Провали» ринку та причини державного втручання в ринковий механізм

Ринкова економіка як система, що виникла в результаті самоорганізації та саморозвитку, виявилась досить ефективною, гнучкою, здатною формувати раціональну структуру господарства та забезпечувати широкі межі економічної свободи її суб'єктам. Інакше кажучи, ринкова система охоплює досить значний ареал своїх функціональних обов'язків, необхідних для забезпечення комфортного і надійного функціонування

суспільства. Разом з тим слід зазначити, що є низка проблем, пов'язаних з природними чинниками, економічною суспільною діяльністю та іншими її видами, а також природним розвитком самого ринкового господарства, до яких ринок залишається байдужим, а суспільство прагне їх вирішення. Саме тому необхідність урядового втручання в економіку пов'язують з відмовами ринку (фіаско ринку).

Відмови ринку — це небажання або неспроможність ринку задовольнити потреби суспільства чи окремих груп індивідів ринковою економічною системою.

Структура відмов ринку: 1. Ринок ґрунтується на індивідуальній економічній свободі та конкуренції учасників господарського процесу, що є істотною перевагою цієї форми господарювання. Разом з тим варто

зазначити, що економічна система — не проста арифметична сума індивідів. Економічна система (як і будь-яка інша система) мусить забезпечувати цілісність її елементів. Індивідуальна економічна свобода доти, доки вона не обмежує економічну свободу інших індивідів, є благом. У тому випадку, якщо свобода одного індивіда обмежує свободу інших, має бути суспільний обмежувач індивідуальної свободи. Так, свобода підприємництва на основі конкурентної боротьби природним чином породжує свій антипод — свавілля монополій, який може бути обмежений законом про захист конкуренції (чи антимонопольним законодавством). 2. Ринок повною мірою забезпечує виробництво благ для індивідуального споживання. Ці блага називають приватними.

Приватні блага — це блага, споживання яких одними особами виключає можливість їх одночасного споживання іншими. Доступ до споживання приватних благ має той,

хто хоче їх придбати та може їх оплатити. Це їжа, взуття, одяг, засоби гігієни, а також верстати, машини, сировина і т. ін. Але є і ті блага, які можна споживати тільки сумісно, вони неподільні (національна безпека, забезпечення правопорядку, захист довкілля тощо). Такі блага називають суспільними.

Суспільні блага — це ті блага, які водночас можуть споживатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач.

Суспільні блага теж поділяють на два види: чисті та змішані. Приватні блага виробляються ринком в належному обсязі та потрібної структури.

На них не поширюється (або поширюється обмежено) принцип вилучення зі споживання тих, хто не може або не хоче їх оплатити Риси суспільних благ.За виробництво суспільних благ відповідає уряд.

Безпека держави, охорона правопорядку, підтримання в належному порядку вулиць міст і населених пунктів — суспільні чисті блага, виробництво яких фінансується за рахунок бюджетів.

Регулювання виробництва і розподілу змішаних суспільних благ уряд здійснює:

— шляхом надання виключних прав на використання ресурсів для виробництва цих благ;

— запровадженням адміністративних бар'єрів на шляху до входження на ринок цих благ шляхом ліцензування, квотування, надмірного оподаткування і т. ін.

Вплив уряду на виробництво платних суспільних благ здійснюється шляхом:

— виробництва цих благ у належному обсязі та потрібної структури на підприємствах державного сектору;

— надання субсидій для їх виробництва підприємницькому сектору;

— адміністративного обмеження доступу до використання цих благ.

1) Ринок дбає про зиск, залишаючись байдужим до проблем вичерпності невідтворюваних природних ресурсів. Уряд бере на себе відповідальність за долю майбутніх поколінь, обмежує доступ до цих ресурсів, частину їх консервує, запроваджує систему "покарань і стимулів" для запровадження ресурсозберігаючих технологій, фінансує фундаментальні наукові дослідження тощо.

2) Уряд урегульовує екстернальні ефекти, насамперед, нега тивні, пов'язані з перекладанням одними суб'єктами своїх витрат на інших суб'єктів без будь-яких компенсацій потерпілим.

Це врегулювання здійснюється з двох боків:

а) уряд примушує за допомогою податків, штрафів, заборон припиняти виробництво і забруднення, обмежуючи згубний вплив на довкілля та на обсяг збитків, завданих іншим суб'єктам;

б) уряд знешкоджує екстернальні ефекти (відновлює) та відшкодовує збитки, завдані ними, за рахунок державного бюджету.

3) Уряд обмежує згубний вплив циклічних коливань і регулює небезпечну для стабільності економічної системи диференціацію доходів серед різних верств населення, забезпечуючи соціальну спрямованість економічної системи.

4). В умовах трансформаційної економіки на уряд покладається ще одне, надзвичайно важливе завдання, зміст якого полягає в забезпеченні балансу інтересів суб'єктів економічної та соціальної діяльності.

Типи урядового регулювання економіки:

— повна монопольна влада в управлінні економікою (СРСР

та країн соціалістичного світу);

— поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія,

Швеція, ФРН, Австрія, Китай);

— крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необмежену свободу підприємницької діяльності (США). Моделі урядового регулювання економіки.

Визначають дві моделі урядового регулювання економіки:

— адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко пристосуватись до умов економічного (національного та міжнародного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на економіку є США;

— проактивну модель, спрямовану на попередження фіаско ринку шляхом "виваженої міри" державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.

Види суспільних благ

1) Чисті - на них зовсім не поширюється принцип вилучення

2) Змішані – можливе вилучення зі споживання тих, хто не хоче або не може їх оплатити, але у зв'язку з тим, що їхня суспільна корисність перевищує індивідуальну, виробництво цих благ забезпечує уряд

а)Загальнодоступні:

• Суспільна корисність їх вища, ніж індивідуальна;

• за необмеженої доступності цих благ, споживачі можуть проявляти надмірну схильність до їх споживання

(Земля, надра, флора, фауна в природних лісах і водоймах іт. ін.)

б) Платні – можливе вилучення зі споживання тих, хто не хоче чи не може оплатити (Бібліотеки, безоплатна освіта та медична допомога іт. ін.)

40. Методи державного впливу на ринкову економіку(+38)

Будь-яка національна економіка поєднує саморегулятивні та регулятивні механізми, які застосовує уряд. У темах, присвячених мікро- та макроекономіці, розглянемо докладніше механізм встановлення і порушення рівноваги на власне ринкових (саморегуля- тивних) засадах та за допомогою урядового впливу на економіку.

Набутий досвід дозволяє стверджувати:

— критичний рівень безробіття не повинен перевищувати 15%;

— рівень дефіциту державного боргу, який не загрожує стабільності, коливається в межах 3—5 % ВВП;

— обсяг золотовалютних резервів має бути достатнім для покриття витрат на імпорт, як мінімум, за 3 місяці і т. ін.

Якщо в процесі саморозвитку є загроза істотного відхилення від зазначених відносних орієнтирів, завдання уряду полягає в приведенні цих показників (співвідношень) до такого рівня, який би не загрожував сталому економічному розвитку. Уряд здійснює вплив на економіку за допомогою економічної політики держави.

Економічна політика — це система економічних цілей та засобів (інструментів), які забезпечують вирішення стратегічних (довгострокових) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у державних (урядових) програмах.

Основні завдання, що постають перед урядами держав:

1. Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.

2. Здійснення державних (урядових) закупівель економічних благ з метою забезпечення ними підприємницького та домогосподарського секторів, а також виробництво державним сектором суспільних благ з подальшим їх продажем чи передачею в частково оплачуване чи безоплатне користування (споживання). Урядові затрати на закупівлю економічних благ (речових

товарів і послуг) сприяють перерозподілу ресурсів з приватного на суспільне споживання економічних благ. Якщо уряд закупить на 10 млрд грн товарів і послуг, то частина населення зможе завдяки діяльності уряду спожити оплачені суспільством блага.

3. Здійснення трансфертних виплат: на соціальне страхування, на випадок безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомог.

4. Справляння податків. Сума затрат на державні закупівлі речових товарів і послуг та виплату трансфертів становить затрати держави. Головним джерелом надходжень (доходів) для можливості здійснення цих затрат є податки. Надлишкова сума затрат утворює дефіцит державних бюджетів, які фінансуються грошовою емісією або позикою. Вплив трансфертних платежів (податків) відрізняється від впливу державних закупівель. Якщо, наприклад, урядові податки зростуть на 10 млрд грн, то вірогідно, що на цю величину приватні особи скоротять споживання. Здійснюючи трансфертні виплати, уряд змінює

структуру виробництва економічних благ у приватному секторі економіки.

5. Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд значною мірою може впливати на структуру виробництва, маніпулюючи податками і затратами, рекомендуючи "що" виробляти. Шляхом регламентування норм права уряд впливає на те, "як" виробляти. За допомогою податків і трансфертних виплат уряд впливає на вирішення проблеми "для кого" виробляти.

6. Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів здійснюється через податки і субсидії. Збільшуючи податки на певні групи товарів, уряд обмежує обсяги їх виробництва, а субсидуючи — стимулює їх зростання.

7. На уряд покладається вирішальна роль у розв'язанні проблем довкілля.

8. Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

9. Захист конкурентного середовища.

10. Урегулювання проблем, пов'язаних з порушенням дії ринкових сил тощо. Вирішення далеко неповного переліку завдань, що постають перед урядом, вимагає певних інструментів (засобів).

Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед

урядом.

Уряд може здійснювати вплив на економіку, реалізуючи фіскальну, монетарну, зовнішньоекономічну, соціальну, антимонопольну, інвестиційну, антиінфляційну, антициклічну політику, а також політику ціноутворення, індикативне планування, амортизаційну політику тощо. Кожна з перерахованих вище складових має свою структуру засобів (інструментів) впливу на економіку з боку уряду.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та непрямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі — економічними. Адміністративні та

економічні методи використовують відповідно прямі й непрямі засоби впливу. Прямі методи урядового впливу базуються на владно-розпорядчих відносинах і проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу.

— дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реєстрацію та ін.;

— регламентація діяльності економічних суб'єктів і запровадження законів, інструкцій, нормативів тощо;

— заборони здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

— застосування покарань та заохочень (стимулів);

—різноманітні форми цільового фінансування: державні інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сектору домогосподарств та ін.;

— прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на кредитування експорту та ін.;

— державне замовлення.

Непрямі методи — це система правових і економічних інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб'єктів, а також на функціонування і результати економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів господарювання. По-перше, вибір методу впливу на економіку ґрунтується на

економічній доцільності. І хоч адміністративне втручання в економіку часто сприймається як грубе, надмірне, таке, що обмежує економічну свободу економічних суб'єктів, необхідно віддати йому належне, зазначивши, що жодний економічний інструмент не може працювати без адміністрування.

По-друге, звуження меж економічної свободи — це не тільки недолік. Якщо, наприклад, індивідуальна свобода одних поневолює або звужує межі індивідуальної свободи інших, то адміністративне втручання в обмеження економічної свободи перших є виправданим і бажаним. Це стосується багатьох сфер діяльності:

— жорсткий урядовий контроль монопольних ринків;

— урегулювання зовнішніх негативних ефектів і їх наслідків для довкілля (заборона будувати житло, підприємства і т. ін. на території заповідників; заборона використовувати шкідливі технології тощо);

— розробка та контроль за дотриманням стандартів;

— визначення і підтримання мінімально допустимого рівня добробуту, гарантованого мінімуму заробітної плати, виплат з безробіття);

— захист національних інтересів у системі світового господарства (ліцензування експорту, контроль імпорту, використання іноземних позик, інвестицій, валютних обмежень та ін.). Адміністративні методи, таким чином, ґрунтуються на силі державної влади і включають:

— засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шляхом припинення видачі чи дії ліцензії);

— засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використання раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

— засоби примусу (держава зобов'язує підприємців забезпечувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчання, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов'язкове страхування та ін.).

Окрім того, адміністративні методи управління ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто стоїть вище в ієрархії. їм властива вертикальність. Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічному інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклічної та антиінфляційної політики. Подекуди люди переоцінюють роль економічних і недооцінюють значення адміністративних методів. Таке ставлення до адміністративних методів властиве постсоціалістичним країнам, оскільки система адміністративного управління призвела до руйнації економіки. Однак, незалежно від країни чи рівня економічної системи, урядовий вплив на економіку можна здійснювати тільки в єдності обох методів. Пояснюється це тим, що будь-який економічний регулятор включає адміністрування, оскільки контролю- сться певною економічною службою. Наприклад, бюджетна система відчує вплив зміни ставки оподаткування тільки після того, як буде прийняте адміністративне рішення про її зростання чи зниження.

З іншого боку, в кожному адміністративному регуляторі є щось економічне, оскільки це рішення приймають для впливу на поведінку інвестора, виробника, споживача, експортера чи імпортера і т. ін.

Незважаючи на нерозривну єдність цих двох методів, вони все-таки прямо протилежні. Доцільність застосування адміністративних методів визначається тим, що, по-перше, тут відомо, хто віддає команду, виконавця команди, відповідального за наслідки реалізації адміністративного управлінського рішення. Тобто, тут відносини "управлінець — виконавець" персоніфіковані. По-друге, там, де фактор часу визначальний чи досить вагомий, адміністративні методи незмінні та вони дають можливість швидко вирішити проблему. Навіть якщо рішення було помилковим, його швидко можна відмінити, чого не можна зробити за управління економічними методами. По третє, адміністративні методи незмінні для вирішення екстремальних, екстраординарних проблем. Кожна країна повинна мати систему надзвичайного управління на випадок війни, стихійного лиха, технологічної аварії, епідемії, спроби здійснення державного перевороту і т. ін. Адміністративні методи запрограмовані на швидкість, а не на економічну ефективність. Тут воля спирається не на економічний інтерес, а на владу. Ці методи прості та зрозумілі, але мало підходять для управління масовими явищами і процесами. О. Бек у книзі "Нове призначення" описує постанову політбюро про збір листя чаю, підписану Сталіним, де визначається число і місяць початку,

кінець збору врожаю, а також вимога, щоб лист чаю був зрілим. Звісно, цю постанову в повному обсязі виконати неможливо, адже природа не підкоряється постановам уряду і лист може визріти раніше чи пізніше зазначеної в постанові дати. Якщо ж розпочати збір чаю своєчасно, може виявитися, що лист некондиційний. Спроба поширити адміністративні методи не тільки на управління функціонуванням, а й на розвиток системи, виявилась трагічною для долі економічної системи.

Окрім того, адміністративні методи досить трудомісткі та дорогі. Якщо рішення, яке могла прийняти одна особа, приймається колегіально, це не тільки робить його дорожчим, а й створює персональну безвідповідальність. Економічним методам, на відміну від адміністративних, властива горизонтальність. їх основою є взаємовигідні зв'язки. Ринкова культура передбачає виняткову чесність і порядність партнерів (соціальний капітал). Вона знищує тих, хто зраджує партнера. Економічні методи найбільш підходять для регулювання масових явищ. І в цьому їх переваги.

Разом з тим економічним методам властиві недоліки:

1) для економічних методів важко визначити завчасно довгострокові наслідки, тут є проблема вимірювання результату;

2) помилки, допущені урядом при використанні цих методів, множаться на масовість явищ та підлягають регулюванню. Ускладнюється проблема тим, що, по-перше, помилка виявляється тільки з часом, по-друге, на неї впливає мультиплікативний ефект, по-третє, призупинення дії помилкових рішень при застосуванні економічних методів вимагає багато часу. Обидва методи застосовують на всіх рівнях економічної системи. Але чим вищий рівень ієрархії, тим більше використовують адміністративні методи. Стосовно найвищого рівня урядової влади частка адміністративних і економічних методів залежить від рівня дохідної частини бюджету. Якщо державна казна пуста — превалюють адміністративні методи, якщо вона повна — переважають неадмістративні.

Обмежувальна політика економічного зростання використовується в періоди стрімкого зростання, коли виникає небезпека "перегріву" економіки (буму), за яким йде спад. Щоб уникнути спадів (тобто розривів у довгостроковому зростанні), це зростання необхідно обмежувати. Заходи фіскальної політики, що обмежують економічне зростання, полягають у зменшенні державних закупівель (^G), зростанні податків (ТТ), зменшенні трансфертних виплат (iF). Це обмежує сукупний попит, а тому й обсяг національного виробництва. Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на зростання облікової процентної ставки (Ті), зростання норми обов'язкових банківських резервів (Тг) та продаж населенню державних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення пропозиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стримує економічне зростання. Антиінфляційна політика буває двох видів: спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосування) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впроваджує адаптивну інфляційну політику. США, Велика Британія та деякі інші країни надають перевагу радикальним методам боротьби з інфляцією.

Соціальна політика уряду ставить перед собою два основні завдання:

1) забезпечення нагромадження людського та соціального капіталу;

2) соціальний захист вразливих верств населення.