Статус, соціальні ролі, групові норми і цінності у групі.

 

Організаційні структури на виробництві можуть мати різну природу і систематизуються у два види відносин: ділові й особисті.

Ділові відносини утворюють офіційну структуру колективу, тобто структуру, що відбиває службові взаємовідносини у колективі Офіційна структура колективу — це сукупність техніко-економічних, соціально-політичних та ідеологічних відносин, що виникають між членами трудового колективу як виконавцями певних виробничих функцій. Керівництво на основі штатного розпису і посадових інструкцій розподіляє завдання по горизонталі та вертикалі встановлює порядок підпорядкування і керівництва. Це офіційні відносини.

Групові норми- це такі правила поведінки та діяльності, які стають мотивом поведінки кожного члена групи. Це якісні зразки поведінки, яким добровільно підпорядковуються члени групи, беручи на себе внутрішньомотивований обов'язок їх виконувати, дотримуватися. Підтримуються групові норми груповими почуттями. Які слід розуміти як відносно стійкі форми відображення соціального буття групи через інтеграцію однотипних відчувань, сприймань і переживань на основі ставлення всіх її членів до предметів і явищ соціальної дійсності. Почуття передусім виконують такі функції в життєдіяльності групи: регулювання, спонукання, мобілізації.

Груповий настрій- це домінуюча однорідна більш-менш стійка емоційна реакція членів групи на вагомі події, вчинки й поведінку окремих людей і окремих груп, на результати діяльності, стиль управління, а також на вплив групових почуттів у цей період.

Групові ціннісні орієнтації- це усвідомлені значущі предмети, явища та ідеали, відображені в соціальній психіці групи у вигляді фіксованих соціальних установок. Групові ціннісні орієнтації виявляються як соціально-психологічні установки, які відображають не лише цінності як абсолют, а цінності у нерозривному зв'язку з інтересами й потребами на стадії їхньої актуалізації, цінності, сформовані спочатку під їхнім впливом.

Групові взаємини. Для реалізації соціально-психологічного смислу спільності члени групи організовують спільну діяльність. Для цього вони вступають у певні взаємини (взаємодію і спілкування). Взаємини у групі - це специфічна мережа міжособистісних, внутрішньогрупових, між групою та особистістю соціально-психологічних зв'язків, залежностей і взаємодій, зумовлених смислом спільності (СС), станом соціальної психіки, а також взаємними оцінками діяльності.

У групі виявлено чотирипрошаркову структуру взаємин. Перший головний прошарок групових взаємин становлять ті, що зумовлені дією визначального СС (так звані «взаємини смислової залежності»). Вони певною мірою накладають свій відбиток на структуру взаємин у групі.

Другий прошарок взаємин зумовлений самим процесом діяльності. Згідно з поглядами А.В. Петровського і В.В. Шпалінського, «взаємини людей у групах більшою чи меншою мірою опосередковані метою, завданнями й цінностями спільної діяльності, тобто її реальним змістом».

Третій прошарок колективних взаємин утворюється на підставі взаємних оцінок з боку членів групи, а також поведінки, активності, наполегливості, властивостей особистості та ін.

Четвертий прошарок взаємин формується на основі емоційної привабливості чи непривабливості, симпатії чи антипатії тощо. Серед основних форм стосунків на основі емоційного сприймання - прихильність, повага, захоплення, ворожість, неприязнь, ненависть тощо. Вони виникають унаслідок особистих оцінок особистості членів групи, манери їхньої поведінки, стилю взаємодії, навіть міміки, жестів тощо.

Ці прошарки групових взаємин своєрідно поєднуються, накладаються і перетинаються в процесі повсякденної діяльності членів групи. Ставлення до товаришів, груп становить соціально-психологічну готовність окремого члена групи до відповідного типу взаємодії і спілкування з ними. Кожний тип взаємин має свою соціально-психологічну структуру. Головні елементи цієї структури: пізнавальні, емоційно-оцінні, соціально-психологічні стереотипи, соціально-психологічні установки, виконавчо-вольові.

На основі взаємовідносин і взаємовпливів членів групи визначається групова диференціація, тобто кожний член групи визначає статус, що відрізняє його положення від положення інших.

Соціально-психологічний статус — це положення суб'єкта в малій групі, структурі її відносин, яке визначає права, обов'язки і привілеї. Складаючи конкретне уявлення про людину, ми насамперед визначаємо її соціальний статус.

Статус — це ступінь авторитетності особистості. Дослідження показали, що члени групи, які мають досить високий статус, здатні істотно впливати на рішення групи. Сприймаючи й оцінюючи статус конкретної особистості, керівник повинен ураховувати якомога більше професійно значущих якостей підлеглого. Статус особистості відбивається у системі ролей, які вона виконує.

Соціальна роль — це певний спосіб поведінки людей відповідно до їхнього статусу, позиції в суспільстві та системі міжособистісних взаємин. Існують дві основні спрямованості ролей для створення групи, що працюватиме ефективно.

Перша — зумовлюється посадою, яку обіймає працівник у виробничому колективі.

Друга роль — «роль у групі». У групі спостерігається розподіл «групових ролей», які дуже важливо знати для успіху групової діяльності. Кожна роль специфічна й зумовлена потребами управління:

«Голова» — його цікавлять цілі і завдання організації. Він — соціальний лідер.

«Оформлювач рішень» — лідер у роботі. Присутність цієї людини в колективі приносить користь він змушує рухатися вперед, намагається реалізувати прийняті рішення.

«Порадник» — спокійний, врівноважений, максимально об'єктивний, схильний до безпристрасного, зваженого аналізу стану справ, не схильний до емоційних поривів.

«Новатор» — поставляє групі нові, оригінальні ідеї, нові методи роботи. Має високий коефіцієнт інтелектуальності.

«Практик-організатор» — характеризується пристрастю до реалізації поставлених завдань.

«Розвідник ресурсів» — активний, динамічний, легко спілкується, добре відчуває емоційну спрямованість ділового партнера. Виходить за межі групи, має безліч контактів, приносить нові ідеї.

«Душа групи» — чуйний, завжди обізнаний з потребами і турботами колег, їх особистими справами.

«Доводчик» — сильний характер, схильний до самоконтролю. Любить моралізувати, апелюючи до почуття обов'язку, патріотизму, честі колективу.

Перелік використаної літератури:

1. Варій М.Й. Психологія: Навчальний посібник/ Для студ. Вищ. Навч. Закладів. – К.: Центр Учбової Літератури. -2007. – 592с.
2. Савельєва В.С. Психологія управління. – К.: вид. «Професіонал», 2005. – 320 с.
3. Обран-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. – К.: Либідь, 2006. – 560 с.

Социальная психология: курс лекций / Н.М. Ануфриева и др. – К.: МАУП

 

Тема 8: Міжособистісні відносини та соціально-психологічний клімат в колективі

План:

1. Міжособистісні відносини.

2. Соціально-психологічний клімат колективу.

 

Міжособистісні відносини

В умовах групової взаємодії і спілкування люди часто виявляють специфічні властивості, що дістали назву соціально-психологічних феноменів групової поведінки:

1) феномен соціальної фасилітації. Присутність інших завжди збуджує і благотворно позначається га вирішенні простих і звичайних справ; водночас заважає вирішенню складних справ;

2) феномен соціальних лінощів. Люди докладають менше зусиль, коли об’єднують свої знання і вміння заради досягнення спільної мети, ніж у випадку індивідуальної відповідальності, коли добре видно внесок кожного в загальну справу. Вплив соціальних лінощів послаблюється за таких умов:

· якщо спільна діяльність приваблює та захоплює;

· коли члени групи – друзі;

· коли разом трудяться працівники, що належать до колективістських культур (азіатських);

· коли група складається переважно з жінок;

3) феномен_деіндивідуалізації, або чому разом люди роблять те, чого не робили б поодинці. У групі нормативне стримування іноді слабшає, якщо тиск посилюється а відповідальність зменшується. Цей феномен проявляється за таких умов:

· від збільшення групи;

· фізична анонімність і знеособленість;

· ослаблене самоусвідомлення;

· феномен групового мислення.

Групова і міжособистісна сумісність – це передумова згуртованості групи, яка у свою чергу, є одним з процесів групової динаміки, мірою потягу співробітників один до одного та до групи загалом, характеристикою ступеня їх єдності. Основні показники згуртованості:

· рівень взаємної симпатії в міжособистісних стосунках;

· ступінь привабливості групи для осіб, що входять до неї;

· мотиваційна сфера згуртованості індивідів.

Індексом згуртованості є частота збігу індивідуальних оцінок, позиції щодо значущих для групи об’єктів. Згуртованість за своїм змістом не тотожна спрацьованості, для якої характерне узгоджене поєднання дій співробітників у часі і просторі.

Оптимальна модель виробничого колективу передбачає поєднання людей з урахуванням їх сумісності. «Сумісність», «гармонізація», «спрацьованість» — поняття, які описують одне й те саме явище — оптимальне поєднання властивостей учасників, яке забезпечує ефективне їх існування.

Групова сумісність — найсприятливіше поєднання властивостей членів групи, яке забезпечує успіх спільної справи і особисте задоволення кожного члена групи від роботи.

У спілкуванні добре суміщаються два різних темпераменти: холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік, — і гірше уживаються особи з однотипними темпераментами. Проте щодо роботи, яка потребує рухливості нервової системи від усіх її учасників, то протилежні темпераменти не сумісні, бо не забезпечують однакового темпу.

Особливо важко працювати разом холерику і меланхоліку. Надзвичайна чутливість нервової системи останнього, підвищена вразливість його психіки найменшою мірою пристосовані до сприймання бурхливих реакцій холерика. За інших однакових умов меланхоліку легше працювати з флегматиком.

Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємовідносини людей з такими властивостями, які забезпечують сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі й які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. Соціально-психологічна сумісність зумовлюється насамперед гармонією характерів взаємодіючих людей (що не означає їх однаковості). Зв'язки встановлюються швидше і бувають міцнішими у людей з рисами характерів, які доповнюють один одного: один — рішучий, нестриманий, інший — спокійний, розсудливий. Сумісність можлива і при однакових характерах, але ймовірність розладу спілкування в цьому разі велика. Психологічну сумісність підвищують такі риси характеру, як толерантність, терпимість, інтелігентність, вміння поставити себе на місце іншої людини, урахування вікових та індивідуальних особливостей людини, довіра.

Групова сумісність є передумовою згуртованості трудового колективу. Згуртованість — це міра потягу членів групи один до одного і до групи в цілому, характеристика ступеня їх єдності. Високозгуртованою є група, члени якої відчувають сильний потяг один до одного і вважають себе схожими.

Спрацьованість — це узгодження в роботі між її учасниками, тобто найкраще поєднання їх дій у часі й просторі. Найважливіше у спрацьованості — успіх і вигода (як мінімальні витрати на спільну роботу). Найкраще спрацьовуються люди, між якими закріпилися індиферентні відносини, аби тільки не було ворожості. Основним критерієм спрацьованості є продуктивність праці.

У колективі можуть виникати і диз'юнктивні (роз'єднуючі) взаємини, коли успіх однієї людини призводить до невдачі іншої. У таких випадках людина сприймається як об'єкт, що породжує негативні почуття різної інтенсивності, починаючи від незначної незручності й закінчуючи блокадою всієї життєдіяльності людини. Зростання відчаю спонукає до підвищення агресивності. Людина засмучується, якщо об'єкт ненависті здоровий і процвітає, відчуває злість та відразу в його присутності. Вона радіє, коли іншого переслідують невдачі, і відчуває роздратування, неспокій, коли хтось інший досягає успіху.