Правова психологія - це сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.

Правосвідомість за рівнем поділяється на:

1) буденну;

2) професійну;

3) наукову.

Буденна правосвідомість - це сукупність конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення особи до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.

Професійна правосвідомість - це сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристів-практиків та інших осіб, які мають спеціальну освіту, що формуються в результаті професійної діяльності й навчання.

Наукова правосвідомість це сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів науковців-юристів відносно існуючої та бажаної правової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення правосвідомість можна поділити на:

1) масову;

2) групову;

3) індивідуальну.

Масова правосвідомість - це правосвідомість, що характерна для основної маси населення певної країни.

Групова правосвідомість - це правосвідомість, що характерна для певної групи населення країни.

Індивідуальна правосвідомість - це сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

Правова культура - це сукупність правових знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання його вимог.

Основними показниками рівня правової культури вважають:

1) відповідність права вимогам справедливості та свободи;

2) рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, їх переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів;

3) рівень правової та право реалізуючої культури;

4) рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб;

5) якість системи законодавства, певний рівень законності і правопорядку.

Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на:

1) правову культуру суспільства;

2) правову культуру соціальної групи;

3) правову культуру особи.

Кожному з цих суб'єктів притаманні свої цінності, характерні риси, функції і т. ін.

Отже, правова свідомість і правова культура - це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.

 

2. Правомірна поведінка: поняття, ознаки та види

Поведінка людей регулюється соціальними, в тому числі й правовими нормами. Та нормативна поведінка людей, що регулюється нормами права, називається правовою поведінкою. Правову поведінку можна визначити, як соціально значимі вчинки індивідуальних чи колективних суб'єктів, що контролюються їх свідомістю і волею, передбачені нормами права і тягнуть за собою юридичні наслідки.

Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів:

1) поведінка правомірна;

2) поведінка протиправна (правопорушення).

Правомірна поведінка - це суспільно корисна, необхідна, бажана і допустима поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, яка не суперечить приписам правових норм або основним принципам права певної держави, нею гарантується та охороняється.

Ознаки правомірної поведінки:

1) виражає об'єктивну можливість і необхідність;

2) виражає бажаність і допустимість;

3) відповідає інтересам громадянського суспільства;

4) гарантується і охороняється державою;

5) відповідає вимогам норм права.

Здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і не правових). Правомірна поведінка повинна бути в сфері правового регулювання і відповідати приписам правових норм. Соціальна цінність правомірної поведінки полягає в тому, що вона становить органічну частку цивілізованої поведінки, що включає толерантність, чесність, вимогливість до себе.

Правомірна поведінка буває таких видів:

1) за сферою суспільних відносин - економічна, політична, соціальна тощо;

2) за суб'єктами - діяльність державних органів, громадських об'єднань, соціальних спільнот, громадян;

3) за суб'єктивною стороною (тобто ставлення особи до своїх діянь):

— принципова, тобто особа внутрішньо переконана у необхідності виконувати приписи правових норм;

— звичайна, тобто особиста звичка особи виконувати норми права без роздумів і сумнівів;

— конформістка, тобто пасивне виконання особою приписів правових норм, відсутність власної позиції, прагнення не відрізнятися від інших суб'єктів, а робити так, як роблять інші;

— маргінальна, тобто здійснювана особою через страх перед загрозою юридичної відповідальності в разі вчинення правопорушення;

4) за об'єктивною стороною - дія або бездіяльність;

5) за формою зовнішнього прояву - фізична, вербальна, письмова;

6) залежно від ставлення держави до правомірної поведінки схвальна, заохочувана, допустима;

7) за фіксацією в законодавчих актах – врегульована законодавством або неврегульована законодавством.

3. Правопорушення: поняття, ознаки та види

Противоправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.