Рівні засвоєння учнями економічних знань

Залежно від активності учнів у навчанні знання можуть засвоюватися на нижчому або вищому рівнях. Можна виділити п'ять рівнів засвоєння знань:

1) рівень впізнавання - відтворення нової інформації при повторному її сприйманні;

2) репродуктивний рівень, який виявляється у точному чи близькому до то­чного відтворенні засвоєної інформації;

3) рівень розуміння - пояснення понять, законів, теорем, правил, принципів діяльності;

4) реконструктивний рівень - застосування знань, умінь, навичок за зраз­ком чи в подібній ситуації (виконання завдань на засвоєні правила, розв'язування задач і прикладів за зразком, усний чи письмовий переказ, виконання тестових завдань, практичних і лабораторних робіт);

5) творчий рівень (рівень перенесення) - застосування знань і умінь у новій, раніше невідомій ситуації (написання творів, розв'язування проблем, за­дач підвищеної трудності і т.д.)

Вивчення будь-якого навчального, предмета передбачає засвоєння учнями певної системи наукових понять. Поняття - форма мислення, яка відображає загальні, істотні ознаки предметів і явищ.

У процесі формування наукових понять можна виділити такі етапи:

1. Співставлення певного об'єкта або явища з іншими з метою виділення його серед інших.

2. Пошук схожих ознак, їх узагальнення, тобто виявлення того, що є спільним для різних суб’єктів економічних явищ, суспільних
подій.

3. Пошук ознак, які відрізняють дані предмети або явища від інших. Такі ознаки можуть бути як зовнішніми, несуттєвими, так і внутрішніми,істот­ними, що розкривають важливі зв'язки між об'єктами.

4. Формування поняття на основі узагальнення важливих ознак певної групи предметів. Воно відбувається після попереднього аналізу ознак і є си­нтезом, об'єднанням інформації про спільні суттєві властивості предметів. Після нього учні формулюють визначення поняття.

5. Застосування сформованого поняття у нових практичних або пізнава­льних ситуаціях, що сприяє перевірці правильності його засвоєння.

Уміння – це свідоме застосування знань і навичок для виконання складних дні у різноманітних умовах,що формується шляхом вправ і забезпечує можливість виконання дії не тільки в звичних, але й у нових, нестандартних умовах.

Навичка – дія, доведена внаслідок багаторазового повторення до досконалості. Вона характеризується автоматизованістю (відсутністю свідомого контролю за її виконанням), швидкістю і точністю виконання (відсутністю помилок).

Умови ефективності вироблення умінь і навичок:

1. Повнота орієнтовної основи дій.

Формування будь-якої навички або уміння розпочинається з повідомлення учням вказівок і орієнтирів, користуючись якими вони зможуть самостій­но виконати дію. Ця система вказівок називається орієнтовною основою дії.

Орієнтовна основа дії може бути повідомлена учням у різній формі: у ви­гляді зразка дії (учитель, просто показує, як треба виконувати дію), словес­ного пояснення з одночасним показом виконання дії, у вигляді поетапного алгоритму тощо. У будь-якому випадку важливо, щоб орієнтовна основа бу­ла повною, тобто містила всі необхідні вказівки й орієнтири.

2. Розгорнутість дії під час п початкового показу й опанування.

Коли розумова дія учнями вже засвоєна і вони оволоділи навичкою або умінням її виконувати, то виконання відбувається згорнуто, у ньому вже від­сутні багато ланок і складових компонентів. Окремі операції виконуються автоматично і не фіксуються.

3. Поелементне освоєння уміння.

Уміння складаються з низки елементарних дій. Коли учень опанував уміння, то виконує всі елементарні дії як одне ціле. Проте під час його фор­мування кожну операцію слід опановувати окремо.

Слід зауважити, що у навчанні учні не можуть робити одночасно декіль­ка різних дій. Тільки оволодівши стійкими навичками виконання кожної з них, вони можуть поступово набути уміння одночасно виконувати їх як одну складну дію.

4. Усвідомленість навичок та умінь.

Учні повинні мати знання, на яких ґрунтується певні навички або уміння та знати, чому пропонована дія виконується саме так і чи можна її виконати інакше. До складу уміння належать навички планування дії, прогнозування її результату, контролю за її виконанням. Важливо, щоб учень міг завжди по­яснити, чому і як він діє й у яких випадках можна діяти саме так.

5. Розтягнутість формування навичок і умінь у часі.

Формування навички є тривалим процесом. Його не можна проводити концентровано, прискорювати багаторазовими і частими вправами. Більш ефективно розтягнути формування навички або уміння у часі. Для цього по­трібні вправи, які готують до оволодіння новою навичкою або умінням, до­зволяють відпрацьовувати їхні елементи. Після того, як учні вже якоюсь мі­рою оволоділи новою навичкою, її використання продовжується у складі нових навичок і умінь.

Важливо правильно розподілити вправи за часом: найбільша кількість вправ має бути на початку тренувань, далі – збільшення інтервалу між тре­нуваннями.

6. Наявність зворотного зв’язку щодо правильності виконуваної дії: чим швидше учні дізнаються про успішність своїх дій, тим швидше відбувається їх правильне засвоєння.

У формуванні економічних умінь та навичок учнів важливо дотримуватися принципу зв’язку навчання із життям. Для цього необхідно:

ü розкривати учням практичну значущість теоретичного матеріалу, пояснювати, для вирішення яких життєвих проблем застосовуються ті чи інші знання;

ü по можливості в процесі пояснення нового матеріалу спиратись на життєвий досвід і спостереження учнів;

ü застосовувати у навчанні досліди, експериментальні методи перевірки істинності теоретичних положень;

ü широко використовувати екскурсії на природу і на виробництво;

ü сприяти тому, щоб засвоєні учнями знання застосовувалися ними на практиці шляхом розв’язування задач і виконання вправ.

Тема. Контроль і оцінювання навчальних досягнень учнів.

Контроль навчальної діяльності – це кропіткий процес який вимагає правильних (вірних) умінь вчителя у першу чергу; а учнів контроль стимулює, виявляє об’єктивний рівень знань і т.п.

Мета контролю – забезпечення ефективності навчання.

Між навчальним контролем і навчанням в цілому існує взаємодія:

ü який зміст предмета вивчення, такими є й об’єкти його контролю;

ü яка теорія навчання, його методична концепція, такі й форми контролю.

Завдання контролю:

ü виявлення обсягу і глибини знань;

ü виявлення труднощів і помилок;

ü отримання інформації про самостійну роботу учнів;

ü виявлення готовності учнів до сприйняття нового матеріалу;

ü перевірка ефективності методів навчання.

Функції: освітня; розвиваюча; виховна; діагностична; стимулювальна.

Види: попередній; поточний; тематичний; періодичний; підсумковий.

Методи: усні; письмові; спостереження; практичні; графічні.

Форми: індивідуальна; групова; фронтальна; іспит.

Порівняно з проблемами організації уроків, самостійної праці, практичних занять та навчаль­них ігор проблема оцінки й контролю в навчанні, на мій погляд, є найзагадковішою.

Ступінь цієї загадковості залежить від стратегії й тактики нав­чання, особистісних та професійних якостей викладача, від системи контролю й обліку, яка існує у конкретному навчальному закладі.

Контроль як частину навчально-пізнавальної діяльності можна уявити у вигляді схеми.

(Схема. Система контролю)

 

Пояснення до схеми:

Контроль включає в себе: перевірку – виявлення знань, умінь і навичок; оцінювання – вимірювання знань, умінь, навичок; облік – фіксування результатів оцінювання у вигляді оцінок у класному жур­налі або щоденнику.

У спеціальній педагогічній літературі ще вичерпно не розк­риті поняття: контроль, перевірка, оцінювання, оцінка. Часто «оцінювання» і «оцінку» вважають рівнозначними поняттями, а проте оцінювання може виявлятись в похвалі словом, жестом, мімі­кою вчителя, такому ж засудженні та ін. (але як це «занести» до офіційного документа!).

Щоб стимулювати розвиток школяра під час контро­лю необхідно:

а) щоб учень розумів, що від нього вимагають;

б) не ставив під сумнів необхідність тих чи інших конкретних знань;

в) був упевненим, що бажана оцінка залежить лише від нього самого, від його старанності і працьовитості.

Тільки за цих умов система навчального контролюдозволяє керувати пізнавальною діяльністю учнів (студентів), прогнозувати їхні успіхи, реалізувати виховну функцію лекцій і самостійної праці, створювати умови для творчого оволодіння матеріалом. Найбіль­ший ефект дає усне опитування учнів, коли оцінювання знань дося­гається послідовним наближенням до істини.

Різними формами і методами контролю педагогіка користувалася споконвіку, користується й нині, хоч по­ступово приходить розуміння того, що проведення екзаменів одразу з кількох предметів є справжнім нервово-емоційним шоком для школярів. Пот­рібно шукати нові організаційні форми проведення ек­заменів, наприклад, складати іспити поступово, в міру вивчення окремих предметів. Тому потрібна продумана гнучка система різних форм спо­нукування до набування знань і контролю за їх засвоєнням. Варіа­нтом такого підходу можуть бути адаптивний контроль і адап­тивне навчання (продумана гнучка система різних форм спонукання до набування знань і контролю за їх засвоєнням ).

Методика адаптивного контролю бере до уваги різницю у підгото­вці учнів. Учням треба давати тільки такі завдання, які відпові­дають (адаптовані) рівню їхніх знань. У цьому і полягає адаптивний контроль. Практично він починається із завдань середньої складності з наступним коригуванням. Адаптивний контроль є чудовим засобом розвитку в учнів відповідальності і дисциплінованості. Не забувайте правило: «Задаєш — перевіряй, не перевіряєш — не задавай»!

Умови ефективного контролю

1. Використання одночасно усної, письмової та графічної мови забезпечує ефективніше структурування навчального мате­ріалу, ніж саме тільки усне мовлення.

2. Структурування матеріалу та його актуалізація сприяють теоретичному і методичному зростанню самого вчителя.

3. Використання технічних засобів навчання (відеофільми, слайди і т.п.) розвиває розумову діяльність учнів.

Процес оцінювання є способом контролюяк за навчальною ді­яльністю учнів. У підручнику «Дидактика середньої школи» сказано: «Необхідний рівень пізнавальної самостійності можна вважати до­сягнутим, якщо учень на програмному матеріалі виявляє система­тичну здатність доказово вирішувати проблемні завдання, роблячи опосередковані висновки шляхом самостійного встановлення зв'яз­ку між кількома даними в умовах завдання». Отже, про знання ми маємо судити з виконання певних конкретних дій з використанням цих знань.

Оцінка є важливим стимулюючим фактором, що відбиває ха­рактер відносин вчителя й учня. Спеціалісти-психологи розрі­зняють два аспекти педагогічного значення оцінки: вплив на ро­зумову діяльність учня і стимулювання емоційності (вольової сфе­ри) через переживання успіху або невдачі. Негативні оцінки та бай­дужість викладача спричиняють озлоблення, відчуття неповноцін­ності, переключення на різну сторонню діяльність. Тому потрібно оцінювати рівень знань, а не його особистість.

Форми оцінювання (оцінки) — виявлення позитивного або негативного ставлення викладача до результатів діяльності учнів. Во­ни можуть бути найрізноманітніші (від схвальної посмішки до до­гани і покарання, від «одиниці» до «дванадцяти»). Тобто діяльність уч­ня завжди оцінюється не тільки кількісно, а й якісно.

Оцінка навчальних досягнень учнів складається з оцінювання теоретичних знань (у письмовій або усній формі) і практичних вмінь.

На початковому рівні (1-3 балів) учень:

ü однослівно відповідає на питання «та» чи «ні», розпізнає економічні явища побутового рівня;

ü бере участь в активній діяльності на уроках, використовує за допомогою вчителя знання для найпростіших розрахунків;

ü відтворює незначну частку теми, з помилками характеризує окремі економічні явища і поняття.

На середньому рівні (4-5 балів) учень:

ü за допомогою вчителя дає правильне визначення окремих понять, правил, законів, словесно описує економічні явища, вказує на деякі їх властивості;

ü намагається застосувати окремі прийоми логічного мислення (порівняння, аналіз, висновок);

ü намагається розв’язати економічні вправи на одну дію, послідовність або формула яких йому знайомі;

ü намагається використати отримані знання для пояснення власних рішень або дій.

На достатньому рівні (7-9 балів) учень:

ü розуміє і свідомо відтворює основний навчальний матеріал;

ü застосовує у типових ситуаціях прийоми логічного мислення;

ü самостійно розв’язує типові економічні вправи;

ü вміє користуватися додатковими джерелами інформації, самостійно доводить своє твердження, але з деякими неточностями;

ü вміє спостерігати за економічною інформацією у засобах масової інформації і робити деякі висновки.

На високому рівні (10-12балів) учень:

ü вільно володіє змістом теми, глибоко розуміє економічні закони і категорії, доцільно наводить приклади;

ü вміє відтворити всю тему або її частину, вказуючи на причини, взаємозв’язки, наслідки, обґрунтовуючи свою точку зору;

ü розв’язує задачі за відомим алгоритмом зміст яких охоплює декілька тем (комбіновані завдання);

ü розв’язує нові завдання, пропонує оригінальні способи розв’язку, обґрунтовує результат, вносить елементи творчості;

ü грамотно і творчо використовує особисту позицію щодо економічних процесів, які відбуваються в суспільстві.

Слово «тест» прийшло із старофранцузської мови. Воно означає невелику посудину з випаленої глини, що використовувалась алхі­міками. У сучасній українській мові слово «тест» означає «проба», «іспит», «перевірка» і вживається (в основному) в галузях психоло­гії, педагогіки, медицини. У практиці тестування розрізняють пси­хологічні й педагогічні тести.

Педагогічний тест— це система завдань специфічної форми, визначеного змісту, зростаючої трудності, яка дозволяє якісно оці­нити структуру та виміряти рівень знань, вмінь і навичок.

Основне прави­ло складання тестового матеріалу спочатку думай сам, а вже потім когось тестуй. Н.М. Олій­ником рекомендовано такий порядок розробки тестів:

1. Структурування навчального матеріалу. Приступаючи до
складання тестів, насамперед необхідно встановити, що зна­чить знати предмет. Коли дисципліна складається з кількох розділів, то у визначення поняття знання предмета має включатися і знання окремих його розділів.

2. Встановлення логічних зв'язків між елементами та скла­дання логіко-структурних схем. Після виділення логічних зв'язків складаються логіко-структурні схеми тем, розділів і предмета вцілому.

3. Складання тестових завдань на базі логіко-структурних
схем. У схемах потрібно відібрати такі елементи, знання яких
необхідно перевірити тестуванням.

4. Вибір оптимальної форми тестових завдань. (закрита форма, завдання з двома відповідями (фосетні завдання), альтернативні завдання (три відповіді), завдання з великою кількістю відповідей.

5. Складання плану тесту.

6. Перевірка тестів у різних групах учнів.

Отже, в основу розробки тестових завдань покладено розробку «дерева цілей» з кожної теми, а потім формування «дерева цілей» усього курсу.

Дехто з викладачів і досі ставиться до тестів з певною недові­рою. А справді, чи не будемо ми пригнічувати здатність особистості до логічного мислення, застосовуючи тести з готовими відповідями? На жаль, поки що іншого інструменту вимірювання знань і труднос­ті завдань (крім «невловимої» інтуїції досвідчених учителів) немає. Загальновідомо, що різні вчителі за ту саму роботу ставлять різні оцінки. А оцінка, що отримана за відповідь сьогодні, майже напевно відрізнятиметься від оцінки, що буде поставлена за таку саму відпо­відь через тиждень.

Фахівці наголошують на таких перевагах тестів перед традиційними формами контролю:

1. Можливість кількісного вимірювання рівня знань і труднощі завдань. Тест дає змогу визначити не тільки рівень знань
кожного з учнів, а й структуру, тобто систематичність його
знань. Більше того, можна виявити учнів, які мають антизнання. Без аналізу структури знань педагог працює наосліп. Він не
може коригувати навчальний процес у напрямку підвищення
його ефективності, отже не може стати добрим педагогом.

2. Об'єктивність і порівнянність оцінки та повне охоплення
знань. Нині, коли існують різні типи шкіл, гімназій, бізнес-
ліцеїв та ін., питання порівнянності рівнів підготовки в галузі
початкової економіки стає дуже актуальним. Крім того, якщо
з незалежного оцінювання екзаменаційних білетів учень відповідає лише на один, то невідомо, чи справді він знає відповідь і на решту. Особливо
об'єктивним є тестування за допомогою комп'ютерів. Це дозволяє уникнути не тільки суб'єктивізму, а й хабарництва, про­текціонізму.

3. Систематичність контролю та індивідуальний підхід до
кожного з іспитників. Тестування дозволяє контролювати
навчальний процес на кожному занятті, індивідуалізувати підхід до кожного учня, не витрачати часу на рутинну працю з підрахунку балів. При цьому дуже здібні учні не губляться у масі «середнячків».

4. Технологічність тестів. Вона дозволяє повністю автоматизувати процес навчання за індивідуальними програмами.

Для дітей молодшого шкільного віку використовуються завдання типу «запитай і відгадай», «вигадай оповідання», заверши малюнок тощо.

Тема. Організація самостійної роботи школярів при вивченні економічних дисциплін.

Самостійна навчальна робота учнів – це різноманітні види індивідуальної і колективної навчальної діяльності школярів, яка здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі.

Реалізація цих настанов вимагає від учнів активної розумової діяльності, самостійного виконання різних пізнавальних завдань. Застосування раніше засвоєних знань.

Організація самостійної роботи, а тим більше контроль якості знань і навичок потребує чіткого узгодження з цілями навчання, виховання і самоосвіти. Проблеми цілей життя, виховання й освіти людей залежать від соціальних і економічних проблем, що постають перед кожним поколінням. Освіта й виховання вдосконалюються у необхідному напрямку та обсязі з тим, аби нове покоління було в змозі не тільки замінити старе. А й просунутися далі. Чим більше у вихованні самовиховання, а в освіті самоосвіти, тим досконалішою є особистість.

Майже без перебільшення можна сказати, що навчання – це самоосвіта, яка ґрунтується на самостійній роботі учнів. Уся педагогічна і методична майстерність полягає в створенні оптимальних умов для самоосвіти. Це особливо актуально для економічних знань, оскільки вони мають стати складовою життєвої практики людини.

Творча актуалізована особистість це є мета освіти і виховання. Саме в самостійній праці проявляється творчість школяра. (Приклад вибору професій на Сході: вибір професії покладено на самого малюка, до якої іграшки він потягнеться тим йому і бути).

В економіці творчий підхід означає:

ü відчуття проблеми як здатність її бачити і кваліфікувати;

ü самобутність (своєрідність мислення);

ü здатність до ризику;

ü здатність бачити загальну користь і відрізняти суттєве від несуттєвого;

ü здатність здобувати відомості й підтримувати зв’язки з іншими;

ü воля.

Особливості творчо обдарованих особистостей, створюють труднощі в спілкуванні. Як правило, в них складні стосунки у колективі. Вони часто бувають егоїстичними, заздрісними, не визнають традицій і загальновідомих істин. А втім саме вони – рушії прогресу і цивілізації.

Мета вчителя – дати настанову та визначити напрямки самостійної діяльності: «Вчити так, щоб навчити діяти!»

Незважаючи на варіації кількісних співвідношень, мета викладання основ економіки зводиться до того, щоб на меншому обсязі теоретичних знань дати більше можливості самостійно працювати для засвоєння цього матеріалу. При цьому, чим вища якість (а не кількість) самостійної праці учня, тим ефективніше засвоєння.

Методичні поради організації самостійної праці школярів:

1. Самостійна праця – це не тільки домашнє завдання; це ще у значній мірі організація самостійної роботи у класі під керівництвом вчителя.

2. Детально плануючи самостійну працю, вчитель зобов’язаний створити відповідні умови для її виконання.

3. Учитель повинен правильно ставити запитання, проводити опитування та дискусії, точно пояснити, чому так, а не інакше.(перефразувати задачу так, щоб вона була зрозумілою)

4. Навчання здійснювати поетапно: І-засвоєння поняття; ІІ-застосування на практиці; ІІІ-творче застосування набутих знань.

Види домашніх завдань:

1) Робота з текстом підручника;

2) Завдання по виконанню різноманітних вправ і розв’язання задач;

3) Виконання письмових (творчих) і графічних робіт;

4) Використання науково-популярних статей;

5) Спостереження за подіями, економічними явищами;

6) Здійснення досліджень;

7) Перегляд кінофільмів та творів мистецтв.

Методика подання домашніх завдань:

1) Продумана система домашніх завдань, а не випадкова їх послідовність;

2) Визначення змісту домашнього завдання;

3) Визначення часу на ознайомлення учнів з домашнім завданням;

4) Завдання роз’яснювати при повній увазі учнів;

5) Зміст домашнього завдання має бути зрозумілим;

6) Інструктаж домашнього завдання має містити інформацію, що і як робити вдома.

Шляхи оптимізації домашньої навчальної роботи:

1) Комплексне планування завдань освіти, виховання і розвитку учнів;

2) Вибір учнями оптимальних методів і прийомів навчальної роботи;

3) Індивідуалізація і диференціація домашньої роботи;

4) Навчання учнів методів і прийомів навчальної роботи;

5) Виховання у школярів пізнавальних потреб, формування мотивів учня.

Науковість навчання – один із найважливіших дидактичних принципів, здійснення якого забезпечує оволодіння учнями справді науковими знаннями, сприяє формуванню наукової економічної картини.

Доцільно дати учням пам’ятку з наукової організації праці:

1) Спочатку продумай всю роботу.

2) Приготуй все необхідне і прибери все зайве.

3) Якщо матеріал великий за обсягом, знайди головне в кожній частині.

4) Працюй за планом без поспіху, усвідомлено.

5) Роби паузи для відпочинку.

6) У кінці роботи перевір чи правильно все зроблено.

Діяльність учителя у самопідготовці учнів:

1) Організація і психологічний настрій учнів на самостійне виконання завдання.

2) Забезпечення підручниками, навчальними посібниками, додатковою літературою, наочністю, ТЗН і т.п.

3) Вдосконалення навчальних навичок, навчання самостійному виконанню завдань.

4) Забезпечення відповідного ступеню теоретичних знань, навичок і вмінь.

5) Роль і місце контролю і самоконтролю у діяльності учнів.

6) Дотримання режимних моментів.

7) Надання допомоги відстаючим учням.

Тема. Інтерактивне навчання на уроках економіки.

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій спробуймо з’ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, термін «пасивна» є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов’язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта; «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності і творчості.

Пасивна модель навчання

Учень виступає в ролі «об’єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – джерелом правильних знань. До відповідних методів належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

Активна модель навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб’єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання, запитання від учнів до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.