Глава 11. Землі лісового фонду

 

Стаття 55. Визначення земель лісового фонду

1. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою ро­слинністю, нелісові землі, які надані та використо­вуються для потреб лісового господарства.

2. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисни­ми насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарни­ками на сільськогосподарських угіддях присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісового фонду є однією з категорій земель України (пункт «е» статті 19 Земельного кодексу Укра­їни). Віднесення земель до цієї категорії або зміна їх призначення, встановлення та зміна меж здійснюєть­ся на підставі рішень органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування відповідно до їх пов­новажень (статті 6-17 та 20 Земельного кодексу Укра­їни; статті 33, 43, 44 Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Визначення меж на місцевості і внутрігосподарсь­ка організація території лісового фонду здійснюється в порядку лісовпорядкування (стаття 93 Лісового ко­дексу України).

Порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення цих земель є підставою для визнан­ня недійсними рішень органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування (стаття 21 Земельно­го кодексу).

Компетенція Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, а також місцевих органів вла­ди в регулюванні лісових та земельних відносин ви­кладена в статтях 11-16 Лісового кодексу України, а також в статтях 6-13, 16, 17 Земельного кодексу.

Стаття 5 Лісового кодексу передбачає види лісових і нелісових земель лісового фонду та їх склад в залеж­ності від їх природного стану та цільового призначен­ня. Віднесення земельних ділянок до складу цих зе­мель, визначення їх меж провадиться в порядку, вста­новленому статтями 6-17 Земельного кодексу та стат­тями 11-16, 93 Лісового кодексу України. *

Переведення лісових земель до інших категорій від­бувається за згодою відповідних державних органів лісового господарства АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (стаття 42 Лісового кодексу).

Викладений в частині 2 статті 55 Лісового кодексу перелік земель, зайнятих земельними насадженнями,

не віднесено до земель лісового фонду тому, ЩО ВОНИ

не відповідають поняттю про ліс згідно статті 3 Лісо­вого кодексу України. Тому на них не розповсюджу­ється правовий режим земель лісового фонду. Згідно частині 4 статті 4 Лісового кодексу питання створен­ня, охорони і використання насаджень, що не належать до лісового фонду, регулюються іншими актами зако­нодавства України¹, а землі під ними віднесені до ін­ших категорій земель України: земель сільськогоспо­дарського призначення (стаття 22 Земельного кодексу України), земель природно-заповідного фонду (стаття 44 Земельного кодексу), земель оздоровчого, рекреацій­ного, історико-культурного призначення, населених пунктів водного фонду, транспорту, оборони тощо (статті 48, 51, 53, 58, 60-63, 68, 70, 71, 77,109 Земельного коде­ксу України). Правовий режим земель зайнятих цими земельними насадженнями, регулюються вищевказани­ми нормами Земельного кодексу, бо вони не включені до складу земель лісового фонду.

 

Стаття 56. Власність на землі лісового фонду

1. Землі лісового фонду можуть перебувати у дер­жавній, комунальній та приватній власності»

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів вико­навчої влади можуть безоплатно або за плату пере­даватись у власність замкнені земельні ділянки лі­сового фонду загальною площею до 5 гектарів у скла­ді угідь селявськхх, фермерських та інших госпо­дарств.

¹ Див. наприклад: Закон України від 9 квітня 1999 року «Про рослинний світ» («Офіційний вісник України» 1999. № 18. Ст. 7751); постанову Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1999 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України» від 8 квітня 1999 року № 559. («Офіційний вісник України» 2002.— № 1.— Ст. 12); Наказ Держжитлокомунгоспу України від 29 червня 1994 року № 70 «Про затвердження Правил утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України» («Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн.» — К.: Юрінком Інтер, 1997.— С. 660-689).

З, Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділян­ки деградованих і малопродуктивних угідь для залі­сення.

Ці форми власності різних суб'єктів на землі лісо­вого фонду передбачені також відповідними статтями Конституції України (статті 13,14, 41), Закону Украї­ни від 21 травня 1997 року «Про місцеве самовряду­вання» (стаття 16). Право власності на землі лісового фонду — це право володіти, користуватися і розпоряд­жатися ними. Указані форми власності набуваються та реалізуються різними суб'єктами на підставі Кон­ституції України, закону «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні», Лісового кодексу України (ст. 6) в по­рядку, передбаченому цим Земельним кодексом Укра­їни (статті 78-91,116-129, 131,132).

Від імені держави землями лісового фонду, а також лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження щодо розпорядження ними Верховній Раді АР Крим, місцевим органам влади та самоврядування, а також центральному та місцевим органам виконавчої влади в порядку, передбаченому статтями 6-17 Земельного кодексу України, а також статтями 11-16, 29, ЗО Лісового кодексу України.

Передача земельних ділянок лісового фонду держав­ної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну — прова­диться у порядку, встановленому Земельним кодексом для юридичних осіб (ст. 117).

До земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну, належать всі зем­лі лісового фонду, крім випадків визначених цим Ко­дексом (ст. 84). До цих випадків належить передбаче­не частиною другою статті 56 Земельного кодексу по­ложення про те, що громадяни і юридичні особи за рішенням органів місцевого самоврядування та орга­нів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату приватизувати виключно «замкнені» земельні ділян­ки лісового фонду загальною площею не більше 5 гек­

тарів, що знаходяться у складі селянських, фермерсь­ких та інших господарств.

«Замкнені» — це такі земельні ділянки лісового фонду, які відокремлені природними розривами та (або) юридично встановленими межами їх обсягів, тобто дещо ізольовані від основного масиву земель лісового фон­ду. Порядок надання їх у приватну власність регулю­ється статтями 116,118, 125,126-132 Земельного ко­дексу. До «Інших господарств» належать такі, що пе­редбачені в ст. 27 Земельного кодексу України.

До деградованих земель (угідь) для подальшого за­лісення відносяться: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворен-ня, повеней, добування корисних копалин тощо; в) зе­мельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з під­вищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами грунтами та інші (підпункт «а» пункту 1 статті 171 Земельного кодексу).

До малопродуктивних земель відносяться сільсько­господарські угіддя, грунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою ро­дючості, а їх господарське використання за призначен­ням є економічно неефективними (пункт 2 статті 171 Земельного кодексу).

Порядок надання громадянам і юридичним особам у власність деградованих і малопродуктивних угідь для заселення передбачено як і для набуття у власність інших видів земель. Тобто згідно зі статтями 78-82,116, 118, 119, 125 і 126 Земельного кодексу України. Але стаття 121 цього Кодексу, як і інші, не визначає розмі­рів деградованих та малопродуктивних земель, що можуть передаватися для залісення у власність. Тому це питання повинно вирішуватись з конкретних обста­вин, а також по аналогії з розмірами земель сільсько­господарського призначення, які можна приватизува­ти на період до 1 січня 2010 року, тобто до 100 гекта­рів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкуван­ня земельних ділянок за законом (пункт 13 Розділу X. «Перехідні положення» Земельного кодексу України). Для однобічного застосування цього (або іншого) прави-

ла стосовно розмірів цих земель бажано додаткове роз'­яснення Кабінету Міністрів, або інших органів влади.

Стаття 57. Використання земель лісового фонду

1. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого са­моврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісо­господарським підприємствам, а на умовах оренди — іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підроз­діли, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мислив­ського господарства, культурно-оздоровчих, рекреа­ційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

2. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Користування земельними ділянками лісового фон­ду може бути постійним або тимчасовим (орендним).

Надання земельних ділянок лісового фонду у постій­не користування спеціалізованим державним або кому­нальним лісогосподарським підприємствам для зазна­чених цілей відбувається у порядку, передбаченому стат­тями 116,122,123,125,126 Земельного кодексу та стат­ті 9 Лісового кодексу України. Постійне користування цими землями посвідчується державним актом, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 126 Земельного кодексу України).

Надання земельних ділянок в оренду передбачається Лісовим кодексом України, який в статті 9 визначає більш широке коло орендарів цих земель. Таким чи­ном, орендарями можуть бути підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні особи та грома­дяни для зазначених цілей (частина 5 статті 9 Лісово­го кодексу). До цього переліку слід віднести осіб без громадянства згідно статті 26 Конституції України.

Стаття 116 Земельного кодексу суб'єктами набуття орав на землю в користування передбачає взагалі «гро­мадян», тобто не виключає тих, які не мають українсь­кого громадянства, але перебувають в Україні на закон­них підставах.

Тимчасове користування землями лісового фонду може бути: короткостроковим — до 3 років і довго­строковим — від 3 до 25 років. Право тимчасового користування цими землями оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлю­ється Кабінетом Міністрів України.

Умови оренди визначаються за згодою сторін у до­говорі. Орендар має переважне право на поновлення до­говору оренди земельних ділянок лісового фонду піс­ля закінчення строку його дії.

Порядок користування земель лісового фонду перед­бачається відповідними нормами Лісового кодексу, по­станов Кабінету Міністрів України та іншими норма­тивними актами.

Порядок ведення лісового господарства, його основні завдання, вимоги та зміст організації лісового господар­ства передбачені статтями 33-35 Лісового кодексу.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійсню­ється в межах земельних ділянок лісового фонду, на­даних для цього у користування. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися одному або кільком тимчасовим лісокористувачам для спеціального вико­ристання різних видів лісових ресурсів, перелік яких викладено в ст. 50 Лісового кодексу. Спеціальне ви­користання лісових ресурсів на наданій земельній ді­лянці лісового фонду провадиться за спеціальним до­зволом — лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком. На відведених земельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресур­си, на які видано спеціальний дозвіл.

Земельні ділянки лісового фонду для потреб мислив­ського господарства (мисливські угіддя) надаються ко­

ристувачам відповідно до Закону України від 13 груд­ня 2001 року «Про тваринний світ»¹ (статті 15, 21, 24), Закону України від 22 лютого 2000 року «Про мислив­ське господарство та полювання»² (стаття 22).

Відносини між власниками або користувачами зе­мельних ділянок і користувачами мисливських угідь ре­гулюються відповідними договорами (ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Мисливські угіддя на землях лісового фонду нада­ються у користування на строк не менше 15 років. Переважне право на користування мисливськими угід­дями мають власники та постійні користувачі земель­них ділянок, а також користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Право користування землями, наданими для потреб мисливського господарства, припиняється у випадках, передбачених ст. 23 Закону «Про мисливське господар­ство та полювання». Користування мисливськими угід­дями є платними. Розмір та порядок внесення плати за користування ними визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться угіддя. Розмір цієї плати встановлюєть­ся залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.

Право на тимчасове користування земельними ді­лянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та про­ведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими Радами за погодженням з постійними лісокористувачами. Поря­док користування земельними ділянками лісового фонду для зазначених цілей та робіт передбачено стат­тями 75 і 76 Лісового кодексу.

Використання лісових ресурсів і користування зе­мельними ділянками лісового фонду на природно-за­повідних територіях і об'єктах, в населених пунктах, у

¹ Офіційний вісник України,— 2002.— № 2.— Ст. 47. ²Офіційний вісник України.— 2000.— № 12.— Ст. 442.

прикордонній смузі та в лісах, що зазнали радіоактив­ного забруднення визначається відповідно до Закону України від 16 червня 1992 року (із змінами 14 груд­ня 1999 року) «Про природно-заповідний фонд Украї­ни»¹ та статей 78-80 Лісового кодексу.

Право тимчасового користування земельними ділян­ками лісового фонду припиняється у випадках, перед­бачених статтею 22 Лісового кодексу. Припинення пра­ва тимчасового користування земельною ділянкою лі­сового фонду провадиться Радою, яка її надавала, а у випадках, передбачених пунктами 4-6 частини першої цієї статті, у разі незгоди тимчасових користувачів, — у судовому порядку. Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші випадки припинення права тимчасового користування земельними ділянками лі­сового фонду.

Постійне користування земельними ділянками лі­сового фонду припиняється у випадках і порядку, пе­редбачених статтями 141-144 Земельного кодексу. По­рядок вилучення цих земель для суспільних та інших потреб провадяться згідно статтям 149-151, 156, 157 Земельного кодексу. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року затверджено «Про розміри і порядок визначення втрат сільськогосподар­ського і лісогосподарського виробництва, що підляга­ють відшкодуванню»².

Загальне користування землями лісового фонду є безплатними. Спеціальне користування земельними ділянками лісового фонду, які надані у постійне кори­стування спеціалізованим державним або комуналь­ним лісогосподарським підприємствам є платним. її розмір та розподіл платежів (зборів) за користування цими землями передбачені статтями 89-91 Лісового кодексу України, постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 6 липня 1998 року «Про затвердження поряд­ку справляння збору за спеціальне використання лі­сових ресурсів та користування земельними ділянка­

¹ Офіційний вісник України.— 2000.— № 2.

² Зібрання постанов Уряду України.— 1991.— № 10.— Ст. 98.

ми лісового фонду»¹, спеціальною «Інструкцією про механізм справляння збору за спеціальне використан­ня лісових ресурсів та користування земельними ді­лянками лісового фонду», затвердженою Державним Комітетом Лісового господарства 15 жовтня 1999 року².

При цьому плата за земельні ділянки, надані на зе­млях лісового фонду, за винятком земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житло­вими будинками та.господарськими будівлями і спо­рудами, справляється у складі плати за використання лісових ресурсів.

Плата за земельні ділянки лісового фонду, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будин­ками та господарськими будівлями і спорудами спра­вляється у розмірі 3 відсотків суми земельного подат­ку, обчисленого відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону України від 8.02.2001 р. «Про внесен­ня змін і доповнень до закону України «Про плату за землю»³.