Будівельні процеси, їх зміст та структура. Класифікація будівельних процесів

Будівельні процеси, їх зміст та структура. Класифікація будівельних процесів

Технологія будівельного виробництва є матеріально-технологічною складовою будівельного виробництва і вирішує питання, як і чим виконувати будівельні процеси.

Будівельними процесами називають виробничі процеси, в яких робітники за допомогою технічних засобів із матеріальних елементів виробляють будівельну продукцію.

Для будівельних процесів характерним є те, що їх виконують здебільшого на відкритому повітрі під впливом різних природнокліматичних явищ, і те, що робоче місце постійно переміщується в просторі як по об'єкту, так і з будови на будову.

За складністю виконання будівельні процеси поділяють на про­сті та складні (комплексні).

Сукупність кількості робочих рухів, які виконують за один ро­бочий прийом, складає робочу операцію — технологічно однорідний і організаційно неподільний елемент будівельного процесу, в ре­зультаті якого одержують первинну будівельну продукцію і який виконується постійним складом робітників зі сталим набором пред­метів та знарядь праці.

1. Простим робочим процесом називають сукупність технологічно пов'язаних робочих операцій, які виконують одним і тим же скла­дом робітників (наприклад, монтаж колон).

2. Складним (комплексним) робочим процесом називають сукуп­ність простих процесів, які технологічно й організаційно пов'язані єдиною кінцевою продукцією (наприклад, монтаж збірних кон­струкцій каркаса будинку).

Залежно від ступеня механізації розрізняють такі ро­бочі процеси: автоматизовані, частково автоматизовані, комплексно механізовані, механізовані, частково механізовані та ручні.

За технологічними ознаками будівельні процеси поділяють на заготівельні, транспортні, підготовчі (допоміжні), контрольно-вимірювальні та монтажно-укладальні.

1. Заготівельні процеси призначені для забезпечення будівництва напівфабрикатами, деталями та виробами. Ці процеси виконують, як правило, поза будівельним майданчиком на спеціалізованих підприємствах (на заводах товарного бетону та розчину, заводах збірного залізобетону тощо) або на будівельному майданчику (на приоб'єктних вузлах для приготування бетону та розчину, майдан­чиках попереднього збирання монтажних блоків).

2. Транспортні процеси забезпечують доставка матеріальних елементів і технічних засобів до місць зведення конструкцій. Для цих процесів використовується транспорт загального призначен­ня та спеціальний технологічний транспорт. Вони поділяються на два види: доставляння матеріалів та виробів на склади будівель­ного майданчика або до монтажного крана; подавання матеріалів до певного робочого місця. Транспортні процеси другого виду зав­жди виконують разом з монтажно-укладальними, вони є складовою частиною технологій зведення будинків.

3. Підготовчі (допоміжні) процеси виконують перед монтажно-укладальними (основними) або одночасно з ними. Вони забезпечують ефективне виконання основних процесів, поліпшення якості продукції або підвищення ступеня безпеки виконання робіт (наприклад, водозни­ження при влаштуванні котлована, роботи, пов'язані з вста­новленням тимчасового риштовання під час монтажу конст­рукцій).

4. Монтажно-укладальн і процеси здійснюють під час будівницт­ва об'єкта, і основна їхня суть зводиться до переробки, зміни фор­ми або положення предметів праці, в результаті чого з'являється будівельна продукція у вигляді частин будинків і споруд. Ці процеси, як правило, виконуються на будівельному майданчику.

5. Контрольно-вимірювальні - забезпечують використання якісних матеріалів напівфабрикатів, та здійснюють контроль за виконанням будівельних процесів на всьому етапі виробництва (до початку виконання процесу, під час його виконання та після закінчення)

Монтажно-укладальні процеси можуть бути безперервні і пере­ривчасті. У безперервних процесах виробничі операції виконують одна за одною без перерв. У переривчастих процесах між окремими робочими операціями можуть бути так звані технологічні паузи, які потрібні, наприклад, для затвердіння бетону, висихання фарби або мокрої штукатурки. Такі паузи ведуть до збільшення терміну будівництва, а тому досить часто в проектні рішення замість моно­літних конструкцій включають збірні, а замість мокрої штукатур­ки — облицювання збірними декоративними листами, плитами.

За значенням у виробництві процеси можуть бути провідними і сумісними. Провідні процеси входять до безперервної технологічної послідовності будівництва об'єкта і визначають тер­мін будівництва. Сумісні процеси виконуються у певний час пара­лельно з провідними процесами. Суміщення процесів при виконан­ні правил техніки безпеки дозволяє зменшити термін будів­ництва.

Для виконання будівельного процесу слід правильно організу­вати робочемісце — простір, де перебувають працюючі (один або ланка) з необхідним оснащенням, знаряддями та предметами пра­ці. Робоче місце повинно бути просторим, зручним і безпечним.Характерною ознакою ро­бочого місця є те, що воно переміщується по фронту робіт у процесі створення будівельної продукції. Простір, який виділяється бригаді для безперебійного виконання технологічного процесу впродовж тривало­го часу, називають фронтом робіт.

Частину будівлі, яку виділено бригаді для виконання технологічного процесу, називають захватною.

Простір, який виділяється для роботи одного працівника або ланки, називають ділянкою.

Будівельні процеси і роботи ще прийнято об'єднувати за виробничими стадіями. Стадія виробництва — це комплекс технологічно закінчених робіт, результатом виконання яких є створення окремої частини будинку або споруди. Звичайно відокремлюють три стадії: роботи першої стадії ', результатом здійснення яких створюється підземна частина будинку або споруди; роботи другої стадії — наземна частина; роботи третьої стадії — опоряджувальні і покрівельні роботи; внутрішні санітарно-технічні й електромонтажні роботи; монтаж технологічного обладнання тощо.

Карти трудових процесів

Масове навчання всіх робітників ефективним методам організації іраціональним прийомам праці здійснюється на основі розробки і широкого використання карт трудових процесів. При розробці карт трудових процесів ураховують всі особливості певної операції, робочі прийоми і рухи, з яких вона складається, аналізують фізичні навантаження йенергетичні витрати робітника під час її проведення. Окремі прийомипраці проектують з додержанням правил економії рухів: одночасність ісиметричність окремих рухів, безперервність і плавність траєкторій їх,додержання вільного ритму з концентруванням зусиль у вирішальнумить, переважання динамічної роботи над статичною, коротких рухівнад довгими тощо. Результати досліджень щодо вивчення ефективнихприйомів праці оформляються у вигляді карт трудових процесів, які є, основними документами наукової організації праці.

Для раціонального використання праці потрібно, щоб кожен робітник виконував роботу, яка відповідає його кваліфікації. Для виконання роботи, необхідно декілька чоловік однієї чи близької кваліфікації, утворюють ланку декількох чоловік. Дії ланок повинні бути узгодженими. З ланок складають фахи або комплексні бригади, які очолює бригадир - досвідчений робітник 5 чи 6 розряду.

Карти розробляють для вказівок раціональних способів праці при виконанні окремих видів технологічних операцій. В них вказують найбільш раціональні склади робочих ланок, розподіл між робочими операціями.

Карти трудових процесів є основними нормативами та інструктивними документами НОП. В них знаходять відображення чотири розділи:

1. Область та ефективність застосування карти (конструктивно-технологічне призначення споруди, показники продуктивності праці - виробіток в одиницях продукції на 1 люд. день, тощо).

2. Підготовка та умови виконання процесу (перелік заходів, які повинні були б закінчені до початку процесу; умови, під час яких процес може бути почата умови безпечного виконання робіт).

3. Виконавці, матеріали та знаряддя праці (склад ланки з вказівкою професій робітників та їх розрядів; вид матеріалів, що застосовують, напівфабрикатів, виробів; нормокомплект інструмента, застосувань та інвентарю, умови безпеки праці).

4. Технологія процесу та організація праці (ретельне описання робочих прийомів та рухів, послідовність виконання процесів, умови транспортування матеріалів до місця вкладання; організація робочого місця; пояснення по відношенню до виконання окремих виробничих операцій з рекомендаціями).

Водовідведення. Зниження рівня ґрунтових вод (легким голкофільтровим устаткуванням, системою свердловин, які обладнані глибинними помпами, вакуумне водопониження, явищем електроосмосу та ежекторним голкофільтровим устаткуванням)

Водовідведення застосовують під час невеликих притоків води у виїмці. Захищають виїмки шляхом водоперехоплення водовідвідними каналами. Повздовжній нахил призначається не менше 0.003. Висушування виїмки відкритим водовідведенням здійснюється наступним чином: долівку котловану роблять з нахилом, та роблять приямок. Приямок закріплюють дерев'яними ящиками без дна розміром 1x1 м. На дно приямка насипають фільтруючий матеріал. Відкрите водовідведення є найбільш простим та економічнім. Водовідведенняпроводиться безпосередньо з виїмки. Вода відпомповується діафрагмовими або іншими помпами.

Недоліки метод: у виїмці практично завжди присутня вода, що ускладнює виробництво та сприяє руйнуванню природної структури підвалин.

Ущільнення грунту

Після вкладання грунту обов'язком здійснюється його ущільнення. Ущільнюють грунт шарами однакової товщини. Для цього застосовуютьбульдозери та грейдери. Величина залежить від виду грунту, умов виробництва, технічних характеристик машин, що ущільнюють. Найменші витрати на ущільнення будуть під час ущільнення грунтів оптимальної вологості: мокрі - сушать, сухі - зволожують.

Ущільнюють грунт уторовуванням, трамбуванням та вібрацією.

Уторовують грунти кулачковими катками, катками на пневмоколісній базі, катками з гладкими металічними вальцями. Застосовують цей засіб для суглинків та інших зв'язаних грунтів. Найбільший тиск на грунт здійснюють кулачкові катки, у яких на поверхні вальців закріплені кулачки у формі усіченого конуса довжиною 20...З0 см. Маса катка - до 30 т. За 6…12 проходів товщина шару - 30 см. Під час руху катка, під кулачками, утворюються щільні ядра, а за декілька проходів - суцільне поле. Недоліки - низька швидкість

Для збільшення швидкості ущільнення застосовують пневмоколісні катки. Робочим органом його є колеса, які встановлені у відсіках бункерів. Після завантаження бункерів баластом маса їх може сягати до 25...50 т. Ущільнюють грунти товщиною до 30 см, ширина смуги 2.6 м за 8...12 проходів. Мають незалежну підвіску та регулювання тиску в колесах.

Для ущільнення гравію, щебню застосовують каткиз гладкими вальцями. Робочий орган - металічні гладкі вальці, маса катка до 15 т, товщина шару 10...15 см. Для ущільнення насипних грунтів ці катки не застосовують. Застосовують також в тих випадках, коли верхній шар є основою під підвалини або полотна доріг.

Коли грунт відсипається значної товщини (до 1...1.5 м) - використовують трамбування. Трамбувати можуть машинами, робочим органом яких є дві трамбувальні плити масою біля 12 т, які підвішені позаду базового трактора. Плити піднімаються та скидаються по черзі, здійснюють таким чином до 16 ударів захвилину. Трамбують по одному місцю до 3...6 разів.

Трамбують також трамбувальними плитами, які підвішені до кранів або екскаватора. Кількість ударів становить від 1 до 5. Товщина шару 0.4... 1м. Недоліки цього методу в швидкому зношенні базових машин

Для ущільнення незв’язаних грунтів найефективніше працюють вібраційні машини - вібраційні катки та машини з віброплитами. В катках основним робочим органом є порожній барабан, в середині якого розташований механізм вібрації. Під дією коливань в грунті здійснюються структурні зміни, зв'язки між частинами грунту руйнуються і вони займають більш врівноважене положення.

Для невеликих за розмірами ділянках та невеликої товщини шару застосовують поверхневі віброплити. Віброплита вібрує від дебалансових вібраторів, які закріплені зверху плити.

Крім вищеназваних засобів, та відповідних машин використовують:

- керуючі вручну механічні трамбівки;

- вибух-трамбівки;

- глибинні вібратори.

 

Рис. 2.7. Тимчасове закріплення стінок виїмок

а/ консольне; б/ анкерне; в/ консольно-розпірне;

г/ розпірне; д/ підкісне; підвісне

 

Тема 3. Розробка грунту механічним способом

3.1 Загальні поняття про розробку грунту екскаваторами.

Якщо розробка грунту ие зв'язана з плануванням ділянок, то земляні роботи починають відразу після підготовчих робіт. Коли ділянка має бути спланована, то необхідні розрахунки балансу землі, тобто зайвий грунт та нестача грунту. Для цього рахуються об'єми цих грунтів, віддаль переміщення, тобто середня віддаль між центрами тяжіння. Спочатку визначають чорні відмітки, червоні та робочі. Потім проводять середню нульову лінію та визначають об'єми. Знаходять центри тяжіння аналітичним або графічним методами, віддаль між якими і є середня лінія.

Влаштування котловану

Котловани - це тимчасові виїмки, які влаштовуються для зведення підвалин або частини споруди, що знаходяться нижче рівня землі. Котловани бувають із кріпленням стінок та без, а також із вертикальними та під кутом стінами. Коли грунт природної вологості, відсутні грунтові води, та має незруйновану структуру то котлован може бути з вертикальними стінками та глибиною до 2 м. Котловани зі схилом роблять на глибині, що перевищує допустимі величини, коли грунт може зруйнуватись, а влаштування кріплень не ефективне. Найбільшу величину кручі схилу (без наявності ґрунтових вод) встановлюють згідно СНиП:

глибина котловану круча схилу

до 1.5 м від 1:0 до 1:0.25

1.5...З 1:0.5 1:1

3...5 1:1 до 1:1.25

Технологічний процес влаштування котловану містить в собі: розробку грунту із завантаженням в транспортні засоби або у відвал; транспортування грунту; зрізання схилу та планування дна котловану; зворотне засипання пазух міжстінками підвалин та котловану; ущільнення та його розрівнювання.

Якщо машина тільки ріже грунт, її називають землерийною. Якщо машина розробляє та транспортує грунт - землерийно - транспортна.

Різновидності проходок

Види, розміри та кількість проходок назначають в залежності геометричних параметрів та технічних характеристик обладнання екскаватора. Екскаваторнапроходка виїмка, що утворилась в результаті послідовної розробки грунту під час періодичного пересування екскаватора в забої.

Розрізняють наступні проходки екскаватора з прямою лопатою: (В - ширину забою, R - найбільший радіус копання)

1. лобова проходка з одностороннім розташуванням транспортних засобів; В < 1.5 R;

2. лобова проходка з двостороннім розташуванням транспортних засобів; В - 1 5...1.9 R;

3. розширена лобова з рухом екскаватора «зигзаг»; В - 2.5 R;

4. поперечно-торцева проходка; В = 3.5 R;

5. бокова проходка; В=R

6. розробка котловану по ярусам.

Для в'їзду в котлован необхідно виконати траншею, яка називається пандусом з нахилом 10... 15 градусів та шириною до 3.5 м. Роботи екскаватора з прямою лопатою виконуються в сухих грунтах або в грунтах нормальної вологості.

Грунт розвантажують так, щоб ківш наводився на короб позаду. Траса руху автомобіля у цьому випадку повинна бути паралельно вісі проходки екскаватора, але направлена в протилежну сторону.

Розробка грунту в насип чи відвал не практикується.

Екскаватор із зворот­ної лопатою (рис. 3.5.) використовують при роз­робці траншей та котло­ванів із завантаженням транспортних засобів або ж у відвал. Основні тех­нологічні параметри екс­каватора такі: найменший радіус копання на рівні стоянки R1; найбільший радіус копання на рівні стоянки R2; найбільший радіус копання на заданій глибині Rн, найбільша глибина копання Rmах; радіус розвантаження Rр; висота розвантаження Нр. Розробку грунту виконують торцевими та біч­ними забоями.

Перевага віддається розробці грунту торцевими забоями, тому що при розробці бічними забоями ширина виїмки завжди менша, ніж при торцевому, і не перевищує одного радіуса копання, при цьому екскаватор розробляє грунт у положенні найменшої стій­кості, що небезпечно.

Екскаватори, оснащені зворотною лопатою, використовують при розробці грунту в тран­шеях, котлованах під окремо розміщені фундаменти та в кот­лованах під різні будівлі. При цьому виїмку грунту ведуть нижче рівня стоянки екскава­тора, який знаходиться на по­верхні землі. Розроблений грунт можна або відсипати у відвал біля виїмки, або завантажува­ти в транспортні засоби (авто­самоскиди). У цьому випадку. автосамоскиди не заїжджають до котловану. а перемішаються на поверхні землі з одного або другого боку екскаватора та­ким чином, щоб радіус поворо­ту ковша екскаватора при його розвантаженні не перевищував 90°.

Розміщення екскаватора над забоєм дозволяє розробля­ти грунт у виїмках з високим рівнем ґрунтових вод без допо­міжних заходів для водопоження.

Екскаватори, що обладнані зворотною лопатою, розробляють грунт, який знаходиться нижче рівня стоянки з завантаженням в транспортні засоби. Це дозволяє використовувати їх у сильно зволожених грунтах.

Можливість розробки котловану залежить від характеристик екскаватора і розмірів майданчика

Розрізняють наступні схеми проходок:

1) торцева, під час переміщення екскаватора по прямій з двостороннім чи одностороннім завантаженням на транспортні засоби. Ширина першої схеми

В = 1.6..1.7 R; другої В =1.3R.

Котловани, ширина яких перевищує ці величини розробляються:

2) декількома (двома) торцевими В = ЗR;

3) зигзагоподібними В = 3...3.5R;

4) поперечно-торцевими проходками В > 3.5 R;

5)повздовжньо-торцеві В >3,5R;

6)бокова проходка В = R

Довжина робочого пересування змінюється в залежності від конструктивних характеристик екскаватора (R; h_ш), глибини котловану h; кута робочого схилу. Довжина пересування визначається:

де R_g; R_g - відповідно найбільший та найменший радіуси копання нарівні дна виїмки (змінні величини, які залежать від глибини), м.

Поярусна розробка грунту такими екскаваторами не практикується.

Кут повороту екскаватора приймається 70…90 градусів, як найбільш ефективний (рис. 3.2).

Коли розробляється грунт одночасно у відвал та на автомобіль, то автомобіль подається із зворотної сторони.

3.3.Розробка грунту екскаваторами драглайном, грейфером, планувальником та багатоковшовими екскаваторами.

Розробку грунту ведуть нижче рівня стоянки драглайна, тобто як і екскаватором із зворотною лопатою. Глибина копання може досягати 20 м., а найбільший радіус копання на рівні стоянки — 26 м. При розвантаженні грунту в транспортні засоби найефектив­нішими є поперечно-човникова та поздовжньо-човникова схема роз­робки грунту (рис. 3.6.). При обох схемах автосамоскиди заїжджають у виїмку.

.

При поперечно-човниковій схемі грунт поступово розробляють з двох боків від автосамоскида. Розвантажують ківш при перемі­щенні його зліва направо або навпаки. В ту мить, коли ківш опиня­ється над кузовом машини, екскаваторник розвантажує його, не припиняючи руху стріли.

При поздовжньо-човниковій схемі ківш завантажують грунтом перед задньою стінкою кузова, потім піднімають й перемішують у напрямі до автосамоскида. Розвантаження ковша відбувається в ту мить, коли він зависає над кузовом.

Крім того, при зведенні земляних споруд застосовують екскаватори, оснащені грейферами, планувальними пристроями тощо.

Коли значна частина грунту розробляється у відвал, використовують драглайн. Так як у нього немає постійного радіуса різання то, визначається як 1/5 довжини стріли. Найбільш раціональна схема розробки грунту - човникова (повздовжня). По цій схемі автомобіль подають по дну котловану, а ківш набирає грунт по обидві сторони від нього. Таким чином кут повороту дорівнює нулю. Під час розробки грунту по поперечно-човниковій схемі кут повороту рівний 15...20 градусів, але тривалість розвантажування зменшується, так як ківш розвантажується під час руху екскаватора в момент перенесення його над коробом. Завдяки цьому час циклу зменшується на 20... 26%(рис. 3.3).

Конструкція драглайна дозволяє розробляти грунт нижче стоянки на значну глибину (до 20 м) та розробляти його з-під води.

Котловани та траншеї, які мають вертикальні закріплення стінок, а також грунти в опускаючих криницях доцільно розробляти екскаватором грейфер. Розробляється грунт першої та другої категорії, тому, що ківш занурюється під дією своєї ваги. Екскаватор повинен бути розташований так, щоб кут його повороту не був більший 70...90 градусів. Грейфер переходить на нову стоянку на 1/4 довжини стріли (рис. 3.4).

Екскаватори з грейфером використовують при роботі на обме­женій площі (наприклад, при реконструкції будівель та споруд, влаштуванні колодязів, котлованів під опори ліній електропередач, розробці глибоких вузьких траншей, зворотному засипанні грунту (рис. 3.7.).

виїмки по дну.

Екскаватор-планувальник, оснащений телескопічним обладнан­ням (рис. 3.8), завдяки якому можливе переміщення робочого органу по прямій, горизонтальних та похилих траєкторіях, може бути використаний на різних роботах: при плануванні укосів та дна котловану, підчищенні недоборів грунту в котлованах і транше­ях, влаштуванні траншей та невеликих котлованів, зворотній за­сипці пазух фундаментів у важкодоступних місцях.

Останнім часом широке застосування знаходять гідравлічні екскаватори-планувальникизтелескопічним робочим органам (із збільшеною або звичайною стрілою).

Ці екскаватори зрізують схили та планують дно котловану під час розробки звичайними екскаваторами. Він має можливість рухати робочим органом по прямій, горизонтальній та нахиленій траєкторіям. Екскаватор-планувальник застосовується для роботи по планування дна котловану чи траншей, схилів, виїмок та насипів, зворотного засипання.

«Недобір» грунту

Екскаватори розробляють грунт на глибині дещо меншій від проектної, залишаючи «недобір». "Недобір" (5... 10 см або 10...З0 см) залишають, щоб запобігти руйнуванню основи майбутньої споруди, а також не допускати перебору грунту. Для підвищення ефективності роботи екскаватора застосовують скребковий ніж, що насаджений на ковш екскаватора. Де застосування дозволяє вести роботи по зачищенню з точністю до ±2 см, що виключає ручні доробки. Для цього також використовують бульдозер.

Планування ділянок

До початку будівельних робіт вирівнюють поверхню відведеного під будівництво майданчика. Природний ре­льєф поверхні майданчика вирівнюють шляхом зрізу­вання грунту, розташовано­го вище проектних позначок, та переміщення і підсипання його в місця, розташовані нижче про­ектних позначок.

При вирівнюванні майданчиків грунт розроблюють бульдозе­рами, скреперами та екскаваторами.

Планувальніроботи із застосуванням бульдозерів викону­ють при переміщенні грунту на відстань не більше як 100м; при відстанях понад 100м використовують скрепери. При застосуванні екскаваторів необхідно, щоб висота забою забезпечувала напов­нення ковша грунтом за одне черпання.

Драглайн — це екскаватор, на подовженій стрілі якого за допомогою металевого троса підвішено ківш. Він призначе­ний для розробки грунту і роз­вантаження його у відвал, на­сип чи на транспорт.

Ущільнюють грунти під фундаменти, основу під підлоги, грунт при зворотному засипанні пазух котлованів і траншей, а також грунти насипних земляних споруд з недостатньою щільністю. При ущільненні грунту відбувається взаємне зміщення твердих частинок та більш рівномірне і повне заповнення ними пор, що сприяє під­вищенню його щільності, міцності та зменшенню фільтраційної здатності.

Ущільнення виконують механічними способами із ви­користанням різноманітних катків, трамбувальних плит. вібраційних пристроїв, гідро-трамбівок тощо. Спосіб ущільнення зале­жить від виду земляної спо­руди та типу грунту, обсягу робіт, заданих термінів та умов виконання робіт.

Склад палевих робіт

Палі транспортуються на автомобілях з причепами, а розвантажують їх будівельними кранами. Ділянки для складування визначаються проектом виробництва робіт з урахуванням необхідного запасу, мінімальних трудовитрат і часу для відтягування палі до робочого устаткування. Бетонну суміш для ростверків привозять з найближчих заводів або виготовляють на пересувних станціях. До початку робіт ділянку забезпечують водою, електроенергією, повітрям. Якщо роботи ведуться у вечірню пору, то повинно бути освітлення, якщо потрібно - то прокладають рейкову колію.

Геодезичну розбивку палевих рядів виконують після планування ділянки. Спочатку по периметру роблять обнесення, по якій по осям палевих рядів напинають дріт (взаємно перпендикулярно). В місцях перетину цього дроту забивають дерев'яні кілочки, які виступають над поверхнею землі на 10...12 см.

Розбивку поля перевіряють разом з авторським наглядом і оформляють відповідні документи (акт на приховані роботи). Розраховують місця для складування паль так, щоб вони були розташовані як найближче до осі руху агрегатам щоб піднімати палі і підтягувати їх без сторонньої допомоги. Рух їх повинен бути прямолінійним і найменшим числом повертів. Процес забивання палі складається з наступних операцій:

1. переміщення палезабійного апарату до місця занурення палі;

2. встановлення в робоче положення та перевірка, орієнтація в плані;

3. підтягування, піднімання і встановлення палі в плані в проектне положення;

4. забивання паль.

Підтягування і піднімання залізобетонної палі - найбільш трудомісткий процес. В комплект механізмів рекомендується включати автомобільний кран, який підтримує палю за нижню скобу, поступово наближаючись до копра. В цей час голова палі піднімається за верхню петлю піднімаючого пристрою, якій є на копрі

Після того як палеве поле готове, зайві оголовки паль зрізують (пневмолотами, вогневим способом). Арматуру, яка залишилась від палі, загинають і зварюють з арматурою всього ростверку. Роблять опалубку і вкладають бетонну суміш.

Заводи й устаткування.

Заводи та установки поділяють за способами приготування бетонної суміші на циклічної та безперервної дії. Останні більш продук­тивні.

Основним технологічним устаткуванням для приготування бетонної суміші є роздавальні бункери з розподільним обладнанням, дозатори, бетонозмішувачі і транспортні комунікації. Устаткування комплекту­ють за вертикальною (односхідчастою) чи партерною (двосхідчастою) схемами. За першою схемою компоненти бетонної суміші піднімають у роздавальні бункери. Звідси вони переміщуються під дією власної ваги вниз. Партерне компонування забезпечує меншу висоту, але потребує більшої площі для розміщення устаткування.

Для відмірювання потрібної кількості компонентів в установках зас­тосовують об'ємні та вагові дозатори. Точність дозування компонентів становить ± 2,5% для заповнювачів і ± 2% для інших складових.

Бетонозмішувачі забезпечують ретельне перемішування бетон­ної суміші та її однорідність. Розрізняють бетонозмішувачі за режимом роботи — циклічної і безперервної дії — та за принципом змішування — гравітаційної та примусової дії.

Бетонозмішувачі циклічної дії розрізняють за об'ємом готової сумі­ші, що видається за один заміс; у сучасних змішувачах він становить від 65 до 3000 л. Об'єм завантажуваних сипких матеріалів визначають перемножуючи значення об'єму готового замісу на коефіцієнт 1,5.

Технологія приготування суміші в бетонозмішувачах. Приготуван­ня бетонних сумішей на щільних заповнювачах у бетонозмішувачах гравітаційної дії починають із завантаження їх сухими компонента­ми — цементом, піском, крупним заповнювачем. Сухі складові перемі­шують спочатку протягом 30...60 с, потім додають воду для замішування і виконують остаточне перемішування, тривалість якого залежить від об'єму змішувача та рухливості бетонної суміші.

Бетонування конструкцій

Процес бетонування складається з підготовчих, основних і допоміж­них операцій та контрольних заходів.

Підготовчі операції виконують до початку укладання бетонної сумі­ші. Вони призначені для створення зручних і безпечних умов виконання робіт відповідно до проекту виконання робіт; усунення дефектів опалуб­ки й арматури, які можуть утворитися під час непередбачених перерв між улаштуванням їх і початком укладання бетонної суміші; забезпечен­ня потрібної якості поверхні основи чи суміжного, раніше забетонованого блока та опалубки.

Основні операції — це приймання, укладання та ущільнення бетон­ної суміші. Бетонна суміш при цьому має набрати зумовленої опалуб­кою відповідної проектної форми і заповнити всі проміжки між арматур­ними елементами та між ними і поверхнею опалубки; набути потрібної щільності та однорідності в об'ємі всієї монолітної конструкції.

Допоміжні операції полягають в обслуговуванні технічних засобів: підготовці, установленні та переміщенні машин, механізмів і пристосу­вань в усіх взаємозв'язаних операціях бетонування. В кінці зміни інвен­тар, механізми та пристосування відчищають від напливів бетону, про­мивають бетоноводи.

Контрольні заходи мають важливе значення щодо забезпечення високої якості монолітної конструкції та створення безпечних умов виконання робіт.

Насамперед до початку бетонування треба перевірити якість робіт і конструкцій, що зроблені до бетонування.

Перевіряють підготовлену природну основу, виконання гідроізо­ляційних робіт, правильність установлення арматури і закладних де­талей, анкерів, каналоутворювачів, тобто ті елементи, які закрива­ються в процесі бетонування, й оформляють акти на приховані робо­ти, які підтверджують якість виконання їх. Акти на приховані роботи мають бути підписані відповідальними особами і є звітними докумен­тами.

Підготовчі роботи. Перед прийманням бетонної суміші підготовля­ють під'їзні шляхи, настили, місця розвантаження й устаткування.

Арматуру, закладні деталі й анкерні болти очищають від бруду та іржі, що відшаровується. Різьбу анкерних випусків оберігають від за­бруднення бетонною сумішшю, змащуючи солідолом і покриваючи міш­ковиною чи іншим матеріалом.

Укладання бетонної суміші. Залежно від виду монолітних конст­рукцій, легкоукладальності бетонної суміші і прийнятих на основі цьо­го засобів для її ущільнення бетонну суміш укладають або горизонталь­ними, похилими та східчастими шарами, або окремими смугами-картами в один шар, або одночасно на всю висоту конструкції чи блока бетонування.

Шарами укладають бетонну суміш у разі потреби забезпечення її одночасного ущільнення вібраційним устаткуванням. Рухливість бе­тонної суміші при цьому становить 0...10 см залежно від виду, масив­ності та густини армування конструкції. Так, суміш рухливістю 1...3 см укладають у масивні малоармовані конструкції, рухливістю 4...6 см — у каркасні густоармовані масивні конструкції і стіни, 8...10 см — у тонкі та густоармовані конструкції стін, каркасів тощо.

Товщину горизонтальних шарів в основному визначають засобами для ущільнення. У разі використання важких підвісних вертикально розміщених вібраторів товщина шару має бути на 5... 10 см менша за довжину робочої частини вібратора. При застосуванні похило розміще­них вібраторів товщина шару має дорівнювати вертикальній проекції робочої частини вібратора, а при застосуванні ручних глибинних вібра­торів не повинна перевищувати 1,25 довжини їхньої робочої частини. В разі ущільнення поверхневими вібраторами товщину шару укладуваної суміші беруть до 250 мм у конструкціях з одинарним і до 120 мм — з подвійним армуванням. Шарами такої товщини укладають бетонну су­міш для монолітних бетонних підготовок під підлоги та дороги, а також плитних конструкцій (плит перекриття тощо) до 250 мм завтовшки.

На всю висоту конструкції чи блока бетонування укладають бетонну суміш рухливістю 16...24 см, для отримання якої застосовують суперпластифікатори. Суміш розподіляється та ущільнюється в конструкції під дією власної ваги.

Застосовують також напірний метод укладання суміші рухливістю 12...24 см, який полягає в безперервному нагнітанні її напірним бетоноводом у конструкцію під дією гідродинамічного тиску, що досягається нагнітальним устаткуванням — бетононасосом.

Безперервність укладання бетонної суміші забезпечується, якщо наступний шар укладають до початку тужавлення цементу попереднього

Для забезпечення мінімальної інтенсивності бетонування масивних конструкцій при значній площі блока суміш укладають східчастими шарами. Ширину смуг (східців) визначають із умов зручності укла­дання та ущільнення суміші і беруть 2,5... 5 м. Укладають бетонну суміш по смугах в одному напрямку. Інтенсивність укладання бетонної суміші в цьому випадку

При бетонуванні масивних конструкцій до 2 м завтовшки бетонну суміш укладають також похилими шарами, визначаючи інтенсивність укладання за виразом.

Ущільнення бетонної суміші

Під час приготування, транспортування й укладання бетонна суміш перебуває в нещільному стані. Поміж частинками заповнювачів є вільний простір, заповнений повітрям. Забезпечення міцності й довговічності бетону досягається при його щільній і однорідній структурі. Тому негайно після подання порції бетонної суміші в конструкцію ЇЇ ущільнюють.

В основному бетонну суміш ущільнюють вібруванням. У деяких випадках застосовують ущільнення штикуванням, трамбуванням та коткуванням. Для подальшого підвищення фізико-механічних властивостей бетону та за певних умов виконання робіт відразу після віброущільнення суміші застосовують вакуумування бетону.

Вібрування бетонної суміші засноване на поширенні в ній механічних коливань у вигляді хвиль, що створюють динамічний тиск. Під дією їх суміш немовби розріджується, стає рухливою і текучою, частинки заповнювачів, хитаючись і осідаючи в цементному розчині, щільно при­лягають одна до одної, із суміші виводиться повітря.

За способами дії на ущільнювану бетонну суміш розрізняють вібра­тори: глибинні, що передають коливання на бетонну суміш від заглиб­леного в неї вібронаконечника чи корпуса; поверхневі, які передають коливання через робочу площадку, встановлену на поверхні бетонної суміші; зовнішні, що закріплені на зовнішньому боці опалубки і пере­дають коливання на бетонну суміш через опалубку.