Американський інституціоналізм

Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов ран­нього періоду імперіалізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і се­редньої буржуазії та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у гострокритичному підході до реалій капіталізму та у спробах його реформування. Саме тому можна стверджувати, що найбільшу ідейну спорідненість інституціоналісти мають з англій­ськими соціологами й економістами — прихильниками буржуазного реформізму, зокрема Дж. Гобсоном, який, на думку самих амери канських інституціоналістів, зробив спробу теоретично обгрунтува­ти реформістські програми.

Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться як щодо теоретичних принципів, так і щодо досліджуваних проблем. Одні узалежнюють економічні процеси від психології, біології, ан- тропології, інші — від права, кон'юнктури або математичних розра- хунків. Об'єднують інституціоналістів методологія і критичне став- лення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Ця критика була спрямована передовсім проти соціально-філософських і методологічних засад неокласиків.

Усупереч позаісторичним, абстрактно-теоретичним концепціям неокласиків інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу до­сліджувати економічні явища в їхньому історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної еко­номіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагма­тичну орієнтацію інституціоналізму.

На відміну від психологічної школи граничної корисності інсти-туціоналісти рушієм економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання — «робінзонів». Інституціоналісти піддали критиці неокласичну кон-цепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівно­ваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».

Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефе­ктивного механізму розподілу економічних ресурсів, а отже, як фак­тора ефективного функціонування економіки в цілому, інституціо­налісти протиставили дослідження ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економі­ки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.

На початку ХХ ст. багатьма вченими-економістами США були запропоновані концепції соціального контролю над економікою, що започаткували соціально-інституціональний напрям економічної думки. Інституціоналізм (від лат. — настанова) з'явився в умовах переходу капіталізму в монополістичну стадію як узагальнення особливостей взаємодії різних соціально-економічних факторів у розвитку сучасного капіталізму. Інститут розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економіці. До інститутів належать найрізноманітніші категорії (держава, родина, монополії, профспілки, приватна власність, релігія), що визначають звички, звичаї, правові рішення тощо. На початку 20-х років склалися три основні напрями американського інституціоналізму: соціально-психологічний на чолі з Т. Вебленом; соціально-правовий, очолюваний Дж. Коммонсом; кон'юнктурно-статистичний, лідером якого був У. Мітчелл.

Т. Веблен (1857-1929) — американський кібернетик-економіст, соціолог, закінчив Йєльский університет, викладав у Чиказькому і Стенфордському університетах, автор значної кількості праць у галузі економіки і психології — "Теорія дозвільного класу" (1899 р.), " Інстинкт майстерності і рівень розвитку технології виробництва" (1914 р.), "Місце науки в сучасній цивілізації" (1919 р.), "Інженери і система цін" (1921 р.), "Власність відсутнього" (1923 р.).

Основним протиріччям сучасного капіталізму, за Т. Вебленом, є протиріччя між індустрією і бізнесом. Індустрію представляють ін-дустріали, до яких належать інженери і робітники. Їх метою є підвищення ефективності виробництва і збільшення багатства суспільства. До бізнесменів належать фінансисти, рантьє, мета яких — одержання максимального прибутку, що забезпечить "престижне споживання". Поняття престижного споживання, що одержало назву " ефекту Веблена", характерне для рантьє-володарів особливої (абсентеїстської) форми приватної власності й означає, що товари сприймаються ними як засіб демонстрації свого майнового становища. Критикуючи паразитичний спосіб життя заможних класів, вчений вважав, що майбутнє за суспільством, звільненим від влади бізнесу і функціонуючим в інтересах усього соціуму. Для цього необхідно реформувати суспільство, суть реформи полягає в прискоренні НТП і зростанні ролі науково-технічної інтелігенції. У результаті реформ, на думку Т. Веблена, повинен скластися новий порядок, за якого керівництво промисловим виробництвом буде передано соціальній раді техніків, і ринкова економіка звільниться від паразитизму і марнотратства.

Основним представником соціально-правового напряму інституціоналізму був Дж. Коммонс (1862-1945) — директор Американського бюро промислових досліджень, президент Американської економічної асоціації, професор ряду університетів США. Його основні праці — "Правові підстави капіталізму" (1924 р.), "Інституціональна економіка. Її місце в політичній економії" (1934 р.). Як і більшість інституціоналістів, він вважав систему бізнесу неефективною, оскільки капіталізм вільної конкуренції досяг фінансової стадії, яка характеризується посиленням "соціальних конфліктів" через монополістичну "нечесну" конкуренцію підприємців. Усунення соціальних протиріч у суспільстві ознаменує перехід до стадії адміністративного капіталізму. У цьому переході особливу роль повинен відіграти, на думку вченого, уряд, який має бути підконтрольним суспільній думці і здійснювати демонополізацію економіки. Правові рішення, прийняті таким урядом, сприяли б реалізації інтересів колективних інститутів (корпорацій, політичних партій і т. ін.). З цих позицій Дж. Коммонс визначив вартість товарної продукції як результату юридичної угоди колективних інститутів. Роль держави при цьому полягає не лише в арбітражі, а й у всьому правовому механізмі, що змушує виконувати прийняті за договором зобов'язання.

У. Мітчелл (1874-1948) — представник кон'юнктурно-статистичного напряму американського інституціоналізму, професор політичної економії Каліфорнійського і Колумбійського університетів, глава Національного бюро економічних досліджень. Його основні праці — "Ділові цикли" (1913 р.), "Лекції про типи економічної теорії" (1935 р.). У. Мітчелл виявив вплив неекономічних факторів (психології, поведінки) на економічні (кредит, фінанси, ціни) за допомогою вивчення цифрових показників і встановлення закономірностей у коливаннях (кон'юнктурі) цих показників, тобто наявність ділових циклів в економічному розвитку суспільства. Ділові цикли — це повторювані піднесення і спади, що є результатом дії багатьох чинників (інвестицій, заощаджень, грошового обігу). Єдиним механізмом подолання протиріч, що виникають у різних фазах ділових циклів, є державне регулювання в сфері кредитно-грошового і фондового ринків у поєднанні з вирішенням соціально-культурних проблем.

Інституціоналізм як самостійний напрям економічної думки ввібрав у себе основні теоретико-методологічні досягнення попередніх учень, насамперед математичний апарат маржиналістської економічної теорії і методологічний інструментарій історичної школи. Рушійною силою економіки поряд з матеріальними факторами визнавалися моральні, етичні і правові елементи історичного розвитку. Інституціоналісти зазначали необхідність детального опису і кількісного аналізу економічних явищ. Теоретики інституціоналізму робили спроби обґрунтувати концепцію безкризового (або безконфліктного) розвитку монополістичного капіталізму за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.