Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, його галузева структура, проблеми розвитку


Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, його галузева структура, проблеми розвитку

Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська адміністративні області.

Агропромисловий комплекс є провідним міжгалузевим комплексом Причорноморського економічного району. В загальноукраїнському поділі праці район виділяється виробництвом зерна (майже третину в Україні), соняшнику, винограду, фруктів, овочів, м'яса і вовни.

Сільське господарство району характеризується багатогалузевою структурою як землеробства, так і тваринництва. Основний напрям його спеціалізації — зерново-тваринницький з добре розвинутим садівництвом, виноградарством і овочівництвом. Питома вага рослинництва в районі значно перевищує тваринництво. Провідну роль у землеробстві відіграє зернове виробництво(озима пшениця, а також кукурудза, ячмінь, просо). На полях штучного зрошення в районах, що прилягають до Північно-Кримського каналу та в гирлі річок, вирощують рис. Серед технічних культур провідними є соняшник, зосереджений переважно в Одеській і Миколаївській областях; ефіроолійні (коріандр, троянда, лаванда, шавлія та ін.), які вирощують здебільшого в передгірних і гірських районах Криму; тютюн (лісостепові райони Одеської області та Південного берегу і передгір'я Криму); цукрові буряки (лісостеп Одещини та північний степ Миколаївщини). Міжрайонне значення мають овочебаштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажани і кабачки, кавуни та дині).

У районі розвинуте приміське овочівництво (навколо Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона та Ізмаїла), в південно-західній частині Криму, де знаходяться переробні підприємства (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта). Баштанні продовольчі культури (кавуни та дині) в межах району теж культивують повсюдно, але найбільше на Херсонщині та в степовому Криму.

Причорноморський економічний район спеціалізується на садівництві і виноградарстві. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в Криму. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх і мигдаль.Основні галузі тваринництва — скотарство молочно-м'ясного і м'ясомолочного напрямку, а також свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим виробником тонкорунної вовни (з асканійської породи овець) у державі. У Причорноморському економічному районі можна виокремити такі сільськогосподарські зони: виноградарсько-зерново-олійна з садівництвом і молочно-м'ясним тваринництвом — південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей; зерново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом — північні райони Одеської, Миколаївської і Херсонської областей; овоче-молочна приміського типу — навколо Одеси, Миколаєва, Херсона; виноградно-тютюнова з 1 молочно-м'ясним тваринництвом, зокрема вівчарством, — передгір'я Криму, Південний берег Криму.



Харчова пром.. Провідна роль (за випуском продукції) належить м'ясній, хлібопекарській, виноробній, рибній, олійно-жировій, маслосироробній і молочній та плодоовочевій галузям. У Причорноморському районі зосереджений найбільший у країні рибопереробний комплекс. Найбільші центри рибної промисловості: Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Бєлгород-Дністровський, Генічеськ, Ялта, Кілія, Вилкове. Найбільші плодоовочеві комбінати розміщені у Херсоні, Ізмаїлі, Одесі та Сімферополі, навколо яких склались спеціалізовані сировинні зони. Центри виноробної промисловості — Масандра, Сімферополь, Алушта, Судак, Феодосія (Крим), Одеса, Херсон; олійножирової — Одеса, Херсон, Миколаїв, Вознесенськ; цукрової — Котовськ, Зап-лази (на півночі Одеської області), Одеса, Первомайськ, Засілля; м'ясної— Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Сімферополь, Керч, Первомайськ, Вознесенськ; тютюново-ферментаційної — Ялта, Сімферополь, Феодосія; ефіроолійної — Сімферополь, Бахчисарай, Алушта, Судак.

Основні проблеми АПК пов’язані з розораністю земель, екстенсивним розвитком землеробства, забрудненістю земель.

4.Агропромисловий комплекс України, його значення, структура й регіональні особливості трансформації в ринкових умовах.

Значення. АПК – один з найскладніших багатогалузевих комплексів в економіці України. АПК значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

Структура. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спе­ціального устаткування і приладів для АПК та ін.

Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, іноді відносять і легку пром).

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий.

Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

агропромисловий пункт;

агропромисловий центр;

агропромисловий кущ;

агропромисловий вузол.

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

5.Альтернативні джерела енергії та можливість їх використання в Україні

Альтернативні джерела енергії — відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів.

Торгівельна доступність

Торгівельна доступність - це доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їх інтересів, запобігання дискримінації покупців. Територіальна доступність-надання торговельних послуг по місцю проживання. Нормативна доступність- міра відповідності поданих товарів, до обсягу товарів, які потрібні покупцю. Часова доступність- витрати часи на покупку товарів, та періоди за я ними відбуваються ці покупки. Вартісна доступність- відповідність вартості товарів, до купівельної спроможності покупця. Асортиментна доступність- чи відповідає асортимент товару, до потреб населення. Інформаційна доступність- інформування покупців про наявність товарів, відповідна реклама, виставки.

Сучасна мережа ер

Економічне районування України на державній організаційній основі, по суті, розпочалося з 1921 р.ЗУ «Про концепцію державної регіональної економічної політики», в якому пропонується мережа економічних районів України у такому складі (8 ек р-нів): Донецький (Донецька, Луганська області); Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області); Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ); Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області); Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області); Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь); Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чер­нівецька області). Запропонований проект нової мережі економічних районів в цілому відповідає науковим критеріям економічного районування. Подальший розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економічних районів України

Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, його галузева структура, проблеми розвитку

Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська адміністративні області.

Агропромисловий комплекс є провідним міжгалузевим комплексом Причорноморського економічного району. В загальноукраїнському поділі праці район виділяється виробництвом зерна (майже третину в Україні), соняшнику, винограду, фруктів, овочів, м'яса і вовни.

Сільське господарство району характеризується багатогалузевою структурою як землеробства, так і тваринництва. Основний напрям його спеціалізації — зерново-тваринницький з добре розвинутим садівництвом, виноградарством і овочівництвом. Питома вага рослинництва в районі значно перевищує тваринництво. Провідну роль у землеробстві відіграє зернове виробництво(озима пшениця, а також кукурудза, ячмінь, просо). На полях штучного зрошення в районах, що прилягають до Північно-Кримського каналу та в гирлі річок, вирощують рис. Серед технічних культур провідними є соняшник, зосереджений переважно в Одеській і Миколаївській областях; ефіроолійні (коріандр, троянда, лаванда, шавлія та ін.), які вирощують здебільшого в передгірних і гірських районах Криму; тютюн (лісостепові райони Одеської області та Південного берегу і передгір'я Криму); цукрові буряки (лісостеп Одещини та північний степ Миколаївщини). Міжрайонне значення мають овочебаштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажани і кабачки, кавуни та дині).

У районі розвинуте приміське овочівництво (навколо Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона та Ізмаїла), в південно-західній частині Криму, де знаходяться переробні підприємства (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта). Баштанні продовольчі культури (кавуни та дині) в межах району теж культивують повсюдно, але найбільше на Херсонщині та в степовому Криму.

Причорноморський економічний район спеціалізується на садівництві і виноградарстві. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в Криму. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх і мигдаль.Основні галузі тваринництва — скотарство молочно-м'ясного і м'ясомолочного напрямку, а також свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим виробником тонкорунної вовни (з асканійської породи овець) у державі. У Причорноморському економічному районі можна виокремити такі сільськогосподарські зони: виноградарсько-зерново-олійна з садівництвом і молочно-м'ясним тваринництвом — південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей; зерново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом — північні райони Одеської, Миколаївської і Херсонської областей; овоче-молочна приміського типу — навколо Одеси, Миколаєва, Херсона; виноградно-тютюнова з 1 молочно-м'ясним тваринництвом, зокрема вівчарством, — передгір'я Криму, Південний берег Криму.

Харчова пром.. Провідна роль (за випуском продукції) належить м'ясній, хлібопекарській, виноробній, рибній, олійно-жировій, маслосироробній і молочній та плодоовочевій галузям. У Причорноморському районі зосереджений найбільший у країні рибопереробний комплекс. Найбільші центри рибної промисловості: Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Бєлгород-Дністровський, Генічеськ, Ялта, Кілія, Вилкове. Найбільші плодоовочеві комбінати розміщені у Херсоні, Ізмаїлі, Одесі та Сімферополі, навколо яких склались спеціалізовані сировинні зони. Центри виноробної промисловості — Масандра, Сімферополь, Алушта, Судак, Феодосія (Крим), Одеса, Херсон; олійножирової — Одеса, Херсон, Миколаїв, Вознесенськ; цукрової — Котовськ, Зап-лази (на півночі Одеської області), Одеса, Первомайськ, Засілля; м'ясної— Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Сімферополь, Керч, Первомайськ, Вознесенськ; тютюново-ферментаційної — Ялта, Сімферополь, Феодосія; ефіроолійної — Сімферополь, Бахчисарай, Алушта, Судак.

Основні проблеми АПК пов’язані з розораністю земель, екстенсивним розвитком землеробства, забрудненістю земель.

4.Агропромисловий комплекс України, його значення, структура й регіональні особливості трансформації в ринкових умовах.

Значення. АПК – один з найскладніших багатогалузевих комплексів в економіці України. АПК значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

Структура. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спе­ціального устаткування і приладів для АПК та ін.

Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, іноді відносять і легку пром).

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий.

Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

агропромисловий пункт;

агропромисловий центр;

агропромисловий кущ;

агропромисловий вузол.

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

5.Альтернативні джерела енергії та можливість їх використання в Україні

Альтернативні джерела енергії — відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь