Характеристика місця відкритого акціонерного Товариства «дніпро-петровський лакофарбовий завод» на ринку лакофарбової продукції

В Україні третій рік поспіль зростають обсяги виробництва лакофарбової проду-кції. За даними Держкомстату, в 2004 р. було випущено 154,7 тис т лакофарбової продукції (далі – ЛФП) без урахування обсягів виробництва малих і підсобних підпри-ємств. Що стосується місткості ринку, то, за даними Держкомстату, в 2004 р. було ек-спортовано 8,43 тис т, імпортовано – 30,6 тис т лаків і фарб. Сальдо склало 22,17 тис т. Якщо враховувати обсяги виробництва 2003 р. (180,6 тис т), то виходить, що в 2004 р. український ринок спожив не менше 202,77 тис т ввезеної в країну ЛФП. За оцінками ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод», в грошовому вираженні об-сяги споживання 2003 р. відповідають 2 млрд. грн. Судячи з даних, які надали підп-риємства галузі, провідними товаровиробниками ЛФП 2003 р. були ТОВ ПП «ЗІП» (м. Дніпродзержинськ), що реалізувало продукції на 167 млн грн, ВАТ «Дніпропетровсь-кий лакофарбовий завод» – 123 млн грн, ЗАТ «Лакма» (м. Київ) – 87,3 млн грн, АТЗТ «Хімрезерв» (м. Київ) – 55 млн грн.

Зауважимо, що більшість лакофарбової продукції виробляють в Дніпропетров-ській області. Найкрупнішим виробником є ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод», якому, за оцінками фахівців, належить 25-30% українського ринку. Крім того, на Дніпропетровщині працюють такі компанії, як ТОВ СП «Мефферт Ганза Фарбен», ТОВ «Біон-Імпекс», ПК «Лідер» (м. Дніпропетровськ), СП «Софрахім» (м. Павлоград), ЗАТ «Криворізький суриковий завод» (м. Кривий Ріг), ВАТ «Спектр», ТОВ ПП «ЗІП» (м. Дніпродзержинськ) та інші. В м. Дніпропетровську офіційно зареєстровано 27 ла-кофарбових підприємств. У Житомирській області працює АТЗТ «Янтар» (м. Корос-тень), в Кіровоградській області – АТЗТ «Хімрезерв» (м. Кіровоград), в Сумській об-

ласті – ВАТ «Сумихімпром» (м. Суми), в Львівській області – ТОВ «Сніжка-Україна» (м. Яворів), ВАТ «Галлак» (м. Борислав), в Харківській області – АТЗТ «Червоний хі-мік», ТОВ «Бордо», ТОВ «Тімекс» (м. Харків), в Луганській – ВАТ «Хімік», ТОВ «Луга-колор» (м. Луганськ). До загальної статистичної скарбнички суттєвий внесок роблять київські майстри – ЗАТ «Лакма», ТОВ «Сплав МВ», ТОВ «Йобі-Україна», ТОВ «БНС-Фарба», СП «Інтер-люкс» та інші. На лакофарбовому ринку помітні також ВАТ «Чер-каський лакофарбовий завод «Аврора» (м. Черкаси), ЗАТ «Ніфар» (м. Ніжин), ТОВ «Стіролхімбит» (м. Горловка), ВАТ ВТФ «Елакс» (м. Одеса).

Стабільне зростання попиту на лакофарбову продукцію і не менш стабільне збі-льшення обсягів її виробництва роблять вітчизняну індустрію ЛФП вельми привабли-вої як для вітчизняних, так і для зарубіжних інвесторів. Постійно з'являються нові під-приємства на ринку. Потужні підприємства купують нові виробничі приміщення, на-рощують потужності, розширюють асортимент, відновлюють виробництво.

Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський лакофарбовий завод» – один з найкрупніших виробників відповідної продукції в Україні. У 2004 р. він виробив 13,58% всіх лакофарбових матеріалів в Україні і зайняв друге місце за обсягом виро-бництва в порівнянні зі своїми конкурентами.

Підприємство було засноване 4 вересня 1945 р. У 1947 р. воно випустило пер-шу продукцію – густотерті фарби, а в 1953 р. – сухі цинкові білила. Потім дніпропет-ровські виробники освоїли випуск смоляно-летючих лаків, потрібних в електротехніч-ній, авіаційній, меблевій, суднобудівній галузях. Відкритим акціонерним товариством завод став 20 липня 1994 р. після двох років роботи на орендних умовах.

Основним видом його діяльності є виробництво лакофарбових матеріалів.

Номенклатура продукції, що випускається включає: лаки на конденсаційних смолах; ґрунти й емалі на конденсаційних смолах; лаки, емалі на ефірах целюлози; емалі на полімерних смолах; оліфа; розчинники.

У 2004 р. виробництво лакофарбових матеріалів склало 30,8 тис т при викорис-танні потужності на 50,2%. Обсяг товарної продукції в звітному періоді знизився і склав 105,2 млн грн (87,8% до рівня 2003 р.).

Основні показники, що характеризують виробництво, представлені в табл. 3.10.

Таблиця 3.10 Характеристика товарної номенклатури підприємства

 

Показники	Од. вим.	2003 р.	2004 р.	%	(+/-)
Обсяг товарної продукції	тис грн	119907,5	105230,8	87,8	-14677
Лакофарбові матеріали, в тому числі:	т			82,7	-6428
Лаки на кондсмолах	т			90,2	-1514
Емалі на кондсмолах	т				-5339
Продукція на полімерсмолах	т			2,2 р.
Продукція на ефірах целюлози	т			84,1	-299
Фарби водноемульсійні	т		-	-
Розчинники	т			127,7
Оліфа	т			93,9	-5

Знизивши у 2004 р. обсяги виробництва, підприємство виконало всі замовлення споживачів, оскільки мало значні запаси готової продукції на складах. Залишки ЛФП на складі зменшились на 32%, що відповідно привело до зниження витрат на збері-гання продукції. Такі дані відображують сьогоднішній стан підприємства на ринку.

Чинна структура управління відкритим акціонерним товариством «Дніпропет-ровський лакофарбовий завод» представлена на рис. 3.10.

Електроцех

Ремонтно-енергетичний цех

Дільниця зв'язку

Енергетичне господарство

 

 

 

 

Будинок культу -

Господарський

 

Виробничий цех № 2

Виробничий цех № 3

Виробничий цех № 1

 

Виробничий цех № 4

 

Ul U лабораторія

РМЦ

 

РБУ

Група ЗЕД

Відділ маркетингу

Відділ збуту

Відділ закупівель

 

 

РОЗДІЛ 4. ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

Перелік питань для розгляду і засвоєння:

4.1. Поняття персоналу, його класифікація.

4.2. Характеристика персоналу підприємства за професійно-кваліфікаційною ознакою.

4.3. Особливості встановлення норм і нормативів праці на підприємстві.

4.4. Визначення потрібної чисельності персоналу на підприємстві.

4.5. Показники руху персоналу на підприємстві.

4.6. Кадрова політика підприємства.

4.7. Створення ефективної системи управління пер- соналом на підприємстві.

В економічній науці розрізняють поняття «трудові ресурси» і «персонал підприємства».

Під трудовими ресурсами слід розу-

4.1. Поняття персоналу, його класифікація

міти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, воло-діє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних пра-цівників.

Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) – це сукупність працівни-ків, що входять до його облікового складу.

Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:

- промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслугову-

ванням;

- непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльнос-

ті підприємства.

За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (далі – ПВП) підрозділяється на шість категорій:

- робітники;

- керівники;

- фахівці;

- службовці;

- молодший обслуговуючий персонал;

- стажери (учні).

Робітники – це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою проми-слових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням устаткування.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чер-гу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал.

Керівники – особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємств і в межах функціональних служб.

Фахівці – інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управлін-ня, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими проце-сами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї ка-тегорії відносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, но-рмувальники, технологи тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгал-терську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секрета-рів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.

До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих

обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих об-слуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу.

До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практич-них навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.

Склад персоналу підприємства представлений на рис. 4.1.

 

 

 

 

 

 

СКЛАД ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Непромисловий персонал (охо­рона, пожежно-вартова служба, персонал пунк­тів харчування, медичний пер­сонал тощо), чНП	Промислово-виробничий персонал підприємства, чПВП
Адмініст-ративно-управлін-ський пер­сонал (керівни­ки), чУПР	Робітники, чР	Інженер­но-техніч­ні праців-	Службовці, ч СЛ
Основні, чОСН	Допоміж­ні, чДОП

Рис. 4.1. Характеристика складу персоналу підприємства

Поділ персоналу на категорії може бути іншим, ніж представлений на рис. 4.1. Категорії персоналу визначаються підприємством самостійно. Так, з підвищенням ав-томатизації виробничих процесів зменшується частка витрат праці основного контин-генту виробничих робітників і збільшується частка допоміжних робітників та інженерно-технічних працівників, не говорячи вже про гнучке інтегроване виробництво, де основ-ні, допоміжні й обслуговуючі працівники залучені до єдиного виробничого процесу.

Співвідношення працівників за категорі-

ями характеризує структуру персоналу під-

4.2. Характеристика персоналу підприєм­ства за професійно-кваліфікаційною оз­накою

приємства. У залежності від характеру тру-дової діяльності персонал підприємства під-розділяють за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.

Основою для розгляду структури пер-

соналу підприємства є Державний класифі-

катор професій України ДК 003-95, затверд-

жений наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології і сертифікації від 27.06.1995 р. №257, зі змінами.

Класифікатор професій (далі – КП) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації. Його розробле-но відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 р. №326 «Про Концепцію побудови національної статистики України і Державної програми переходу до міжнародної системи обліку і статистики». При розробці КП за основу була прийн-ята Міжнародна стандартна класифікація професій 1988 р. (ISCO-88: Internatio-nal Standard Classification of Occupations/ ILO, Geneva), яку рекомендувала Міжнародна

конференція статистики праці Міжнародного бюро праці для переведення національ-них даних у систему, що полегшує міжнародний обмін професійною інформацією. КП використовується для рішення таких завдань:

- розрахунку чисельності працівників, обліку складу і розподілу кадрів за про-фесійними угрупованнями різних рівнів класифікації, планування додаткової потреби в кадрах тощо;

- систематизації статистичних даних з праці за професійними ознаками;

- аналізу і підготовки до публікації статистичних даних, а також розробки відпо-відних прогнозів у таких областях, як зайнятість, доходи, охорона праці, утримання, перепідготовка кадрів тощо;

- підготовки статистичних даних для періодичних оглядів зі статистики праці, розроблених Міжнародною організацією праці (МОП);

- вирішення питань контролю й аналізу міжнародної міграції, міжнародного на-бору і працевлаштування.

Класифікація ґрунтується на концепціях ISCO-88 про роботу і кваліфікацію.

Під роботою розуміють визначені завдання й обов'язки, що виконані, викону-ються чи повинні виконуватися однією особою.

Кваліфікація представляє собою здатність виконувати завдання й обов'язки щодо визначеної роботи. У дипломі фахівця чи в іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається як назва професії (інженер-механік, економіст, токар, секретар-стенографістка тощо).

Під професією слід розуміти здатність виконувати подібні роботи, що зажада-ють від особи визначеної кваліфікації.

Об'єктами класифікації в КП є професії.

Робота є статистичною одиницею, яка класифікується відповідно до кваліфіка-ції, необхідної для її виконання.

Кваліфікація визначається рівнем освіти і спеціалізацією.

Необхідний рівень освіти досягається завдяки реалізації освітніх, освітньо-професійних і освітньо-наукових програм підготовки і повинен відповідати в цілому колу і складності професійних завдань і обов'язків. Спеціалізація пов'язана як з необ-хідною галуззю знань, використовуваними інструментами чи устаткуванням, так і з вироблюваною продукцією чи наданими послугами і відповідає більш-менш деталі-зованому колу професійних завдань і обов'язків.

Кваліфікаційний рівень виконуваних робіт визначається в залежності від вимог до освіти, професійного навчання і практичного досвіду працівників, здатних викону-вати відповідні завдання й обов'язки. У розділах 5, 7 і 8 КП ця ознака використову-ється для виділення груп професій, пов'язаних з виконанням робіт високої, середньої і низької кваліфікації. Професії, пов'язані з виконанням робіт високої кваліфікації, за-жадають від особи кваліфікації на рівні молодшого фахівця. До професій, пов'язаних з виконанням робіт низької кваліфікації, віднесені професії з діапазоном тарифних розрядів, верхня границя яких не перевищує третього розряду. Інші професії в розді-лах 5, 7 і 8 КП відносяться до професій, пов'язаних з виконанням робіт середньої кваліфікації.

Структурно класифікатор складається з кодів і назв професійних угруповань різ-них рівнів класифікації (розділів, підрозділів, класів, підкласів і груп професій).

Алфавіт кодів складається з цифр від 0 до 9 і крапки.

Схема ієрархічної структури кодових позначень наведена на рис. 4.2.

хкод розділу

хх код підрозділу

ххх код класу

хххх код підкласу

ххххх код групи

Рис. 4.2. Структура кодових позначень професій в КП

Ознаки класифікації розташовані в такій послідовності:

- рівень освіти (перший рівень класифікації – розділи професій);

- спеціалізація (другий, третій, четвертий рівні класифікації – підрозділи, класи і підкласи професій);

- кваліфікаційний рівень виконуваних робіт (п'ятий рівень класифікації – групи професій).

Розділи ідентифікуються однозначним цифровим кодом. Код підрозділу склада-ється з коду розділу й однозначного коду підрозділу. Код класу складається з коду підрозділу й однозначного коду класу. Код підкласу складається з коду класу й одно-значного коду підкласу. Частина підкласів поділяється на групи. Код групи складаєть-ся з коду підкласу і відділеного від нього крапкою коду групи.

Приклад утворення класифікаційних угруповань наведений в табл. 4.1.

У додатках до Класифікатора наведені відповідно покажчик професійних назв робіт з класифікаційних угруповань і алфавітний покажчик професійних назв робіт. Для полегшення користування КП у додатках наводяться коди Загального класифіка-тора професій, посад і тарифних розрядів, а також номери випусків Єдиного тариф-но-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників.

Таблиця 4.1 Приклад утворення класифікаційних угруповань

 

Класифікаційне угруповання	Код	Назва
Розділ		Кваліфіковані працівники з інструментом
Підрозділ		Працівники металургійних і машинобудівних професій
Клас		Ковалі ручного кування й інструментальники
Підклас		Інструментальники
Група	7222.1	Інструментальники (на роботах високої кваліфікації)

На підприємствах, в установах і організаціях записи про роботу вносяться у встановленому порядку в трудові книжки працівників відповідно до професійних на-зв, зазначених в додатках до Класифікатора. Від назв, зазначених у додатках, мо-жуть утворюватися похідні назви робіт і посад шляхом додавання уточнюючих слів (провідний, головний, молодший, змінний, третій тощо).

Основними завданнями нормування праці на підприємстві є встановлення норм витрат праці, конкретним вираженням яких є:

а) норми часу;

б) норми виробітку;

в) норми обслуговування;

г) норми чисельності.

Технічне нормування праці – це про-

4.3. Особливості встановлення норм і нормативів праці на підприємстві

цес встановлення норм витрат робочого ча-су в конкретних організаційно-технічних умо-вах виробництва.

Норма часу – час, відведений на виро-бництво одиниці продукції чи виконання ви-значеної роботи (у годинах, хвилинах тощо).

Норма виробітку – кількість продукції,

<ГТ7-

яка повинна бути виготовлена робітником за одиницю часу.

Норма обслуговування – це кількість одиниць устаткування, виробничих площ тощо, обслуговуваних одним чи групою робітників.

Норма часу обслуговування – це необхідний час на обслуговування одиниці

устаткування протягом визначеного календарного періоду (однієї зміни, місяця тощо).

Норма чисельності – це кількість працівників, установлена для обслуговуван-ня об'єкта чи виконання визначеного обсягу робіт.

Норми витрат праці можуть встановлюватися на операцію, виріб, роботу, ком-плекс робіт. Вони розрізняються за періодами і сферами дії, за методом встановлен-ня, за ступенем укрупнення, за способом визначення тощо.

Узагальнена класифікація норм витрат праці наведена на рис. 4.3.

КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМ ВИТРАТ ПРАЦІ

за терміном дії

Постійні- норми, що діють протягом тривалого періоду часу (періоду виготовлення виробу чи виконання роботи)

Тимчасові - норми, що діють протягом короткого періоду часу (в період освоєння, ремонту обладнання тощо)

 

за об'єктом дії

Норми на операції

Норми на деталі

Норми на складові одиниці виробів

 

за методом встановлення

,_ Розрахункові - норми, що встановлюються виходячи з виробничої ^ потужності обладнання чи робочих місць

Дослідно-статистичні - норми, що встановлюються виходячи із статистичних даних норм виробітку за попередні періоди чи особис­того досвіду нормувальника

Диференційовані- норми, що встановлюються на основі нормативів на окремі елементи операцій

за ступенем укрупнення

Укрупнені - норми, що встановлюються в цілому на деталь, виріб, технологічний процес, вид робіт

Комплексні - норми витрат на кінцевий укрупнений вимірник праці бригади, дільниці, цеху, підприємства

Єдині- норми, що встановлюються на виконання технічно однорід­них робіт для всіх чи окремих цехів

за способом визначення

Типові - норми, що розраховуються для типових технологічних про­цесів в цехах, на підприємстві

Індивідуальні - норми, що розраховуються для окремих операцій, деталей, виробів чи робіт

Рис. 4.3. Класифікація норм витрат праці

Робочий час, який витрачається на конкретному робочому місці, поділяється на:

- нормований час;

- ненормований час.

Нормований час – це передбачуваний час, необхідний для виконання конкрет-ної операції, роботи.

Ненормований час – це час, який виникає внаслідок різних технічних і органі-заційних неполадок і не входить до норм праці.

Нормований час підрозділяється на:

- підготовчо-заключний час (t_ПЗ);

- основний час (t_ОСН);

- допоміжний час (t_ДОП);

- час організаційного обслуговування робочого місця (t_ОРГ);

- час технічного обслуговування робочого місця (t_ТЕХ);

- час для відпочинку і природних потреб (t_ВІДП).

 

ШТУЧНО-КАЛЬКУЛЯЦІЙНИЙ ЧАС
tШК = t ШТ + tПЗ
Підготовчо-	Штучний час
заключний час	t ШТ = tОСН + tДОП + tОРГ+ tТЕХ+ tВІДП
на деталь
(операцію):	Основний	Допоміж-	Час орга-	Час тех-	Час на
(tПЗ = Т ^ПЗ),	час	ний час	нізаційно-	нічного	відпочинок
(tОСН)	(t ДОП)	го обслу-	обслуго-	і природні
де Тпз- підгото-			говування	вування	потреби
вчо-заключний			робочого	робочого	(t ВІДП)
час на партію;			місця	місця
n - число дета-			(tорг)	(tТЕХ)
лей в партії

Приклад структури нормованого часу на виконання робіт наведений на рис. 4.4.

Рис. 4.4. Структура штучно-калькуляційного часу

Підготовчо-заключний час (t_ПЗ) витрачається робітником на виконання таких робіт:

- одержання й ознайомлення з технічною документацією (креслення, технічні умови, опис технологічного процесу тощо);

- підготовка устаткування (налагодження, переналагодження), інструменту, устаткування, вимірників тощо;

- дії, пов'язані із закінченням обробки деталей, виробів тощо.

Підготовчо-заключний час формується на всю партію деталей (виробів) і не за-лежить від її величини.

Разом з тим слід зауважити, що у масовому виробництві підготовчо-заключний час відсутній, тому що деталі (вироби) обробляються постійно протягом усього тер-міну їх виготовлення.

Основний час (t_ОСН) – час, протягом якого безпосередньо здійснюється техноло-гічний процес (змінюється форма, розміри, фізико-хімічні властивості деталі чи виро-бу). Він може бути:

- ручним;

- машинно-ручним;

- машинно-автоматичним;

- апаратним.

Допоміжний час (t_ДОП) витрачається на виконання окремих елементів роботи:

- встановлення та зняття деталі (виробу);

- закріплення і відкріплення деталі (виробу);

- вимірювання зразків;

- підведення і відведення інструментів;

- включення і вимкнення устаткування.

В умовах масового і серійного виробництв, коли застосовуються групові методи обробки чи відбуваються апаратні технологічні процеси (термічні, гальванічні тощо), основний і допоміжний час встановлюється на партію, що залежить від пропускної спроможності устаткування. Час на одну деталь при цьому можна визначити за фор­мулами (4.1-4.2):

t_ОСН=Т ^{ЗАГ . ОСН}, (4.1)

t_{ДОП =} Т ЗА^{Г .}ДОП (42)

де Т_{ЗАГ . ОСН}, Тзаг_{. Д}оп - відповідно загальний основний і допоміжний час на виго­товлення партії деталей (виробів); n - число деталей (виробів) у партії продукції.

Час організаційного обслуговування робочого місця (t_ОРГ) - час на прибирання відходів на робочому місці, на одержання і здачу інструментів, вимірювачів, приладів, приймання робочого місця протягом зміни.

Час технічного обслуговування робочого місця (t_ТЕХ) - час змащення, налаго­дження, заміни інструменту, який було ушкоджено протягом зміни.

Час на відпочинок і природні (особисті) потреби (t_ВІДП) - час, який встановлю­ється для підтримки працездатності робітника протягом зміни.

Відповідно до наведеної класифікації витрат робочого часу встановлюється йо­го структура (рис. 4.4) і здійснюється розрахунок технічно обґрунтованої норми часу.

Норма штучного часу (t_ШТ) застосовується в умовах масового виробництва і обчислюється за формулою (4.3):

tШТ=tОСН+tДОП₊tОРГ₊tТЕХ₊tВІДП. (4.3)

Час відпочинку (t_ВІДП) та час на організаційне (t_ОРГ) і технічне (t_ТЕХ) обслуговуван­ня зазвичай встановлюються у відсотках до оперативного часу виробництва (t_ОП), який в свою чергу складається з основного (t_ОСН) і допоміжного (t _ДОП) часу. В такому разі штучний час стає можливим визначити за формулою (4.4):

t_ШТ=t_ОП-(1 ₊ k_ОРГ+k_ТЕХ+k_ВІДП), (4.4)

де kорг, k_ТЕХ, k _ВІДП - коефіцієнти відповідно на організаційне, технічне обслуго­вування, а також на відпочинок і природні потреби.

Норма штучно-калькуляційного часу (t _ШК) застосовується в серійному виробни­цтві, де встановлюється досить значний коефіцієнт на підготовчо-заключний час. Во­на визначається за формулою (4.5):

t_ШК^_ШТ+Т, (4.5)

чи для партії деталей (виробів) за формулою (4.6):

t _ПАРТ =W t _ШТ - n, (4.6)

де n - кількість деталей (виробів) у партії.

У виробництві з неминучими технологічними втратами норма штучного часу встановлюється з урахуванням виходу придатних деталей (t_{ШТ. ПР}) за формулою (4.7):

t _ШТ.П_Р=t _ШТ-k _В, (4.7)

де k _В - коефіцієнт виходу придатних деталей (виробів), який розраховується за формулою (4.8):

kВ ⁼ % виходу придатних деталей. (48)

При обробці деталей (виробів) на автоматичному устаткуванні (на установках, термічних агрегатах, стендах) основний час визначається на підставі паспортних да­них устаткування чи розрахунків його продуктивності.

Так, наприклад, при обробці деталей на агрегаті прохідного типу, норма основ­ного часу визначається в такій послідовності:

1. Здійснюється розрахунок пропускної спроможності агрегату за формулами
(4.9-4.11):

N_{ЗМ =} Т _ЕФ n, (4.9)

r = l _n, (4.10)

Tеф=Т_зм-(t_х+t _З), (4.11)

де N _ЗМ - пропускна спроможність агрегату (шт. на зміну); Т_ЕФ - змінний фонд робочого часу агрегату (хвилин); n - кількість деталей на піддоні (штук); r - такт виходу одного піддона з печі (хвилин); l_n - довжина піддона (см);

v - швидкість руху стрічки конвеєра агрегату (см/ хвилину); T_ЗМ - тривалість зміни (хвилин); t_Х - час холостого ходу агрегату (хвилин); t_З - час завантаження печі піддонами (повне заповнення конвеєра) (хвилин).

2. Основний час розраховується за формулою (4.12):

ТО_СН ⁼ Т. (4.12)

Формули для розрахунку пропускної спроможності різного устаткування зале­жать від особливостей виконання робіт на ньому.

Допоміжний час, час на організаційно-технічне обслуговування робочого місця і час на відпочинок і природні потреби розраховується за встановленими раніше нор­мативами, а потім уточнюється згідно з фактичними витратами під час здійснення те­хнологічного процесу.

При багатоверстатному обслуговуванні устаткування, не пов'язаного із загаль­ним ритмом роботи, технічно обґрунтована норма часу (t _ШТ) може бути розрахована за формулою (4.13):

t _ШТ. Т. k_C. (1 ₊ ^ОРГ ₊ ^ТЕХ ₊ ^ВІДП, (4.13)

де T _ОП - оперативний час на одному верстаті (хвилин);

m - кількість верстатів, що обслуговуються одним робітником; k _С - коефіцієнт одночасного збігу обслуговування декількох верстатів (зазви­чай він дорівнює 1,1-1,2);

tорг, tтех, t _ВІДП - відповідно час на організаційне, технічне обслуговування ро­бочого місця і час відпочинок у відсотках до оперативного часу.

Норму штучного часу (t_ШТ) за умов періодичної роботи устаткування при багато­верстатному обслуговуванні (тобто пов'язаного загальним ритмом роботи) можна ро­зрахувати за формулою (4.14):

t _ШТ--m■(1₊t ^ОРГ+t 100 ⁺ t ^ВІДП). (4.14)

При потоковому виробництві розрахунки норми штучного часу (t _ШТ) здійснюють в такій послідовності:

1) нормування кожної операції;

2) організаційно-технологічна синхронізація робіт окремих видів устаткування, розміщення (перестановка) робітників;

3) остаточний розрахунок норми часу і норми виробітку.

Норма обслуговування устаткування (N _ОБСЛ) (налагодження, огляд, змащення, заправлення мастильно-охолодними рідинами тощо), закріпленого за одним чи за групою робітників розраховується за формулою (4.15):

Nобсл = Т Ч (4.15)

де Т_ЕФ - ефективний фонд робочого часу устаткування за зміну, місяць, рік (годин); tобсл - норма часу обслуговування відповідного календарного періоду (годин).

Норма часу обслуговування (tобсл) визначається за формулою (4.16):

t _ОБСЛ=t _ОД-Q-k_Д, (4.16)

де t _ОД - норма часу на одиницю обсягу роботи, хвилин;

Q – кількість одиниць обсягу роботи, виконуваних протягом заданого кален­дарного періоду (умовні одиниці устаткування);

k _Д - коефіцієнт додаткових функцій певної категорії робітників, не врахованих в нормах праці (наприклад, функції обліку, інструктажу тощо).

Існують два методи встановлення норм праці:

1. Дослідно-аналітичний метод.

2. Розрахунково-аналітичний метод

Дослідно-аналітичний метод встановлення норм праці заснований на ви­вченні витрат робочого часу шляхом спостережень і містить:

- безпосередній вимір норм часу за допомогою хронометражу і фотографії ро­бочого дня;

- фотографування робочого дня методом моментних спостережень.

Хронометраж - метод вивчення витрат робочого часу багаторазово повторю­ваних ручних і машинно-ручних елементів операцій шляхом їх виміру. Він використо­вується переважно в крупносерійному і масовому виробництвах для встановлення нових і перевірки діючих норм, установлених розрахунковим шляхом. Об'єктом дос­лідження є операція і її елементи, а його метою - встановлення основного і допоміж­ного часу чи витрат часу на окремі трудові прийоми.

Розрізняють суцільний і вибірковий хронометраж. При суцільному хронометра­жі його об'єктом є всі елементи оперативного часу, а при вибірковому - лише окремі елементи оперативного часу чи технологічної операції.

Процес хронометражу містить три етапи:

1) підготовку до спостереження;

2) хронометрування;

3) аналіз отриманих даних.

Підготовка до спостереження складається з:

- вибору робочого місця для хронометрування;

- розчленування операції на складові елементи (переходи, прийоми);

- визначення фіксажних точок елементів операції, тобто моментів часу, що вказують на початок елемента операції (початкова фіксажна точка) і його кінець (кін­цева фіксажна точка);

- встановлення найважливіших факторів, що впливають на тривалість кожного елемента операції;

- визначення необхідної кількості вимірів;

- підготовки документації.

Хронометрування - вимір елементів досліджуваної операції із здійсненням за­пису у хронометражну карту.

Аналіз отриманих даних здійснюється за хронометражними рядами.

Отриманий ряд вимірів називається хронометражним рядом. Він характеризу­ється коефіцієнтом стійкості (β_СТ), який розраховується за формулою (4.17):

Р_СТ= ^MAX, (4.17)

де t_MAX і t_MIN - відповідно максимальна і мінімальна тривалість виміру.

Час тривалості операції чи її окремих частин (t) визначається як середньозва­жена величина хронометражного ряду за формулою (4.18):

t_{= i 1} t_i, (4.18)

де t_i – час i-го виміру; n – число вимірів.

Фотографія робочого дня - це спостереження, проведені для вивчення усіх ви­трат робочого часу протягом зміни чи її частини. Вони можуть бути індивідуальними, груповими, бригадними тощо. Основними завданнями фотографії робочого дня є:

- виявлення втрат робочого часу;

- встановлення причин цих втрат;