Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві

Найважливішим надбанням раннього віку в розвитку особистості є зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем - суб'єктом. Однаково важливими умовами для цього виступає, по-перше, зосередженість всіх психічних функцій дитини на предметних діях, на освоєнні предметного світу; подруге, ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим, що передбачає його участь в оволодінні дитиною предметною діяльністю.

У малюка складається предметне ставлення до дійсності. Предметна дія відзначається тим, що малюк діє з предметами відповідно до їх призначення, функції, людського способу використання предметів для задоволення своїх потреб. Пізнання дитиною цієї сфери дійсності призводить до чіткішого диференціювання складових своєї діяльності: відокремлення своєї активності від предмету, на який вона спрямовується. Предметна діяльність набуває гнучкості, ознак взаємозамінності компонентів, узагальненості: досвід виконання дій з ложкою переноситься на низку інших предметів: олівець, паличку, лінійку тощо. Подібних переносів зазнають не тільки знаряддя дій, але й їх об'єкти: дитина помічає, що пеленати можна не тільки ляльку, але й ведмедика, зайчика і навіть пірамідку.

Важливою умовою зародження самосвідомості є мовлення - спочатку зовнішнє, а потім внутрішнє, що виступає у дорослого провідним засобом саморегуляції особистості. Розуміння й виконання інструкцій дорослого переростає згодом у здатність дитини дошкільного віку будувати свою поведінку на основі самоінструкцій. Особливу роль відіграє засвоєння дитиною власного імені та особових займенників. Немовля рано починає розрізняти своє і чуже ім'я, з шести місяців по-різному реагує на їх звучання. В ранньому дитинстві ім'я для дитини є показником її індивідуальності, що відрізняє її від іншої людини, вона часто вживає його замість займенника "я". В той же час ім'я виступає засобом ідентифікації з іншими людьми, підкреслюючи приналежність малюка до статі, сім'ї, національності (В. С. Мухіна). Приблизно у півтора-два з половиною роки дитина називає себе своїм власним іменем - так, як до неї звертаються оточуючі, а наприкінці третього року з'являються особові займенники, насамперед "я" і "ти".

На початку 2 р. діти, користуючись дзеркалом, розглядають гудзики, кишеньки на своєму одязі, з цікавістю спостерігають за змінами віддзеркалення. Різноманітнішими стають ігри перед дзеркалом: діти підстрибують перед дзеркалом, весело при цьому сміючись, із задоволенням змінюють свій зовнішній вигляд: одягають хусточку, причісуються та ін.

Дорослий у спілкуванні з дитиною виконує роль співпрацівника, партнера, всіляко підтримуючи та направляючи зусилля малюка на забезпечення успішних предметних дій. Разом з тим, дорослий для дитини - носій зразків дій, джерело для розширення їх арсеналу.

Через призму своєї предметної діяльності малюк сприймає себе і оточуючих. Максимуму виразності досягає залежність емоційного комфорту малюка від того, наскільки успішно відбувається його діяльність. Гостре невдоволення викликають невдачі, особливо коли вони не виправдовують очікувань дорослих. Через успішну дію дитина прагне отримати від дорослого схвалення і заохочення, викликати його захоплення, а на їх основі заслужити повагу дорослого. Депри-вація (блокування) цих потреб залежить, насамперед, від предметної умілості дитини. Малюк починає пов'язувати результат діяльності із процесом її виконання, розуміючи, що дії, які призводять до змін у предметах, виконує саме він. На основі описаних переживань дитини зростає її увага до оцінок дорослих, в яких вона тільки починає вирізняти загальну особистісну оцінку ("ти хороший") і оцінку за результатом діяльності ("ти добре водиш машину, складаєш пірамідку"). Оцінки дорослих виступають однією з умов формування самооцінки в майбутньому.

Поступово дитина все краще виконує самостійно досить широкий спектр предметних дій. Дитина досягає того рівня у розвитку самосвідомості, який С. Л. Рубінштейн вважав реальною самостійністю, реальним виокремленням з оточення [129, с. 636]. Т. С. Гуськова називає цю стадію справжньою самостійністю, показником якої є "особистісні бажання" малюка. Дитина здатна ставити соціально схвальну мету, виступаючи самостійною там, де ще вчора не обходилась без підтримки дорослого. Поступово посилюються мотиви "бути як дорослий": малюк наполегливо хоче їсти самостійно, прагнучи самому діяти ложкою. При цьому він ніби піднімає планку у своєму розвитку, ставлячи перед собою нову задачу "виконати самостійно". Відповідно такі спроби малюка заслуговують підтримки дорослого, який допомагає дитині втримати мету, виконати дію, контролює і оцінює її діяльність. Завдяки співпраці з дорослим дитина оволодіває різними елементами цілісної структури діяльності: постановкою мети і задач, співвіднесенням результату з бажаним.

Прагнення дитини до самостійності стає окремим мотивом, переплітаючись із мотивом "бути великим, дорослим". Неодноразове виконання дії разом з дорослим та прагнення до відособлення породжують мотив "Я сам". Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча: "Я їстиму. Я гратимусь".

Спілкування з дорослим, що залишається ще ситуативно-діловим, починає відставати від нових запитів дитини, в якої прагнення до співпраці починає поєднуватись з тенденцією до відособлення. У системі відносин з дорослим виникають бар'єри виявам самостійності дитини, що викликають неслухняність, характерну для перехідного періоду в розвитку особистості - кризи трьох років. Її ознаки описав Л. С. Виготський:

негативізм - демонстративна відмова виконати дію, адресована конкретному дорослому;

впертість - наполягання дитини на своєму, щоб досягти поваги з боку дорослого;

неслухняність - орієнтація дитини на порушення встановлених для неї норм виховання, усталеного способу життя;

свавілля, або норовливість, полягає в тенденції дитини до самостійності, коли вона все хоче зробити сама;

протест - бунт, коли все в поведінці дитини починає носити протестуючий характер;

симптом знецінення дорослого, його дискредитація;

прагнення до деспотизму - бажання виявляти деспотичну владу щодо оточуючих;

ревнощі до молодших і старших, якщо в сім'ї ще є діти;

реакції невротичного або психопатичного характеру (страхи, порушення мовлення, порушення сну, енурез).

ВИСНОВКИ про особливості розвитку самосвідомості в ранньому віці:

- відбувається зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем - суб'єктом;

- умовою розвитку самосвідомості є ускладнення предметної діяльності дитини, яка починає відокремлювати окремі її елементи (мету, результат, процес, виконавця);

- набуття досвіду спільного з дорослим виконання предметної діяльності призводить до появи прагнення дитини до відособлення і самостійності;

- поява власне самосвідомості невіддільна від мовлення дитини, в якому з'являється займенник "Я";

- форма спілкування з дорослим наприкінці раннього віку відстає від розвитку самосвідомості малюка, зумовлюючи появу кризи трьох років.

63.Розвиток самосвідомості.

Під самосвідомістю слід розуміти процес усвідомлення своєї особистості, свого «Я», як фізичного, духовного і суспільної істоти. Самосвідомість - це знання і в той же час ставлення до себе як до певної особи. Всі сторони особистості (фізична, духовна, суспільна) знаходяться в найтіснішому єдності, впливають один на одного. Процес усвідомлення цих сторін особистості, є складний єдиний процес. Усвідомлення себе як фізичної істоти, є і ставлення до себе як до певного живому організму, що володіє відомими фізичними якостями. Коли ми говоримо про усвідомлення себе як духовної істоти, то тут на перший план виступають знання і ставлення до себе, як до особистості пізнає, яка переживає і діючої. Нарешті, усвідомлення себе як суспільної істоти, полягає в усвідомленні своєї суспільної ролі, свого місця в колективі.

Виникнення і розвиток самосвідомості дитини протягом перших 7 років життя нерозривно пов'язані з розвитком міжособистісних відносин з іншими. Спробуємо простежити основні етапи цього розвитку.

Дитина раннього віку ставлення до самого себе запозичує у дорослих. Тому він називає себе в третій особі (Дімі чаю, «Дати Даші пірамідку) і не рідко розмовляє з собою, як з стороннім: вмовляє, лає, дякує. Злитість з іншими людьми, яку відчуває дитина, не рідко проявляється в його висловлюваннях. Хлопчик, якому батьки кажуть: «Сашенька, ми йдемо в гості, запитує:«А ми мене візьмемо? Тут «ми» вжито для позначення всієї родини, включаючи і самої дитини: всі ми - і ти, і ти і я.

Усвідомлення себе як постійного джерела різноманітних бажань і дій, відокремленого від інших людей, відбувається до кінця третього року життя під впливом зростаючої практичної самостійності дитини. Дитина починає опановувати виконанням різноманітних предметних дій без допомоги батьків, засвоює найпростіші навички самообслуговування. Він опановує прямоходінням, промовою, предметно-маніпулятивної діяльністю. У нього виникають особливі почуття, які у психології названі почуттями самолюбства: почуття гордості і почуття сорому (первинні прояви емоційно-ціннісного компонента самосвідомості). Закінчується цей період воістину епохальною подією дитина починає вперше затверджуватися як особистість. Він починає розуміти що, ту чи іншу дію виконує саме він. Зовні це розуміння виражається в тому, що дитина починає говорити про себе не в третьому, а першій особі: «Я сам», «Я буду», «Я хочу», «Дай мені», «Візьми мене з собою». У спілкуванні з дорослими він навчаються відокремлювати себе від інших людей.

Вступаючи в дошкільний вік, дитина усвідомлює тільки сам факт, що він існує, по-справжньому ще нічого не знаючи про себе і про свої якості. Прагнучи бути доросла дитина раннього віку не враховує своїх реальних можливостей. Це досить явно виявляється в кризу тих років.

Скоро дитина починає порівнювати себе з дорослими. Він хоче бути таким, як дорослі, він хоче виконувати такі ж дії, користуватися такою ж незалежністю і самостійністю. І не потім (коли-небудь), а зараз же, тут і негайно. Тому-то в нього з'являється прагнення до волевиявлення: він прагне до самостійності, до протиставлення своїх бажань бажанням дорослих. Так виникає криза раннього віку. Дорослі в цей період відчувають значні труднощі у взаєминах з дитиною, стикаються з його впертістю, негативізмом.

Андрій (2.10.) Йому подобається говорити неналежні слова. Коли сердиться на свою бабцю, дражнить: «бабулетка».

Денис (2.11.) Негативу. Прошу: «віднеси, дитинко, цей кухоль на кухню».

Денис категорично заявляє: «Ні!»

- Ну що ж! Значить, віднесе Кирюша.

Денис біжить слідом за братом на кухню, бере кухоль, повертається в кімнату, ставить кухоль на колишнє місце, знову бере і несе на кухню.

Немає ще скільки-небудь обгрунтованого і правильного думки про себе і в молодшого дошкільника, який просто приписує собі всі позитивні, схвалювані дорослими якості, часто навіть не знаючи, в чому вони полягають. Коли одну дитину стверджує що він акуратний запитали, що це значить, він відповів: «Я не боюся». Інші діти, теж пишаються своєю акуратністю, на це питання відповідали: «Не знаю».

Для того щоб навчитися правильно оцінювати себе, дитина повинна спочатку навчитися оцінювати інших людей, на яких він може дивитися як би з боку. А це відбувається далеко не відразу. У цей період, оцінюючи однолітків, дитина просто повторює думки, висловлені про них дорослими. Те ж саме відбувається і при самооцінці («Я хороший, тому що мама так говорить»).

Статева ідентифікація, ототожнення себе з представниками своєї статі, розвивається десь до трьох років, в процесі того, як дитина вчитися усвідомлювати себе як майбутню чоловіка або жінку. «Я - хлопчик» або «Я - дівчинка» стають знанням і переконанням дитини. Тут усвідомлення свого «Я» неодмінно включає в нормі та усвідомленні власної статевої приналежності. Почуття власної статевої приналежності в нормі вже стають стійким у дитини в молодшому і середньому дошкільному віці.

Відповідно до сприйняттям самого себе як хлопчика чи дівчинки дитина починає вибирати для себе ігрові ролі. При цьому діти часто групуються в ігри за ознакою статі.

У молодшому і середньому дошкільному віці виявляється доброзичлива упередженість до дітей своєї статі, що визначає розвиток самосвідомості.

У 3-4 роки діти не тільки розрізняють підлогу оточуючих їх людей, а й досить добре знають, що в залежності від статі, до людини пред'являються різні вимоги: дівчатка зазвичай грають в ляльки і одягаються як жінки, а хлопчики грають в машинки або, наприклад, у пожежників.

В 4 - 5 років, самостійна оцінка дитиною інших людей, їх вчинків і якостей спочатку залежить від його ставлення до цих людей. Це проявляється, зокрема, в оцінці вчинків персонажів оповідань і казок. Будь-який вчинок хорошого, позитивного героя оцінюється як хороший, поганого - як поганий. Але поступово оцінка вчинків і якостей персонажів відокремлюється від загального ставлення до них, починає будується на розумінні ситуації і того значення, які мають ці вчинки і якості. Прослухавши казку «Теремок», дитина відповідає на питання: «Добре чи погано поступив ведмідь?» - «Погано». «Чому він погано зробив?» - «Тому що розвалив теремок». - «Тобі ведмідь подобається чи ні?» - «Подобається. Я люблю ведмедиків».

У міру засвоєння норми і правила поведінки стають тими мірками, якими користується дитина в оцінці інших людей. Але докласти ці мірки до самого себе виявляється набагато важче. Переживання, захоплюючі дитини, що штовхають його на ті чи інші вчинки, заступають від нього дійсний сенс скоєних вчинків, не дозволяють неупереджене їх оцінювати. Така оцінка ставати можливою тільки на підставі порівняння своїх вчинків, якостей з можливостями, вчинками, якостями інших людей.

На питання, хто краще за всіх співає пісеньки в групі, Марина каже: «Галя і я. Добре Олена співає. А Галя і я трошки. Я трошки добре і Галя трошки добре».

Віра на питання, хто краще всіх уміє чергувати, відповідає: «Всі хлопці добре чергують, все краще за всіх».

До старшого дошкільного віку (до 6-7 років) ставлення до себе знову істотно змінюється. До цього віку діти починають усвідомлювати не тільки свої конкретні дії і якості, але й свої бажання, переживання, мотиви, які, на відміну від об'єктивних характеристик, не є предметом оцінки та порівняння, але об'єднують і консолідують особистість дитини в цілому (Я хочу, Я люблю, Я прагну і пр.) все це відбивається у посиленні суб'єктної складової самосвідомості і в змінах взаємини 6-7-річної дитини до інших людей. Власне Я дитини вже не настільки жорстоко фіксовано на своїх достоїнствах і оцінці своїх об'єктивних якостей, але відкрито для інших людей, їх радостей і проблем. Самосвідомість дитини виходить за межі своїх об'єктних характеристик і відкрито для переживань інших. Інша дитина стає вже не тільки протилежним істотою, не тільки засобом самоствердження і предметом порівняння з собою, але й самоцінною особистістю, суб'єктом спілкування та обігу їх цілісного Я. Саме тому діти залюбки допомагають одноліткам, співпереживають їм, і не сприймають чужі успіхи як своє поразку.

Така загальна логіка нормального вікового розвитку міжособистісних стосунків дитини з іншими людьми. Проте вона далеко не завжди реалізується у розвитку конкретних дітей. Широко відомо що існують різні індивідуальні варіанти у розвитку особистості дітей і їхнє ставлення до однолітків. Особливу тривогу викликають проблемні форми міжособистісних відносин (підвищена конфліктність, сором'язливість, невпевненість у собі, агресивність). Спеціальний аналіз психологічних особливостей таких проблемних дошкільників (дослідження А. Г. Рузской, Л. Н. Галігузова, Є. О. Смирнової, 2001) показав, що всі ці діти не відрізняються від своїх однолітків за рівнем розвитку інтелекту, довільності або ігрової діяльності. Психологічні причини їх труднощів лежать в іншому.

Незважаючи на очевидні відмінності поведінкових проявів, в основі всіх проблемних форм міжособистісних відносин лежить єдине психологічне підгрунтя. У загальних рисах його можна було б визначити як фіксацію на своїх предметних якостях чи переважання оцінного, об'єктного відношення до себе та інших. Така фіксація породжує постійну оцінку себе, самоствердження. Демонстрацію своїх достоїнств і пр.

Так, агресивні діти відрізняються підвищеним прагненням до самоствердження, захисту свого Я, доказам соєю сили та переваги, інші стають для них засобом самоствердження і предметом постійного порівняння з собою. Відмінною особливістю конфліктних дошкільнят є напружена потреба у визнанні та повазі однолітків, у підтримці і стверджував позитивної самооцінки. В основі дитячої сором'язливості лежить фіксованість на собі, постійне сумнів у цінності своєї особистості. Тривога про своє Я і страх перед оцінкою інших затуляє зміст спільної діяльності і спілкування. Як можна бачити, в основі самих різних порушень міжособистісних відносин лежать особливості самосвідомості дитини.

Показово, що у конфліктних, надзвичайно активних, агресивних дошкільнят і у дітей сором'язливих, виявлено спільні особливості самооцінки. У загальних випадках позитивна оцінка серя різко розходиться з їх оцінкою себе очима інших. Маючи високу загальну самооцінку і вважаючи себе найкращим, дитина сумнівається в позитивному щодо інших, особливо малознайомих. У разі сором'язливості, ця розбіжність виражається в непевності, відхід у себе, тривожності й страху перед новими ситуаціями; у разі агресивності - у демонстративності і постійному прагненні довести свої переваги, утвердити своє Я. Проте в основі обох варіантів лежить єдине психічне підстава - фіксація на своїй самооцінці і своєму образі. «Я» дитини, як би зрощується, збігається зі своїм образом і прагне утримати його. Він постійно дивиться на себе очима іншого, як би перебуваючи в системі дзеркал. Одні діти намагаються сховатися від того погляду, піти у себе. Інші навпаки, милуються собою, демонструють свої переваги. Але в обох випадках ці дзеркала дозволяють бачити тільки себе, закриваючи навколишній світ та інших людей, в яких вони бачать лише ставлення до себе, але не їх самих.

Таким чином, самосвідомість і ставлення до інших нерозривно пов'язані і взаімообусловлівают один одного; на всіх етапах вікового розвитку ставлення до інших відображає особливості становлення самосвідомості дитини та її особистості в цілому.