Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти правосуддя.

Конституцією України органи правосуддя віднесені до самостійної гілки влади. У зв’язку із цим посягання на нормальну їх діяльність є злочинами підвищеної небезпеки.

Злочини проти правосуддя належать до відносно мало поширеної у судовій практиці – кримінальні справи такого виду одиничні. Разом з тим, вони порівняно поширені в реальному житті. Дача завідомо неправдивих показань свідками, протиправний вплив на потерпілих, свідків з боку обвинувачених чи їхніх родичів має місце чи не в кожній кримінальній справі. Багато обгрунтованих нарікань на справедливість судових рішень. При колосальному зростанні кількості цивільно-правових угод і спорів з приводу виконання їх число звернень з позовами та скаргами до судових органів адекватно не зростає, поширеними є випадки звернення за допомогою про стягнення заборгованостей до кримінальних угрупувань. Поширеність посягань проти правосуддя, при безкарності більшості з них засвідчує високу суспільну небезпеку цих злочинів, необхідність використання всіх передбачених законом засобів для боротьби з ними.

У теорії кримінального права проблемам відповідальності за злочини проти правосуддя приділялася певна увага. Однак, майже не проаналізовано в спеціальній літературі законодавчих новел останніх років, які знайшли відображення у нормах Кримінального кодексу 2001 р.

Ряд питань застосування законодавства про злочини проти правосуддя роз’яснено в постановах Пленуму Верховного Суду України. Проте в цих постановах немало неясних та спірних положень. Без сумніву, таке становище в кримінально-правовій літературі та судовій практиці, яка знайшла відображення в узагальненнях Пленуму Верховного Суду, негативно впливає на стан практики, ускладнює вивчення відповідних положень курсу Особливої частини кримінального права України.

Отже, вивчення науково-практичних положень щодо злочинів проти правосуддя є актуальним з урахуванням їх високої суспільної небезпеки, значення правової протидії їх розповсюдженню на сучасному етапі становлення правової держави в Україні.

Визначення поняття „правосуддя” пов’язане із встановленням кола органів, які займаються відповідною діяльністю. З цього питання в теорії кримінального права намітилися принаймні два підходи до розуміння правосуддя. Суть розбіжностей полягає в тому, чи охоплюється цим поняттям діяльність лише судових, чи й інших правоохоронних органів.

Перша позиція базується на буквальному розумінні слова „правосуддя” як діяльності лише судів з розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої юрисдикції. Для такого розуміння правосуддя є певні підстави. Так, у статті 124 Конституції України визначено, що „Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами”, а розділ VІІІ Конституції України „Правосуддя” регламентує порядок створення і функціонування судової гілки влади. В теоретичних роботах останніх років також чітко простежується точка зору, відповідно до якої судові органи відокремлюються від правоохоронних органів. І законодавець, на відміну від попередніх періодів розвитку кримінального законодавства, сьогодні норми про відповідальність за посягання на судову діяльність, на суддів зосередив у розділі „Злочини проти правосуддя”, а посягання на діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки передбачає в розділі „Злочини проти авторитету органів державної влади, самоврядування”.

Прихильники іншої позиції також апелюють до положень Конституції України. Аргументуючи свою точку зору, вказують на те, що в самій Конституції є підміна двох понять(1). По-перше, те, що в розділі VІІІ Конституції України називається „Правосуддя”, насправді стосується судової влади як однієї з трьох гілок влади. По-друге, суд, як і будь-який державний орган, не є самодостатнім, не може діяти без взаємодії з іншими спеціалізованими державними інституціями, зокрема з тими органами, які готують кримінальні справи до судового розгляду (дізнання та досудового слідства) та які займаються виконанням судових рішень.

Об’єктивність, справедливість та законність правосуддя не можна забезпечити, якщо ці органи діятимуть неправильно, вчинятимуться посягання на їхню діяльність. Тому правосуддя як функція держави здійснюється виключно судами, але забезпечується ефективною діяльністю і спеціальних правоохоронних органів. По-третє, концепція, згідно з якою правосуддя включає виключно судову діяльність, не узгоджується з нормами діючого кримінального законодавства.

У відповідному розділі Особливої частини більшість норм – це норми, які передбачають відповідальність за посягання на правильну діяльність саме не судів, а інших органів.

Більш переконливою слід визнати другу позицію, відповідно до якої правосуддя (в тому значенні, в якому його вживає кримінальне законодавство) – це діяльність як судів, так і органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також органів, які відають виконанням судових рішень.

Правосуддя полягає в розгляді і вирішенні конкретних справ. У теорії права безспірним є положення, що правосуддя здійснюється стосовно:

1. кримінальних справ – проведення за ними дізнання, досудового слідства, судового розгляду, виконання вироків, постанов, ухвал;

2. цивільних справ, які розглядаються судами загальної юрисдикції, - їх судовий розгляд.

Не вирішеним у теорії є питання про те, чи охоплюється поняттям правосуддя розгляд і вирішення цивільних справ спеціалізованими судами, зокрема, арбітражними, а також розгляд і прийняття рішень у так званому порядку адміністративної юрисдикції. Вирішуючи порушене питання, слід, насамперед, насамперед, враховувати положення Конституції України та спеціальних нормативних актів, якими регламентуються статус відповідних органів, порядок прийняття та значення винесених ними рішень.

Є підстави визнавати здійсненням правосуддя діяльність арбітражних судів із розгляду цивільних справ.

Щодо адміністративної юрисдикції, то питання про це вирішується диференційовано. Розгляд справ про адміністративні правопорушення в судовому порядку, розгляд судами скарг на дії адміністративних органів, слід вважати правосуддям. Таке твердження ґрунтується на тому, що суди безспірно виступають органами правосуддя, адміністративні справи розглядають з дотриманням відповідних процесуальних вимог, а прийняте судом рішення має таке саме значення, як у будь-якій кримінальній чи цивільній справі. Діяльність позасудових органів з накладення адміністративних стягнень, вирішення інших органів в адміністративному порядку з вказаних раніше підстав правосуддям не являється.

Правосуддя – це суспільні відносини, пов’язані з процесуальною діяльністю компетентних державних органів (дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду та органів виконання судових рішень) із розслідування, судового розгляду, прийняття і виконання рішень, вироків, ухвал та постанов у кримінальних, цивільних та адміністративних справах

Під правосуддям як об’єктом злочинного посягання слід розуміти лише діяльність, яка відповідає таким ознакам:

1) правосуддя здійснюється тільки у формах цивільного чи кримінального судочинства, вона регламентована Цивільним процесуальним, Арбітражним процесуальним та Кримінально-процесуальним кодексами України;

2) правосуддя – це лише правозастосовча діяльність, яка полягає в реалізації норм права стосовно конкретних життєвих ситуацій;

3) діяльність із здійснення правосуддя спрямовано на охорону законних прав та інтересів громадян, суспільства, держави в процесі судочинства, при прийнятті рішень, а також при їх реалізації.

Видові об’єкти злочинів визначають особливості суб’єктів відносин, проти яких спрямовані злочини зазначеного виду, і блага, які належать цим суб’єктам і яким може бути заподіяна або спричиняється шкода. Зокрема, можна виділити три групи таких суб’єктів:

1) особи як учасники або інші суб’єкти кримінального чи цивільного процесу;

2) органи дізнання, слідства, прокуратури, суди загальної юрисдикції;

3) органи виконання покарань та судових рішень.

Злочини проти правосуддя посягають на 5 різновидів суспільно корисних благ, які належать переліченим вище суб’єктам:

1) права та інтереси особи, що охороняються законом, якими вона наділена як учасник або інший суб’єкт кримінального або цивільного процесу;

2) інтереси всебічного, повного і неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних справ;

3) безпека, честь та гідність суддів;

4) інтереси своєчасного присікання та розкриття злочинів;

5) інтереси забезпечення неухильного виконання судових рішень та вироків.

Відповідного до цього можна виділити такі види злочинів проти правосуддя:

1. Злочини проти конституційних принципів діяльності органів розслідування, прокуратури і суду

2. Злочини проти безпеки, честі та гідності суддів, народних засідателів, присяжних.

3.Злочини проти прав та інтересів суб’єктів кримінального або цивільного процесу

4. Злочини проти інтересів всебічного, повного і неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних справ

5. Злочини проти інтересів своєчасного присікання та розкриття злочинів

6. Злочини проти інтересів забезпечення неухильного виконання судових рішень

7. Злочини проти встановленого порядку надання правової допомоги при здійсненні правосуддя в кримінальному, цивільному та адміністративному процесі.

1) В.О. Навроцький Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К., 2000. – С.525.