Українсько-російська війна 1917-1918 рр. Бій під Крутами

Приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни стало вбивство у Сараєві австрійського престолонаслідника ерцгерцога Франца-Фердинанда. Війна, яка втягнула у свій вир і українців, була збройним протистоянням двох воєнних коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) і Четверного союз у (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але поступово до неї долучилися 38 з 59 держав світу. Ворогуючі сторони мали одну мету: загарбання чужих територій, встановлення контролю над джерелами сировини, та ринками збуту, боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо.

Українські землі в планах воюючих сторін посідали істотне місце. Росія, прикриваючись ідеєю "об'єднання усіх руських земель", відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з "мазепинством". Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не проти взяти під свій контроль найродючіші землі Європи. Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини.Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ, який не мав власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Але найгіршим було те, що сини одного народу, розділеного між двома імперіями, мусили вбивати одне одного.Упродовж усієї війни територія Західної й певною мірою Центральної України стала одним з основних театрів бойових дій на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками старі супротивники — Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку і Росія з другого. Зокрема, під час запеклої Галицької битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р., австро-угорську армію було розгромлено. Галичина та Буковина опинилися під окупацією царської Росії.За 7 місяців російської окупації царська адміністрація знищила тут все, що було українським: гімназії, близько сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні "Просвіти", наукові, освітні, господарські, спортивні організації. Почалися переслідування греко-католицької церкви. Митрополита А. Шептицького заарештували і депортували в РосіюНе кращим було становище в під російській Україні, де з початком війни царська влада посилила репресії. Було закрито майже всі українські організації та газети, а загальновизнаного лідера українства М. Грушевського вислано в Росію.У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали тереном найжорстокіших боїв, коли внаслідок багатомісячної битви було завдано великих жертв та руйнувань, чимало населених пунктів зруйновано вщент, населення евакуйоване, господарство та майно — втрачено. Нелегкий, але героїчний бойовий шлях пройшов легіон Українських січових стрільців (УСС). Австрійське командування, з недовірою ставлячись до патріотично налаштованої української молоді та спонукуване польськими політичними колами, обмежило чисельність легіону до 2,5 тис, а на прохання відкликати з військ 100 старшин-українців виділило лише 16. Ядро легіону становили активісти січово-сокільського, пластунського та стрілецького руху, вчорашні гімназисти та студенти; були також викладачі, правники, митці, представники селянства тощо. Першим офіційним командантом легіону було призначено М. Галущинського Створення легіону УСС ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Докладаючи неймовірних зусиль, стрільці зуміли до 1917 р. перетворити легіон у добре вишколену, фактично українську, військову формацію з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською термінологією.,Своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзнак і похвал, викликали пошану й симпатії союзників і змусили рахуватись із собою навіть ворогів.Наслідки війни були руйнівними для економіки воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Це викликало гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визвольного руху. Активізувалася страйкова боротьба робітників і селян. На революційну боротьбу стали солдати, які відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавалися у полон, браталися із солдатами противника тощо. До революційного руху активно долучалася демократична інтелігенція, зокрема студентська молодь.Усе це свідчило про те, що наприкінці 1916 — на поч. 1917 рр. в Україні, як і в усій Російській імперії, назріла глибока економічна й політична криза. Український народ, витримавши на поч. XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь.

Й Універсал Ц.Р. Брестський мир

У Четвертому Універсалі, датованому 22 січня 1918 p., Центральна Рада заявила: "Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу". Поряд із проголошенням незалежності УНР зазначалося, що Українські установчі збори повинні розв'язати питання про федеративний зв'язок України з колишньою Російською державою. Четвертий Універсал перейменував Генеральний секретаріат у Раду народних міністрів, намітив після підписання миру замінити постійну армію народною міліцією, встановив монополію внутрішньої та зовнішньої торгівлі, контроль над банками, постановив провести вибори волосних, повітових і міських народних рад, щоб у них мали голос демобілізовані солдати, та призначив на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів.

Універсал закликав увесь народ звільнити Україну від "большевиков і інших напасників, які розграблюють і руйнують наш край. На залізо, шкіри, тютюн та інші товари держава встановлювала монополію. Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народові без викупу. Підтверджено декларовані раніше права і свободи особи.

Через тиждень після проголошення Четвертого Універсалу уряд, який очолював В.Винниченко, склав повноваження. ЗО січня 1918 р. головою Ради міністрів УНР став український есер Всеволод Голубович. Наприкінці січня 1918 р. Центральна Рада прийняла закони про соціалізацію землі та 8-годинний робочий день. Згодом Мала Рада ухвалила закони про Державний, про громадянство,про новий адміністративний поділ України, про грошову систему

Брестський мир

У кін. січня 1918 р. до Бреста прибула українська делегація на чолі з О.Севрюком. Виявивши багато тактовності і дипломатичного хисту, вона відстояла інтереси УНР, підтверджені Четвертим Універсалом. У ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними державами, які розраховували и на великі природні багатства України. Австро-Угорщина через "польське питання" неохоче пішла на підписання цього договору.Згідно з Брестським миром усі чотири держави центрального блоку визнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктом міжнародного права. Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна змішана комісія "на основі етнографічних відносин і бажань людности" Інші пункти договору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і державами центрального блоку, регулювали обмін військовополоненими, повернення інтернованих цивільних осіб. Сторони взаємно відмовлялися від сплати контрибуцій.Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Центральній Раді необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла могутня австро-німецька армія. Українські війська за допомогою німецьких підрозділів розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918 р. ввійшли у Київ. До столиці повернулися Центральна Рада і уряд В.Голубовича. Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Німці розташувалися на півночі УНР, а австроугорці — на півдні. Центральна Рада та її уряд закликали у відозвах український народ до спокою. Однак широкі верстви українства з недовір'ям зустріли нових окупантів.

Україна в добу Директорії

 

9 листопада 1918 р. Німеччина стає республікою. Стілець під Скоропадським захитався — німецькі війська поспіхом покидали Україну.На той час дуже популярним став Петлюра. Український національний Союз обирає його членом Директорії УНР, і він відбуває до Білої Церкви — готувати повстання проти П. Скоропадського.

Директорію очолив В. Винниченко. Керівництво збройними силами доручили С. Петлюрі, який став головним отаманом військ УНР. У своєму зверненні він закликав народ до збройного повстання. 14 грудня 1918 р. війська УНР вступили до Києва. Того ж дня Скоропадський підписав зречення і разом з німецькими військами назавжди покинув Україну. Рішенням Директорії, куди, крім Винниченка і Петлюри, увійшли маловідомі політики Швець, Макаренко і Андрієвський, Український національний союз ліквідовувався. Про відновлення Центральної Ради ніхто не хотів слухати, їй не могли пробачити запрошення в Україну німецьких військ. Але й Директорія була неспроможною вести державний корабель. Вирішили скликати народне представництво — Трудовий конгрес. На конгресі були представленні майже всі регіони — від Карпат до Чорного моря. Тим часом передові загони більшовицької армії вже були майже під Києвом. Напередодні конгресу, 22 січня 1919 р., на Софіївському майдані було проголошено злуку ЗУНР з УНР в єдину Українську Народну Республіку. А 23 січня розпочалася робота Трудового конгресу, який узаконив за Директорією права верховної влади республіки. Наприкінці січня 1919 р. Директорія і її уряд змушені були покинути Київ і виїхали до Вінниці. Оберігати місто не вистачало збройних сил. Почався найтяжчий період боротьби за українську державність. Найгірше було те, що отаманщина доконувала Україну, а настроями селянства уміло маніпулювали московські більшовики. Було чимало й суто українських причин, які призводили до поразок. До більшовицької армії, хоча ненадовго, приєдналися загони отаманів Махна, Зеленого, Григор'єва та ін. Більшовицькі комісари поширювали чутки, що Директорія не визнає радянської влади, бо то є влада робітників і селян. Українські ліві партії жили ілюзією, що коли Директорія стане на радянську платформу, більшовицька агресія негайно припиниться. Навіть М. Грушев-ський піддався цій пропаганді, а разом з ним — голова уряду В. Чехівський і В. Винниченко. Петлюра був переконаний, що чад радянської пропаганди швидко розвіється. Він казав, що Москва не припинить своєї агресії проти України, хоч би український народ сто разів присягався на "радянську платформу". Урядові Леніна були потрібні харчові запаси України.Директорія сподівалася домовитися з Антантою про збройну і медичну допомогу, але ці надії не виправдалися. Держави Антанти підтримували білогвардійський рух, планували відродження "еди-ной и неделимой", щоб задушити більшовицьку чуму. У л ютому 1919 р. на переговорах французький полковник Френберг поставив українській делегації ультиматум — вигнати з Директорії Винниченка, Петлюру і Чехівського. Замість того, щоб взяти під контроль внутрішню ситуацію, політичні лідери кинули напризволяще армію, посіяли серед народу недовіру і апатію. У лютому 1919 р. С. Петлюра заявив про свій вихід із УСДРП. Розвіялися ілюзії про можливе визнання України як держави. Уряд на чолі з О. Остапенком пішов у відставку. Новий уряд на чолі з Б. Мартосом сформували в Рівному. У декларації від 12 квітня 1919 р. Проголошувалося: «Обстоюючи порядок, спокій і законність як необхідну умову вільного життя всіх громадян УНР народне правительство всіма силами буде боротися з усякими порушеннями спокою…»,цей документ підисав С. Петлюра. 31 серпня 1919 р. війська Петлюри увійшли в Київ, але під тиском армії Денікіна знову покинули місто. Осінь проходила в умовах важких боїв. Через брак ліків українські солдати гинули тисячами. По всіх військових підрозділах прокотилася епідемія тифу.Значним ударом для Петлюри стало те, що 6 листопада 1919 р. Українська галицька армія перейшла під командування Денікіна. С. Петлюра кинувся рятувати ті військові частини. Почалася евакуація з Кам'янця. 4 грудня 1919 р. С. Петлюра провів військову нараду з командирами частин, де було вирішено провести зимовий похід по запіллю ворога. Це був відчайдушний рейд під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка, який відіграв велику роль у піднесенні бойового духу в Україні, а головне, вберіг військо від деморалізації. 5 грудня С. Петлюра, побачивши крах своїх останніх надій, відбув з начальником штабу до Варшави, де йому стає відомо, що керівник дипломатичної місії А. Левицький ще 2 грудня подав польському урядові заяву, в якій фактично визнав право Польщі на частину українських земель. Петлюра підписав угоду з урядом Пілсудського про спільну боротьбу з більшовицькою Росією, проте змушений був визнати за Польщею право на західноукраїнські землі. Цей договір назавжди розсварив Петлюру з Галичиною. Похід польського і українського війська, реорганізованого в квітні 1920 р. у Польщі, не мав успіху.. У вересні 1920 р. польські війська перейшли в наступ. Польща, відчувши свою силу, втратила інтерес до Директорії', обмежила діяльність петлюрівської армії. Таємно від Петлюри, ігноруючи угоду з УНР, у Ризі був підписаний мирний договір між Польщею та Росією. 18 жовтня Варшава припинила воєнні дії на більшовицькому фронті. Тепер поділом української території цілком розпоряджалась Росія. Ще місяць УНР вела жорстокі бої на теренах України. Проти Петлюри були перекинуті війська з польського і врангельського фронтів. Без боєприпасів і зброї гинули тисячі українських вояків. 21 листопада 1920 р. армія УНР переправилася через Збруч і була інтернована польськими військами. Навіть зброя, добута кров'ю в боях під час оборони Варшави, відійшла зрадливому союзникові. Тяжкі умови чекали воїнів УНР у таборах. Уряд і Головний отаман С. Петлюра стали урядом у вигнанні. Так закінчився для України драматичний період правління Директорії.

ЗУНР. Акт злуки 22.01.1919р.

Злука УНР та ЗУНР. Складне становище обох держав спонукало їх до пошуку шляхів порозуміння і взаємодопомоги. 1 грудня 1918 р. у Фастові Директорія та ЗУНР підписали т. зв. Передвступний договір, в якому висловили бажання “ злучитися в одно державне тіло ”. З січня 1919 р. Українська національна рада в Станіславові ратифікувала фастівську угоду і урочисто проголосила про з'єднання ЗУНР і УНР “ в одну суверенну Народну Республіку ”.22 січня 1919 р. у Києві на Софіївському майдані було урочисто проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Вперше Наддніпрянська Україна об’єдналася з Західною Україною у єдиній національній державі. ЗУНР тимчасово передала законодавчу і виконавчу владу Директорії, ставши Західною областю УНР (ЗО УНР). Але, на жаль, ця історична подія мала символічний характер і реального об’єднання у той складний період не відбулося. Згодом ідею соборності українських земель використали більшовики, приєднавши Східну Галичину і Західну Волинь до складу СРСР внаслідок злочинного пакту Молотова – Ріббентропа 1939 р.Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1939 року у Карпатській Україні - перше офіційне святкування свята Соборності, а також січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

41)Становлення радянської влади в Україні. Причини поразки Української революції

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної радянської Республіки, розроблену на основі конституційної моделі більшовицької Росії. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу „диктатури пролетаріату”. Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УРСР ставив перехід від всевластя буржуазії до влади робітничого класу (до соціалізму). Скасовувалась приватна власність,Ю декларувались демократичні свободи. Влада трудящих мала здійснюватись через систему Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський ЦВК та Рада Народних Комісарів (уряд республіки). У другій полвині 1919 р. у зв’язку із захопленням України військами Денікіна, УРСР тимчасово припинила своє існування. Наприкінці 1919 року Червона Армія розгромила білогвардійські війська Денікіна, звільнивши від них територію України. Створений 11 грудня в Москві надзвичайний орган влади – Всеукраїнський революційний комітет, в міру звільнення української території, призначав ревкоми в губерніях, повітах і містах. На початку 1920 р. радянську владу на Україні було відновлено. Проте загрозу для неї складали ще два ворожі вогнища: – перше – в Криму, де була сконцентрована 150 тис. білогвардійська армія генерала Врангеля, який у квітні 1920 р. заступив на посту головнокомандувача збройними силами Півдня Росії А. Денікіна; –друге – з боку Речі Посполитої. Між урядами УНР (С. Петлюра) і Польщі (Ю. Пілсудський) у квітні цього ж року було укладено Варшавський договір, який передбачав спільну боротьбу проти радянської влади на Україні і відновлення УНР на чолі з Головним отаманом С. Петлюрою (як своєрідну компенсацію за допомогу С. Петлюра віддавав полякам західноукраїнські землі, а також управління українськими залізницями, брав на себе утримання військ тощо). І лише після розгрому польсько-петлюрівських військ і заключення між Росією і Польщею в жовтні 1920 р. перемир’я (18 березня 1921 р. було підписано Ризький мир між Польщею, Російською Федерацією і Радянською Україною) та очищення впродовж червня-листопада 1920 р. українських земель (у т. ч. і Криму) від врангелівських військ, радянська влада остаточно укріпилася на всій території України, окрім західноукраїнських земель. Західна Україна увійшла до складу Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Посяння, Підляшшя і Лемківщина), Чехословаччини і Румунії (Буковина). Отже, боротьба за незалежність України завершилась поразкою. Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.:

– низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху;
– очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;

– робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України;
– відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР

– несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, біло-гвардійці, війська Антанти; в Західній Україні–Польща,якупідтримувалаАнтанта.
Проте українська національно – демократична революція 1917–1920 рр. має велике історичне значення:
– у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування;
– героїчна боротьба українського народу 1917–1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.