Технологія виробництва та виробнича функція

Виробництво представляє собою основну область діяльності фірми. Фірми використовують фактори виробництва, які поєднуються у виробничому процесі. Існують різні альтернативні способи поєднання виробничих ресурсів для випуску продукції.

Наприклад, для виробництва окремого товару можна використовувати або дорогу ручну працю в поєднанні з мінімальними витратами на придбання обладнання, або поєднання капіталоємного способу виробництва з мінімальними витратами праці.

Взаємозалежність між вхідними факторами виробничого процесу та результативною вихідною продукцією описується виробничою функцією

Виробнича функція показує максимально можливі результати виробництва, яких може досягнути фірма в результаті виробництва продукції за кожним конкретним співвідношенням факторів виробництва. Під максимальними результатами виробництва розуміють максимальний обсяг випуску продукції, Q, максимальна виручка, Д, або прибуток від реалізації цієї продукції, П. В загальному вигляді виробничу функцію можна описати математично наступним чином:

,

де - природні ресурси; - людські ресурси (праця); - інвестиційні ресурси (капітал); - інформаційні ресурси.

Тобто, кінцеві результати виробництва , знаходяться у функціональній залежності від факторів виробництва, що споживаються: природних та матеріальних ресурсів, використаної праці, інвестиційних ресурсів та інформації.

Кількісне значення цієї функції, тобто кінцевих результатів виробництва, повинно прямувати до максимально можливого свого значення при споживанні заданих ресурсів. Виробнича функція характеризує вид поєднання усіх факторів виробництва у виробничому процесі та характеризує підприємницький талант управляючого бізнесом.

Виробнича функція націлює підприємця на більш ефективне використання факторів виробництва при їх оптимальному співвідношенні.

Ефективне використання факторів виробництва передбачає технологічну та економічну ефективність.

Спосіб виробництва є технологічно ефективним, якщо не існує жодного іншого способу, при якому за даного обсягу виробництва продукції підприємство витрачає меншу кількість ресурсів (в крайньому випадку одного виду) за умови, що витрачається не більша кількість ресурсів інших видів. Тобто, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за умови використання співвідношення обсягів ресурсів.

Економічно ефективним є спосіб виробництва певного заданого обсягу продукції за умови мінімізації альтернативної вартості ресурсів, які використовуються в процесі виробництва.

Взаємозв’язок між змінним фактором та обсягом випуску, що кількісно змінюються, не означає, що останній завжди зростає пропорційно до цього фактору. Найбільш значне збільшення сукупного продукту дають початкове збільшення змінного фаактору. Потім наступає момент, після якого те ж його збільшення призводить до ефекту, який постійно зменшується.

Є реальною ситуація, коли на певному етапі збільшення змінного фактору обсяг продукції буде зменшуватися. Наприклад: фірма придбала один з виробничих факторів (капітал), кількість якого у виробничому процесі є постійним. Виникає питання: скільки наймати працівників? Для цього треба знати як зростатиме обсяг випуску за умови збільшення змінного фактору - праці.

До певного моменту збільшення фактору – праця буде супроводжуватися все більш зростаючим обсягом виробництва. Це пояснюється дією ефекту розділу праці та можливістю покращення організації виробництва. Проте, з часом обов’язково настає такий момент, коли резерви розділу праці будуть вичерпані і тоді кожна додаткова одиниця змінного фактору стане приносити все меншу добавку до сукупного продукту, тобто сукупний продукт почне знижуватися.

Коли ж обладнання буде завантажене повністю, додаткові робочі вже нічого не зможуть додати до обсягу продукції, що виробляється. Якщо найм робочих буде продовжуватися, то в кінцевому результаті вони будуть заважати один одному та обсяг випуску зменшиться. Вище вказане представимо графічно (рис.4.2.).

 

 

Рис.4.2. Динаміка граничної продуктивності змінного фактору

 

Закон спадаючої продуктивності діє в короткостроковому інтервалі, коли хоча б один виробничий фактор залишається незмінним. Слід підкреслити, що дія наведеного закону передбачає незмінний стан техніки та технології виробництва. Технічний прогрес може змінити межі дії цього закону. Якщо у виробничому процесі будуть застосовані новітні винаходи або інші технічні удосконалення, то зростання обсягу випуску може бути досягнуто при використанні тих самих виробничих факторів. Виробництво залежить від потреб суспільства.

 

Ефективність виробництва

В основі економічного прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Специфічний зміст ефективності в кожній системі господарства визначається суспільною формою виробництва, його цільовою направленістю, особливістю факторів та результатів виробництва.

Ефективність суспільного виробництва – це відношення кінцевого результату виробництва – продукту та витрат сукупної праці на його отримання. Іншими словами, критерієм ефективності суспільного виробництва є досягнення найвищих результатів з найменшими витратами.

В національній економіці ефективність суспільного виробництва вимірюється величиною національного доходу, а за окремими регіонами, галузями, об’єднань та підприємств – величиною чистої продукції, віднесених до відповідних витрат суспільної праці спожитих вартостей, які найбільш повною мірою відповідають за якістю та складом потребам суспільства. Радикальна економічна реформа, всебічна демократизація суспільного життя створює перепосилки для підвищення ефективності суспільного виробництва.

Ефективність виробництва неможна розглядати тільки як нормативно-розрахунковий показник. В ній проявляються корінні інтереси членів суспільства звести до мінімуму витрати праці на одиницю продукції. Ефективність виражається в економії важливих ресурсів, що беруть участь у виробництві.

Корисний результат ефективності суспільного виробництва – це економічний ефект. Він характеризується величиною досягнутої економії матеріальних, трудових, грошових та інших ресурсів; економією часу, зниженням трудомісткості; прискоренням оборотності коштів; ростом обсягу виробництва продукції.

Розрізняють економічну та соціальну ефективність. Економічна ефективність – це досягнення найбільших результатів при найменших витратах, або зниження сукупних витрат на одиницю продукції. Економічну ефективність визначають і як стан, при якому неможливо підвищити ступінь задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому стан іншого члена суспільства. Її іноді називають ефективністю Парето. Економічна ефективність займає важливе місце в системі господарського механізму. Вона є критерієм доцільності створення нових галузей та застосування нової техніки, заходів із вдосконалення організації виробництва, праці, управління.

Показники економічної ефективності використовуються для обґрунтування та прогнозування розвитку національної економіки та окремих її ланок. Економічна ефективність визначається на всіх рівнях економіки та для всіх технічних, організаційних, управлінських та інших заходів. Вона має обов’язково відображати економічний ефект або збиток на базі створення та застосування нових технологій.

Перехід на економічні методи управління і до ринкових відносин посилив дію на підвищення економічної ефективності таких важелів та стимулів, як економічні нормативи, попит та пропозиція, ціни, кредит і т.д.

Соціальна ефективність – це відповідність результатів господарської діяльності соціальним цілям суспільства. Вона виражає ступінь задоволення усієї сукупності потреб за рахунок продукту, який створюється, та пов’язана з рівнем життя населення, змістом та умовами праці, станом середовища існування, масштабами вільного часу.

Соціальна ефективність передбачає умови посилення соціальної орієнтації економічного росту. Неприпустиме підвищення виробництва за рахунок погіршення умов праці, заподіяння шкоди навколишньому середовищу, зниження інших показників життєдіяльності людини.

Економічна та соціальна ефективність взаємопов’язані. Зростання економічної ефективності служить основою досягнення високих соціальних результатів. В свою чергу, без соціальних досягнень неможливе розв’язання економічних задач. Ступінь розв’язання соціальних потреб (відношення до праці, моральний клімат і т.п.) нерідко має визначальний вплив на динаміку економічної ефективності виробництва. Економічна та соціальна ефективність в своїй єдності впливають на економічний ефект.

Ефективність суспільного виробництва виражає вимогу закону економії часу, зміст якого включає економію живого та речової праці. Крім того, його дія розповсюджується на ту частину позаробочого часу, яка пов’язана з виконанням сімейно-побутових обов’язків, пересуванням на транспорті і т.д. Його скорочення призводить до збільшення вільного часу. Останнє є найважливішою умовою підвищення культурно-технічного рівня, активізації людського фактору в економіці. Збільшення вільного часу різнобічно впливає на робочий час, робить його більш ефективним.

Для характеристики ефективності виробництва застосовується система показників, таких як якість продукції, відповідність її суспільним потребам, продуктивність праці, фондовіддача, фондоозброєність, фондо- та матеріаломісткість.

Покращення якості продукції – найважливіший показник ефективності виробництва. Розширення випуску високоякісної продукції – ознака інтенсивного типу розвитку виробництва, характерна риса науково-технічного прогресу.

Ефективність виробництва знаходить своє відображення в досягненні відповідності його результатів суспільним потребам. Головним показником ефективності виробництва є продуктивність праці.

Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за оди­ницю робочого часу. Зростання продуктивності праці означає збільшен­ня кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або еконо­мію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

В умовах переходу до ринкової економіки змінюються зміст та показники ефективності виробництва. Оскільки основою ринкової економіки та підприємництва є прибуток, в якості первинного показника економічної рентабельності виступає максимізація прибутку на одиницю витрат та ресурсів за умови високої якості продукції, робіт та послуг, забезпечення конкурентоспроможності.

В нових умовах зберігається й загальнонаціональний показник ефективності: максимізація національного доходу, валового національного продукту на одиницю витрат та ресурсів при підвищенні рівня благополуччя народу. Загальнонаціональна ефективність виробництва залежить від ефективності виробничої діяльності господарюючих структур (підприємства, об’єднання, акціонерного товариства, спільного підприємства). Чим ефективніше виробнича діяльність останніх, тим вища ефективність національної економіки, тим більше у суспільства ресурсів для розв’язання соціальних та економічних задач.

Зростає зв’язок економічних показників із соціальними. Чим вищі економічні результати, тим вищими мають бути і соціальні результати, і навпаки. Соціальні результати відображаються в таких показниках, як підвищення рівня життя, збільшення вільного часу, покращення умов праці та екологічного стану в регіоні.

Підвищенню ефективності суспільного виробництва сприяють освоєння досягнень науково-технічної революції, наукова організація праці, раціональна система спеціалізації та кооперування виробництва, розвиток ініціативи та самостійності трудових колективів, структурна та організаційна перебудова національної економіки, вдосконалення господарчого механізму, використання переваг міжнародного розділу праці, удосконалення системи стимулювання та мотивації праці.

Факторами підвищення ефективності суспільного виробництва можна вважати науково-технічні, організаційно-економічні, соціально-психологічні та зовнішньоекономічні умови функціонування виробництва.