Значення антимонопольної діяльності в Україні

Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі верстви населення. Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки викликає невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Стосовно цього навколо монополій сформувалась негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів шляхом обмеження діяльності останніх. Існує думка, що монополія не є ефективною формою ринкового господарювання: вона, підвищуючи ціни та зменшуючи обсяги виробництва, негативно впливає на економіку в цілому. Поява ж монополії випливає з суті самої конкуренції: конкуренція стимулює об'єднання підприємств в крупні організації з метою виграти конкурентну боротьбу.
Від директивної економіки Україна отримала у спадок надмонополізовану структуру виробництва та розподілу. В Україні є 870 підприємств, які мають монопольне становище у випуску промислової продукції. Найбільш високий рівень монополізації виробництва склався в машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості. Найважливішим напрямком побудови в Україні розвинутих ринкових відносин є введення в дію механізмів ринкового регулювання, розвиток здорової конкуренції товаровиробників, демонополізація виробництва.
Основним завданням держави стосовно монополії - поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем. Уряд намагається проводити попередження створення монополій і перешкоджає використовувати монопольну владу монополістами. Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої форми. Це відбувається тому що, на думку провідних спеціалістів у цій області, значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Серед попереджувальних заходів існують такі, як заборона об’єднань, змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу.
Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що вважаються монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій. Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Слід відзначити, що на сьогоднішній день надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впроваджувала механізми його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції. Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням.
Для нашої країни питання антимонопольної політики є достатньо новим та незвичним. Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відзначалась одним із найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення умов і підтримки конкуренції.
Про масштаби монополізму в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМКУ протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачів. Такі компанії нерідко включають у ціни на свою продукцію витрати, що не пов'язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично ненадані послуги. АМКУ в межах наданої йому компетенції має право визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємств на ньому; давати підприємствам обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємствами; вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств у разі порушення ними антимонопольного законодавства; накладати штрафи у випадках передбачених чинним законодавством; розробляти і затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, обов'язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами. Антимонопольна діяльність має велике значення в розвитку економіки власної країни, саме вона стримує зростання впливу монополій. Антимонопольне законодавство являється одним із головних складових економіко-правової політики держави, без якого стає неможливим регулювання ринкових ситуацій в державі.
Література:
1. Про Антимонопольний комітет України: Закон України № 3659-12 від 15.08.1993 із змінами і доповненнями № 1907-14 від 13.07.2000 ∕∕ Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 41.
2. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України № 2132-12 від 18.02.1992 із змінами і доповненнями № 2210-14 від 27.02.2002 ∕∕ Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 12-13.

Антимонопольна діяльність — комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обме­ження діяльності монополій, а також створення законодавства.

Уперше такі закони були прийняті наприкінці XIX — на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивні-ше. Антимонопольні закони формально забороняли трес­ти та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополії, як повне (абсолют­не) панування однієї компанії (чи їх об'єднання) або по­вне виключення конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополії, вони, як прави­ло, не підпадали під дію антимонопольного законодавст­ва. До антимонопольного законодавства належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підпри­ємств, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи анти­монопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 pp. залишається єдиним антитрестівським законом СІЛА. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але Верховний суд США виробив доктрину, згідно з якою панівне станови­ще корпорації у виробництві та її великий розмір не мо­жуть самі по собі розглядатись як монополізація.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі (пули). Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за яко­го ліквідовувалися виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінюва­лися негласними джентльменськими угодами або так

званим лідерством у цінах. Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно призводило до істотного по­слаблення конкуренції або до встановлення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США — Федеральна торговельна комі­сія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середо­вища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Най-суворіше антимонопольний закон контролює горизонталь­ні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополі­зації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у США це має місце, коли монополі­зовано понад 60% будь-якого товару чи послуг), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за ціна­ми монополістів, розукрупнення монополій та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише ЇЇ зловжи­вання владою. Так, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеці­альних органах (у Німеччині — Федеральне управління картелів, в Японії — Комісія із справедливих операцій). Більшість антимонопольних законів у європейських кра­їнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині мо­нополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії — коли частка однієї ком­панії перевищує 50%, а двох — 75% і більше. В ЄС реєс­трації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуре­нцію між членами-учасниками цієї організації. У 1998 р. ЄС прийняв директиву про лібералізацію газового сектора, згідно з якою з 2000 по 2008 р. монополістичний ринок бу­де відкрито з 20 до 33%.

Прийняття антимонопольних законів послаблює про­цес монополізації економіки, сприяє посиленню конку­ренції, зниженню цін. Так, внаслідок переходу газової галузі Великобританії до конкурентних ринків ціни на газ з 1986 до 1998 р. знизилися на 32%. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об'єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов'язаних виробничою та технологічною залежністю).

На початку 1992 р. в Україні прийнято Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матері­ально-технічну, інформаційну, консультативну підтрим­ку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом монопольним вважається станови­ще, коли частка підприємця перевищує 35%. Закон пе­редбачає контроль за створенням, реорганізацією (злит­тям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникнен­ню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадо­вих осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та несумлінною конкуренцією. Антимонопольний комітет України та йо­го територіальні управління мають право приймати рі­шення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об'єднань не­обхідно отримати дозвіл цього комітету.