Мета виконання курсової роботи

Курсова робота є одним із видів наукової роботи, самостійним навчально-науковим дослідженням студента, яке виконується з певної дисципліни або з двох-трьох дисциплін одного спрямування. Метою написання курсової роботи є:

- поглибити знання студентів з актуальних проблем окремої галузі науки;

- систематизувати отримані теоретичні знання з певної навчальної дисципліни;

- розвинути уміння самостійного критичного опрацювання наукових джерел;

- формувати дослідницькі уміння студентів;

- стимулювати студентів до самостійного наукового пошуку;

- уміти аналізувати передовий досвід та узагальнювати власні спостереження;

- вміти практично втілювати результати дослідження в самостійні розробки.

Таким чином, курсова робота − це дослідницько-реферативна праця, яка дозволяє студентові виробити практичні вміння наукової праці (пошук джерел інформації та робота з ними, реферування наукової та методичної літератури, зіставлення кількох поглядів на одну проблему тощо), виявити рівень знань із певної спеціалізації чи галузі знань, продемонструвати вміння самостійно мислити, робити узагальнення та висновки. Виконання курсової роботи передбачає вироблення навичок самостійної роботи з джерелами й науковою літературою, оволодіння методикою, яка допомагає студентові систематизувати отримані теоретичні знання з вивченої дисципліни та перевірити їх якість.

Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно корегуватися з практичними потребами конкретного фаху. Як правило, керівництво здійснюється найбільш кваліфікованими викладачами кафедри. Термін виконання курсових робіт визначається робочим навчальним планом.

Курсова робота допомагає студентові систематизувати теоретичні знання з вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи.

Виконання курсової роботи повинно сприяти поглибленому засвоєнню лекційного курсу і отриманню навичок у вирішенні практичних завдань.

Тематика курсових робіт із навчальної дисципліни щорічно затверджується кафедрою. Студентам надається право вільного вибору теми.

На якість курсової роботи суттєво впливає вміле використання практичного матеріалу. Підбір даних, їх критичне осмислення та обробка є досить важливим етапом у підготовці та написанні курсової роботи.

ВИБІР ТЕМИ

Активна робота з вибору теми починається зі спільної наради студентів та викладача − наукового керівника. Доцільно при цьому врахувати актуальність тем дослідження, професійні інтереси студента й обраний напрямок науково-дослідницької роботи.

Вибираючи тему курсової роботи з тематики, запропонованої кафедрою, студент повинен зорієнтуватись у тому, щоб дослідження, здійснене в процесі розробки курсової роботи, можна було продовжити в подальших наукових пошуках.

Назва курсової роботи повинна бути короткою, відповідати обраній спеціальності та суті дослідження. З огляду на це оптимальним початком назви курсових робіт є слова "Обґрунтування...", "Розробка...", "Методика…", "Використання…".

Вибрана тема погоджується з науковим керівником і затверджується на кафедрі. Її зміна чи коригування можливе лише з дозволу наукового керівника при достатньому обґрунтуванні студента.

Виконання курсових робіт здійснюється згідно з календарним планом, складеним студентом і науковим керівником. Захист курсових робіт відбувається на засіданні кафедри, відповідно до затвердженого графіку, перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри та за участю керівника курсової роботи.

З урахуванням ступеня розробки питань, що планується вивчити, наявності джерел і літератури, а також актуальності випускаючі кафедри пропонують тематику, яка може коригуватися, а також призначають керівників з-поміж найбільш кваліфікованих викладачів, заслуховують на своїх засіданнях хід виконання, проводять попередній захист курсових робіт. Відповідальними за обрання та контроль шодо підготовки й захисту курсових робіт є завідувачі кафедри.

Студенту надається право вибирати тему курсової роботи з переліку, наданого кафедрою, або запропонувати свою з обґрунтуванням її розробки. Допускаються випадки виконання комплексної тематики кiлькома студентами.

Курсовi роботи зберiгаються на кафедрi протягом терміну навчання студента в університеті, потiм списуються в установленому порядку.

Вибір теми зумовлюється такими чинниками:

а) колом інтересів самого студента;

б) наявністю джерел та літератури з проблеми;

в) актуальністю та новизною теми;

г) станом наукової розробки теми;

д) тема не повинна бути надто широкою, оскільки студент позбавляється можливості всебічно проаналізувати усі аспекти проблеми;

е) при виборі та формулюванні теми слід обов'язково наголосити на проблемності індивідуального завдання, тобто вже за самою назвою повинно бути зрозумілим, що саме студент прагне аналізувати, порівнювати, узагальнювати;

є) з огляду на обрану для роботи проблему, варто враховувати знання іноземних мов, що сприяє розширенню історіографії проблеми, уможливлює залучення іншомовних джерел і уникнення однобокого бачення розгляду питань; якщо більшість доступної літератури з теми написані іноземною мовою, необхідно впевнитися, що рівень володіння іноземною мовою дозволяє її опрацювати.

 

 

ЗБІР І ОБРОБКА МАТЕРІАЛУ

У процесі підготовки до написання курсової роботи добираються і вивчаються літературні джерела, складається бібліографія. Значну допомогу студенту в цьому надає науковий керівник, а також працівники бібліотек. Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів (систематичного, алфавітного), реферативних журналів, бібліографічних довідників. Особливу увагу слід звернути на періодичні видання (газети, журнали), де можна знайти останні результати досліджень науковців. Методика вивчення літератури, як основа наукового дослідження в курсовій роботі, залежить від характеру й індивідуальних особливостей студента − загальноосвітнього рівня і спеціальної підготовки, ерудиції та особливостей пам'яті, звичок і працездатності. Водночас доцільно дотримуватися загальних правил опрацювання літератури. Спочатку потрібно ознайомитись з основною літературою (підручниками, теоретичними статтями), а потім − прикладною (методичними розробками, інструктивними матеріалами, статтями про конкретні дослідження тощо). Студіювання складних джерел (монографій) слід починати лише після опрацювання простих (підручників). Вивчення книг передує опрацюванню статей із найновіших джерел.

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення передбачає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають особливе значення для курсової роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу увагу на ідеї та пропозиції щодо вирішення проблемних питань з обраної теми, дискусійні аспекти, наявність позицій та протиріч.

У процесі опрацювання літератури на окремих аркушах або картках роблять конспективні описи, виписки з тексту, цитати, цифровий матеріал. При цьому слід обов'язково робити повні бібліографічні описи джерел: автор, назва книжки (статті), видавництво (назва журналу), рік видання, обсяг книжки (номер журналу), номер сторінки, щоб використати ці записи для підготовки списку використаних джерел і зробити необхідні посилання у тексті курсової роботи.

Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання плану курсової роботи.

План містить такі складники: вступ; 3−4 взаємопов'язані та логічно побудовані параграфи, що дозволяють розкрити тему; висновки; список використаних джерел. Самостійно складений студентом план обговорюється з науковим керівником, за необхідності коригується і після цього затверджується. Формування тексту курсової роботи відбувається шляхом систематизації та обробки зібраних матеріалів із кожної позиції плану. До тексту вносяться тільки старанно підібрані та цілеспрямовано проаналізовані матеріали. На цьому ж етапі виконуються обчислення, обґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, добирається ілюстративний матеріал (графіки, малюнки, таблиці). У процесі роботи визначається потреба у додаткових матеріалах. Одержаний чорновий варіант курсової роботи доповнюється, уточнюються деякі положення, остаточно формулюються всі висновки та пропозиції.

Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим як наукове дослідження. Остаточне оформлення курсової роботи здійснюється відповідно до вимог.

СТРУКТУРА Й ОБСЯГ РОБОТИ

Курсова робота має таку структуру:

Ø вступ;

Ø розділи теоретичної частини;

Ø розділи практичної частини;

Ø висновки;

Ø додатки;

Ø список використаних джерел.

На сторінці плану вказуються номери сторінок кожного розділу та підрозділу.

У вступі потрібно довести актуальність певної проблеми для даної галузі науки і практики, визначити об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження.

Основна частина курсової роботи складається з теоретичного та практичного аспектів, де розкривається зміст дослідження. Зокрема, у першій частині (теоретичній) подається аналіз наукової літератури, а також авторські розробки і висновки. Друга (практична) частина містить опис виконаного дослідницького завдання та розробки навчально-методичних матеріалів.

Кожен розділ необхідно завершувати лаконічними висновками, що логічно узагальнюють викладене. При цьому потрібно пам’ятати, що дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається в науковому середовищі. На основі висновків до розділів формується загальний висновок до курсової роботи.

Список використаних джерел складається студентом як результат перегляду наукових досліджень з обраної (20-25 позицій) теми. До бібліографічного списку вноситься тільки та література, що використовувалася в роботі, на яку є посилання в тексті. Повинні переважати новітні видання. При складанні тез, конспектуванні потрібного матеріалу вже на початковому етапі потрібно записувати літературу, що полегшить її систематизацію.

Список використаних джерел оформляється з урахуванням сучасних вимог до бібліографічного опису.

Додатки до курсової роботи розміщуються в кінці роботи, після списку використаних джерел. Вони можуть містити таблиці, схеми, малюнки тощо.

Беручись до курсової роботи, студент повинен:

• вибрати тему, ознайомитися з нею;
• знайти та відібрати літературу;
• з’ясувати об'єкт, предмет; визначити мету та завдання дослідження;
• скласти робочу картотеку літератури з теми роботи;
• скласти попередній план роботи та узгодити його з керівником;
• вивчити та законспектувати літературу;
• вивчити досвід роботи окремих науковців, спробувати провести експеримент чи анкетування;
• написати текст роботи відповідно до її структури.

Коли накопичено основний матеріал для курсової роботи, відбувається:

• написання вступу;
• формування висновків та рекомендацій;
• оформлення списку використаних джерел та додатків;
• подання чорнового варіанту роботи науковому керівникові;
• усунення зауважень, урахування рекомендацій наукового керівника;
• доопрацювання роботи й остаточне редагування тексту;
• підготовка до захисту.

При оформленні курсової роботи доречно дотримуватися такої послідовності:

1. Титульна сторінка (додаток 4).

2. Зворотна сторінка титульного листа (додаток 5).

3. Зміст роботи (додаток 3).

4. Вступ.

5. Основні частини роботи (розділи, підрозділи).

6. Висновки.

7. Список використаних джерел (додаток 8).

8. Додатки (за потреби).

Обсяг курсової роботи − 20−25 сторінок (для природничо-математичних наук) або 30−35 сторінок, якщо дослідження здійснюється з гуманітарних дисциплін.

Відповідно орієнтовний обсяг структурних частин курсової роботи:

вступ – 2–3 сторінки;

розділи (оптимальна кількість – три) – по 10–11 сторінок;

висновки – 2–3 сторінки.

 

Написання вступної частини

Цей етап підготовки курсової роботи надзвичайно важливий. Вступ є своєрідним показником роботи студента. Він свідчить про методологічну і методичну підготовку, вміння довести правильність вибору теми, її актуальність, чіткість формулювання завдань; тут виявляється, чи достатньо зібрано матеріалу, чи добре продуманий план.

Хоч остаточний варіант вступу до індивідуального завдання сформується після ґрунтовного опрацювання документів і матеріалів, проте його основні параметри повинні бути визначені від початку. Йдеться насамперед про чітке формулювання суспільно-політичної актуальності теми.

Важливим складником вступу постає аналіз останніх досліджень і публікацій. Студент повинен простежити основні етапи у вивченні обраної проблеми з моменту її виникнення, проаналізувати, який внесок того чи іншого автора в її розробку, визначити чільні тенденції у поглядах фахівців на проблему з огляду на те, що вже зроблено науковцями. Такий підхід дає можливість визначити актуальність обраної теми, а також дозволяє не повторювати відомі позиції, підходи.

Надаючи стислий огляд літератури з обраної теми, студент має акцентувати увагу на тих проблемах, які були розкриті, які лише згадані, а які взагалі залишилися поза увагою науковців. Обсяг вступу не дозволяє надати вичерпну картину, тому автор може зазначити, що детальніший аналіз окремих праць чи аспектів передбачений в основному тексті курсової роботи.

Основні завдання огляду літератури:

–ознайомлення з матеріалами за темою дослідження, їх класифікація;

–відбір основних, фундаментальних робіт, базових результатів;

–виявлення основного кола науковців, які працювали над проблемою та вивчення їх внеску в її розробку;

–з’ясування дискусійних питань та різних поглядів на вирішення проблеми;

–виявлення найцікавіших чи суттєвих, але недостатньо розроблених напрямків, які підлягають подальшому вивченню.

Під час аналізу літератури варто врахувати наступне:

– аналіз літератури потребує дотримання певної культури (зокрема, коректності, неупередженості, виваженості оцінок тощо);

–історіографічний огляд пишеться не за авторами, а згідно із завданнями роботи;

–у разі незгоди з позиціями інших авторів, треба не тільки критикувати чи заперечувати, а обов’язково обґрунтувати власне бачення проблеми;

–усі прізвища авторів, які дотримуються єдиних поглядів з того чи іншого питання, вказуються за абеткою. Алфавітний порядок підкреслює неупереджене ставлення студента до позицій науковців, хоча студент може звернути увагу на те, хто здійснив найбільший внесок у розробку якогось із аспектів проблеми, хто вперше порушив ту чи іншу проблему тощо;

–неприпустимий примітивний хронологічний перелік того, хто і що сказав із певного приводу чи стисле анотування праць за темою без власної позиції автора.

Далі автор визначає, що є предметом і об'єктом його роботи.

Об’єкт – це процес або явище, що зумовили проблемну ситуацію і стали об’єктом вивчення.

Предмет – це те, що міститься у межах об'єкта. Об'єкт і предмет як наукові категорії співвідносяться між собою як загальне і часткове.

З огляду на вищезазначене студент формулює тему, мету і завдання.

Мета дослідження (тобто чого прагне досягти студент у своїй роботі) визначається дуже стисло. Як правило, мета відображає назву теми дослідження. Після цього вказуються конкретні завдання, котрі відповідають меті. 3авдання є частиною мети, її конкретизацією і становлять наперед визначений, запланований для практичного виконання обсяг робіт. Завдання повинні відображати пункти змісту курсової роботи. Формулювання завдань зазвичай роблять у формі переліку:

- виявити …

- оцінити...

- встановити...

- схарактеризувати...

- проаналізувати...

- визначити …

- сформулювати…

Отже, композиційно вступна частина курсової роботи повинна обов’язково складатися з таких складників:

- актуальність теми;

- аналіз останніх досліджень і публікацій;

- мета і завдання дослідження;

- об’єкт дослідження;

- предмет дослідження;

- методи дослідження;

- інформаційна база дослідження;

- практичне значення роботи.

Вступ має бути чітким, лаконічним. Його остаточне написання студент здійснює після завершення всієї роботи, коли у автора складеться цілісна картина всього того, що стосується змісту,джерельної бази, глибини історіографічного висвітлення питань.

Для курсової роботи наукова новизна і практичне значення роботи не є обов’язковим елементом.

Основна частина роботи

Ця частина роботи за обсягом є найбільша. В ній розкриваються послідовно всі питання за планом. Досвід організації роботи над виконанням індивідуального завдання показує, що доцільніше працювати за т.зв. складним планом. Треба врахувати: зміст розділів основної частини має відповідати темі роботи, повністю її розкривати, але назви розділів не повинні дублювати назви теми курсової роботи.

Рукопис основної частини роботи виконується із дотриманням низки вимог. Дослідження починається назвою глави або розділу роботи. Якщо план складний, то зазначається і назва підрозділу. Кожен із підрозділів закінчується коротким висновком.

Відстань між назвою розділу і підпункту, назвою підпункту і текстом роботи складає 1 рядок; відстань між підпунктом і назвою наступного підпункту – 2 рядки.

Кожен розділ розпочинається з нової сторінки.

З’ясування питань індивідуального завдання повинно здійснюватися аргументовано з посиланнями на першоджерела та літературу.

Методи. Для всебічного розкриття теми курсової роботи, студент повинен використовувати різноманітні методи дослідження. Наводимо найбільш загальні методи, які доцільно використати при написанні курсової роботи. С постереження − це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об’єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень, що стає основою попередньої схематизації об’єктів реальності, роблячи їх вихідними об’єктами наукового дослідження. Педагогічне спостереження може проводитися в умовах природних і експериментальних. Спостереження в експериментальних умовах є глибшим щодо повноти вивчення явища чи процесу. Для досягнення своєї мети спостереження повинно відповідати таким вимогам:

- навмисності (спостереження проводиться для вирішення певного чітко визначеного завдання);

- планомірності (відбувається за планом, складеним відповідно до мети спостереження);

- цілеспрямованості (спостерігають лише ті аспекти явища, які цікавлять дослідника);

- активності (дослідник активно вишукує потрібні об’єкти, явища);

- систематичності (спостереження проводиться безперервно або за визначеною системою).

Важливою умовою наукового дослідження повинна бути його об’єктивність, тобто можливість контролю шляхом або повторного спостереження, або застосуванням інших методів дослідження (наприклад, експерименту).

У наступному спостереженні важливу роль відіграють попередні знання, гіпотези, наявні прилади, задум і методичний досвід дослідника.

Порівняння − це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, що може бути властивим двом чи кільком об’єктам дослідження. Метод порівняння буде плідним, якщо дотримуватися таких вимог:

- порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об’єктивна спільність;

- порівняння повинно здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (щодо конкретного завдання) ознаками.

За допомогою порівняння інформацію про об’єкт можна одержати двома шляхами:

- здійснення безпосереднього порівняння (первинна інформація);

- опрацювання первинних даних (вторинна або похідна інформація).

Вимірювання − це пізнавальна процедура, пов’язана з визначенням числового значення певної величини за допомогою одиниці вимірювання. Вимірювання ґрунтується на порівнянні однакових властивостей матеріальних об’єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні застосовують фізичні методи, називають фізичними величинами. Фізична величина − це властивість, загальна у якісному відношенні для багатьох фізичних об’єктів, але у кількісному− індивідуальна для кожного об’єкта, наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі суб’єктивних відчуттів.

Об’єкти вимірювання − це все те, що підлягає вимірюванню (розміри, маса, час, швидкість, тиск, температура, успішність і т.п.). Вимірювальний засіб − це те, за допомогою чого здійснюють вимірювання (вимірювальний інструмент, прилад або вимірювальна система). Вимірювальний засіб і прийоми його застосування у сукупності формують метод вимірювання.

Експеримент − це такий метод вивчення об’єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей.

У методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності.

Експеримент проводять у таких випадках:

- за необхідності відкрити в об’єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов;

- під час демонстрації явища.

За умовами проведення розрізняють лабораторний і природний експеримент. Лабораторний експеримент проводиться в штучних умовах, де експериментатор має можливість доцільно добирати параметри, штучно створювати такі умови, які б забезпечували наукову чистоту експерименту і оптимальне просування дослідника до істини. Лабораторний експеримент дозволяє контролювати умови, які впливають на перебіг досліджуваних процесів і точно враховувати результати цих впливів. Природний експеримент здійснюється у звичайній, “природній” обстановці, в якій відбувається перебіг досліджуваних процесів.

Складники експерименту: виділення об’єкта дослідження, створення необхідних умов (зокрема й усунення всіх факторів, що можуть заважати), матеріальні впливи на об’єкт або умови, акти спостереження чи вимірювання із застосуванням відповідних засобів. Від такого експерименту слід відрізняти просте спостереження без активного впливу на досліджуваний об’єкт.

Переваги експериментального вивчення об’єкта порівняно із спостереженням полягають у наступному:

- під час експерименту можна вивчати явище “у чистому вигляді”, усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об’єктів;

- повторюваність експерименту, тобто можливість проводити випробування стільки разів, скільки необхідно.

Абстрагування (від лат. терміна abstrahere, що означає відволікання) − це уявне відстороненння від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв’язків і відношень між ними та виокремлення декількох аспектів, які цікавлять дослідника.

Процес абстрагування містить два етапи.

Перший етап− виділення найважливішого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів (якщо об’єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).

Другий етап − реалізація можливостей абстрагування, коли один об’єкт замінюється іншим, простішим, який виступає “моделлю” першого.

Абстрагування може застосовуватись до реальних і абстрактних об’єктів (таких, що вже пройшли абстрагування). Багатоступінчасте абстрагування зумовлює до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.

Існують такі види абстракції:

- ототожнення − утворення понять шляхом об’єднання предметів, пов’язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);

- ізолювання − виділення властивостей та відношень, нерозривно пов’язаних з предметами, і позначення їх певними назвами, що надає абстракціям статус самостійних предметів − “надійність”, “технологічність” (відмінність між двома першими абстракціями полягає у тому, що в першому випадку ізолюється комплекс властивостей об’єкта, натомість у другому − єдина його властивість);

- конструктивізація − відволікання від невизначеності меж реальних об’єктів (зупиняється безперервний рух тощо);

- актуальної нескінченності − відволікання від незавершеності (й завершеності) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);

- потенційної здійсненності − відволікання від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю тривалості життя за часом та у просторі, нескінченність виступає вже як потенційно здійснена.

Аналіз і синтез − у найзагальнішому значенні постають двома взаємопов’язаними процесами уявного чи фактичного розкладання цілого на складники і об’єднання окремих частин у ціле. Аналіз і синтез − взаємозумовлені логічні методи наукового дослідження, що виникли на основі практичної діяльності людей, їхнього досвіду.

Аналіз ( від грец. − розкладання) − метод пізнання, який дозволяє розчленувати предмети дослідження на складники (звичайні елементи об’єкта чи його властивості й відношення).

Синтез (від грец. − об’єднання), на противагу аналізу, дає можливість з’єднувати окремі частини чи сторони об’єкта в єдине ціле.

Аналіз і синтез бувають:

- прямий або емпіричний (застосовується для виділення окремих частин об’єкта, знаходження його властивостей, найпростіших вимірювань);

- зворотний або елементарно-теоретичний (базується на деяких теоретичних міркуваннях причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії якої-небудь закономірності: при цьому виділяються і з’єднуються явища, які можна вважати суттєвими, а другорядними знехтувати);

- структурно-генетичний (вимагає виокремлення в складному явищі таких елементів, які чинять вирішальний вплив на всі інші складники об’єкта).

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв’язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками.

Індукція (від лат. − наведення) − умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас загалом.

Зазвичай виокремлюють три основні види індуктивних умовиводів:

- повну індукцію;

- популярну індукцію (просте перерахування);

- наукову індукцію.

Дедукція ( від лат. − виведення) − це умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним вважається будь-який вивід взагалі.

Моделювання − непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об’єкта іншим, спеціально для цього створеним.

Ідеалізація − розумова дія, пов’язана з утворенням понять про об’єкти, принципово нездійсненні у досліді та дійсності. Ідеалізовані об’єкти вважаються граничними випадками тих або інших реальних об’єктів і обираються як засіб їх наукового аналізу, як основа для побудови теорії цих реальних об’єктів.

Мета ідеалізації як методу пізнання − позбавити реальні об’єкти деяких притаманних їм властивостей і надати їм (уявно) певних нереальних і ознак гіпотетичних властивостей. Досягнення такої мети здійснюється:

- багатоступінчастим абстрагуванням (наприклад, абстрагування від товщини приводить до поняття “товщини”);

- уявним переходом до граничного випадку у розвитку якої-небудь властивості (наприклад, з уявою “абсолютно твердого тіла”);

- простим абстрагуванням (наприклад, нестискуваність рідини).

Будь-яка ідеалізація правомірна лише у певних межах.

Формалізація (від лат. означає складний за формою) − метод пізнання різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов (наприклад, мовами математики, хімії, програмування). У процесі формалізації всі змістові терміни замінюють символами, а змістові твердження − відповідними послідовностями символів або формулами.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють подумки відтворити досліджуваний об’єкт у всій його об’єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку.

Часткові (спеціальні) методи застосовуються тільки в одній певній науці або під час дослідження деяких конкретних явищ. Тому вони мають назви відповідних наук: психологічні, педагогічні, соціологічні тощо.

Висновки

Заключні висновки, що вміщуються на 2-3 сторінках, є основним підсумком часткових узагальнень, зроблених у розділах (підрозділах) роботи. Особливо важливо, щоб на ті завдання, які були визначені студентом у вступній частині, були дані аргументовані відповіді, а мета, яку ставив перед собою автор, знайшла свою реалізацію у формі конкретних практичних рекомендацій.