Принципи чинності КК у просторі

КК України передбачає просторову юрисдикцію ЗУпКВ. Чинність ЗУпКВ у просторі визначається на підставі таких принципів: 1) територіального; 2) громадянства (національного); 3) універсаль­ного (космополітичного); 4) реального; 5) екстрадиції - видачі злочинців.

Територіальний принцип згідно зі ст. 6 КК полягає в тому, що особи, які вчинили на території України діяння, що визнаються

¹ Бахрах Д. Н. Действие норм права во времени: теория, законодательство, судебная практика / Д. Н. Бахрах. - М.: Норма, 2004. - С. 111-136.

Кримінальним кодексом України злочином, підлягають кримінальній відповідальності, передбаченій цим Кодексом, незалежно від того, чи є вони громадянами України, чи іноземцями, чи особами без громадянства. Це пов'язано з тим, що поняття особи охоплює фізичних осіб, які не користуються правом особистої недоторканності і дипломатичного імунітету та мають громадянство України (громадяни), громадянство іншої держави (іноземці), декількох інших держав (біпатриди), а також осіб без громадянства (апатриди).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією і вертикальною поверхнею, які проходить по цій лінії. Поняттям «території України» охоплюються: 1) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у т. ч. і над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під Прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави; 3) невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під Прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та перебуває поза її межами у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Територіальна дія КК України поширюється на іноземне невій­ськове судно, яке перебуває у територіальних водах чи порту України. Згідно з п. ЗО ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» державна прикордонна служба України має право забороняти сходження на берег і перебування на березі членів екіпажів іноземних невійськових суден та інших осіб, що перебувають на них і допустили правопорушення під час плавання та перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, а також під час стоянки суден у портах України.

Проте, не вважається територією України територія, на якій розташовані дипломатичні представництва інших держав в Україні, військові судна, що приписані до портів на території інших держав і плавають під їх прапорами, що знаходяться в територіальних водах чи портах України, а також військові повітряні судна інших держав, приписані до аеропортів на їх території під їх розпізнавальним знаком, що знаходяться у повітряному просторі чи на аеродромі України. Відповідно, на ці об'єкти не поширюється територіальна чинність КК України.

¹ Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 року № 661-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 27. - Ст. 208.

Мовне (філологічне) тлумачення ч. 2 ст. 6 КК з урахуванням протиставного сполучника «або» у тексті ч. 2 ст. 6 КК дає підстави для висновку про те, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо будь-яка стадія злочинного діяння була вчинена або, розпочавшись, припинена на території України. Інакше кажучи, злочин визнається вчиненим на території України, якщо діяння, що утворюють його об'єктивну сторону, вчинені на території України: 1) розпочаті і закінчені на території України; 2) розпочаті за межами теоиторії України, але закінчені або припинені на її території. Наприклад, якщо виготовлення підроблених недержавних цінних паперів здійснювалося у Франції, а їх збут та використання - в Україні (ст. 224 КК); 3) здійснені за межами теритопії Укпаїни, але злочинні результати наступили на її території. Наприклад, літак заміновано в аеропорту на території іншої країни, а вибух відбувся у повітряному просторі над територією України; 4) розпочаті і припинені на території України при умові, що в діяннях, учинених на території України, є ознаки складу злочину; 5) розпочаті на території України і закінчені за її межами при умові, що в діяннях, учинених на території України, є ознаки складу злочину.

У разі, якщо умисний злочин вчиняється внаслідок умисного діяння декількох суб'єктів злочину (співучасників), він визнається таким, що вчинений на території України, коли хоча б один зі спів­учасників (виконавець, організатор, підбурювач або пособник) діяв на території України і в його діянні є ознаки складу злочину, перед­баченого чинним КК.

Відповідно до міжнародно-правових актів (наприклад, Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, Конвенція про спеціальні місії від 8 грудня 1969 року, Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 року тощо) і чинного законодавства України (наприклад, Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 p., Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 року та низка інших актів)

¹ Про ратифікацію Віденської конвенції про дипломатичні зносини: Указ
Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 року // Відомості Верховної
РадиУРСР. -1964.-№13.-Ст. 199.

² 27.05.1989 набрала чинності для України // Інформаційно-довідковий
бюлетень з консульських питань. - К., 1996. - С. 43-68.

³ Про приєднання України до Конвенції про спеціальні місії 1969 року:
Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -
№ 36. - Ст. 369.

⁴ В сб.: Действующее международное право. - М., 1996. - Т. 1. - С. 615-619.

⁵ Положення про дипломатичні представництва та консульські установи
іноземних держав в Україні: затверджено Указом Президента України від 10
червня 1993 року № 198/93 // Голос України. - 1993. - 26 червня. - С. 5.

дипломатичні представники іноземних держав та деякі інші особи наділені дипломатичним імунітетом. Це означає, що у разі вчинення цими особами злочину на території України вони не підсудні у кримінальних провадженнях судам України і питання щодо їх відповідальності вирішується дипломатичним шляхом.

Дипломатична недоторканність може бути повною і обмеженою. Повна недоторканність обумовлює непідсудність у кримінальних провадженнях судам України щодо будь-яких дій, незалежно від того, вчинені вони при виконанні офіційних (hvHKum чи v будь-яких інших, наприклад, побутових відносинах. Обмежена недоторканність обумовлює вказану непідсудність виключно щодо дій, вчинених при здійсненні певною посадовою особою її офіційних функцій.

Водночас, на осіб, які володіють дипломатичною повною чи обмеженою недоторканністю, може бути поширена кримінальна юрисдикція України, якщо відповідна держава дасть ясно виражену згоду на пе і позбавить таку особу дипломатичного імунітету.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу грома­дяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Громадянином України є особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, визначаються за ЗУпКВ незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Але існують випадки, коли особа має подвійне громадянство (наприклад, інша держава не визнає своїм обов'язком повідомляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі). У цьому разі, якщо під час кримінального провадження встановлено, що особа має крім українського ще й громадянство іншої країни, слід виходити з того, що набуття цією особою іноземного громадянства є підставою для виключення її з громадянства України згідно з принципом єдиного громадянства.

Якщо громадянин України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не підлягають кримінальній відповідальності за цей же

¹ Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-III //Відомості Верховної Ради України. -2001. -№ 13. - Ст. 65.

злочин. Це пов'язано з тим, що відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Ці положення відповідають міжнародному правовому принципу - ne bis in idem (одна дія двічі не карається), який міститься у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 року. У статтях 35-37 Європейської Конвенції про передачу провадження у кримінальних справах цей принцип визначений дещо вужче. Так, згідно з ст. 35 цієї Конвенції договірна Держава не зобов'язана, якщо вона сама не клопотала про порушення кримінального переслідування, визнавати принцип ne bis in idem, якщо діяння, яке є підставою для судового рішення, було спрямоване проти особи або установи, або будь-якого майна, що має публічний статус в цій державі, або якщо особа, щодо якої було постановлене судове рішення, сама мала публічний статус в цій державі. Крім того, Договірна держава, в якій діяння було вчинене або вважається таким згідно із законодавством цієї держави, не зобов'язана визнавати принцип ne bis in idem, якщо вона сама не клопотала про порушення кримінального переслідування.

Утім засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, певідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення також поширюється на іноземців і осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України. Проте у зв'язку з різним визначенням складу злочину в законодавстві різних країн про кримінальну відповідальність може постати проблема встановлення факту щодо зазнавання особою покарання за цей самий злочин або за інший. У такому випадку слід визначати, наскільки точну юридичну оцінку отримало фактично вчинене особою діяння.

Реальний та універсальний принципи закріплені у ст. 8 КК. Так, іноземці або особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод

¹ Про ратифікацію Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні
права та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: Указ Президії
Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 р. № 2148 - VIII.

² Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу
провадження у кримінальних справах, 1972 рік: Закон України від 22 вересня 1995
року № 339/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31. - Ст. 250.

громадян України або інтересів України. Ці принципи також засновуються на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати за діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують закони про кримінальну відповідальність, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави.

Для того, щоб правильно застосовувати положення ЗКпУВ, треба визначитися з такими поняттями, як: «випадки, передбачені міжнародним договором», «тяжкий або особливо тяжкий злочин», «злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України». Під випадками, передбаченими міжнародними договорами, розуміється те, що: 1) вчинені злочини належать до міжнародних злочинів або злочинів міжнародного характеру; 2) відповідно до міжнародних договорів України іноземець або особа без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, які вчинили вказані злочини, не користуються імунітетом від кримінальної відповідальності і можуть бути видані. Тяжким або особливо тяжким у контексті ст. 8 КК є злочин, який визначається таким КК України, а не законом про кримінальну відповідальність іншої країни. Відповідно до ст. 12 КК особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі, а тяжким -злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Під інтересами України щодо проблеми визначення меж дії реального принципу прийнято розглядати не лише державні інтереси у вузькому значенні даного поняття, а й інтереси особи українських громадян. Взагалі поняття «злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України» є оціночним і його необхідно визначати з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Так, злочинами проти прав і свобод громадян України слід визнавати передбачені КК злочини проти життя та здоров'я особи, проти честі, волі та гідності особи, проти статевої свободи та недоторканості тощо. Злочинами проти інтересів України у конкретній ситуації можуть бути визнані злочини проти основ національної безпеки України, деякі злочини проти довкілля, проти миру та безпеки людства тощо.

Отже, за оеальним ггоинципом дії ЗУпКВ у просторі, іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини, передбачені КК, за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України лише у випадках, коли: 1) це прямо передбачено міжнародними договорами; 2) вчинені ними злочини є тяжкими чи особливо тяжкими і спрямованими проти прав і свобод громадян України або проти інтересів України. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці або особи без громадянства, які в Україні не

проживають, не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.

Універсальний (космополітичний) принцип виходить із міжнародно-правових зобов'язань України у сфері протидії кримінальній активності. Його сутність полягає у спільності інтересів кількох держав у протидії кримінальній активності, вчинення таких злочинів на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, у тому числі й Україні. Держави світу поєднують свої зусилля у протидії певним конвенційним злочинам. Тобто міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру є злочини, щодо яких міжнародними договорами, учасницею яких є Україна, передбачена універсальна (така, що не залежить від місця вчинення злочину і громадянства винної особи) юрисдикція. До таких злочинів можна віднести геноцид, торгівлю людьми, захоплення заручників, угон повітряних суден (літака, гелікоптера), піратство, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (фалыпивомонетництво) тощо.

Реальний і універсальний принципи дії ЗУпКВ у просторі доповнюються переліком діянь (ст.ст. 368, 368, 368, 369 і 369 КК України) іноземців або осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні, що вчиняються у співучасті (незалежно від виконуваної ролі у злочині - організатор, підбурювач, пособник) із службовими особами, які є громадянами України, або якщо вони (іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні) пропонували, обіцяли, надали неправомірну вигоду таким службовим особам, або прийняли пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди чи одержали від них таку вигоду (виконавці злочину). Головним при цьому є те, що такі діяння вчиняються за межами України. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КК України іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, також підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом, якщо вони за межами України вчинили у співучасті із службовими особами, які є громадянами України, будь-який із злочинів, передбачених у статтях 368, 368, 368, 369 і 369 КК України, або якщо вони пропонували, обіцяли, надали неправомірну вигоду таким службовим особам, або прийняли пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди чи одержали від них таку вигоду.

Принцип екстрадиції. Основні положення інституту видачі осіб, які вчинили злочин (екстрадицію), закріплені в ст. 10 КК, яка передбачає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до

кримінальної відповідальності та віддання до суду. Частина 1 ст. 10 КК України цілком відбиває положення ст. 25 Конституції України. Аналіз положень ст. 10 КК України дозволяє дійти висновку, що:

- іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі (у разі подвійного громадянства - одній з відповідних держав), громадянами якої вони є;

- іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі, громадянами якої вони є, якщо така передача не передбачена міжнародними договорами України;

- особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна;

 

- іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути видані будь-якій іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Притягнення ж їх до відповідальності за КК не виключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України;

- іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані будь-якій іноземній державі для відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (зокрема, Європейська конвенція про видачу правопорушників, Європейська конвенція про передачу засуджених осіб, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах; різні договори України

¹ Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957
рік, Додаткового протоколу від 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978
року до Конвенції: Закон України від 16 січня 1998 року № 43/98-ВР // Відомості
Верховної Ради України. - 1998. - № 23. - Ст. 129).

² Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу
провадження у кримінальних справах, 1972 рік: Закон України від 22 вересня 1995
року № 339/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31. - Ст. 250.

³ Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та
кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року
(Див.: Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у
цивільних, сімейних та кримінальних справах: Закон України від 10 листопада
1994 року №240/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 46. -
Ст. 417.

між іншими країнами про правову допомогу в кримінальних справах (наприклад, Договір між Україною та Республікою Індія про взаємну правову допомогу в кримінальних справах).

Отже, видача осіб, які вчинили злочин, - заснована на міжнародних договорах, загальновизнаних принципах права та нормах національного права форма міжнародно-правової допомоги у криміна­льних провадженнях, що надається державою, на території якої перебуває запитувана (обвинувачена чи засуджена) особа (запитуваною державою), державі, на території якої, громадянином якої або проти прав та свобод громадян якої чи її власних інтересів вона вчинила кримінальне правопорушення (запитуючій державі), і полягає у відданні обвинуваченого з метою сприяння забезпеченню належних умов для здійснення правосуддя по тій категорії справ, які належать до компетенції останньої (держави), або засудженого для приведення до виконання обвинувального вироку національного суду запитуючої держави, що набрав законної сили. Права процедура екстрадиції закріплена у нормах глави 44 «Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)» КПК України.

Відповідно до ч. З ст. 10 КК України Україна може перейняти кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не ухвалено вирок, щодо громадян України та іноземців, які вчинили злочини за межами України і перебувають на території України, але які не можуть бути видані іноземній державі або у видачі яких відмовлено, якщо діяння, у зв'язку з яким запитується передача кримінального провадження, згідно з КК України визнається злочином. Правова процедура перейняття кримінального провадження від іноземних держав встановлена главою 45 КПК України.

Закріплення цього положення в КК України пов'язано з юридичним фактом - вчиненням дяння, яке ЗУпКВ визнається кримінальним правопорушенням. Лише у цьому разі та навності трьох попередніх умов можливо виникнення кримінальних процесуальних, у межах яких може бути перейняте Україною кримінальне провадження. У разі перейняття кримінального провадження Генеральна прокуратура України в порядку, передбаченому КПК України, доручає здійснення досудового розслідування відповідному прокурору, про що повідомляє державу, яка надіслала запит. При відмові перейняти кримінальне провадження Генеральна прокуратура України повертає матеріали відповідним органам іноземної держави з обґрунтуванням підстав відмови.

¹ Про ратифікацію Договору між Україною та Республікою Індія про взаємну
правову допомогу в кримінальних справах: Закон України від 06.03.2003 року
№ 622-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 14. - Ст. 608.

² Сеистуленко М. П. Екстрадиція в правовій системі України: основні
кримінально-правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид.
наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче
право» / М. П. Свистуленко. - К., 2005. - 17 с

Частиною 4 ст. 10 КК України встановлено положення, згідно з яким виконання в Україні вироку іноземного суду чи міжнародної судової установи можливо, якщо діяння, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, згідно з цим Кодексом визнається злочином або було б злочином у разі його вчинення на території України. Засади визнання та виконання вироків іноземних судів та передача засуджених осіб визначені Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 p., яка була ратифікована із заявами та застереженнями 26 вересня 2002 p., Конвенцією про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання у державі, громадянами якої вони є, від 19 травня 1978 p., Конвенцією про передачу засуджених до позбавлення волі для подальшого відбування покарання від 6 березня 1998 р. та двосторонніми договорами, що регулюють інститут передачі засуджених. Процедура виконання вироків іноземних держав та передачі засуджених осіб передбачені гл. 46 КПК.

Підставою для виконання вироку іноземної держави є відповідний запит компетентного органу іноземної держави, який розглядається протягом тридцяти днів Мінюстом України. Строк може бути продовжений на три місяці лише у випадку, якщо запит надійшов іноземною мовою. У разі відмови у виконанні запиту Мінюст України повідомляє про це іноземний орган. Виконанню таких запитів не підлягають вироки іноземних судів, що ухвалені заочно (in absentia), тобто без участі особи під час кримінального провадження - крім випадків, коли засудженій особі було вручено копію вироку і надано можливість його оскаржити.

Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 р. у ст. 6 встановлює випадки, коли у запиті повинно бути відмовлено: 1) якщо його виконання суперечить основним принципам правової системи запитуваної держави; 2) якщо є підстави вважати, що злочин, за який винесено вирок, має політичний характер чи є суто військовим; 3) якщо є підстави вважати, що вирок суду запитуючої держави має расове, релігійне або національне підґрунтя; 4) якщо його виконання суперечило б міжнародним зобов'язанням запитуваної держави; 5) якщо злочин вже є предметом кримінального провадження в запитуваній державі чи коли запитувана держава вирішує питання про початок кримінального провадження щодо цього злочину; 6) якщо в запитуваній державі вже прийнято рішення або не розпочинати кримінальне провадження щодо цієї особи або взагалі, кримінальне провадження закрито; 7) якщо злочин було вчинено поза територією запитуючої держави; 8) якщо запитувана держава не може виконати санкцію статті кримінального закону; 9) коли є підстави вважати, що запитуюча держава сама може виконати дану санкцію; 10) коли вік засудженої особи на момент вчинення злочину був таким, що вона не могла б бути покарана в запитуваній державі; 11) коли закінчився перебіг строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 606 КПК засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов: 1) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку; 2) якщо вирок набрав законної сили; 3) якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув'язнення на невизначений строк; 4) якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого; 5) якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно з законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі; 6) якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності -також процесуальні витрати; 7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

Якщо запит відповідає міжнародному договору України, то Міністерство юстиції України направляє суду першої інстанції клопотання про визнання і виконання запиту. Клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду іноземної держави розглядається судом першої інстанції в строк протягом одного місяця з дня його подачі. Підсудність визначається ч. 1 ст. 603 КПК: місцем проживання; останнім відомим місцем проживання; місцем перебування майна особи; місцем знаходження Міністерства юстиції України (у разі неможливості встановити одне із зазначених вище місць).

Про дату судового засідання обов'язково повідомляють особі, щодо якої ухвалено вирок, якщо вона перебуває на території України. За результатами судового розгляду суд постановляє ухвалу: 1) про виконання вироку суду іноземної держави повністю або частково; 2) про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави. Під час ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи. Копії ухвали суд надсилає Міністерству юстиції України та вручає особі, засудженій вироком суду іноземної держави, якщо така особа перебуває на території України. Судове рішення стосовно виконання вироку суду іноземної держави може бути оскаржене в апеляційному порядку органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено відповідне питання, і прокурором.

Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття чинності КК та інших джерел кримінального
права України в часі.

2. Охарактеризуйте зворотну дію закону про кримінальну
відповідальність?

3. Розкрийте поняття часу вчинення злочину.

4. Дайте поняття місця вчинення злочину.

5. Якими принципами характеризується дія КК у просторі?

6. Розкрийте сутність територіального принципу дії КК у
просторів

7. У чому полягають особливості реального та універсального принципів дії КК у просторі?

8. Які правові наслідки засудження особи за межами України встановлені КК України?

9. Назвіть риси принципу громадянства дії КК у просторі.

10. Які умови перейняття кримінального провадження від
іноземних держав?

11. Що є підставою для виконання вироку іноземної держави?

Рекомендована література

Воробей 77. А. Завдання і дія кримінального закону / П. А. Воробей, М. Й. Коржанський, В. М. Щупаковський. - К.: Генеза, 1997.-157 с.

Грищук В. К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України/В. К. Грищук. - Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1993. - 137 с.

Кримінальне право України: загальна частина: [підруч.] / за заг. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. І. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. - С 34-49.

Матишевсъкий 77. С. Кримінальне право України. Загальна частина: [підруч.] / П. С. Матишевський. - К.: A.C.K., 2001. - С. 44-74.

Моісеєв О. І. Кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за її межами: автореф. дис. на здобуття наук. ступ, канд.. юридичних наук: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. І. Моісеєв. - X., 2007. - 20 с

Науково-практичний коментар кримінального кодексу України / за заг. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - 3-тє вид., переробл. та доповн. - К.: Атіка, 2004. - С 16-41.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. - 2-ге вид., переробл. та доповн. - К.: А.С.К.,2002.-С. 8-19.

Пономаренко Ю. А. Чинність і дія кримінального закону в часі: [монографія] / Ю. А. Пономаренко. - К.: Атіка, 2005. - 288 с

Свистуленко М. 77. Екстрадиція в правовій системі України: основні кримінально-правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук, ступ. канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / М. П. Свистуленко. -К., 2005.-17 с

ТЕМА 5 Поняття злочину

5.1. Загальне поняття злочину.

5.2. Ознаки злочину.

5.3. Малозначне діяння, що не представляє суспільної небезпеки.

5.4. Поняття і види категорій злочинів.

5.5. Злочини та інші правопорушення.

Загальне поняття злочину

Однієї з основних категорій кримінального права, що пронизує усі його діагоналі, є поняття злочину. Це поняття дозволяє визначити основні ознаки кримінального делікту, а також знайти чіткі критерії, на підставі яких можна відмежувати його від інших видів правопорушень. Крім того, поняття злочину розкриває його соціально-політичну характеристику, вказуючи на заподіювану суспільству шкоду або створення загрози заподіяння такої шкоди, а також заборону такого діяння саме ЗУпКВ.

Проблеми поняття «злочин» досліджували у своїх працях М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Я. М. Брайнін, Ф. Г. Бурчак, П. А. Воробей, С. В. Гончаренко, М. И. Коржанський, О. М. Костенко, В. А. Навроцький, О. Я. Светлов, В. В. Сташис, С. А. Тарарухін, В. Я. Тапій, М. І. Хавронюк, Н. Н. Ярмиш, С. С Яценко та інші вчені.

Розролення прикладних аспектів проблеми поняття злочину тісно пов'язана з питаннями малозначності діяння, що у своїх дослідженнях торкалися М. И. Коржанський, Л. М. Кривоченко, П. С. Матишевський, А. О. Пінаєв, І. К. Туркевич, М. І. Хавронюк. Крім того, ця тема знайшла відображення в дисертаційній роботі Т. Є. Севастьянової за темою: «Малозначність діяння за кримінальним законодавством України».

Законодавче визначення поняття злочину дається у ч. 1 ст. 11 КК України, за приписами якой злочином визнається передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Це визначення прийнято називати формально-матеріальним, тому що воно поєднує у собі матеріальну (суспільна небезпека) і формальну

¹ Поняття «делікт» походить від лат. delictum - проступок. Делікт - це
правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, державі або особі. Поняття
«делікт» офіційно у ЗУпКВ не застосовується, але в науково-правовій літературі
вживається широко. Світовій юриспруденції делікти відомі давно. Наприклад, у
Стародавньому Римі відповідальність за вчинення деліктів простежуються вже у
Законах XII таблиць. Римляни встановили такі деліктні правопорушення: a) injuria
- особиста образа; 6)furtum - крадіжка; в) dumnum injuria datum - неправомірне
знищення або пошкодження чужого майна.

² Севастьянова Т. Є. Малозначність діяння за кримінальним законодавством
України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец.:
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» /
Т. Є. Севастьянова. - К., 2003. - 19 с.

(передбаченість законом) ознаки. Для злочину є характерними обидві зазначені властивості, оскільки вони дозволяють зрозуміти соціальну природу злочинної поведінки, а також її правову оцінку з боку законодавця.