Зясувати передумови і прояви пробудження національної і політичної активності українського суспільства у другій половині 1980-х рр.

Спробою вивести СРСР із стану системної кризи була перебудова (1985 – 1991 рр.), ініційована М.Горбачовим і одним з ідеологів перебудови О.Яковлєвим. У суспільно-політичному житті головними гаслами стали демократизація і гласність.

Причини перебудови: сповільнення темпів економічного росту, відставання в реалізації науково-технічних програм, низький рівень життя народу, загроза термоядерної війни, відцентрові тенденції в національних республіках.

В Україні перебудова ішла дуже низькими темпами, за що отримала назву «заповідника застою». Перший секретар ЦК КПУ В.Щербицький вважав, що республіка є взірцем стабільності і не потребує глибоких системних змін. Очікування суспільства швидких змін на краще не виправдовувалися. Навпаки зріс дефіцит товарів, звичним явищем були великі черги, картки, талони тощо. Ініціатором перебудови виступила КПРС і тому за ці наслідки несла відповідальність. Рейтинг КПРС і КПУ почав різко падати. Спостерігався добровільний вихід комуністів з партійних рядів. Люди почали шукати силу, яка б могла цю перебудову довести до кінця, запропонувати шляхи виходу з кризи. Це привело до зростання популярності опозиційних сил, альтернативних КПРС організацій.

Ініціативу реального реформування у ті роки, зокрема, у національно-політичній і культурно-освітній діяльності взяла на себе українська інтелігенція. У 1987 – 1988 рр. вона обєднувалася в неформальні організації такі як «Товариство Лева», «Меморіал», Товариство української мови імені Т.Шевченка, Спілка незалежної української молоді та ін. Але через відсутність координуючого центра ефективність цих організацій була невисокою. За прикладом Прибалтики укр. інтелектуали теж намагалися створити народний фронт.

У 1987-1988 рр. були звільнені з увязнення і заслання В.Чорновіл, Л.Лукяненко. За їх участі було відновлено діяльність правозахисної Укр. Гельсінської спілки. Активну роль відіграла Спілка письменників України. Газета «Літературна Україна» публікувала статті І.Дзюби, І.Драча, Р.Братуня, О.Гончара, С.Плачинди та ін., де порушувалися питання укр. культури. мови, екології, національної історії. Пленум Спілки письменників влітку 1987 р. прийняв рішення про захист укр. мови і пропонував прийняти Закон про державну мову. Верховна рада України у жовтні 1989 р. ухвалила закон «Про мови в Українській РСР», відповідно укр. мова отримала статус державної.

8 – 10 вересня 1989 р. відбувся установчий зїзд Народного руху на перебудову в Україні, головою обрали І.Драча. На той час у його складі було 280 тис. членів. Він став головною опозиційною силою до компартії.

Новим етапом на шляху радикалізації політичного життя стали вибори до Верховної ради СРСР вперше на альтернативній основі у березні 1989 р. Вони супроводжувалися мітингами під синьо-жовтими прапорами, що теж було новим явищем. На 175 місць було висунуто 650 кандидатів. Не були обрані депутатами перші секретарі Київського, Львівського, Ворошиловградського обкомів партії. Від опозиційних до КПРС сил стали народними депутатами Д.Павличко, В.Яворівський, Ю.Щербак. Р.Братунь.

Широкого резонансу набули перезахоронення на Байковому кладовищі загиблих у тюрмах дисидентів В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого.

1989 рік став першим роком масових робітничих страйків шахтарів Донбасу, Павлограда, Червонограда, Нововолинська. Вони висловили недовіру компартії, вимагали прибрати партійні комітети з підприємств. До страйкуючих шахтарів долучилися студенти. У вересні 1989 р. подав у відставку В.Щербицький, на зміну йому прийшов В.Івашко.

Радикальні зміни в житті республіки відбулися в 1990 р. Все наполегливіше звучали вимоги виходу України зі складу СРСР. 21 січня Акту злуки УНР і ЗУНР відбувся «живий ланцюг» від Івано-Франківська до Києва, коли десятки тисяч людей взялися за руки. У березні з Конституції вилучили 6 статтю про керівну роль КПРС. Це створило юридичні підстави для формування багатопартійності. Уже в вересні 1990 р.Президія Верховної ради ухвалила постанову «Про реєстрацію громадських обєднань». У цьому році виникли такі політичні партії як Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України,, Демократична партія України,, Українська селянсько-демократична партія. всього близько 20 партій.

Незважаючи на кількість опозиційних партій, реальний вплив на політичні процеси в Україні мали компартія України і народний Рух України. Нові партії були слабкими і незавершеними – не мали первинних організацій на місцях, малочисельні, часто створювалися під конкретного депутата або політика.

У березні-травні 1990 р. відбулися вибори депутатів до Верховної ради України, на 450 місць претендувало близько 3 тисяч кандидатів. У східних і південних областях перемогли кандидати від КПУ, а в центрі і на Заході України – від опозиції. До складу ВР пройшли В.Чорновіл, Б.Горинь, М.Горинь, Л.Лукяненко, С.Хмара, І.Юхновський та ін. Ця ВР вперше працювала у парламентському режимі, структурувалася на більшість (239 депутатів-комуністів і господарників на чолі з О.Морозом) і опозицію (Народна рада на чолі з І.Юхновським). 16 липня ВР проголосувала за Декларацію про державний суверенітет. Це змінило розстановку сил у ВР. В.Івашко перейшов на роботу в ЦК КПРС, головою ВР обраний Л.Кравчук. Кравчук був яскравим представником суверен-комуністів – частини комуністів, які скористалися гаслами націонал-демократів, щоб не втратити владу.

Значно радикальнішою виявилася молодь і студентство. Це засвідчило студентське політичне голодування у жовтні 1990 р. на майдані Незалежності. Студенти вимагали відставки уряду В.Масола, призначення на весну 1991 р. нових парламентських виборів на основі багатопартійності, націоналізації майна КПРС і ВЛКСМ на території України, відмови України від підписання нового союзного договору. Окремі вимоги задовольнили. Політична активність укр.суспільства наближала акт проголошення незалежності 24 серпня 1991 р.