняття предметів і явищ, їх властиво­стей і зв'язків в природних умовах або в умовах експерименту з метою пізнання об'єкта, що дослі­джується.

Експеримент — це дослідження будь-яких явищ шляхом активного впливу на них за допо­могою створення нових умов, відповідних меті дослідження, або шляхом зміни проходження процесу в певному напрямку.

Опис — це зазначення ознак предмета або яви­ща як суттєвих, так і несуттєвих. Його метою є дати найбільш повні відо­мості про об'єкт.

Вимірювання — це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджува­ного об'єкта за допомогою різноманітних вимі­рювальних приладів та апаратів. Моделювання — це вивчення об'єкта (оригі­налу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка за своїми властивостями пев­ною мірою відтворює властивості об'єкта, що до­сліджується.

Методи теоретичного рівня пізнання.

Аналіз — це розчленування предмета на його складові з метою їх всебічного вивчення.

Синтез — це об'єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле.

Абстрагування — це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта й, од ночасно, зосередження основної уваги на тих, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення — це метод наукового пізнання, який фіксує загальні ознаки та властивості пев­ної групи об'єктів, здійснює перехід від одинично­го до особливого та загального, від менш загаль­ного до більш загального.

Індукція — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Дедукція — це метод пізнання, коли на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. Ідеалізація — це спосіб логічного моделюван­ня, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єк­ту. Історичний і логічний методи органічно поєд­нані.

Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями. Логічний метод — це спосіб, за допомогою яко­го мислення відтворює реальний історичний про­цес у його теоретичній формі, в системі понять.

Білети №4

Форма руху матерії

По Ф. Енгельсу існують такі форми руху матерії: меха­нічна; фізична; хімічна; біологічна; соціальна.

Рух - це не одномірний складний і суперечливий процес. Рух — суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух — це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна.

У філософії розрізняють п'ять основних форм руху матерії:

механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо);

фізична форма руху (наприклад, позитивна — негативна електрика, симетрія — антисиметрія);

хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація);

біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість);

соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо.

Простір і час — форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види.

Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони:

· об'єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості);

· пізнаванні (є об'єктами вивчення).

Простір і час за своїм змістом суперечливі поняття. Ця суперечливість полягає в тому, що нескінченність простору і нескінченність часу у Всесвіті складається з кінечних протяжностей і кінечних тривалостей. Оскільки, з одного боку, конкретні об'єкти є кінечними як речі Землі, а з іншого, нескінченними, як об'єкти Всесвіту.

Білети №10