Крива Лоренца» та проблеми соціальної справедливості

 

Найбільш загальною причиною диференціації доходів населення у розвинутій ринковій економіці являється відчуження осіб найманої праці від засобів виробництва і праці. У випадку соціалізації капіталістичної економіки, пов’язаної з перерозподілом додаткового продукту, зменшується диференціація населення по доходах (наприклад, в Швеції, Японії).

Ступінь нерівномірності в доходах населення вимірюють за допомогою децильного коефіцієнту, коефіцієнту Джині, кривої Лоренца. Децильний коефіцієнт визначають шляхом відношення рівня доходів 10% найбільш багатого населення до 10% доходів найбільш бідних прошарків населення. Так, в Україні по деяким оцінкам децильний коефіцієнт складав в 2006 р. ~ 14, а з врахуванням покриття доходів ~ 40. В західноєвропейських країнах децильний коефіцієнт складає = 4÷7.

Для виміру фактичного розподілу доходів (вертикальний розподіл) використовують «криву Лоренца» і «коефіцієнт Джині», що показують, яка частка сукупного доходу припадає на кожну групу населення. Це дозволяє мати уявлення про рівень економічної нерівності у розподілі доходів в даній державі.

«Крива Лоренца» – графічне зображення ступеня нерівності розподілу доходів рис. 11.2.

Рис. 11.2 – Крива Лоренца

Лінія розподілу доходів подана на графіку діагоналлю. Якщо прийняти величину доходуу і кількість населення за 100%, то бісектриса ОА покаже абсолютно рівномірний розподіл сукупного доходуу між всіма групами населення.

Абсолютно нерівномірний розподіл співпав би з осями координат, але оскільки «надбідні» і «надбагаті» являють собою незначну частину ринкового суспільства, то перед нами буде деяка крива («Крива Лоренца»), відходження якої від діагоналі показує ступінь розподілу прибутків.

Для обчислення рівня нерівності в розподілі ів поступають так: розмір ділянки, обмежену лініями рівномірного і нерівномірного розподілу прибутків, відносять до розміру ділянки трикутника ОАВ. Одержаний результат називають «коефіцієнт Джині».

Якщо «коефіцієнт Джині» близький до нуля, суспільство знаходиться в стані рівноваги; при коефіцієнті, який дорівнює одиниці, – у ситуації «жебрачної більшості» та «понадбагатшої меншості». Соціальна ринкова економіка виключає такі крайності завдяки державній політиці доходів. Перерозподіл прибутків уряд здійснює прямим та побічним методами через:

- трансфертні платежі, допомагаючи таким чином малозабезпеченим;

- «регулювання цін» на соціально важливу продукцію;

- індексацію фіксованих доходів і трансфертних платежів;

- «обов’язковий мінімум зарплати» як бази для оплати праці на підприємствах;

- «прогресивне оподаткування», при якому податкова ставка збільшується із зростанням номінального прибутку.

Ринковий розподіл породжує зайву майнову диференціацію. Але він якоюсь мірою у змозі компенсувати цю несправедливість економічною ефективністю виробництва, яка задовольняє сукупний продукт у розмірах, достатніх для підтримання малозабезпечених за допомогою трансфертних платежів і значних соціальних програм.

«Справедливий» розподіл означає (і це доказала практика) підрив стимулів і ефективності в роботі, соціальне утримання, яке завершується звичайно тим, що справедливо розподіляти стає просто нема що.

З цих позицій доводиться визначити, що «несправедлива економічна ефективність» сьогодні має об’єктивну перевагу перед «неефективною соціальною справедливістю». І хоча їх зближення складає зміст соціально-економічного прогресу, в найближчий історичний період названа альтернатива збереже свою жорстку однозначність. Принцип ринкової стратегії у сфері прибутків можна сформулювати так: «Всі не можуть бути багатими, але ніхто не повинен бути бідним».