Наслідки Першої світової війни для України

Піднесення українського національно-визвольного руху було результатом тих важливих процесів, які викликала в українському суспільстві війна. Участь у воєнних діях мільйонів українських селян, мобілізованих до російської і австро-угорської армій, істотно змінила їх.

Війна сприяла росту національної свідомості. Багато українських селян, особливо наддніпрянських, йдучи в бій під заклики «За віру, царя і.вітчизну!», слабо уявляли собі, що є тією вітчизною, за яку їм доведеться проливати кров, а може і вмирати. На питання «хто ви?» вони відповідали «православні» або «полтавці» чи «чернігівці» (чи якось інакше, у залежності від регіону, де жили перед мобілізацією). Надзвичайно рідко говорили «українці», ніколи «поляки» чи «росіяни». Але потрапивши в багатонаціональні за своїм складом військові з'єднання, спілкуючись щоденно з представниками інших національностей, вони швидко усвідомлювали свою етнічну приналежність. Особливо, коли у відносинах представників різних національностей з'являлося глузування чи відверта ворожнеча на національному ґрунті. У російській і австро-угорській арміях такі випадки були звичайним явищем.

Усвідомленню українськими солдатами себе як представників окремої нації сприяло їхнє спілкування з населенням завойованих територій, зокрема західноукраїнських, де люди розмовлялизрозумілою для них мовою.

 

Лютнева революція 1917 р. в Росії. Утворення та діяльність Української Народної Ради

Кінець лютого 1917 р. став для російського царизму фатальним. Стихійна хвиля народного невдоволення, швидко набираючи силу, переросла в революцію. Протягом надзвичайно короткого часу (з 23 лютого до 2 березня) самодержавство впало, Микола II відрікся від влади і фактично в країні встановився республіканський лад. Така блискавичність перемоги над царизмом пояснюється насамперед кризовим станом в імперії, гостротою політичних, соціально-економічних та національних проблем, зростаючою активністю політичних сил, падінням авторитету та слабкістю реально існуючої влади. Лютнева революція в Росії лише на певний час зняла політичну напруженість у країні. Після падіння царизму перед суспільством постали невідкладні завдання, з’явилися нові проблеми. Перемога революції сприяла створенню на теренах колишньої імперії нової політичної ситуації та суспільної атмосфери. Тимчасовий вакуум легітимної (законної) влади; поява конкуруючих владних структур (Тимчасовий уряд — Ради); широкомасштабне втягнення в орбіту революційної діяльності неосвічених і недосвідчених народних мас; активний вихід армії на авансцену внутріполітичної боротьби; посилення в народній свідомості орієнтації на силові методи розв’язання суспільних проблем; зростання ролі політичних партій, пошуки політичними силами нових шляхів суспільного розвитку; активізація національних рухів — всі ці тенденції та процеси позначилися на історичному розвитку України не тільки на початку, а й протягом усього 1917 р. У Радах домінували загальноросійські соціалістичні партії есерів та соціал-демократів. Найвпливовішими вони були в Донбасі, де їх кількість становила 180 (71%), у великих містах — Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві та ін., У Прифронтовій смузі Південно-Західного та Румунського Фронтів, у сільській окрузі українсько-російського пограниччя — північна частина Чернігівщини, Харківщина. Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, які доміну. вали в Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок що визначав політичну лінію Рад, значною мірою сходилися в поглядах на розв´язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке вирішення українського питання вже на початку 1917 р. не відповідало вимогам часу якісно новому рівню національного руху і тому не тільки породжувало численні тертя, суперечності та протиріччя між різними політичними силами суспільства, а й зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади — Центральної Ради — громадсько-політичного об´єднання, що утворилося 4 березня 1917 року. У надзвичайно короткий час Центральна Рада переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського.Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) — історик, літературознавець, публіцист, політичний і державний діяч. Голова Української Центральної Ради. Народився в м. Холм (нині на території Польщі). По закінченні Київського університету (1890) провадив дослідницьку роботу в наукових установах Львова і Києва. Водночас брав участь у громадському житті: один з організаторів Української національно-демократичної партії в Галичині (1899), засновник Товариства українських поступовців (1908). У1914 р. був арештований і засланий до Симбірська. 7 березня 1917 року обраний Головою Української Центральної Ради. За гетьмана П. Скоропадського перебував у підпіллі, з 1919 р. — в еміграції (Відень, Прага, Берлін, Женева, Париж). У 1923 р. обраний дійсним членом ВУАН, у 1924 р. повернувся в Україну. Очолював кафедру історії України, історичний відділ ВУАН. У1929 р. обраний академіком АН СРСР. У1931 р. заарештований ДПУ і звинувачений у керівництві «Українським національним центром» та в антирадянській діяльності. З кінця 1930 р. до 1934 р. змушений був працювати в Москві. Помер 25 листопада 1934 року в Кисловодську.

 

50.Чотири універсали Центральної Ради.Їх зміст та значення

Універсали Центральної Ради Української Народної Республіки - політико-правові акти програмного характеру, що видавалися Центральною радою, яка виконувала функції вищого законодавчого органу Україні в 1917-1918 роках. Було видано чотири Універсали, які визначили етапи становлення і розвитку української державності від проголошення формальної автономії в рамках єдиного російського держави до одностороннього проголошення самостійності. Написані за зразком однойменних актів козацьких гетьманів 17-18 століть, автором ^[1] тексту є Володимир Винниченко. Тексти Універсалів, наведених в роботах В. Винниченка, Д. Дорошенко, І. Мазепи та в ряді інших видань не завжди співпадають з оригіналами. Перші два Універсалу були видані до Жовтневої Революції і відображали взаємини між Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії; третій і четвертий Універсали регулювали відносини Центральної Ради і Ради народних комісарів РРФСР.1.

I Універсал

Після того, як в травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію Україну (навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу "ні бунту, ні покори", прийняла рішення прийняти I Універсал ("До українського народу, на Україна і поза її сущого "). Текст Універсалу був зачитаний В. Винниченко 10 (23) червня 1917 на II Всеукраїнському Військовому З'їзді. Згідно I Універсалу проголошувалася автономія України у складі Росії ("не відділяючись від усієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям"). Законодавчим органом мало стати Всенародні Українські Збори (Сейм), що обирається загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. Всі кошти, отримані від збору податків, відтепер повинні були залишатися на Україну. Враховуючи багатонаціональний склад Україні, Універсал закликав українських громадян до згоди і взаєморозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, введені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів в загальноросійський бюджет. За проголошення автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд 16 червня виступило з відозвою "Громадянам України", в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування і покластися на представництво своїх інтересів у Всеросійському Установчих зборах.

II Універсал

Рішення I Універсалу в Петрограді були прийняті з занепокоєнням. Враховуючи політичну кризу, обумовлений масовими демонстраціями, ураженням російської армії на Південно-Західному фронті і, як наслідок, втратою Галичини, Тимчасовий уряд не міг діяти виключно силовими заходами, так як на захист Центральної Ради могли стати фронтові українські частини і велика частина населення України. ^{[1] [8]} Крім того, збройний конфлікт міг привести до розколу серед політичних сил Росії. У зв'язку з цим Тимчасовий Уряд пішов на переговори з Центральною Радою, для чого 28 червня в Київ вирушили урядова делегація у складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. В результаті переговорів було досягнуто компромісу. Зокрема, Тимчасовий уряд визнав теоретичну можливість отримання Україною автономії, а Центральна Рада зобов'язувалася самостійно (без рішення Всеросійських Установчих зборів) автономію не вводити; Тимчасовий уряд дозволив створення національних українських військових частин, але при цьому організовуватися вони повинні були з дозволу та під контролем Тимчасового уряду, при цьому українські частини залишалися в складі єдиної російської армії. Ці умови повинні були бути зафіксовані в спеціальній постанові Тимчасового уряду Універсалі Центральної Ради. Досягнутий компроміс викликав в Росії урядову кризу, на знак протесту проти будь-яких поступок українцям троє міністрів-кадетів вийшли з уряду, однак постанову таки було прийнято. ^{[1] [8]} 3 липня 1917 Тимчасовий Уряд відправило до Києва телеграму з постановою " Про національно-політичне становище України ", зміст якого збігалося зі змістом підготовленого до оголошення II Універсалом. В той же день на урочистому засіданні Української Центральної Ради II Універсал був зачитаний (опубліковано українською, російською, єврейською та польською мовами). Універсал стверджував, що "ми, Центральна Рада,... завжди стояли за те, щоб не відокремлювати Україну від Росії". Генеральний Секретаріат оголошувався "органом Тимчасового уряду", його склад затверджує Тимчасовий Уряд. Визнавалася необхідність поповнення Ради за рахунок представників інших національностей, що проживають на території Україні. З військового питання приймалася можливість прикомандирування представників Україна кабінету військового міністра і Генштабу. Формування українських військ має здійснюватися під контролем Тимчасового Уряду.

III Універсал

Після жовтневої революції в Петрограді, на Україну більшовики встановили радянську владу в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський,Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП (б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст Україні, все селянські Поради. Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада (УЦР) 7 (20) листопада 1917 затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не розриваючи федеральних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю і визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина і т. п.) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнське Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.Однак Україні все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді - це змова, який незабаром буде ліквідована. На території Україні залишалися в силі всі закони, постанови та розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.

IV Універсал

У зв'язку з почалися військовими діями між Радянською Росією та Українською Народною республікою перед Центральною радою стали наступні завдання: мобілізувати і організувати народ Україні для відбиття агресії, відмежуватися від режиму більшовиків і створити умови для початку самостійних переговорів з Німеччиною. З метою вирішення цих завдань 22 (9) січня 1918 був проголошений IV Універсал, за яким УНР стало "самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу", а виконавчий орган, Генеральний секретаріат, - Радою народних міністрів. Універсал містив ряд важливих положень: на уряд покладалося завдання "повністю самостійно" провести мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; гарантувалася передача землі селянам без викупу, констатировалась націоналізація лісових, водних і підземних ресурсів; взято курс на націоналізацію виробництва і торгівлі залізом, тютюном та іншими товарами, встановлювався державний контроль над усіма банками; ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які мали прийняти конституцію УНР. Всі громадяни УНР призивалися до боротьби з більшовиками.Універсал був прийнятий на засіданні Малої Ради, проголосований у Центральній Раді поіменним голосуванням і опубліковано українською, російською, єврейською та польською мовами.