Соціально економічні та політичні підсумки буржуазних перетворень на Заході .

Головною подією на шляху до розвитку капіталізму були революції у Західній Європі, які охопили період з 1789 – 1871 рр. Буржуазні революції, які відбулися в 40-х рр. ХІХ ст. у Німеччині, Франції, Італії, Австрії основними завданнями ставили знищення феодально – абсолютиських режимів, впровадження буржуазних принципів в економічних і суспільнополітичних відносинах. Але кожна з них мала свою особливість. Наприклад революція в Італії ставила завдання звільнення північної частини Італії від Австрійського гніту.

В наслідок буржуазних революцій капіталізм набув панівного становища в соціальноекономічних і політичних структурах.

Перемога в буржуазних революціонерів обумовила швидке зростання виробництва, розширення ринків, зміцнення економічних зв’язків як у середині держави, так і між державами. Капіталістичне виробництво, яке прийшло у формі мануфактурного виробництва, поступово не задовольняє інтереси буржуазії. Буржуазія вкладує свої капітали в розвиток техніки і технологій. Починається процес промислового перевороту. В результаті цього перевороту утвердився капіталістичний спосіб виробництва.

Промисловий переворот мав дві сторни:

технічну (заміна ручних знарядь праці машинами);

соціальну (означала лом у всіх суспільних відносинах).

Посилюється концентраціяь виробництва, що призвело до зростаючого багатства у невеликої кучки влаників і до величезних мас пролетаріату, які не мали ніякої власності.

Формуються два протилежні класи суспільства:

буржуазія;

пролетаріат.

В суспільстві створюється нова розтановка класов боротьби і нова розтановка класових сил. Перемога буржуазних революціонерів і промислових керівників привела до створення відповідної капіталістичної форми політичної влади. В США утвердилась буржуазна республіка, в Англії – конституційна монархія, в Німеччині – напівабсолютиський режим, в Росії – абсолютна монархія.

Політичні течії (політичні рухи):

Політичний рух монархічного напрямку – захищав інтереси феодального класу, реакційних прошатків в буржуазії.

Буржуазно-консервативний рух – виражав інтереси крупної буржуазії і феодалів, що обуржуазились. Цей політичний рух завжди являвся гальмом в розвитку демократії, виявляв відкриту контрреволюційн.

Буржуазно-ліберальний рух – він об’єднував прибічників проведення найбільш радикальних реформ. Був сторонником розвитку буржуазної демократії.

Дрібнобуржуазний рух – виражав інтереси дрібної буржуазії (робочого класу, вихідців із села).

Робітничий рух – кооперативи, просвітницькі громадські організації, страхові каси, профспілки, а з годом політичні і соціально-демократичні партії.

В останнє десятиліття ХІХ ст. майже всі капіталістичні країни вступають в нову стадію розвитку капіталізму – імперіалізм.

Робітничий і соціал-демократичний рух на заході у другій половині XIX століття.

Остання третина XIX століття знаменується швидким ростом робітничого руху на Заході, що викликано посиленням експлуатації. За 80-ті роки кількість учасників виросла в 5 разів, за 90-ті ше в 3 рази і в найпровідніших 6-ти країнах Європи число їх сягало до 1 млн. в день. В ході цієї боротьби робітничому класу вдалось добитись деяких уступок з боку буржуазії. Намітилась тенденція скорочення робочого дня, приросту заробітної плити, з'явились перші закони, регулюючи найм робочої сили, видачу заробітної плати, охорону праці, страхування та інше. З'являються перші масові організації робочого класу - профспілки. Якщо до 70 років були вони лише а Англії, то до кінця XIX ст. з’явилися в більшості країн Європи. Поява і розвиток робітничого руху привело до утворення І інтернаціоналу (1864-1876).

В Німеччині виникає в 1169 р. соціал-демократична робоча партія па керівництвом Бебеля. Одночасно з партією в Німеччині існував загальний німецький робітничий Союз.

В 1879 році в Франції організовується французька робітнича партія, яка прийняла марксиську програму з основними вимогами: восьмигодинного робочого дня, соціальне «страхування, відміну косвених податків, введення єдиного ПДН та інше. Утворення в ряді країн соціалістичних і соціал-демократичних партій потребувало координації дій та обміну опиту в 1889 році в Парижі відбувся конгрес на якому були представлені представники від робочих і соціалістичних організацій 22 країн. Було прийнято рішення створити ІІ Інтернаціонал, як міжнародної організації пролетаріата. Головним підсумком першого етапу діяльності ІІ-го Інтернаціоналу 1885 р. явилось утвердження марксизму в робітничому русі Заходу.