Системні сервісні програми. Типи пз, вбудованого в ос. Тестові та діагностичні програми. Прикладні пакети програм.

Соціально-економічні системи та їхні властивості

Соціально-економічні системи можна віднести до складних імовірнісних динамічних систем, в яких відбуваються процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних та інших благ. Ці системи належать до класу кібернетичних систем, тобто систем з управлінням.

Соціально-економічні системи. Це такі системи, що мають ціль функціонування та містять у своєму складі людей як елементи.

Спинимося на особливостях економіки як системи в цілому. Розглядаючи економіку на макрорівні, під економічною системою можна розуміти систему виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Іноді економічну систему тлумачать як упорядковану систему взаємозв’язків між виробниками та споживачами матеріальних благ або як сукупність економічних процесів, що пов’язані з розподілом обмежених ресурсів.

Економіка як система має не лише загальносистемні, а й специфічні властивості. До загальносистемних властивостей економіки можна віднести її цілісність та подільність, ієрархічність побудови.

Властивості:

емерджентність як найвищий прояв цілісності та складності;

динамічність економічних процесів, що полягає у зміні параметрів та структури економічних систем під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів;

стохастичний характер економічних явищ, з огляду на який для їх опису застосовуються статистичні методи дослідження, а це означає, що поводження економічних систем не піддається точному детальному опису та прогнозуванню;

закономірності економічних процесів можна виявити тільки на підставі достатньої кількості спостережень;

економіка як складна система має здатність до самоорганізації;

її підсистеми не мають чітких меж: один і той самий елемент (економічний суб’єкт) може одночасно брати участь у різних процесах функціонування економіки, може бути елементом багатьох її підсистем;

економічні процеси не можна ізолювати від зовнішнього середовища та спостерігати їх у «чистому» вигляді.

Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі — в цілому — можуть з'явитися властивості, якими не володіє жодна з частин.

Синергетика вивчає складні системи, які містять багато підсистем різної природи, маючи на меті виявити, в який спосіб взаємодія таких підсистем приводить до виникнення нових стійких просторових, часових чи просторово-часових структур або режимів функціонування, а також досліджує характерні масштаби й швидкості перехідних процесів.

Синергетика акцентує увагу на явищах, що виникають завдяки спільній дії кількох (багатьох) факторів, кожний з яких окремо до цього явища не приводить. Синергетику часто визначають як науку про самоорганізацію.

Під самоорганізацією розуміють мимовільне, спонтанне самоускладнення форми (у загальнішому випадку — структури системи та законів її функціонування) унаслідок повільної та плавної зміни її параметрів. Іншими словами, самоорганізація — це утворення впорядкованих структур із хаосу. Отже, синергетика являє собою нову узагальнювальну науку, що вивчає основні закони самоорганізації складних систем.

Головні відмінності між кібернетикою та синергетикою:

1. Акцент робиться на статиці систем, на морфологічному та функціональному опису

1. Акцентується увага на процесах еволюції, розвитку та руйнування систем

2. Велике значення надається впорядкованості, рівновазі, процесам гомеостазису

2. Вважається, що нерівноважні стани, хаос відіграють важливу роль у процесах розвитку та руху систем

3. Вивчаються процеси організації та управління

3. Досліджуються процеси самоорганізації, самоускладнення систем, виникнення «порядку із хаосу»

4. Найчастіше намагаються звести опис систем до лінійних моделей

4. Підкреслюється принципова нелінійність складних систем та неадекватність їх опису лінійними моделями