Історія становлення та розвитку громадських організацій

На території України історія громадських організацій нараховує більше двох століть. Однак перші організації непідприємницького характеру існували ще в VII-VI ст. до н.е. Так, в римському праві професійні та релігійні союзи наділялися правами приватних осіб. Професійні союзи мали власні статути, що визначали порядок їх функціонування. Активну роль в Стародавньому Римі відігравав і такий вид об’єднання громадян як політичні партії. Проте дані об’єднання не були юридичними особами в сучасному розумінні цього поняття. Оскільки, як підтверджують дослідження ряду науковців, в тому числі І.С. Канзафарової, І.М. Кучеренко,Й.О. Покровського та ін., інститут юридичної особи хоч і виник в Стародав-ньому Римі, не був розроблений римським правом, не існувало самого терміну „юридична особа”. Римським правом були розроблені певні ознаки юридичних осіб як суб’єктів права, а саме:

1) в галузі приватноправових відносин об’єднання (корпорації) прирівнювались до фізичних осіб;

2) вихід зі складу об’єднань окремих осіб не впливав на їх юридичне становище;

3) визнання повної майнової відособленості юридичної особи від прав своїх засновників;

4) право вступати у будь-які приватноправові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами, проте через фізичних осіб – законних представників.

До вільних союзів відносилися релігійні колегії, похоронні колегії, колегії ремісників. Установи створювалися з метою досягнення суспільно-корисних цілей.

На території Російської імперії, частиною якої була і територія сучасної України, першими об’єднаннями з програмними документами, на думку Н. Романової, були „Вільне Економічне товариство”, створене в 1765 р. з ініціативи Катерини II, „Вільні Російські збори” при Московському університеті (1771 р.). Науковці Є.А. Абросімова та О.Ю. Літвіна, які досліджували історію благодійних організацій, стверджують, що в Російській імперії та Україні створення та діяльність перших благодійних організацій слід віднести на кінець XVIII ст. С.Н. Братусь наголошує на тому, що тільки в буржуазному суспільстві на законодавчому рівні визнано майнову правоздатність різних видів об’єднань громадян, в тому числі громадських організацій, оскільки вони для досягнення своїх цілей ставали учасниками цивільного обороту.

На території Російської імперії перший нормативний акт, що вре- гулював порядок створення громадських організацій, з’явився в 1782 р. В статті 64 „Статуту Благочинія” зазначалося, що „управа благочинія” охороняє у своїй законній силі законом затверджені об’єднання, товариство, братерство чи інше подібне утворення. В 1862 р. був прийнятий спеціальний акт, у якому вказувалося, що благодійні установи чи організації взаємної допомоги створюються за згодою міністра внутрішніх справ. З цього часу відзначається значний ріст числа благодійних установ і станом на 1 січня 1899 р. в Російській імперії їх нараховувалося 14854, з них 7349 товариств та 7505 закладів. Крім того, для спрощення процедури створення благодійних організацій в 1897 р. були розроблені Нормальні та Примірні статути (наприклад, „Примірний статут товариства допомоги бідним”).

У результаті прийняття цих нормативних актів порядок створення організацій став явочно-нормативним. Нормальні статути визначали загальний порядок організації благодійного товариства. В статутах передбачалися мета товариства, його склад, кошти, органи управління (загальні збори, правління товариства (комітет, рада) та ревізійна комісія), порядок припинення діяльності.

Таким чином, до початку XX ст. на території України, що входила до складу Російської імперії, не було єдиного нормативно-правового акту, який би регламентував діяльність громадських організацій та інших видів об’єднань громадян.

Громадські організації в УРСР охоплювали майже все доросле на- селення країни, були юридичними особами та володіли широким колом прав. Крім цього, здійснюючи свою конституційну правосуб’єктність, вони мали ряд прав у політичних та законотворчих процесах, зокрема права: висувати кандидатів у депутати рад депутатів трудящих; брати участь у формуванні виборчих комісій по виборам у ради; приймати участь у правотворчій, у тому числі й законотворчій, діяльності державних органів; вводити своїх представників до складу ряду колегіальних органів державного управління, виконувати деякі функції державних органів (разом з ними, а в окремих випадках й самостійно, якщо ці функції були їм делеговані від державних органів).

Відродження політичного плюралізму наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. сприяло виникненню громадських організацій в Україні. Відомими об’єднаннями цього періоду були Культурологічний клуб у Києві, культурологічне Товариство Лева у Львові, екологічний рух „Зелений світ”, товариство захисту колишніх в’язнів тоталітарного режиму „Меморіал”, Спілка адвокатів України (1990 р.), Спілка юристів України (1991 р.), Українська правнича фундація (1992 р.) та інші. Продовжили свою діяльність наступні організації: Всеукраїнське товариство „Просвіта”, молодіжна організація „Пласт”, Національна спілка письменників України, Національна спілка художників України та ін. З середини 1994 р. в Україні функціонують такі профспілкові об’єднання: Федерація профспілок України, Національна конфедерація профспілок та Асоціація вільних профспілок України.

Важливим для розвитку громадських організацій в Україні стало їх визнання на конституційному рівні 28 червня 1996 року. Конституція України (ст. 36) гарантує громадянам право на свободу об’єднання, що є юридичною основою створення й діяльності громадських організацій. Це було прогнозовано в умовах обрання нашою державою демократичного шляху розвитку