У чому полягає основний зміст принципу найбільш тісного зв'язку в міжнародному приватному праві. Наведіть приклади його реалізації.

Принцип найбільш тісного зв’язку – відносини, ускладнені «іноземним елементом» повинно регулюватися правом країни, яка має найбільш тісний зв'язок з цими відносинами. Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з «іноземним елементом». Відсилання до такої колізійної прив’язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з «іноземним елементом». Універсальність колізійного принципу найбільш тісного зв’язку підтверджується тим фактом, що після прийняття хоча й дуже авторитетної, але все ж таки регіональної Римської конвенції в 1980 році, принцип найбільш тісного зв’язку продовжуєзакріплюватися і в інших регіонах світу на конвенційному рівні. В якості прикладу можнанавести ст.9 Міжамериканської конвенції про право, що застосовується до міжнароднихконтрактів (Мехіко, 1994).

Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місцепроживання або місцезнаходження. Найбільш тісний зв'язок з договором, здійснюється залежно від виду. Так, 1) щодо договору будівельного підряду та договору підряду на виконання проектних та вишукувальних робіт застосовується право країни, де в основному створюються передбачені договором результати; 2) щодо договору простого товариства – право країни, де в основному здійснюється діяльність такого товариства; 3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, – право країни, де проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

Щодо сутності принципу тісного зв’язку в доктрині немає однозначної позиції. Цей принцип є підставою для розвитку нових колізійних норм, які можуть (після напрацювання усталеної судової практики та належного наукового обгрунтування) отримати законодавче закріплення.

Приклад:якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав. з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема має місце проживання або займається основною діяльністю.

 

Які колізійні прив'язки застосовуються до угод та юридичних фактів

До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до угод з «іноземним елементом» застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов’язків. Чинне колізійне право сприяє можливості вибору права країни сторонами в основному у сфері зовнішньоекономічних угод. Крім договірного права автономія волі передбачена для всіх правочинів, деяких питань права власності, а в обмеженому вигляді – для деліктів, сімейного та спадкового права.

У ЦК України зафіксоване відсилання до закону місця вчинення угоди, що визначає її форму (lex locus regit actum). Проте застосування таких засобів зв’язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках в арбітражній практиці місцем укладання контракту визнається місцезнаходження постачальника чи підрядника.

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторгівельній угоді. Цю колізійну прив’язку часто містить законодавство держав Європи.

Кол.прив’язка – закон валюти боргу (lex monetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладання договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта.

У яких випадках суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом?

Відповідно до ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у

статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична

особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або

оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном

діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може

бути порушена за кордоном; 11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України. Стаття 77 ЗУ «Про МПрП».(стаття 77.Виключна підсудність 1. Підсудність судам є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений

відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.)

Яка загальна колізійна прив'язка застосовується за законодавством України щодо права, за яким визначається зміст договору? Які особливості визначення застосовуваного права до змісту договорів про виконання робіт та договорів, укладених на аукціоні, за конкурсом або на біржі, у разі відсутності вибору такого права сторонами?

Укладаючи договір, сторони можуть встановити, яким законод-вом він повинен регулюватися. Сторони мають право зробити вибір в силу автономії волі сторін (lex voluntatis). Ця автономія полягає в тому, що сторони мають право встановлювати за своїм розсудом зміст договору,тобто сторони можуть самостійно визначати, який правопорядок вони будуть застосовувати до відносин між ними. Сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Якщо воля сторін прямо не визначена, то суд повинен визначити ту волю, яку сторони мали на увазі, підписуючи даний договір. Автономія волі сторін зазвичай визнається в зак-ві різних держав. Проте допустимі межі автономії волі сторін розуміється в різних законод-вах держав по-різному. У одних країнах діє принцип локалізації договору: сторони можуть вільно обрати право, але таке, яке пов»язано з даною угодою. Однак в угодах купівлі-продажу товарів вибір закону самими сторонами зустрічається нечасто. За відсутністю прямо вираженої волі сторін при визначені права, яке має застосовуватись до угоди, у суді або арбітражі створюються великі можливості свободы усмотрения при тлумаченні передбачуваної волі сторін. Англійська судова практика виходить у цих випадках з пошуку права, властивого даному договору, застосовуючи метод локалізації договору. Цим правилом користуються у США, так згідно правил Єдинообразного торгового кодексу США, сторони вправі у тих випадках, коли угода має розумний зв»язок як з даним, так і з іншим штатом чи державою, погодитися з тим, щоб їх права та обв»язки визначались за правом або даного, або ішншого штата чи держави. За відсутності такого положення справжній закон застосовується до угод, що мають належний зв»язок з даним штатом. З принципу автономії волі сторін виходять і в Німеччині. Так, у випадку відсутності такого вибору до договору належить застосуванню право держави, з якою договір пов»язаний найбільш тісним чином. Загальне обмеження свободи вибору права сторонами полягає в тому, що за допомогою такого вибору неможливо виключити застосування імперативних норм, які належать застосуванню до відповідних правовідносин, а також неможливо виключити застосування норм права, які в більшій мірі відповідають інтересам споживача чи робітника (у торудовому договорі). За ЗУ «Про МПрП» Визначення застосовуваного права до змісту договорів про виконання робіт та договорів, укладених на аукціоні, за конкурсом або на біржі у разі відсутності вибору такого права сторонами: 1) виконання робіт – пр. д-и, у якій провадиться така діяль. або створюються передбачені договором результати; 2) щодо дог., укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі- пр. д-ви, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.