Жіночий рух як предмет дослідження політичної науки

 

Поява і розвиток жіночого руху в Україні і за її межами, його вплив на процеси державотворення на всіх етапах свого розвитку був і залишається явищем достатньо проблемним як у владному середовищі, так і в наукових колах, оскільки ефективність діяльності державно-політичних структур залежить значною мірою від активності і дій громадських організацій, які включають у себе жіночі об’єднання.

Активність жіночих рухів і організацій забезпечують поліпшення становища жінок, утверджують їх гендерну рівноправність у суспільному середовищі. Саме у визначенні і вдосконаленні цих інтересів полягають основні ідеї і постулати жіночих рухів.

Дослідженнями питання українських жіночих рухів активно займались такі науковці (діаспори), як: О. Маланчук-Рибак, М. Богачевська-Хом’як, І. Книш, Б. Савчук, І. Павликовська та інші.

Проблемам та перспективам участі українського жіночого руху
в політичному житті приділяють увагу у своїх дослідженнях І. Грабовська, В. Зленко, А. Комарова, В. Костецький, Л. Лобанова, М. Орлик та інші дослідники.

Проблематика жіночого питання в політиці знаходить своє відображення у багатьох дисертаційних дослідженнях. Зокрема, у праці Лисенко А.І. [1,с.22-28] розглядається проблематика становища жінки у добу незалежності України. Окремо слід згадати наукову працю Ярош О. Б., присвячену дослідженням жіночих об’єднань України [2,с.538-542] та інших.

Потрібно зазначити, що на становлення жіночого політичного руху вплинули буржуазні революції у Західній Європі, а також буржуазна ліберальна ідеологія. Утворення руху суфражисток в Англії, які боролися за надання їм виборчих прав на рівні із чоловіками, стало першим поштовхом до ліберального фемінізму. Отже, безпосередня мета суффражістських організацій у Великобританії – включення жінок у політичну систему
на національному рівні. Тему суффражістських рухів англійських жінок у своїх працях розкривають також такі науковці як Р. Фулфорд, Д. Мітчелл, Б.Адамсон та М. П’ю[3,с.51-67].

Тривалий час відбувалась боротьба жінок за рівноправність. Незважаючи на те, що міжнародні, і національні законодавчі акти займають позицію рівноправ’я між жінками і чоловіками, все ж на практиці жінки у повному обсязі не володіють всіма правами на відміну від чоловіків. У суспільстві споглядаємо протиріччя між новими потребами
і відсутністю умов для їх реалізації. На цьому фоні зростає політична свідомість жінок, їх більше не задовольняє нав’язаний їм стереотип соціальних ролей. Вони хочуть досягти значно більшого завдяки надання їм політичної свободи. Відповіддю на всі ці протиріччя і є виникнення і дослідження жіночого руху.

Для того, щоб відштовхуватись далі від поставлених проблем, потрібно насамперед дати визначення, що ж включає в себе поняття «жіночий рух». Це поняття досить об’ємне за своєю суттю і його визначення можна трактувати по-різному.

У сучасній політологічній думці існує таке загальновизнане тлумачення цього терміну: жіночий рух - це різноманітність форм боротьби жінок за свої права. Це взаємодія і інтереси різних національних
і міжнародних жіночих груп, об’єднаних спільною метою, єдиними духовно-культурними цінностями[4, с.194].

Становлення та політизація жіноцтва викликана такими об’єктивними причинами:

1.Переосмисленням жінками свого становища у суспільстві, що поступово призводить до зміни потреб у різноманітних сферах діяльності жіноцтва.

2. Існуванням різних форм протиріч між правом жінок на рівноправ’я із чоловіками.

3. Дискримінацією жінок у різних сферах суспільного і політичного життя на протязі тривалого часу.

4. Ігноруванням з боку держави, а також політичними і громадськими об’єднаннями різних проблем та інтересів жіноцтва.

Отже, слід зазначити, що жіночий рух- це рух жінок за людські
і громадянські права, діяльність якого спрямована на розширення громадської діяльності жінок, їх культурно-освітньої діяльності, на захист прав і інтересів жінок як окремої політичної групи. Його метою є також розширення їх участі у політиці, сприяння входженню і долученню жіноцтва до владних структур [5, c.7].

 

Список використаних джерел

 

1. Лисенко А. І. Дослідження становища жінок в українському суспільстві доби незалежності: джерелознавчий аналіз проблеми / А. І. Лисенко // Гуманітарний вісник. Сер.: Історичні науки. – 2014. – Число 20, Вип.4(2). – с.22-28.

2. Ярош О. Б. Методологія досліджень жіночих об’єднань України / О. Б. Ярош // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип. 9. – К.: Спілка юристів України, 2001. – с.538-542.

3. Лабутина Т. П. Ранний феминизм в Англии / Лабутина Т. П. // Вопросы истории. – 2001. - №8. - с.51-67.

4. Піча, В. М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І – ІV рівнів акредитації 2-е видання, виправлене і доповнене / В. М. Піча, Н. М. Хома. – К.: «Каравела», Львів. «Новий світ – 2000», 2001. – 344 с.

5. Слободянюк Е. Політика – не жіноча справа? // Нова політика – 1998. - №6. – с.7.

Лизун Г. С.,