Центральний банк та його місце в національній економіці. Застосування центральним банком знарядь монетарної політики. Політика дорогих та дешевих грошей.

Світовій історії відомі різні моделі побудови центральній банків та їхньої організаційної структури. У країнах з розви­нутою ринковою економікою центральний банк посідає особливе місце — це "мозок" грошово-кредитного регулю­вання економіки. Центробанкнаділений правом монополь­ної емісії грошей, зберігає золотовалютні резерви країни, здійснює валютне і грошово-кредитне регулювання економіки та касове обслуго­вування уряду, виконує функцію "кредитора останньої надії", тобто є "банком банків", що регулює пропозицію грошей в економіці.

Центральний банк — центр фінансово-кредитної системи національної економіки головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні.

У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі або вона володіє лише частиною капіталу. %). Центральний банк країни здійснює управління грошовим обігом та кредитною системою країни, контролює їх стан, надає кредити та зберігає тимчасові вільні кошти й обов'язкові резерви комерційних банків. З населенням і діловим підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на ньо­го покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові й належить до безпосереднього відан­ня Верховної Ради України.

На відміну від комерційних банків центральні банки:

Ø не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків — отриман­ня максимального прибутку;

Ø звичайно є державними, націоналізованими інститутами (комерційні бан­ки переважно приватні, акціонерні);

Ø керують діяльністю комерційних банків (випускають необхідні інструк­тивні матеріали, контролюють їхню роботу);

Ø можуть впливати на діяльність банків та інших кредитних інститутів щодо кредитування та пропозиції "банківських" грошей;

Ø виконують емісійну функцію;

Ø не конкурують у сфері бізнесу з комерційними банками;

Ø ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більше виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають юридичний статус незалежних, са­мостійних інститутів;

Ø виконують стосовно інших банків роль "кредитора останньої надії'';

Ø не виконують усіх банківських операцій, наприклад, щодо обслуговування населення і підприємств.

Монетарна політика – це заходи Центрального Банку, спрямовані на зниження інфляції, збільшення обсягів зайнятості та досягнення природного обсягу виробництва шляхом регулювання обсягів грошової маси.

Основними інструментами монетарної політики є:

4. норма резервних витрат

5. облікова ставка (ставка рефінансування)

6. операції на відкритому ринку

Припустимо що ЦБ намагається знизити рівень інфляції. Для розв’язання цього він має передовсім зменшити надлишкові резерви. Цього можна досягти продавши державні цінні папери на відкритому ринку. Зменшення пропозиції грошей підвищує процентні ставки й робить жорсткішими умови надання кредитів.

Політика «дорогих грошей» - це політика скорочення або обмеження зростання пропозиції грошей у країні, яку проводить ЦБ із метою уповільнення зростання реального ВВП, зниження рівня інфляції та підвищення курсу валюти країни.

До механізму політики «дешевих грошей»ЦБ вдається, коли намагається стимулювати обсяг виробництва і зайнятість.

Політика «дешевих грошей» - це політика збільшення пропозиції грошей, яку проводить ЦБ із метою збільшення інвестицій і, отже, ВВП, а відтак зменшення безробіття.

Збільшення пропозиції грошей знижує ринкову процентну ставку. У результаті збільшується сукупний попит, що сприяє зростанню обсягу виробництва й зайнятості.

Вплив політики «дорогих грошей» ілюструє переміщення кривої пропозиції грошей вліво, що підвищує ринкову процентну ставку. Вплив політики «дешевих грошей» ілюструє переміщення кривої пропозиції грошей вправо, що знижує ринкову процентну ставку.