Методика измерения уровня тревожности Тейлора

Методика измерения уровня тревожности Тейлора

Адаптация Т. А. Немчинова

Опросник состоит из 50 утверждений. Для удобства пользования каждое утверждение предлагается обследуемому на отдельной карточке. Согласно инструкции, обследуемый откладывает вправо и влево карточки, в зависимости от того, согласен он или не согласен с содержащимися в них утверждениями. Тестирование продолжается 15-30 мин.

Тестовый материал

1. Обычно я спокоен и вывести меня из себя нелегко.

2. Мои нервы расстроены не более, чем у других людей.

3. У меня редко бывают запоры.

4. У меня редко бывают головные боли.

5. Я редко устаю.

6. Я почти всегда чувствую себя вполне счастливым.

7. Я уверен в себе.

8. Практически я никогда не краснею.

9. По сравнению со своими друзьями я считаю себя вполне смелым человеком.

10. Я краснею не чаще, чем другие.

11. У меня редко бывает сердцебиение.

12. Обычно мои руки достаточно теплые.

13. Я застенчив не более чем другие.

14. Мне не хватает уверенности в себе.

15. Порой мне кажется, что я ни на что не годен.

16. У меня бывают периоды такого беспокойства, что я не могу усидеть на месте.

17. Мой желудок сильно беспокоит меня.

18. У меня не хватает духа вынести все предстоящие трудности.

19. Я хотел бы быть таким же счастливым, как другие.

20. Мне кажется порой, что передо мной нагромождены такие трудности, которые мне не преодолеть.

21. Мне нередко снятся кошмарные сны.

22. Я замечаю, что мои руки начинают дрожать, когда питаюсь что-либо сделать.

23. У меня чрезвычайно беспокойный и прерывистый сон.

24. Меня весьма тревожат возможные неудачи.

25. Мне приходилось испытывать страх в тех случаях, когда я точно знал, что мне ничто не угрожает.

26. Мне трудно сосредоточиться на работе или на каком-либо задании.

27. Я работаю с большим напряжением.

28. Я легко прихожу в замешательство.

29. Почти все время испытываю тревогу из-за кого-либо или из-за чего-либо.

30. Я склонен принимать все слишком всерьез.

31. Я часто плачу.

32. Меня нередко мучают приступы рвоты и тошноты.

33. Раз в месяц или чаще у меня бывает расстройство желудка.

34. Я часто боюсь, что вот-вот покраснею.

35. Мне очень трудно сосредоточиться на чем-либо.

36. Мое материальное положение весьма беспокоит меня.

37. Нередко я думаю о таких вещах, о которых ни с кем не хотелось бы говорить.

38. У меня бывали периоды, когда тревога лишала меня сна.

39. Временами, когда я нахожусь в замешательстве, у меня появляется сильная потливость, что очень смущает меня.

40. Даже в холодные дни я легко потею.

41. Временами я становлюсь таким возбужденным, что ме трудно заснуть.

42. Я — человек легко возбудимый.

43. Временами я чувствую себя совершенно бесполезным.

44. Порой мне кажется, что мои нервы сильно расщатаны, и я вот-вот выйду из себя.

45. Я часто ловлю себя на том, что меня что-то тревожит.

46. Я гораздо чувствительнее, чем большинство других людей.

47. Я почти все время испытываю чувство голода.

48. Иногда я расстраиваюсь из-за пустяков.

49. Жизнь для меня связана с необычным напряжением.

50. Ожидание всегда нервирует меня.

Оценка результатов исследования по опроснику произ водится путем подсчета количества ответов обследуемого, свидетельствующих о тревожности.

Каждый ответ «да» на высказывания 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50 и ответ «нет» на высказывания 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 оценивается в 1 балл.

Суммарная оценка: 40-50 баллов рассматривается как показатель очень высокого уровня тревоги; 25-40 баллов свидетельствует о высоком уровне тревоги; 15—25 баллов — о среднем (с тенденцией к высокому) уровне; 5—15 баллов — о среднем (с тенденцией к низкому) уровне и 0-5 баллов — о низком уровне тревоги.

В 1975 г. В. Г. Норакидзе дополнил опросник шкалой лжи, которая позволяет судить о демонстративности, неискренности в ответах.

Вариант этого опросника приведен ниже.

Шкала тревоги

1. Я могу долго работать не уставая.

2. Я всегда выполняю свои обещания, не считаясь с тем, удобно мне это или нет.

3. Обычно руки и ноги у меня теплые.

4. У меня редко болит голова.

5. Я уверен в своих силах.

6. Ожидание меня нервирует.

7. Порой мне кажется, что я ни на что не годен.

8. Обычно я чувствую себя вполне счастливым.

9. Я не могу сосредоточиться на чем-либо одном.

10. В детстве я всегда немедленно и безропотно выполнял все то, что мне поручали.

11. Раз в месяц или чаще у меня бывает расстройство желудка.

12. Я часто ловлю себя на том, что меня что-то тревожит.

13. Я думаю, что я не более нервный, чем большинство других людей.

14. Я не слишком застенчив.

15. Жизнь для меня почти всегда связана с большим напряжением.

16. Иногда бывает, что я говорю о вещах, в которых не разбираюсь.

17. Я краснею не чаще, чем другие.

18. Я часто расстраиваюсь из-за пустяков.

19. Я редко замечаю у себя сердцебиение или одышку.

20. Не все люди, которых я знаю, мне нравятся.

21. Я не могу уснуть, если меня что-то тревожит.

22. Обычно я спокоен и меня нелегко расстроить.

23. Меня часто мучают ночные кошмары.

24. Я склонен все принимать слишком всерьез.

25. Когда я нервничаю, у меня усиливается потливость.

26. У меня беспокойный и прерывистый сон.

27. В играх я предпочитаю скорее выигрывать, чем проигрывать.

28. Я более чувствителен, чем большинство других людей.

29. Бывает, что нескромные шутки и остроты вызывает у меня смех.

30. Я хотел бы быть так же доволен своей жизнью, как, вероятно, довольны другие.

31. Мой желудок сильно беспокоит меня.

32. Я постоянно озабочен своими материальными и служебными делами.

33. Я настороженно отношусь к некоторым людям, хотя знаю, что они не могут причинить мне вреда.

34. Мне порой кажется, что передо мной нагромождены такие трудности, которых мне не преодолеть.

35. Я легко прихожу в замешательство.

36. Временами я становлюсь настолько возбужденным, что это мешает мне заснуть.

37. Я предпочитаю уклоняться от конфликтов и затруднительных положений.

38. У меня бывают приступы тошноты и рвоты.

39. Я никогда не опаздывал на свидания или работу.

40. Временами я определенно чувствую себя бесполезным.

41. Иногда мне хочется выругаться.

42. Почти всегда я испытываю тревогу в связи с чемлибо или с кем-либо.

43. Меня беспокоят возможные неудачи.

44. Я часто боюсь, что вот-вот покраснею.

45. Меня нередко охватывает отчаяние.

46. Я — человек нервный и легко возбудимый.

47. Я часто замечаю, что мои руки дрожат, когда я пытаюсь что-нибудь сделать.

48. Я почти всегда испытываю чувство голода.

49. Мне не хватает уверенности в себе.

50. Я легко потею даже в прохладные дни.

51. Я часто мечтаю о таких вещах, о которых лучше никому не рассказывать.

52. У меня очень редко болит живот.

53. Я считаю, что мне очень трудно сосредоточиться на какой-либо задаче или работе.

54. У меня бывают периоды такого сильного беспокойства, что я не могу долго усидеть на одном месте.

55. Я всегда отвечаю на письма сразу же после прочтения.

56. Я легко расстраиваюсь.

57. Практически я никогда не краснею.

58. У меня гораздо меньше различных опасений и страхов, чем у моих друзей и знакомых.

59. Бывает, что я откладываю на завтра то, что следует сделать сегодня.

60. Обычно я работаю с большим напряжением.

В 1 балл оцениваются ответы «да» к высказываниям б 7 9, 11, 12, 13, 15, 18, 21, 23, 24, 25, 26, 28, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36. 37, 38, 40, 42. 44. 45, 46, 47, 48, 49, 50 53, 54, 56, 60 и ответы «нет» к высказываниям 1, 3, 4, 5, 8, 14, 17, 19, 22, 39, 43, 52, 57, 58. Лживыми считаются ответы «да» к пунктам 2, 10, 55 и «нет» к пунктам 16, 20, 27, 29, 41, 51, 59.

Оба варианта опросника используются при индивидуальном и групповом обследовании, способны решать как теоретические, так и практические задачи.

 

 

Описання тесту

Тест фрустраційні реакції відноситься до класу проективних методик. Як підкреслював автор тесту (S.Rosenzweig, 1945), відмінною рисою створеного ним інструменту є те, що за своїми характеристиками він займає своєрідне проміжне положення між методом словесних асоціацій і тематичним апперцептивним тестом (ТАТ). Схожість з ТАТ полягає в тому, що в якості стимульного матеріалу в тесті фрустраційні реакції також використовуються картинки, як і втім, за своїм характером досить одноманітні і призначені для того, щоб отримати від досліджуваного більш прості, ніж в ТАТ, відповіді, обмежені як по довжині, так і за змістом.

У тесті Розенцвейга використовуються малюнки, на яких зображені персонажі, які ведуть між собою розмову. Одна дійова особа говорить певні слова, відповідь ж другого не наводиться. Від досліджуваного потрібно назвати першу відповідь, що прийшла йому. в голову у зв'язку з представленою на малюнку ситуацією. Така процедура, як і в асоціативному експерименті, спрямована на виявлення першої асоціації суб'єкта, хоча в даному випадку продукується як правило не окреме слово, а фраза або ціле речення.

Таким чином, в тесті фрустраційні реакції Розенцвейг спробував поєднати. Об'єктивні переваги асоціативного експерименту (портативність, хороші умови для стандартизації результатів) з можливістю вивчення прихованих, глибинних аспектів особистості, для виявлення яких залучаються методики, побудовані на принципі проекції.

Звідси випливають дві важливі вимоги, дотримання яких необхідно дотримуватися при роботі з даним тестом: 1) суб'єкт повинен відповідати по можливості своєї найпершої асоціації; 2) суб'єкт повинен відповідати не за себе, а за анонімного персонажа, зображеного в тестовій ситуації.

Теоретичні основи

У 1934 році Розенцвейг опублікував «евристичну» класифікацію типів реакцій фрустрації, яку він мав намір зробити базою для вимірювань проекції особистості. Більш досконале формулювання теорії з'явилося в 1938 році.

У ситуації фрустрації Розенцвейг розглядає три рівні психологічного захисту організму.

1. Клітинний (імунологічний) рівень, психобіологічний захист заснований тут на дії фагоцитів, антитіл шкіри, тощо. І містить виключно захист організму проти інфекційних впливів.

2. Автономний рівень, званий також рівнем негайної необхідності (по типології Кеннона). Він укладає захист організму в цілому проти загальних фізичних агресій. У психологічному плані цей рівень відповідає страху, стражданні, люті, а на фізіологічному - біологічним змінам типу «стресу».

3. Вищий кортикальний рівень (захист «я») містить в собі захист особистості проти психологічної агресії. Це - рівень, що включає головним чином теорію фрустрації.

Це розмежування, звичайно, схематично; Розенцвейг підкреслює, що в широкому сенсі теорія фрустрації покриває всі три рівні і всі вони взаємно проникають одна в одну. Наприклад, серія психічних станів: страждання, страх, занепокоєння, - ставлячись в принципі до трьох рівнях, на ділі представляють коливання; страждання відноситься одночасно до рівнів 1 і 2, страх - до 2 і 3, тільки занепокоєння - виключно до рівня 3.

Розенцвейг розрізняє два типи фрустрації.

1. Первинна фрустрація, або позбавлення. Вона утворюється у випадку, якщо суб'єкт позбавлений можливості задовольнити свою потребу. Приклад: голод, викликаний тривалим голодуванням.

2. Вторинна фрустрація. Вона характеризується наявністю перешкод або протидій на шляху, що веде до задоволення потреби.

Дане вже визначення фрустрації відноситься головним чином до вторинної, і саме на ній засновано більшість експериментальних досліджень. Прикладом вторинної фрустрації може служити: суб'єкт, голодуючи, не може поїсти, оскільки йому заважає прихід відвідувача.

Було б природно класифікувати реакції фрустрації, слідуючи природі припинених потреб. Розенцвейг вважає, що сучасна відсутність класифікації потреб не створює перешкод для вивчення фрустрації, перешкоджає більше відсутність знань про самих реакціях фрустрації, що могло б стати основою класифікації.

Розглядаючи перелічені потреби, можна розрізняти два типи реакцій.

1. Реакція продовження потреби. Вона виникає постійно після кожної фрустрації.

2. Реакція захисту «я». Цей тип реакції має на увазі долю особистості в цілому; вона виникає тільки в особливих випадках загрози особистості.

В реакції продовження потреби вона має на меті задоволення цієї потреби тим чи іншим способом. В реакції захисту «я» факти більш складні. Розенцвейг запропонував розділити ці реакції на три групи і зберегти цю класифікацію для основи свого тесту.

1. Відповіді екстрапунітивні (зовні звинувачують). У них досліджуваний агресивно звинувачує у позбавленні зовнішні перешкоди та осіб. Емоції, які супроводжують ці відповіді, - гнів і збудження. У деяких випадках агресія спочатку прихована, потім вона знаходить свій непрямий вираз, відповідаючи механізму проекції.

2. Відповіді інтрапунітивні, або самозвинувачення. Почуття, пов'язані з ними, - винність, докори сумління.

3. Відповіді імпунітивні. Тут мається спроба ухилитися від докорів, висловлених іншими, так і самому собі, і розглядати цю фрустраційну ситуацію примиряючим чином.

Можна розглядати реакцію фрустрації з точки зору їх прямоти. Прямі реакції, відповідь яких тісно пов'язанні з фрустраційною ситуацією і залишається продовженням початкових потреб. Реакції непрямі, в яких відповідь більш-менш замісна і в максимальному випадку символічна.

І нарешті, можна розглядати реакцію на фрустрацію з точки зору адекватності реакцій. Справді, всяка реакція на фрустрацію, розглянута з біологічної точки зору, адаптивна. Можна сказати, що реакція адекватна в тій мірі, в якій вона представляє прогресивні тенденції особистості швидше, ніж регресивні.

У відповідях продовження потреб можна розрізнити два крайніх типів.

1. Адаптивна персистенція. Поведінка триває по прямій лінії всупереч перешкодам.

2. Неадаптивність персистенція. Поведінка повторюється невизначено і безглуздо.

У відповідях захисту «я» також розрізняють два типи.

1. Адаптивна відповідь. Відповідь існуючими обставинами виправдана. Наприклад, індивід не володіє необхідними здібностями і провалюється в своєму підприємстві. Якщо він звинувачує у провалі себе - його відповідь адаптивна.

2. Неадаптивна відповідь. Відповідь не виправдана існуючими обставинами. Наприклад, індивід звинувачує себе в провалі, який викликаний насправді помилками інших людей.

Одним з важливих є питання про типи фрустраторів.

Розенцвейг виділяє три типи фрустраторів.

• До першого типу він відніс позбавлення, тобто відсутність необхідних коштів для досягнення мети чи задоволення потреби.

Позбавлення бувають двох видів - внутрішні і зовнішні. В якості ілюстрації «зовнішнього позбавлення», тобто випадку, коли фрустратор знаходиться поза самої людини, Розенцвейг наводить ситуацію, коли людина голодна, а їжі дістати не може. Прикладом внутрішнього позбавлення, тобто при фрустраторі, що кореняться в самій людині, може служити ситуація, коли людина відчуває потяг до жінки і разом з тим усвідомлює, що сам він настільки не є привабливим, що не може розраховувати на взаємність.

• Другий тип становлять втрати, які також бувають двох видів - внутрішні і зовнішні. Прикладами зовнішніх втрат є смерть близької людини, втрата житла (згорів будинок). Як приклад внутрішньої втрати Розенцвейг наводить наступний: Самсон, який втрачає своє волосся, в яких за легендою полягала вся його сила (внутрішня втрата).

• Третій тип фрустратора - конфлікт: зовнішній і внутрішній. Ілюструючи випадок зовнішнього конфлікту, Розенцвейг наводить приклад з людиною, яка любить жінку, що залишається вірною своєму чоловікові. Приклад внутрішнього конфлікту: людина хотіла би спокусити улюблену жінку, але це бажання блокується уявленням про те, що було б, якби хтось спокусив мати чи сестру.

Наведена типологія ситуацій, що провокують фрустрацію, викликає великі заперечення: в один ряд поставлені смерть близької людини і любовні епізоди, невдало виділені конфлікти, які відносяться до боротьби мотивів, до станів, які часто не супроводжуються фрустрацією.

Однак, залишивши осторонь ці зауваження, слід сказати, що психічні стани при втраті, позбавлення та конфлікті досить різні. Вони далеко не однакові і при різних втратах, нестатки і конфліктах в залежності від вмісту, сили і значущості їх.

Важливу роль відіграють індивідуальні особливості суб'єкта: один і той же фрустратор може викликати у різних людей абсолютно різні реакції.

Активною формою прояву фрустрації є також відхід у відволікаючу, що дозволяє «забути» діяльність.

Поряд зі стенічними проявами фрустрації існують і астенічні реакції - депресивні стани. Для депресивних станів типові смуток, свідомість невпевненості, безсилля, іноді відчаю. Особливим різновидом депресії є стан скутості і апатії, як би тимчасового заціпеніння.

Регресія як одна з форм прояву фрустрації - це повернення до більш примітивним, а нерідко і до інфантильних форм поведінки, а також пониження під впливом фрустратора рівня діяльності.

Виділяючи регресію як універсальне вираження фрустрації, не слід заперечувати того, що випадки вираження фрустрації у відомій примітивності переживань і поведінки існують (при перешкодах, наприклад, сльози).

Подібно агресії, регресія не обов'язково є результатом фрустрації. Вона може виникати і з інших причин.

Емоційність також є однією з типових форм фрустрації.

Фрустрація розрізняється не тільки за своїм психологічним змістом або спрямованістю, але і за тривалістю. Характеризують форми психічного стану можуть бути короткими спалахами агресії або депресії, а можуть бути тривалими настроями.

Фрустрація як психічний стан може бути:

1) типовою для характеру людини;

2) нетиповою, але виражає початок виникнення нових рис характеру;

3) епізодичною, скороминущою (наприклад, агресія типова для людини нестриманого, грубого, а депресія - для людини невпевненого в собі).

Розенцвейг ввів в свою концепцію поняття великої важливості: фрустраційну толерантність, або стійкість до фруструючим ситуаціям. Вона визначається здатністю індивіда переносити фрустрацію без втрати своєї психобіологічної адаптації, тобто не вдаючись до форм неадекватних відповідей.

Існують різні форми толерантності.

1. Найбільш «здоровим» і бажаним слід вважати психічний стан, що характеризується, незважаючи на наявність фрустраторів, спокоєм, розсудливістю, готовністю використовувати, що трапилося як життєвий урок, але без будь-яких нарікань на себе.

2. Толерантність може бути виражена в напрузі, зусиллі, стримуванні небажаних імпульсивних реакцій.

3. Толерантність типу бравування, з підкресленою байдужістю, яким у ряді випадків маскується ретельно приховуване озлоблення чи смуток.

У зв'язку з цим постає питання про виховання толерантності. Історичні або ситуаційні чинники ведуть до фрустраційної толерантності?

Існує гіпотеза про те, що рання фрустрація впливає на поведінку в подальшому житті як у тому, що стосується подальших реакцій фрустрації, так і в тому, що стосується інших аспектів поведінки. Неможливо підтримати у дитини нормальний рівень виховання, якщо він у поступовому ході розвитку не набуває здатності вирішити сприятливим способом проблеми, які перед ним постають: перешкоди, обмеження, позбавлення. При цьому не потрібно змішувати нормальний опір фрустрації з терпимістю. Часті негативні фрустрації в ранньому дитинстві можуть надалі мати патогенне значення. Можна сказати, що одне із завдань психотерапії полягає в тому, щоб допомогти людині виявити минуле або справжнє джерело фрустрації і навчити, яким чином потрібно вести себе по відношенню до нього.
Така загалом теорія фрустрації Розенцвейга, на основі якої був створений тест, описаний вперше в 1944 році під назвою тест «малюнкові асоціації», або «тест фрустраційної реакції».

 

 

Инструкция

Если вы согласны с данными утверждениями, ставьте рядом с их номерами знак «+», если не согласны – знак «-».

Текст опросника

1. У меня есть привычка внимательно изучать лица и поведение людей, чтобы понять их характер, наклонности, способности.

2. Если окружающие проявляют признаки нервозности, я обычно остаюсь спокойным.

3. Я больше верю доводам своего рассудка, чем интуиции.

4. Я считаю вполне уместным для себя интересоваться домашними проблемами сослуживцев.

5. Я могу легко войти в доверие к человеку, если потребуется.

6. Обычно я с первой же встречи угадываю «родственную душу» в новом человеке.

7. Я из любопытства обычно завожу разговор о жизни, работе, политике со случайными попутчиками в поезде, самолете.

8. Я теряю душевное равновесие, если окружающие чем-то угнетены.

9. Моя интуиция – более надежное средство понимания окружающих, чем знания или опыт.

10. Проявлять любопытство к внутреннему миру другой личности бестактно.

11. Часто своими словами я обижаю близких мне людей, не замечая того.

12. Я легко могу представить себя каким-либо животным, ощутить его повадки и состояния.

13. Я редко рассуждаю о причинах поступков людей, которые имеют ко мне непосредственное отношение.

14. Я редко принимаю близко к сердцу проблемы своих друзей.

15. Обычно за несколько дней я чувствую: что-то должно случиться с близким мне человеком, и ожидания оправдываются.

16. В общении с деловыми партнерами обычно стараюсь избегать разговоров о личном.

17. Иногда близкие упрекают меня в черствости, невнимании к ним.

18. Мне легко удается, подражая людям, копировать их интонацию, мимику.

19. Мой любопытный взгляд часто смущает новых партнеров.

20. Чужой смех обычно заражает меня.

21. Часто, действуя наугад, я тем не менее нахожу правильный подход к человеку.

22. Плакать от счастья глупо.

23. Я способен полностью слиться с любимым человеком, как бы растворившись в нем.

24. Мне редко встречались люди, которых я понимал бы без лишних слов.

25. Я невольно или из любопытства часто подслушиваю разговоры посторонних людей.

26. Я могу оставаться спокойным, даже если все вокруг меня волнуются.

27. Мне проще подсознательно почувствовать сущность человека, чем понять его, «разложив по полочкам».

28. Я спокойно отношусь к мелким неприятностям, которые случаются у кого-либо из членов семьи.

29. Мне было бы трудно задушевно, доверительно беседовать с настороженным, замкнутым человеком.

30. У меня творческая натура – поэтическая, художественная, артистичная.

31. Я без особого любопытства выслушиваю исповеди новых знакомых.

32. Я расстраиваюсь, если вижу плачущего человека.

33. Мое мышление больше отличается конкретностью, строгостью, последовательностью, чем интуицией.

34. Когда друзья начинают говорить о своих неприятностях, я предпочитаю перевести разговор на другую тему.

35. Если я вижу, что у кого-то из близких плохо на душе, то обычно воздерживаюсь от расспросов.

36. Мне трудно понять, почему пустяки могут так сильно огорчать людей.

Обработка результатов

Ниже приводятся 6 шкал с номерами определенных утверждений. Подсчитыва-ется число ответов, соответствующих «ключу» каждой шкалы (каждый совпавший ответ, с учетом знака, оценивается одним баллом), а затем определяется их общая сумма.

Рациональный канал эмпатии: +1, +7, – 13, +19, +25, – 31. Эмоциональный канал эмпатии: – 2, +8, – 14, +20, – 26, +32. Интуитивный канал эмпатии: – 3, +9, +15, +21, +27, – 33. Установки, способствующие эмпатии: +4, – 10, – 16, – 22, – 28, – 34. Проникающая способность в эмпатии: +5, – 11, – 17, – 23, – 29, – 35. Идентификация в эмпатии: +6, +12, +18, – 24, +30, – 36.

Анализируются показатели отдельных шкал и общая суммарная оценка уровня эмпатии. Оценки по каждой шкале могут варьироваться от 0 до 6 баллов и указывают на значимость конкретного параметра (канала) в структуре эмпатии. Они выполняют вспомогательную роль в интерпретации основного показателя – уровня эмпатии. Суммарный показатель теоретически может изменяться в пределах от 0 до 36 баллов.

Выводы

Если в сумме по всем шкалам 30 баллов и выше – у человека очень высокий уровень эмпатии; 29-22 – средний; 21-15 – заниженный; менее 14 баллов – очень низкий.

 

 

Инструкция

Для выявления уровня эмпатийных тенденций необходимо, отвечая (соглашаясь или нет) на каждое из 36 утверждений, оценивать ответы следующим образом: при ответе: «не знаю» – 0 баллов, «нет, никогда» – 1, «иногда» – 2, «часто» – 3, «почти всегда» – 4 и при ответе: «да, всегда» – 5 баллов. Отвечать нужно на все пункты.

Текст опросника

1. Мне больше нравятся книги о путешествиях, чем книги из серии «Жизнь замечательных людей».

2. Взрослых детей раздражает забота родителей.

3. Мне нравится размышлять о причинах успехов и неудач других людей.

4. Среди всех музыкальных телепередач предпочитаю «Современные ритмы».

5. Чрезмерную раздражительность и несправедливые упреки больного надо терпеть, даже если они продолжаются годами.

6. Больному человеку можно помочь даже словом.

7. Посторонним людям не следует вмешиваться в конфликт между двумя лицами.

8. Старые люди, как правило, обидчивы без причин.

9. Когда я в детстве слушал грустную историю, на мои глаза сами по себе наворачивались слезы.

10. Раздраженное состояние моих родителей влияет на мое настроение.

11. Я равнодушен к критике в мой адрес.

12. Мне больше нравится рассматривать портреты, чем картины с пейзажами.

13. Я всегда прощал все родителям, даже если они были неправы.

14. Если лошадь плохо тянет, ее надо хлестать.

15. Когда я читаю о драматических событиях в жизни людей, то чувствую, будто это происходит со мной.

16. Родители относятся к своим детям справедливо.

17. Видя ссорящихся подростков или взрослых, я вмешиваюсь.

18. Я не обращаю внимания на плохое настроение своих родителей.

19. Я подолгу наблюдаю за поведением животных, откладывая другие дела.

20. Фильмы и книги могут вызвать слезы только у несерьезных людей.

21. Мне нравится наблюдать за выражением лиц и поведением незнакомых людей.

22. В детстве я приводил домой бездомных кошек и собак.

23. Все люди необоснованно озлоблены.

24. Глядя на постороннего человека, мне хочется угадать, как сложится его жизнь.

25. В детстве младшие по возрасту ходили за мной по пятам.

26. При виде покалеченного животного я стараюсь ему чем-нибудь помочь.

27. Человеку станет легче, если внимательно выслушать его жалобы.

28. Увидев уличное происшествие, я стараюсь не попадать в число свидетелей.

29. Младшим нравится, когда я предлагаю им свою идею, дело или развлечение.

30. Люди преувеличивают способность животных чувствовать настроение своего хозяина.

31. Из затруднительной конфликтной ситуации человек должен выходить самостоятельно.

32. Если ребенок плачет, на то есть свои причины.

33. Молодежь должна всегда удовлетворять любые просьбы и чудачества стариков.

34. Мне хотелось разобраться, почему некоторые мои одноклассники были так задумчивы.

35. Беспризорных домашних животных следует отлавливать и уничтожать.

36. Если мои друзья начинают обсуждать со мной свои личные проблемы, я стараюсь перевести разговор на другую тему.

Обработка результатов

Подсчитывается сумма баллов. Но прежде нужно проверить степень откровенности обследуемого. Если он ответил «не знаю» на утверждения под номерами 3, 9, 11, 13, 28, 36 и «да, всегда» на утверждения 11, 13, 15 и 27, то это свидетельствует о его желании выглядеть лучше и о недостаточной откровенности. Результатам тестирования можно доверять, если опрашиваемый дал не больше трех неискренних ответов.

Выводы

При сумме от 82 до 90 баллов у человека очень высокий уровень эмпатийности, от 63 до 81 балла – высокий уровень, от 37 до 62 баллов – средний уровень, от 12 до 36 баллов – низкий уровень, 11 баллов и менее – очень низкий уровень эмпатийности.

 

 

Методика визначення акцентуацій характеру (К. Леонгард)

ОПИС

Особистісний опитувальник для визначення типу акцентуації був розроблений Г. Шмішеком (Schmieschek Fragebogen) на основі концепції К. Леонгарда і вперше опублікований в 1970 р. З його допомогою виявляються наступні десять типів акцентуації: гіпертимність, збудливість, емотивність, дистимія (депресивність), невротичність (тривожно-боязка акцентуація), інтроективна (афективно-екзальтована) акцентуація, циклотимічна (афективно-лабільна) акцентуація, застрягаючий (паранойяльна акцентуація), педантизм (ригідна акцентуація) і демонстративність.

 

У СНД опитувальник Г. Шмішека відомий досить давно (його текст наводиться в кінці цієї статті). Він широко використовується в психодіагностичних дослідженнях, незважаючи на те, що результати його застосування за кордоном виявилися малозадовільними. Так, ставиться під сумнів валідність опитувальника при обстеженні хворих неврозами. Є відомості про те, що сам автор опитувальника неодноразово вказував на проблеми його валідизації. У російськомовних роботах, пов'язаних із застосуванням опитувальника Г. Шмішека, нам не вдалося виявити будь-яких даних про його валідність та надійність. Нарешті, не представляється можливим визначення того, яким варіантом перекладу опитувальника скористався той чи інший дослідник, що публікує отримані з його допомогою результати (нами було виявлено п'ять варіантів перекладу, однак є всі підстави вважати, що їх значно більше).

Поряд з існуванням (і використанням!) різних безіменних перекладів, психологи-практики нерідко користуються і різними «ключами», помилки в яких зустрічаються в більшості книг з психологічного тестування. На жаль, треба визнати, що в роботі психологів-практиків все ще зберігається дилетантський підхід до психодіагностичному інструментарію.

Серйозною проблемою є і відсутність нормативних даних для різних вибірок, а пропонований автором опитувальника спосіб нормування шкал не представляється коректним. Справа в тому, що множення «сирого» бала на деякий довільний коефіцієнт (2, 3, 4 або 6, в залежності від числа пунктів) наводить оцінки за різними шкалами до єдиного діапазону значень від 0 до 24. Така вельми штучна стандартизація створює лише ілюзію порівнянності балів за різними шкалами, а вибір кордону значимого відхилення від типового взагалі нічим не обгрунтований. Являє також інтерес питання про те, яка факторна структура опитувальника, чи відповідає вона «ключам», розробленим на основі так званої «раціональної» стратегії конструювання психологічного інструментарію.

Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і проявляється в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для індивіда способи поведінки і рис характеру, зафіксованих людським досвідом і знайшли позначення в мові надзвичайно велике. Коли кількісна вираженість тієї чи іншої риси характеру досягає граничних величин і виявляється у крайньої межі норми, виникає так звана акцентуація характеру.

Акцентуації розглядаються як крайній варіант норми, в чому полягає їх головна відмінність від психопатій - патологічних розладів особистості.

Люди розрізняються між собою не тільки акцентуйованих рис. Навіть не виявляючи рис, що виділяють особистість на тлі середнього рівня, люди все ж несхожі між собою. Мається на увазі ті особливості, які надають людині як так і його індивідуальні риси.

Відмінність людей по індивідуальних рис заздрості не тільки від вроджених якостей, а й від різниці у розвитку, від того, в якій сім'ї виріс, в якій школі вчився, хто за професією, в якому колі обертається.

Так, наприклад, тип службовця, офіцера формується завдяки тому, що певне положення або посада накладають відбиток на спосіб життя. Цьому часто сприяє те, що закладена в людині природою тенденція взаємодіє з обраною професією, більше того, людина і певну професію часто обирає саме тому, що вона відповідає його індивідуальним нахилам.

Схильності і спрямованість інтересів людини виходять ззовні. По-різному може бути направлено почуття обов'язку. Багато в чому це залежить від суспільства в якому живе людина. Точно так само орієнтована спрямованість інтересів і схильностей.

Однак не можна говорити про нескінченну безліч індивідуальних рис. У даній ситуації цілком доречний факт, що основні риси, що визначають індивідуальність і характер людини, дуже численні, але все ж їх число не можна вважати безмежним.

На відміну від звичайних рис акцентуйовані риси не так численні, як варіюючи індивідуальні. Акцентуація дає можливості як соціально позитивних досягнень, так і соціально негативний заряд.

Між нормальними і акцентуйованими особистостями жорсткої межі немає. При несприятливих обставинах застрягаюча особистість може стати незговірливою, що не терпить заперечень сперечальником, але якщо обставини будуть сприяти такій людині, не виключено, що він виявиться невтомним і цілеспрямованим трудівником. Педантична особистість при несприятливих обставинах може захворіти неврозом нав'язливих станів, при сприятливих - з неї вийде зразковий працівник з великим почуттям відповідальності за доручену справу. Демонстративна особистість може розіграти перед нами рентний невроз, за інших обставин вона здатна виділитися видатними творчими досягненнями.

В цілому при негативній картині доцільно всього вбачати психопатію, при позитивній - швидше просто акцентуацію. Подібний підхід у достатній мірі доцільний, оскільки легка (низька) ступінь відхилень пов'язана частіше з позитивними проявами, а висока - з негативними.

Опитувальник включає 88 питань, 10 шкал, які відповідають певним акцентуаціям характеру. Перша шкала характеризує особистість з високою життєвою активністю, друга шкала показує збудливу акцентуацію. Третя шкала говорить про глибину емоційного життя досліджуваного. Четверта шкала показує схильність до педантизму. П'ята шкала виявляє підвищену тривожність, шоста - схильність до перепадів настрою, сьома шкала говорить про демонстративну поведінку досліджуваного, восьма - про неврівноваженість поведінки. Дев'ята шкала показує ступінь стомлюваності, десята - силу і вираженість емоційного реагування.

Виділені Леонгардом 10 типів акцентуйованих особистостей розділені на дві групи: акцентуації характеру (демонстративний, педантичний, що застрягає, збудливий) і акцентуації темпераменту (гіпертимний, дистимічний, тривожно-боязкий, циклотимічний, афективний, емотивний).

 

Схема зв'язків акцентуацій і типів характеру

Назва акцентуації	Тип характеру	Вияв темпераменту по параметрам
Активність	Реактивність
Проективна	мисленнєвий	сангвінізм	холерик
Паранойяльна	художній	флегматизм	меланхолік
Ригідна	художній	флегматизм	меланхолік
Витіснення	Практико-художній	холеризм	флегматик

 

 

Схема зв'язків акцентуацій і типів темпераментів