Матеріальна відповідальність військовослужбовців

 

Одним з найважливіших напрямків військової реформи в даний час є підтримання на високому рівні бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України. Це визначає, з одного боку, підвищені вимоги до схоронності систем озброєння, військової та спеціальної техніки і іншого військового майна як матеріальної основи боєздатності та боєготовності військ, а з іншого боку, необхідність першочергового вирішення правових питань комплектування Збройних Сил та проходження військової служби, створення механізму соціального та правового захисту військовослужбовців.

У цьому зв’язку правове регулювання матеріальної відповідальності військовослужбовців за заподіяну ними матеріальної шкоди державі набуває особливої значущості, надаючи вплив на матеріальне забезпечення боєздатності і боєготовності військ.

Матеріальна відповідальність військовослужбовців – це вид юридичної відповідальності, що передбачає застосування заходів державного примусу у вигляді відшкодування в грошовій формі у передбачених випадках і розмірах винне заподіяної шкоди державі при порушенні встановлених законом та покладених компетентними державними органами на військовослужбовців обов’язків щодо збереження державного майна.

Правова оформлення матеріальної відповідальності військовослужбовців у відносно самостійний правовий інститут відбулося в другій половині XIX століття. Однак військово-службові відносини, пов’язані із заподіянням шкоди державі, повною мірою не були піддані спеціальному правовому регулюванню. Згодом, аж до початку Великої Вітчизняної війни, розмір відшкодування збитку був повним, в матеріальну відповідальність переважали ознаки спочатку цивільно-правової відповідальності, а потім – матеріальної відповідальності по трудовому праву. У воєнний період у Збройних Силах була введена підвищена (кратна) матеріальна відповідальність. У післявоєнний період законодавство про матеріальну відповідальність військовослужбовців було схильне до частих змін, у зв’язку з чим мало місце ігнорування специфіки умов заподіяння шкоди, зменшення розмірів відшкодування і необґрунтоване звільнення від матеріальної відповідальності деяких категорій військовослужбовців. З 1966 р. і по даний час правовий інститут матеріальної відповідальності військовослужбовців має самостійний характер, його норми істотно відрізняються від правового регулювання інших видів юридичної відповідальності.

Аналіз законодавства про матеріальну відповідальність військовослужбовців і практики його застосування дозволяє виділити ряд принципових особливостей, що відрізняють цей правовий інститут від інших видів юридичної відповідальності.

Правова природа матеріальної відповідальності військовослужбовців поєднує, поряд зі специфічними елементами, також окремі елементи цивільно-правової відповідальності, матеріальної відповідальності працівників по трудовому праву і адміністративної відповідальності в рамках військово-адміністративного процесу.

Матеріальна відповідальність військовослужбовців має на меті відшкодування збитків, заподіяних державі. Її караний вплив проявляється через відшкодування збитку. За ознакою відшкодувальній спрямованості матеріальна відповідальність як вид юридичної відповідальності відрізняється від дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності, які переслідують мети покарання. б).

Фактор підвищеного ризику заподіяння шкоди, який постійно має місце у військово-службової діяльності визначає відмінність матеріальної відповідальності військовослужбовців від цивільно-правової відповідальності, що полягає в диференціації розмірів відшкодування залежно від обстановки заподіяння шкоди та ступеня вини його заподіювача. Наявність ризику у військовій діяльності визначає зменшений обсяг матеріальної відповідальності військовослужбовців у порівнянні з цивільно-правовою відповідальністю. Виправданість службового ризику виключає не тільки вину військовослужбовця і протиправність його діяння, а й майнову відповідальність військової частини.

Велике розмаїття військових відносин, пов’язаних, в тому числі, і з веденням бойових дій не дозволяє законодавчо врегулювати критерії виправданості службового ризику. Встановлення умов виправданості такого ризику слід віднести до компетенції військового командування, яке з урахуванням обстановки заподіяння шкоди може зробити висновок про дотримання військовослужбовцям нормативно-правових приписів.

Під повною матеріальною відповідальністю військовослужбовців розуміється відшкодування тільки прямої дійсної (реального) шкоди; упущена вигода (неодержані доходи) при відшкодуванні не враховується.

Матеріальна відповідальність військовослужбовців має риси, тільки їй характерними. Специфіка військово-службових відносин визначає необхідність правового регулювання матеріальної відповідальності командирів (начальників) за шкоду, завдану державі їх підлеглими при наявності певних умов. Особливості військового майна, яке як правило, не має ходіння в цивільному обігу, підлягає специфічному обліку та представляє особливу значимість для держави незалежно від собівартості, впливають на правове регулювання підвищеної матеріальної відповідальності, яка встановлюється із застосуванням коефіцієнтів кратності.

Матеріальна відповідальність військовослужбовців настає, на відміну від аналогічної відповідальності працівників по трудовому праву, не тільки за шкоду, заподіяну військовому майну, іншому державному майну, а й за шкоду, заподіяну державі незалежно від знаходження в чиєїсь власності предмета посягання.

Регресні позови та регресні вимоги, пропоновані військовими організаціями до військовослужбовців, характеризуються обов’язковою наявністю вини військовослужбовця у заподіянні шкоди.

Розмір обмеженої матеріальної відповідальності для всіх категорій військовослужбовців, а також резервістів, які проходять військові збори, незалежно від складу (командний, інженерний, медичний тощо) і військових звань, має бути встановлений в межах відповідного місячного окладу грошового утримання. Розмір обмеженої матеріальної відповідальності курсантів військово-навчальних закладів знаходиться в залежності від зміни їх правового положення.

Відшкодування військовослужбовцями вартості матеріальних засобів, виданих їм для користування в період проходження служби, а також відшкодування державі понесених на них витрат за період навчання у військово-навчальних закладах розглядається як відшкодування завданих державі збитків у вигляді упущеної вигоди. Ці заходи відповідальності не підлягають правовому регулюванню за нормами законодавства про матеріальну відповідальність військовослужбовців, оскільки в даному правовому інституті відшкодовується тільки прямий дійсний (реальний) збиток, заподіяний державі.

Правові норми про матеріальну відповідальність військовослужбовців діють в період від початкового до кінцевого моментів проходження військовослужбовцями військової служби та в ряді випадків продовжують діяти і після звільнення особи з військової служби (закінчення військових зборів). При цьому правовому регулюванню підлягають лише ті правовідносини, які виникли в період військової служби (військових зборів).

Підстави матеріальної відповідальності військовослужбовців являють собою правову категорію, що визначає позитивну діяльність військовослужбовців за збереження державного майна та передбачає заходи відшкодувального характеру, що встановлюються та застосовуються в особливому процесуальному порядку при заподіянні правопорушенням матеріального збитків державі. Фактичні правові та процесуальні підстави матеріальної відповідальності військовослужбовців виступають в сутнісній єдності Ця єдність проявляється на стадіях встановлення, покладання і реалізації матеріальної відповідальності військовослужбовців. Підстави матеріальної відповідальності військовослужбовців мають специфіку, яка визначається правовою природою матеріальної відповідальності.

Оскільки матеріальна відповідальність має майновий характер, а принцип диференціації розмірів відшкодування збитків який лежить в основі її реалізації визначає особливі, відмінні від загальних вимоги до об’єктивних і суб’єктивних елементів складу правопорушення, в діянні військовослужбовця, обов’язково має бути присутнім шкідливий наслідок у вигляді матеріального збитку, заподіяного державі.

Специфіка правових підстав матеріальної відповідальності військовослужбовців визначається тим, що сукупність норм, що регулюють правовідносини, пов’язані з збереженням державного, в тому числі і військового майна, знаходяться в різних галузях права – конституційному, адміністративному, цивільному, кримінальному.

Особливості військово-службових відносин визначають специфіку процесуального порядку притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності.

Під фактичною підставою притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності розуміється посягає на встановлений порядок користування та збереження державного майна військове правопорушення, у результаті якого військовослужбовцям (резервістом, який проходить військові збори) при виконанні або у зв’язку з виконанням службових обов’язків винувато заподіює пряму реальну шкоду державі.

Поняття військового майнового правопорушення, що полягає у заподіянні військовослужбовцям державі за певних умов матеріального збитку і передбачає його відновлення шляхом застосування заходів відшкодування, підлягає закріпленню в законодавстві про матеріальну відповідальність військовослужбовців.

Склад військового майнового правопорушення завжди є матеріальним і включає в себе такі обов’язкові елементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону. Об’єктивна та суб’єктивна сторони складу в законодавстві про матеріальну відповідальність військовослужбовців визначаються також як необхідні умови притягнення до такої відповідальності.

Об’єктом військового майнового правопорушення є ті майнові суспільні відносини, які складаються у військовослужбовця з державою при виконанні обов’язків військової служби. Об’єкт такого правопорушення ширше, ніж аналогічний об’єкт військового злочину, оскільки включає в себе не тільки порядок користування та заощадження військового майна, встановлений законами, військовими статутами, настановами, інструкціями та наказами, а й порядок схоронності іншого державного майна.

Предметом військового майнового правопорушення є державне, в тому числі, військове майно, закріплене на праві господарського відання або оперативного управління за військовою організацією, а також будь-яке інше державне майно.

Об’єктивна сторона військового майнового правопорушення характеризується вчиненням військовослужбовцем протиправного діяння – дії (бездіяльності), яка заподіяла пряму реальну шкоду державі при виконанні службових обов’язків. Військове майнове правопорушення володіє тільки йому притаманною специфікою, що не дозволяє в принципі стягувати з військовослужбовців збиток у вигляді упущеної вигоди.

Ця специфіка обумовлена особливим характером правовідносин, пов’язаних з невиробничим і некомерційним цільовим використанням матеріальних засобів; відмінностями військового праці від виробничої діяльності; оцінкою службової діяльності військовослужбовців не в вартісному відношенні в залежності від виробничих результатів, а шляхом грошового винагороди за військовий працю і виконання певних обов’язків по військовій службі.

Під прямо реальним (дійсним) збитком в інституті матеріальної відповідальність військовослужбовців слід розуміти втрату, пошкодження державного майна, а також матеріальні витрати і зайві виплати, які зробило або обов’язково повинна буде зробити держава в особі військової частини (установи, організації) на відновлення, придбання майна, інших цінностей, а також для відновлення порушених прав громадян і юридичних осіб з вини військовослужбовців.

У разі заподіяння матеріальних збитків державі злочинними діями військовослужбовця, а також в інших випадках настання повної матеріальної відповідальності, упущена вигода в розмір сум, що стягуються включатися не повинна, а може розглядатися як обставина, що враховується при призначенні покарання, якщо вона охоплювалася виною суб’єкта.

У правових нормах, що визначають умови настання повної та підвищеної (кратної) матеріальної відповідальності, слід закріпити термін «втрата». У ході розслідування по встановленню матеріального збитку і винних осіб необхідно давати ціннісну оцінку збитку, перевіряючи не тільки документальне оформлення наявності того або іншого майна, а й відповідність цих даних його фактичній наявності.

У правових нормах закріплено обов’язок командирів зі стадії відкриття кримінального провадження вживати заходів до повного відшкодування винною особою завданих збитків, а у разі неможливості відшкодування та передачі справи в суд – подавати цивільний позов на всю суму невідшкодованого збитку. Загальна сума, що підлягає відшкодуванню з винної особи і командира (начальника), не повинна перевищувати суми заподіяної державі прямої дійсної шкоди.

Командир (начальник) з письмового дозволу вищого командира (начальника) вправі нарівні з судом зменшити суму стягнення в рахунок відшкодування збитку в залежності від обставин заподіяння шкоди, ступеня вини та матеріального становища винної особи, за винятком випадків заподіяння шкоди злочинами, вчиненими з корисливою цілях. На командирів (начальників) поширюється вимога, що визначає їх обов’язок вирішувати питання про залучення до участі у справі та покладанні матеріальної відповідальності в частині збитку, невідшкодованого його безпосередніми заподіювача ми. на посадових осіб, винних у неправильній постановці обліку і зберігання матеріальних цінностей, неприйняття заходів до запобігання розкрадань, знищення, псування майна, якщо в ході розгляду буде встановлено, що шкода виникла не тільки з вини його безпосереднього заподіювача, а й з вини цих посадових осіб.

Розмір завданих державі збитків слід визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку, виходячи з вільних оптових і роздрібних (договірних) цін, що діють в даній місцевості на день заподіяння шкоди з урахуванням індексації, а за відсутності таких цін і у встановлених законодавством випадках виходячи з державних регульованих цін (тарифів), що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Розмір шкоди у випадках необхідності (щодо дослідних екземплярів військової техніки та в інших аналогічних випадках) належить встановлювати на підставі спеціальної експертизи. Норми фактичних втрат, встановлені законодавством, є обставинами, що підлягають обов’язковому з’ясуванню в ході розслідування і враховуються при обчисленні розмірів шкоди.

Відшкодування шкоди натуральним рівноцінним майном не повинно допускатися в разі втрати або пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки і інших предметів військового майна, які не можуть бути у власності громадян. Перелік військового майна, що підлягає відшкодуванню в кратному розмірі його вартості, повинен встановлюватися стосовно до тих предметів, реалізація яких у цивільному обороті заборонена або обмежена.

.Елементами складу виключення матеріальної відповідальності військовослужбовців є наступні обставини: сумлінне виконання наказу командира (начальника); виправданий в даних конкретних умовах службовий ризик; знищення майна щодо військових обставин на театрі військових дій; загибель (смерть) боржника, якщо після нього не залишилося майна; не встановлення винної особи; необхідна оборона; крайня необхідність: затримання злочинця; знаходження особи у стані неосудності; заподіяння шкоди внаслідок непереборної сили.

Обов’язковим елементом об’єктивної сторони військового майнового правопорушення є протиправність. Протиправними повинні визнаватися лише ті винні дії (бездіяльність) військовослужбовців, які заподіяли матеріальної шкоди державі, які виражаються в порушенні тільки конкретних правил, вимог і норм, що містяться в законах, військових статутах, настановах, інструкціях і інших актах. Під «іншими актами» розуміються відповідні законам розпорядження, інструкції, настанови та накази командирів (начальників), що містять правила поведінки і адресовані конкретному військовослужбовцю або колу осіб.

Безпосередній причинний зв’язок між протиправною поведінкою винного військовослужбовця та шкодою є необхідним елементом об’єктивної сторони складу військового майнового правопорушення

В інституті матеріальної відповідальності військовослужбовців правове значення визнається не тільки за прямим безпосереднім причинним зв’язком, але і за непрямим, коли порушення обов’язку посадової особи було передумовою заподіяння шкоди іншою особою. Командир (начальник) притягується до матеріальної відповідальності за свій незаконний наказ, сумлінне виконання якого з боку підлеглого спричинило заподіяння збитку. Під терміном «сумлінність» слід розуміти не тільки старанність при виконанні наказу, але і правильну психічну оцінку військовослужбовцям своїх обов’язків і способів їх реалізації.

Необхідною умовою настання матеріальної відповідальності військовослужбовців є заподіяння винною особою збитку при виконанні службових обов’язків, а також у зв’язку з їх виконанням і для виконання військової служби. Визначальним критерієм знаходження військовослужбовця при виконанні службових обов’язків є зв’язок військовослужбовця з матеріальними цінностями та майнові відносини між ним і державою в особі військової частини.

Вина військовослужбовця у заподіянні збитків державі розглядається як основний елемент суб’єктивної сторони складу військового майнового правопорушення і як необхідна умова притягнення до матеріальної відповідальності. Діючий в інституті матеріальної відповідальності військовослужбовців принцип презумпції невинності носить специфічний характер, оскільки винним особа визнається не тільки за рішенням суду, а й правомочним командиром (начальником) за результатами адміністративного розслідування, ревізії, перевірки, дізнання, слідства або судового розгляду.

Винятком із загального принципу презумпції невинності є презумпція вини матеріально-відповідальних осіб. Однак, на відміну від властивої цивільно-правової відповідальності презумпції винності, в інституті матеріальної відповідальності військовослужбовців, тягар доведення форми вини у вигляді умислу або необережності в діянні правопорушника лежить на компетентному органі. Мета і мотив, як обов’язкові елементи складу військового майнового правопорушення, безпосередньо впливають на визначення спрямованості протиправної поведінки військовослужбовця, ступеня суспільної небезпеки діяння і, в цілому, на вирішення питань про індивідуалізацію матеріальної відповідальності.

Суб’єктом матеріальної відповідальності військовослужбовців є індивідуально визначена, фізична особа (військовослужбовець; резервіст, який проходить військові збори) з властивим йому індивідуальним обсягом відповідальності. Взаємозв’язок суб’єкта військового майнового правопорушення з виконанням обов’язків по військовій службі визначає відповідний обсяг матеріальної відповідальності. Тому при розслідуванні обставин заподіяння матеріальної шкоди і виявлення винних осіб необхідно з’ясовувати належність військовослужбовця до того чи іншого складу (категорії), його службове та посадове становище, а також які обов’язки з військової служби були покладені на військовослужбовця в момент заподіяння їм матеріального збитку.

При спільному заподіянні шкоди військовослужбовцями і цивільними особами правові підстави покладення матеріальної відповідальності на співучасників збитку різні: військовослужбовець притягується за нормами законодавства про матеріальну відповідальність військовослужбовців, інші громадяни – за нормами трудового права, якщо вони є службовцями військової частини (установи, організації), або відповідно до норм цивільного законодавства, якщо вони у правовідносинах з військовою організацією не перебувають. Їх солідарна відповідальність настає лише за умови наявності в діянні ознак злочину, за винятком випадків засудження хоча і по одному кримінальному правопорушенню, але за самостійні злочини, не пов’язані спільним наміром, а також засудження одних осіб за корисливі злочини, а інших – за халатність.

Правова підстава матеріальної відповідальності військовослужбовців являє собою сукупність норм, на основі яких здійснюється регулювання військових майнових відносин, включення особи до системи цих відносин і залучення до матеріальної відповідальності при заподіянні матеріальної шкоди державі.

Процесуальним підставою матеріальної відповідальності військовослужбовців виступають норми права, що визначають діяльність компетентних органів щодо встановлення винних осіб і відшкодування ними матеріальних збитків державі. Адміністративне розслідування за фактами заподіяння військовослужбовцями матеріальних збитків державі являє собою самостійне процесуальне провадження в рамках військово-адміністративного процесу. Адміністративне розслідування проводитися тільки незацікавленим в його результатах посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, збереження та використання військового майна.

Особа, призначена командиром (начальником) для проведення адміністративного розслідування, має володіти встановленими в законодавстві повноваженнями. У першу чергу, ці повноваження поширюються на документальне оформлення тих чи інших дій по розслідуваних фактів заподіяння шкоди. У нормах законодавства про матеріальну відповідальність військовослужбовців передбачено певні права і обов’язки військовослужбовців, які залучаються до такої відповідальності: надавати докази, заявляти клопотання, знайомитися після закінчення адміністративного розслідування з усіма матеріалами, давати пояснення, не перешкоджати встановленню фактичних даних шляхом вчинення протиправних дій.

Регресні вимоги до військовослужбовців, винних у заподіянні шкоди при виконанні службових обов’язків, повинні пред’являтися в адміністративному порядку у формі наказу командира (начальника) військової частини, установи, організації відповідно до Положення про матеріальну відповідальності військовослужбовців. У випадках, коли військовослужбовець до моменту відшкодування військовою частиною заподіяної з його вини шкоди третім особам уже звільнений з військової служби в запас або відставку, збиток з нього повинен стягуватися по регресному позову військової частини, висунутій в порядку цивільного судочинства, або в кримінальному провадженні. Регресні позови також підлягають пред’явленню до суду до військовослужбовців, що заподіяла шкоду третім особам, якщо стосовно них вже відкрито кримінальне провадження за умови, що втрачено можливість з боку командира (начальника) стягнути збиток в адміністративному порядку.

Судовий порядок оскарження рішення, прийнятого командиром (начальником) за результатами адміністративного розслідування про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності дозволяє призупинити виконання дій, зокрема, про стягнення сум в рахунок відшкодування збитку і, в разі встановлення обґрунтованості скарги, – визнати незаконними та скасувати застосовувані заходи матеріальної відповідальності.

Стягнення заборгованості у безспірному порядку судовим виконавцем має здіснюватися у випадках, коли винна особа до дня звільнення в запас або відставку (закінчення зборів) за наказом командира (начальника) не відшкодувала завдані державі збитки. Для стягнення заборгованості в безспірному порядку командуванню військових частин належить представляти в нотаріальні органи документ, що свідчить про згоду винної особи відшкодувати заподіяну ним матеріальну шкоду. У разі подання скарги військовослужбовцям на рішення командира (начальника) про притягнення його до матеріальної відповідальності, виконавче провадження повинно бути припинено судом до набрання законної сили рішення або ухвали суду про відмову в задоволенні скарги. У разі ж скасування судом рішення командира (начальника), на підставі якого видано виконавчий напис, виконавче провадження підлягає припиненню.

Специфіка відшкодувальної спрямованості матеріальної відповідальності військовослужбовців і особливі умови диференціації відшкодування збитку в Збройних Силах визначають необхідність встановлення в законодавстві строків позовної давності даного правового інституту.

Законодавством про матеріальну відповідальність військовослужбовців судовий порядок відшкодування шкоди повинен передбачатися в наступних випадках:

- при пропуску командуванням термінів з дня закінчення адміністративного розслідування, протягом яких повинен бути видано наказ про покладання на військовослужбовця обов’язку відшкодувати збиток;

- при пропуску з поважних причин строку позовної давності по стягненню заборгованості нотаріальними органами в безспірному порядку;

- при звільнення в запас або відставку військовослужбовця або вибуття військовозобов’язаного (резервіста) після закінчення зборів до моменту прийняття командуванням рішення про відшкодування ними завданих збитків;

- при винному заподіянні матеріальної шкоди державі військовослужбовцями спільно з цивільними особами;

- при втрати з боку командування можливості пред’явлення до винного військовослужбовцю регресної вимоги в адміністративному порядку.