Змішані інфекції сечостатевих органів (мікст-іифекції)

Особливістю сучасного перебігу всіх урогенітальних інфекцій є часта асоціація збудників, що передаються статевим шляхом, між собою, а також включення бактерій, які звичайно колонізують піхву та нижній відділ церві-кального каналу (індигенну флору). Хламідії, віруси, уреаплазмн, мікоплазми практично не зустрічаються як монозбудники інфекції геніталій.

Треба відзначити, що на сьогодні спостерігається неухильна тенденція до асоціації цих збудників, виникнення так званих мікстінфекцій. Це значно погіршує перебіг та прогноз захворювання. Згідно з даними різних авторів, асоціації хламідій з гонококами спостерігаються в 30—40 % випадків, з уреаплазмою — в 20—25 %; з трихомонадою — до 30 %. Одночасно три різні інфекції зустрічаються у 10—12 %, 4—5 збудників — у 5—6 % хворих. Як правило, в цих асоціаціях знаходяться і умовно-патогенні представники мікроцинозу нижніх відділів статевих органів жінки, серед яких переважають факультативні анаероби (стафілококи, ентеробактерії — кишкові палички) та облігатні анаероби, що не утворюють спор (бактероїди).

Велика кількість запальних захворювань статевих органів (ЗЗСО) своїм первинним виникненням зобов'язана проникненню екзогенних мікробів, що передаються статевим шляхом. При достатній інфікуючий дозі або при зниженні колонізаційної резистентності ці збудники, завдячуючи своїм біологічним властивостям, здатні проникати через неуражені слизові оболонки. До патологічного процесу, який викликають сексуально трансмісійні інфекції, може приєднатися будь-який інший мікроорганізм з числа вагінальних мешканців. Через низьку вірулентність вони відіграють певну роль лише при зниженні імунного статусу макроорганізму, порушенні тканинних бар'єрів (при інвазійних втручаннях), коли одержують здатність залишати нормальні біотопи на поверхні вагіни та вкорінюватися до внутрішнього стерильного середовища верхніх відділів цервікального каналу, матки, маткових труб. В цій вторинній інфекції має значення кількість вагінальних мікробів (наприклад, при бактеріальному вагінозі), оскільки велика чисельність створює умови для подолання природних захисних бар'єрів і просування індигенної флори до верхніх відділів статевого тракту. Ураження слизових оболонок внаслідок впливу сексуально трансмісійної інфекції чи механічного ушкодження (при штучному аборті, вишкрібанні матки, невдалому введенні внутрішньоматкового контрацептиву і т. ін.) сприяє виникненню захворювання.

Для ЗЗСО жінок є характерним, що захворювання починається з ураження епітелію та залоз шийки матки, звідки йде розповсюдження в порожнину матки та маткові труби. Більшість збудників мікст-інфекцій уражають переважно клітини циліндричного епітелію, за винятком трихомонад, гарднерел та грибів, які здатні розмножуватися у вагіні.

У результаті дії мікробів, що вражають тканини, настає відповідна реакція організму, як безпосередня — у вогнищі вкорінення, так і загальна — з втягнен-ням різних систем та органів. Розвивається запальний процес з деструкцією паренхіми та вивільненням біологічно активних речовин, судинними реакціями з ексудацією, фагоцитозом, підсилюванням проліферативних процесів.

Відновлення тканин у зоні запалення та завершення запального процесу може бути повним та неповним. В останньому випадку в сформованій рубцевій тканині можуть залишатися осумковані чи депоновані життєздатні мікроби. Особливо це стосується анаеробів, хламідій. При виникненні сприятливих умов вони можуть знову почати розмножуватись та викликати нове загострення запального процесу.

Все це треба враховувати при лікуванні як гострих, так загострених хронічних запалень жіночих статевих органів.

СНІД

Збудник синдрому набутого імунодефіциту — вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який належить до родини ретровірусів. При потраплянні в організм ВІЛ уражує клітини, які мають СД-рецептори — лімфоцити,

моноцити, макрофаги, ендотеліальні клітини судин та ін. Всередині уражених клітин на матриці вірусної РНК синтезується ДНК, яка вбудовується в хромосоми клітини-хазяїна. В міру того, як розвивається хвороба, відбувається зниження клітинного імунітету, що призводить до розвитку інфекційних ускладнень різної етіології (вірусної, мікотичної, бактеріальної), а також злоякісних новоутворень (саркоми Капоши, неходжкінської лімфоми та ін.).

Основні епідеміологічно загрозливі біологічні рідини, що містять ВІЛ: кров, сперма, вміст каналу шийки матки, грудне молоко. Вміст ВІЛ в слині низький, тому епідеміологічна загроза цієї рідини низька.

Клініка. В розвитку хвороби виділяють інкубаційний період та 5 стадій.

Інкубаційний період — 6—12 тижнів. Дуже рідко він може тривати до 2—9 років.

1 — стадія гострих захворювань з підняттям температури впродовж до
1—2 місяців.

2 — стадія безсимптомного носійства, триває від місяца до декількох років.

3 — стадія генералізованої лімаденопатії. Частіше збільшуються шийні, поперекові, пахвинні та пахвові лімфовузли.

4 — стадія СНІД-асоційованого комплексу, коли розвиваються порушення імунної системи.

5 — стадія СНІД. Розвивається різна, важка вісцеральна патологія інфекційного і неопроліфераційного генезу.

Діагностика. Виявлення СНІДу базується на епідеміологічному анамнезі, клініці, лабораторному підтвердженні діагнозу. Використовують наступні лабо­раторні методи — вірусологічні, серологічні (виявлення антитіл методом ІФА).

Лікування. Для лікування використовують комбінації різних груп противірусних препаратів — зідувудин, зальцитабін, діданозин, ставудин, ламівудин. Використовують також інгібітори ВІЛ-протеаз (саквінавір, ритонавір та ін.) та інгібітори зворотної транскриптази (невіпамир, атевірдин).

Тестові запитання для контролю вихідного рівня знань

1. Який з перерахованих симптомів не характерний для бактеріального вагінозу?

А. Відсутність болю.

Б. Виділення з піхви із запахом "гнилої риби".

В. Гіперемія слизової піхви.

Г. Виявлення "ключових клітин".

Д. РН вагінальних виділень 5,2.

2. Який з перерахованих препаратів застосовують для лікування генітального кандидозу?

A.Ампіцилін.
Б Ністатин.

B.Еритроміцин.
Г. Гідрокортизон.
Д. Тетрациклін.

3. Для герпесвірусної інфекції жіночих статевих органів є характерним все перераховане нижче, крім:

A. Висока контагіозність.
Б. Статевий шлях передачі.

B. Перебіг з рецидивами.

Г. Везикульозні утворення в зоні вульви. Д. Переважне ураження маткових труб.

4. Які препарати з перерахованих застосовують для лікування геніталь­ного герпесу?

А. Далацин.

Б. Поліжинакс.

В Зовіракс.

Г. Золадекс.

Д. Всі перераховані препарати.