Актуальні проблеми статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

З об’єктивної сторони злочин полягає як в добровільних статевих, так і в гомосексуальних зносинах чоловіка і жінки з особою протилежної або однакової з ними статі, яка не досягла статевої зрілості.

Добровільними слід вважати статеві або гомосексуальні зносини, здійснені без застосування насильства, погроз або використання безпорадного стану потерпілої (потерпілого). За наявності хоча б однієї з цих обставин, дії винного утворюють злочин, передбачений ч. 3 ст. 152.

Пленум Верховного Суду України (п. 6 постанови “Про судову практику про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” від 30 травня 2008 р. №5) вказав, що для кваліфікації злочину за ст. 155 обов’язковим є застосування винним фізичного або психічного насильства. За його відсутності чи неможливості це підтвердити інтимний зв’язок з потерпілою (потерпілим) повинен бути кваліфікований як статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. У цих випадках потерпіла — це особа, здатна за своїм інтелектом розуміти характер і значення вчинюваних щодо неї дій, добре розвинута фізично, раніше жила статевим життям.

Якщо потерпіла особа за своїм розвитком не розуміла характеру і наслідків вчинюваних з нею дій (малолітній вік, розумова відсталість, непритомний стан тощо), злочин підлягає кваліфікації як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Якщо задоволення статевої пристрасті здійснювалось неприродним способом та за умови, що один із партнерів не досяг 16‒річного віку, дії другого треба кваліфікувати як розбещення неповнолітніх. Якщо ж при цьому мало місце застосування фізичного або психічного насильства або потерпіла особа за своїм розвитком не розуміла характер і наслідки вчинюваних з нею дій, винний має відповідати за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153).

Потерпілими від даного злочину є підлітки як жіночої, в абсолютній більшості випадків, так і чоловічої статі. Проте головним моментом при вирішенні питання щодо наявності (відсутності) в діях винної особи складу злочину, передбаченого ст. 155, судова практика вважає не стать і навіть не вік потерпілої особи, а факт досягнення нею статевої зрілості. Якщо такого роду стосунки відбувались з особою, яка не досягла шлюбного (17 років для жінки та 18 років для чоловіка), але досягла статевої зрілості, статеві зносини з нею, в тому числі гомосексуального характеру, не є караними.

Статева зрілість — це такий фізіологічний стан організму, який характеризується здатністю повного виконання статевих функцій. Це виключно біологічне поняття, яке полягає у завершенні формування організму, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення, вагітність, пологи є фізіологічно нормальною функцією і не завдає шкоди подальшому розвитку організму. У чоловіків настання статевої зрілості пов’язане зі спроможністю до статевих зносин і запліднення. Статева зрілість у жінок полягає в їх спроможності не тільки до статевих зносин, а й до виконання функцій материнства (вагітності, виношування плоду, нормальних пологів, вигодовування новонародженого).

Особи чоловічої та жіночої статі до 14 років вважаються такими, що не досягли статевої зрілості. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14 до 17 років вирішується в кожному конкретному випадку на підставі висновку судово‒медичної експертизи, призначення якої є обов’язковим для органів досудового розслідування і суду. Такий висновок складається за результатами експертних досліджень, у відповідності з вимогами Правил проведення судово-медичної експертизи (обстежень) з приводу статевих станів, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6. Наприклад, згідно п. 2.1. вказаних Правил встановлюється статева зрілість осіб жіночої статі: “ Експертиза встановлення статевої зрілості в Україні проводиться щодо осіб жіночої статі віком з 14 до 18 років при ранньому початку статевого життя, а також при обстеженні з приводу встановлення характеру та механізму виникнення ушкоджень при скоєні насильницького статевого акту.

Під станом статевої зрілості слід розуміти закінчення формування жіночого організму, коли статеве життя, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини є нормальною функцією і не призводить до розладу здоров’я.

При встановленні статевої зрілості в обов’язковому порядку враховується сукупність ознак розвитку організму обстежуваної:

а) загальний фізичний розвиток організму;

б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів;

в) здатність до статевих зносин;

г) здатність до запліднення;

д) здатність до виношування плоду;

е) здатність до розродження (пологів);

є) здатність до годування дитини.”

Злочин, передбачений ст. 155, вважається закінченим з початку статевого або гомосексуального акту, причому не має значення, був такий акт одиничним, багаторазовим чи перейшов у тривалий зв’язок. Якщо потерпіла (потерпілий) спочатку була зґвалтована, а потім вступила у статеві чи гомосексуальні зносини з винною особою добровільно, усе скоєне належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за ч. 3 ст. 152 і ст. 155.

З суб’єктивної сторони вчинення добровільного статевого або гомосексуального акту з особою, яка не досягла статевої зрілості, утворює склад злочину, передбачений ст. 155, у разі коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само коли він міг і повинен був це передбачити.

Суб’єктом злочину може бути особа як протилежної, так і однакової з потерпілим статі (чоловічої і жіночої), якій виповнилось 16 років.

Вчинення злочину батьком, матір’ю потерпілої (потерпілого) або особами, що їх замінюють, а також спричинення безплідності чи інших тяжких наслідків, визнаються кваліфікуючою ознакою і передбачають відповідальність за ч. 2 ст. 155.

Вирішуючи питання про відповідальність неповнолітніх за статеві або гомосексуальні зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, а так само за розпусні дії щодо неповнолітніх, суди повинні враховувати окрім віку підсудного і потерпілої (потерпілого) дані, що характеризують їх особистість, наслідки злочину, інші обставини та обговорювати питання про доцільність застосування до винного кримінального покарання (п. 5 зазначеної постанови П ленуму Верховного Суду України).