Дайте характеристику визвольних ідей Т.Шевченка.

Визнаним національним пророком та ідейним натхненником нової генерації борців за Україну, її державне відродження став полум'яний патріот українського народу Тарас Шевченко. Поява наприкінці 30-х pp. XIX ст. такої постаті ознаменувала початок нового — соціально-політичного — етапу розвитку національно-визвольного руху в Україні. Багатогранний талант Т. Шевченка давав їй повне виправдання в очах тих, кому таке виправдання було потрібне, і забезпечував міцне підґрунтя не лише народній літературі, а й українському відродженню в цілому. У радянському шевченкознавстві при характеристиці Тараса Шевченка головна увага, як правило, акцентувалася на його ставленні до кріпацтва, народу, підкреслювалися братолюбство, слов'янофільство, український патріотизм. Водночас у дослідженнях тієї епохи замовчувався важливий аспект творчості великого поета, коли він виступав як пророк самостійної України. Українські дослідники творчості Кобзаря підкреслювали насамперед його національно-політичні погляди. Найбільша трагедія українського народу, на думку Тараса Шевченка, полягала не в тому, що народ потрапив у неволю, а в тому, що він змирився з нею, схилив голову перед загарбниками, забуваючи про своє героїчне минуле і навіть допомагаючи сусідові «припати» себе. З позицій цього героїчного минулого поет і закликав до боротьби за волю та визволення України. Т. Шевченко активно виступав за об'єднання слов'ян, проте він ненавидів самодержавну Росію як демократ, що вбачав у царях головних винуватців закріпачення українських селян; як федераліст, що ненавидів централізм; як політичний радикал та республіканець, що був ворогом монархії та самодержавства взагалі. Він виступав також і як український патріот, який бачив, що не лише російський уряд, а й російська суспільність допускає знищення української національної самостійності, державності, культури. Поезія Т. Шевченка мала для українського народу, безперечно, епохальне значення. Вона сприяла: формуванню нації з темної етнографічної маси; розбила назавжди можливість існування українського руху як «южнорусского» провінціоналізму. Отже, Т.Шевченко свідомо поширював визвольні ідеї, спрямовані проти існуючого ладу.

 

Охарактеризуйте діяльність та основні програмові документи Кирило-Мефодіївського товариства.

Кирило-Мефодіївське братство — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Кирило-Мефодіївського товариства статут — один з осн. документів Кирило-Мефодіївського товариства. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. М.Костомаров був також автором програмного маніфесту т-ва — «Книги буття українського народу». Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму — до революційних методів боротьби. Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею, піклувалися про розвиток народної освіти. збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг.

 

Дайте характеристику адміністративно-політичного устрою західноукраїнських земель в кінці 18-першій пол.19ст.

Наприкінці XVIII ст. майже усі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії. У 1846 р. було проведено новий адміністративно-територіальний поділ, згідно з яким усю територію Галичини розділили на 74 повіти (місцями вони називалися староствами) на чолі зі старостами і начальниками повітів. Австрійський уряд низкою послідовних заходів зводив нанівець самоврядування в містах. На території багатьох міст Західної України створювалися «юридики» — ділянки, виключені з підпорядкування міській владі і судочинству. Вони підпорядковувалися окремим світським або духовним феодалам. Політичний лад західноукраїнських земель повністю відповідав інтересам місцевих феодалів. Однак формування адміністративного апарату в центрі і на місцях здійснювалося майже виключно силами окупаційних властей. У першій половині XIX ст. розгалужений адміністративно-бюрократичний апарат налічував близько 40 тис. чиновників. На керівні посади призначалися люди, які не тільки належали до заможних класів, а й пройшли вишкіл в австрійському бюрократичному державному апараті і звикли до тяганини і хабарів. Характерною особливістю було те, що австрійський уряд не створив на західноукраїнських землях низової ланки управління. Політична влада у сільських місцевостях передавалася поміщикам (домініям), зміцнюючи у такий спосіб феодальні порядки. Мандатори формально були державними чиновниками з повноваженнями від окружної влади, а фактично — службовцями домінії, оскільки плату одержували від поміщика. У зв’язку з воєнними і політичними подіями австрійські власті встановлювали в окремих районах західноукраїнських земель тимчасове правління з надзвичайними повноваженнями.

Охарактеризуйте національно-визвольний рух на західноукраїнських землях в першій пол.19ст.

Західноукраїнські землі в першій половині 19 ст. належали Австрійській імперії. Якщо вести мову про революційні події 1848 р., то на західноукраїнських землях вони були наче спресовані в 277 днів. У цей переломний період українці вперше у своїй історії українці вперше дістали нагоду самовиразитися як нація. Проте цей самовияв мав неоднозначні наслідки. Поза всяким сумнівом, найбільшим досягненнями 1848 р. для українців стали скасування панщини та впровадження конституційного правління. Найвидатнішим серед суто українських досягнень цього періоду стала діяльність Головної Руської Ради - першої української політичної організації, яка мала по всій Східній Галичині 50 місцевих і 13 регіональних її філій. Заснувавши установи, що систематично сприяли культурному розвиткові, Головна Руська Рада зробила перші кроки до перетворення Галичини на організаційну твердиню українства. Але 1848 рік висвітлив і недоліки західних українців, найсерйозніший з яких полягав у відсутності дійового проводу. Убачаючи в Габсбургах своїх найбільших доброчинців, священики Головної Руської Ради нав'язували українському суспільству позицію цілковитої й безумовної підтримки династії. Відтак через політичну і суспільну консервативність духовенства та через те, що анти австрійські сили ототожнювалися з ненависними панами, українці часто виявлялися лише знаряддям Габсбурзької династії. Такий підхід мав розчаровуючі наслідки. Проте в цілому 1848 р., без сумніву, знаменував переломний момент в історії західних українців. Він покінчив з їхньою віковою інертністю, бездіяльністю та ізоляцією й поклав початок довгій запеклій боротьбі за національне та соціальне визволення.