Механізм вирішення територіальних спорів

До правових засобів вирішення міжнародних спорів відносять міжнародний арбітраж і міжнародні суди. Інко­ли правовим засобом визнається погоджувальна комісія, якщо їй надається право ухвалювати юридично обов'язкові висновки, що ґрунтуються на міжнародному праві. Держа­ви переважно негативно ставляться до правових засобів вирішення спорів, що, на їхню думку, занадто обмежують суверенітет і не дозволяють впливати на процес врегулю­вання, а тому зазвичай вдаються до них у крайньому разі. Міжнародний арбітраж. Цей засіб зарекомендував себе як ефективний інструмент вирішення міждержавних спорів, зокрема досить складних, обтяжених серйозним міжнародним протистоянням сторін. В останні десятиліття поширилася практика передбачати арбітражне врегулюван­ня спорів як засіб врегулювання можливих спорів щодо тлу­мачення та застосування міжнародних угод. З іншого боку, кількість звернень до цього засобу помітно зменшилася.Звернення до арбітражу є добровільним, здійснюється шляхом укладання спірними сторонами особливої міжна­родної угоди, що називається компромісом. У ній сторони регламентують: порядок визначення складу арбітрів; пред­мет спору; компетенцію арбітражу; процедуру розгляду справи; характер і джерела норм, на підставі яких має бути ухвалене рішення; порядок винесення рішення; юридичну обов'язковість рішення.Якщо компроміс укладається після виникнення конкрет­ного спору, має місце арбітражadhoc. Також можлива по­передня домовленість про арбітраж як засіб врегулювання потенційного спору, що закріплюється в договорі з певного питання або у спеціальному договорі про арбітраж. У цьо­му разі має місце постійний арбітраж. Його юрисдикція може бути обов'язковою або факультативною (добро­вільною).Окремо слід відзначити Постійну палату третейського суду (англ. Permanent Court of Arbitration, буквально пе­рекладається як «Постійний арбітражний суд»), створену на підставі Гаазьких конвенцій 1899 і 1907років про мир­не вирішення міжнародних спорів. Для кожного спору, що передається на вирішення Палати, його сторони укладають компроміс та обирають арбітрів із переліку осіб, що фор­мується державами — учасницями Конвенцій. Міжнародні суди. Теорія використовує для визначення всього розмаїття існуючих міжнародних судів родове понят­тя міжнародний судовий орган (або міжнародна судова ус­танова), що характеризується такими ознаками: ство­рюється та діє згідно з міжнародним юридичним інструмен­том - міжнародним договором або рішенням міжнародної організації, що ґрунтується на повноваженнях, наданих міжнародним договором; склад суддів визначається до мо­менту передачі спору на розгляд; має юрисдикцію щодо спорів, однією із сторін яких є суб'єкт міжнародного пра­ва; вирішує спір згідно з наперед встановленою процеду­рою, що не може бути змінена сторонами; його рішення ґрунтуються на чинному міжнародному праві та є юридич­но обов'язковими для сторін. На сьогодні можна налічити близько півтора десятки міжнародних судових органів, що відповідають цим критеріям. Усі вони були створені у другій половині ХХ ст.¹ Переважна їх більшість вирішують спори про застосування та тлумачення конкретного міжнародно­го договору, як правило, регіонального.

 

Правовий режим Арктики

Арктика - це частина земної кулі з умовним центром (Північним полюсом), до складу якої входять води Північного Льодовитого океану і його морів, а також ділянки суші Європи, Азії й Америки. Дотепер у географічній і юридичній науці немає загальновизнаного визначення цього поняття. Одним із найбільших здобутків Договору варто вважати призупинення висунення територіальних претензій на простори Антарктики з боку держав на строк дії Договору. З огляду на те, що Договір є безстроковим міжнародно-правовим актом, вирішення територіальних суперечок у такий спосіб є цілком прийнятним у наш час.Сучасний міжнародно-правовий режим Антарктики характеризується принципами демілітаризації та нейтралізації території. Створення військових баз, випробування зброї є забороненим на її території. Крім того, Антарктика не може бути у випадку війни перетворена у театр воєнних дій. Водночас Договір передбачає широкі можливості для держав щодо свободи досліджень в Антарктиці, зокрема обміну інформацією стосовно наукових робіт, обміну науковим персоналом, вільного доступу до результатів наукових досліджень.

 

Питання правонаступництва щодо міжнародних договорів та активів СРСР.

Держави, які є чи були суб'єктами Союзу Радянських Соціалістичних Республік, безвідносно до їхнього теперішнього статусу, і Союз РСР, як держава-попередник, поважаючи проголошений суверенітет, закріплений в актах, прийнятих вищими законодавчими органами держав, враховуючи необхідність кардинального перегляду всього комплексу відносин між державами, що входили до складу СРСР, усвідомлюючи, що гарантія обслуговування й погашення зовнішнього боргу СРСР є обов'язковою умовою подальшого входження у світове господарство, враховуючи неможливість гарантій погашення зовнішнього боргу СРСР без вирішення питань з розподілу активів СРСР, вважаючи, що питання правонаступництва державних боргових зобов'язань мають першочергове значення, беручи до уваги принципи міжнародного права й положення Віденської (1983 р.) конвенції "Про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів та державних боргів" укладають цей Договір про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу й активів Союзу РСР.(Договір про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР) Стаття 3. Сторони беруть на себе зобов'язання брати участь у погашенні та нести витрати з обслуговування державного зовнішнього боргу СРСР (далі - Борг) у частках, узгоджених Сторонами, і за умови виконання вищезазначеного зобов'язання беруть на себе зобов'язання гарантувати право власності кожної зі Сторін на належну їй частку активів СРСР (далі - Активи). Частка кожної зі Сторін у заборгованості за Боргом на 1 січня 1991 р. і Активах на момент правонаступництва визначається на підставі узгодженого Сторонами єдиного агрегованого показника. Розподіл боргу СРСР, що виник у 1991 році щодо продтоварів і товарів народного споживання, здійснюється за фактичним використанням державами-правонаступницями отриманих кредитів, решта - за агрегованим показником. Кожна зі Сторін несе роздільну відповідальність щодо інших Сторін з виплати належної їй частки Боргу. Сторони взаємно гарантують, що після повного погашення якою-небудь із Сторін суми Боргу, належної цій Стороні, вони не будуть пред'являти до цієї Сторони ніяких претензій щодо частини Боргу, яка залишатиметься непогашеною. Попередня структура Боргу й Активів, визначених на момент правонаступництва, наведена у Додатку N 1. Сторони погодились продовжити спільну роботу з виявлення, оцінки та розподілу боргів і активів СРСР для реалізації цілей цього Договору. Ніякі з положень цієї статті не перешкоджають будь-якій із Сторін взяти на себе солідарну відповідальність з виплати своїх часток Боргу на основі угоди між ними, якщо це не порушує цього Договору.